2 Аналіз стану та динаміки бюджетного дефіциту в україні

2.1 Характеристика бюджетного дефіциту в Україні за 2011-2013 роки

Бюджетний дефіцит – перевищення витрат уряду над його доходами. Бюджетний дефіцит, маючи статус важливого економічного показника для кожної країни світу, повинен щоденно піддаватися аналізу та плануванню. Адже тільки при всебічному та постійному контролі та аналізі за бюджетним дефіцитом країни можна якось боротися з цим неприємним економічним явищем.

Для аналізу існуючих меж розміру дефіциту державного бюджету в Україні доцільно дослідити його дохідну та видаткову частини.

За даними таблиці 1 можна зробити такі висновки, що доходи бюджету за 2013 рік складали 349,6 млн. грн. і, що на 48,2 млн. грн. більше від 2011 року.

Доходи бюджету складають п’ять основних груп:

• податкові надходження;

• неподаткові надходження;

• доходи від операцій з капіталом;

• трансферти;

• цільові фонди.

Найбільшу частину доходів бюджету складають податкові надходження: 85,2% у 2011 році, 83,4% у 2012 та 80,8% у 2013 році. На неподаткові надходження припадає 14,2%, 15,7% і 18,6% відповідно за 2011, 2012 і 2013 роки. Частка доходів трансфертів і цільових фондів складає 1 і менше відсотків, що є несуттєвим для формування бюджету.

Протягом 2013 року відбулись такі зміни: наприклад, питома вага податкових надходжень зменшилась на 4,4%, питома вага цільових фондів не змінилася, а всі інші показники зросли.

Загальний темп росту доходів бюджету склав 15,9%. Найбільшого збільшення зазнали доходи від операцій з капіталом (66,7%), а найменшого – податкові надходження (9,9%). А цільові фонди не змінилися.

Вцілому динаміка доходів бюджету має позитивну тенденцію, що відповідає загальним вимогам політики держави.

Таблиця 2. – Видатки Державного бюджету України за 2011-2013 роки[3],[4],[5].

Рік	Всього видатків
2011 (млн.грн.)	342,7
2012 (млн.грн.)	413,6

Продовження таблиці 2.

2013 (млн.грн.)	419,8
Відхилення, млн. грн.	77,1
Темп росту, %	122,5

Згідно таблиці 2 видно, що видатки бюджету за 2013 рік складали 419,8 млн. грн., що на 77,1 млн. грн. більше від 2011 року. Загальний темп росту видатків бюджету склав 22,5%.

На основі аналізу доходів та видатків державного бюджету України за 2011-2013 роки, можна розрахувати дефіцит державного бюджету протягом даного періоду ( табл. 3).

Таблиця 3 - Дефіцит Державного бюджету України у 2011-2013 роках[3],[4],[5].

Рік	Всього доходів, млн. грн.	Всього видатків, млн. грн.	Дефіцит, млн. грн.
2011	301,4	342,7	41,3
2012	372,8	413,6	40,8
2013	349,6	419,8	70,2

Як видно з таблиці 3 дефіцит бюджету протягом 2011-2013 років значно зріс. Дефіцит бюджету за 2013 рік складав 70,2 млн. грн., що на 28,9 млн. грн. більше від 2011року, який становив 41,3 млн. грн. Дана тенденція є безперечно негативною, і свідчить про збільшення дефіциту державного бюджету.

2. Оцінка джерел покриття бюджетного дефіциту

Джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути:

• державні позики;

• емісія грошей.

Державні позики відбивають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами. Державні позики класифікуються за різними ознаками.

Залежно від територіального розміщення вони поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні характеризують залучення коштів від юридичних та фізичних осіб на внутрішньому фінансовому ринку даної країни. Зовнішні повязані з надходженням ззовні - від кредиторів інших країн, якими можуть бути як іноземні юридичні та фізичні особи, так і уряди чи урядові організації інших країн. Особливе місце займають кредити, які надаються міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими інституціями.

За способом мобілізації розрізняють державні позики, які повязані з випуском в обіг державних цінних паперів, і такі, що оформляються відповідними угодами. За допомогою випуску цінних паперів здійснюється мобілізація вільних коштів юридичних та фізичних осіб. На підставі угод можуть надаватись міжурядові кредити та кредити від міжнародних фінансових інституцій [18].

За термінами надання державні позики поділяються на коротко-, середньо- та довгострокові. Короткострокові надаються на термін до одного року. Основним інструментом розміщення короткострокових державних зобовязань є казначейські векселі. Середньострокові (1-5 років) і довгострокові (5-20 років) позики базуються на випуску в обіг облігацій. В Україні нині для покриття бюджетного дефіциту випускаються на коротко- і середньостроковій основі облігації внутрішньої державної позики. Значну роль у джерелах покриття бюджетного дефіциту відіграють зовнішні позики. Емісія грошей, на відміну від державних позик, є незабезпеченим джерелом покриття бюджетного дефіциту. Саме тому вона спричиняє інфляцію - знецінення грошей. Фактично емісія на цілі дефіцитного фінансування не вирішує проблеми браку коштів: грошей стає більше, однак вартість грошової одиниці знижується, тобто сукупна вартість грошей в обігу залишається незмінною і знову-таки недостатньою. Але, оскільки це виявиться тільки після випуску в обіг зайвих грошей, то на період складання і виконання бюджету грошову емісію можна використати для збалансування бюджету. Надалі все залежить від спрямування коштів дефіцитного фінансування. Як уже відзначалось, інвестування в економіку дає можливість створити передумови для повернення грошей, а відтак і відновлення їхньої вартості. Фінансування соціальних видатків означає, що за рахунок зниження вартості грошей у поточному періоді, їх знову не вистачить у наступному, тобто потрібна буде нова емісія. Такий спосіб покриття бюджетного дефіциту веде до того, що інфляція переростає в гіперінфляцію, а остання - в галопуючу інфляцію, адже процес емісії набирає характеру геометричної прогресії. З цих причин використання грошової емісії для фінансування бюджету офіційно, як правило, у тому числі й в Україні, забороняється. Таким чином, із двох джерел покриття бюджетного дефіциту реальним і повноцінним є державні позики. Водночас для їх використання необхідні певні передумови:

1) наявність кредиторів, які мають тимчасово вільні фінансові ресурси; 2) довіра з боку кредиторів до держави;

3) наявність стимулів до надання позик державі; 

4) спроможність держави своєчасно повернути борги та виплатити проценти. Наявність тимчасово вільних коштів є головною передумовою для державних позик. Якщо таких ресурсів немає, то не може бути й мови про випуск державних цінних паперів. Однак у дійсності такі вільні ресурси, як правило, завжди є й у фізичних, і в юридичних осіб. Це повязано з тим, що завжди існує необхідність накопичення грошей для певних витрат. На період накопичення ці гроші являють собою тимчасово вільні кошти і можуть використовуватись як кредитні ресурси. На ці ресурси можуть претендувати різні субєкти, у тому числі й держава. Отже, тимчасово вільні кошти є завжди, навіть в умовах фінансової кризи. Проблема полягає не в наявності ресурсів, а в спроможності держави мобілізувати їх [9].

Спроможність мобілізації тимчасово вільних коштів залежить насамперед від наявності довіри до держави з боку її кредиторів. Якщо кредитор не довіряє позичальникові, то не може бути й мови про нормальні засади надання кредитів чи взагалі про їх виділення. Але проблема полягає в тому, що кредитні взаємовідносини мають ризикований характер. Кожний кредитор, продаючи свої тимчасово вільні ресурси, вибирає між ризиком втрати цих ресурсів і бажанням отримати дохід від їх продажу. Тобто не може бути ні абсолютної довіри, ні абсолютного небажання надавати кредити.

Важливою передумовою випуску позик є наявність стимулів до надання державі кредиту. Якщо довіра до держави відбиває кредитний ризик, то стимули характеризують доцільність вкладання коштів у державні цінні папери. Доцільність, у свою чергу, визначається їх дохідністю, надійністю і ліквідністю. Між дохідністю та надійністю існує обернено пропорційна залежність: чим вища надійність, тим менша дохідність. Оскільки державні цінні папери вважаються найнадійнішими, то для них установлюється найменший рівень дохідності. На фінансовому ринку державні цінні папери відіграють роль стандарту дохідності, свого роду відправної точки. Інші емітенти змушені встановлювати рівень дохідності своїх цінних паперів на більш високому рівні, інакше їх ніхто не буде купувати. Таким чином, державні цінні папери стабілізують і регулюють фінансовий ринок. Нормальне його функціонування неможливе без випуску державних позик. Отже, основним стимулом до надання позик державі є досить висока надійність державних цінних паперів. Водночас держава прагне встановити і високу їх ліквідність. Як правило, державні цінні папери вільно продаються і вільно купуються. Держава може брати на себе зобовязання викупити їх з першого предявлення свого кредитора. Нині забезпечення ліквідності має надзвичайно важливе значення. Недаремно на фінансових ринках світу значного поширення набули так звані комерційні папери, що мають дуже високу ліквідність. Саме висока ліквідність знімає перепони на шляху розвитку ринку цінних паперів, адже інвестори можуть спокійно вкладати гроші в подібні цінні папери, знаючи, що можуть їх повернути в будь-який час. Найважливішою передумовою випуску державних позик є спроможність держави своєчасно повернути борги та виплатити проценти. Якщо наявність бюджетного дефіциту потребує встановлення джерел його покриття, то використання державного кредиту вимагає визначення джерел погашення боргу. Такими джерелами можуть бути: дохід, отриманий від інвестування коштів у державний сектор; додаткові доходи бюджету за рахунок зростання ВВП і податкової бази від інвестування коштів в економіку; надходження від спеціально введених податків чи підвищення ставок оподаткування для погашення державного боргу; скорочення видатків; залучення нових кредитів для покриття попередніх боргів [5].

2. ШЛЯХИ МІНІМІЗАЦІЇ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕНЯ ПЛАНУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

Сьогодні Україна перебуває в досить складних економічних умовах. Розпочаті, але незавершені реформи призвели до кардинальних змін в економічній, політичній соціальній сферах. В такій ситуації актуальним було і залишається питання бюджетного планування. Зокрема це стосується бюджетного процесу в Україні.

Мінімізувати бюджетний дефіцит можна при виконанні одночасно двох умов - оптимізації доходів та оптимізації видатків державного бюджету.

Існування бюджетного дефіциту вимагає постійного пошуку шляхів його подолання і, в ідеалі, збалансування доходів і витрат бюджету. Конкретні заходи держави в цьому напрямі можуть бути різними, але в результаті зводяться до створення можливостей зростання доходів та скорочення видатків бюджету. З цією метою необхідно:

- Удосконалити податкову систему, забезпечити оптимальний рівень податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів і створення сприятливих умов для підприємницької діяльності;

- Посилити відповідальність суб'єктів господарювання та їхніх керівників, зокрема особисту майнову і кримінальну, за дотримання вимог податкового законодавства, своєчасність і повноту розрахунків з бюджетом та державними позабюджетними фондами;

- Удосконалити інструменти залучення до інвестиційної сфери особистих заощаджень населення;

- Забезпечити фінансову підтримку малого та середнього бізнесу шляхом розроблення й виконання цільових програм розвитку малого і середнього підприємництва;

- Запровадити жорсткий режим економії бюджетних коштів;

- Перейти від бюджетного фінансування до системи надання субсидій, субвенцій, інвестиційних позик суб'єктам господарювання;

- Запровадити науково обґрунтовану систему прогнозування показників, що беруться за основу формування доходів і видатків бюджету, використовувати при бюджетному плануванні нормативи бюджетної забезпеченості.

Проблема стабільності і реальності показників соціально-економічного розвитку залишається важливою при формуванні бюджетної політики, особливо в процесі формування і виконання бюджету. В умовах, коли прогнозовані макропоказники нереальні, при цьому ще й нестабільні, змінюються по декілька разів на етапі формування і затвердження бюджету, визначити реальні показники доходів стає проблематичним, а тим більше забезпечити їх виконання.

Узгодження та відповідність прогнозованих надходжень до бюджету з показниками соціально-економічного розвитку - важливий фактор стабільності у формуванні планових показників доходів та забезпечення виконання бюджету і зобов'язань держави в цілому. Практика показує, що на стадії планування доходів бюджету досить часто приймаються рішення та затверджуються показники доходів бюджету, які не завжди відповідають макропоказникам.

На стадії планування може відбуватись суб'єктивне завищення окремих джерел мобілізації надходжень до дохідної частини бюджету з метою збільшення відповідних бюджетних призначень для окремих відомств, міністерств тощо, що є прихованим його дефіцитом. Такі факти мали місце практично на усіх рівнях формування бюджетів, що призводить до виникнення та зростання заборгованості відповідних бюджетів, і зокрема по заробітній платі та соціальних виплатах. Завищення сум планових доходів при визначенні міжбюджетних трансфертів в останні роки стало досить гострою проблемою, особливо на обласному та районному рівнях, у процесі виконання місцевих бюджетів.[19]

Слід відмітити, що в останні роки у бюджетному процесі мають місце компроміси у прийнятті рішень та домовленостей при розгляді проекту Закону про Державний бюджет України на відповідний рік між законодавчою та виконавчою владами. Вироблення і прийняття узгоджених рішень засвідчує про наявність суспільного вибору, вимагає і відповідної відповідальності за їх реалізацію.

Зародження нових форм розвитку парламентаризму і демократичних процедур в бюджетному процесі України, які не завжди бувають ефективними, вимагає правового їх врегулювання шляхом внесення змін до Бюджетного кодексу, особливо в контексті визначення таких понять, як "бюджетні домовленості" та "відповідальність за прийняття компромісних бюджетних рішень".

Правовою основою визначення прогнозних показників доходів бюджету є система нормативно-правових актів. Нормативно-правові акти мають здійснювати регулювання потоків фінансових ресурсів, їх планування і формування доходів бюджету як єдина система. їх дії мають бути скоординовані, а правові норми узгоджені і бути без суперечностей у процесі реалізації. На сьогодні має місце неузгодженість окремих положень перш за все Закону про Державний бюджет України із Законом України "Про систему оподаткування" та з іншими правовими актами, відповідно до яких здійснюється планування та мобілізація надходжень до бюджету. В таких умовах вступає в силу право дії того закону, який прийнято пізніше, а також верховенство закону про державний бюджет, у порівнянні ч іншими правовими актами. Незважаючи на провідну роль Закону про державний бюджет на відповідний рік, до цього правового акта не можна включати всі і вся правові норми, які його не стосуються, зокрема, це податкові норми, питання державного боргу, соціального страхування тощо. Головними правовими актами, згідно з якими відбувається планування та формування доходів бюджету, є Конституція України; Бюджетний кодекс України; Закони України "Про систему оподаткування", інші законодавчі акти з питань оподаткування, стягнення податків, зборів і обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів; інші закони України, що регулюють бюджетні та податкові відносини; Закон України "Про державне прогнозування та розроблення програми економічного і соціального розвитку України", Закон України "Про Державну програму економічного та соціального розвитку України на відповідний рік"; Закон України "Про Державний бюджет України на відповідний рік"; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України; норматив-но-правові акти центральних органів виконавчої влади; Рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.[6]

Економічною основою визначення планових і прогнозних показників доходів бюджету є Державна програма економічного і соціального розвитку України на відповідний період, важливою складовою якої виступають основні макропоказники економічного і соціального розвитку держави на конкретний бюджетний період (рік). Відповідно до ст. 4 Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" від 23 березня 2000 p., до системи прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку включається прогноз економічного і соціального розвитку України на середньо- та короткостроковий періоди. Одночасно прогнозні і програмні документи економічного і соціального розвитку можуть розроблялися на більш тривалу перспективу.

Прогноз економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період розробляється щорічно на наступний рік, а на середньостроковий період розробляється па п'ять років. Державна програма економічного і соціального розпитку України па коротко строковий період, яка розробляється щороку, має бути узгодженою з проектом Державного бюджету України на відповідний рік ще на стадії планування їх показників та визначеним результатів.

З метою реальності оцінки впливу розвитку суспільно-економічної ситуації на визначення планових передбачень доходів бюджету у Державній програмі економічного і соціального розвитку України на наступний рік повинні бути відображені і детально викладені з обґрунтуванням усіх показників фінансової можливості держави:

- аналіз соціально-економічного розвитку країни за минулий та поточний роки та характеристика головних проблем розвитку економіки бюджету; цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку у наступному році і середньостроковій перспективі;

- система заходів щодо реалізації бюджетної та податкової політики з визначенням пріоритетів та мети у виконанні зобов'язань держави;

- основні макроекономічні показники, обсяги капітальних вкладень, показники державного замовлення та інші необхідні показники і баланси економічного і соціального розвитку, в тому числі у розрізі галузей економіки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; -перелік державних цільових програм, що фінансуватимуться в наступному році за рахунок коштів бюджету України;

- показники розвитку державного сектора економіки, зокрема : отримання та використання доходів від розпорядження державним майном, ефективності використання об'єктів права державної власності, розвитку казенних підприємств тощо,

- вплив очікуваних змін зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної ситуації на економіку країни.

Удосконалення бюджетного процесу потребує також додаткової організаційної перебудови діяльності міністерства фінансів. Разом із виконанням функції поточного бюджетного планування воно повинно слідкувати за виконанням бюджету, забезпечувати за допомогою цього реалізацію державної макроекономічної політики.

Необхідно також зміцнити систему підготовки звітних матеріалів, зорієнтувати її на конкретного споживача, що сприятиме поліпшенню управління бюджетними ресурсами.

Скорочення хоч би яких бюджетних видатків завжди досить болюче питання. Такі дії зачіпають інтереси працівників окремих галузей, у першу чергу соціально-культурної сфери, і, як правило, призводять до скорочення чисельності працюючих, зменшення контингентів, які обслуговуються бюджетними установами. При цьому слід мати на увазі й те, що є видатки, які ні за яких умов не можуть бути скороченими. Так, наприклад, якщо у сфері освіти чи охорони здоровя можна скоротити відповідно прийом на навчання, кількість лікарняних ліжок, а звідси і штат працюючих, то неможливо скоротити бюджетні видатки на виплату пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ або асигнування на виплату пенсій військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинського складу та їхнім родинам.[20]

Розраховувати, що найближчим часом буде достатньо коштів для розвязання накопичених роками фінансових і матеріально-технічних проблем у соціальній сфері, не доводиться. За цих умов слід розвивати багатоканальне фінансування установ і організацій, які утримуються за рахунок бюджету, шляхом розширення додаткових освітніх послуг, інноваційної та наукової діяльності. Необхідна розробка правових і нормативних документів, які б стимулювали залучення позабюджетних коштів у сферу названих послуг.

Воднораз є нагальна потреба у здійсненні структурних перетворень у соціальній сфері. Зокрема, роботу щодо забезпечення раціонального використання бюджетних коштів слід здійснювати з урахуванням необхідності вирішення таких питань:

- запровадження державних мінімальних соціальних стандартів, що характеризують обсяг послуг, достатніх для отримання необхідної кваліфікації;

- скорочення (де це обґрунтовано) термінів навчання у вищих освітніх закладах усіх рівнів акредитації;

- оптимізація структури вищих освітніх закладів шляхом об'єднання, ліквідації зайвих структурних підрозділів;

- застосування практики прийому випускників закладів освіти нижчого рівня акредитації на старші курси вищих освітніх закладів III і IV рівнів акредитації;

- удосконалення мережі закладів охорони здоров'я шляхом об'єднання відомчих установ з установами системи Міністерства охорони здоров'я України, приведення у відповідність наявної кількості ліжок на 10 тисяч осіб населення за встановленими урядом нормативами;

- забезпечення розвитку страхової медицини.[18]

Пошук шляхів поліпшення стану фінансування соціальної сфери повинен здійснюватися поряд із забезпеченням економного і бережливого використання наявних бюджетних ресурсів. Можна навіть за допомогою здійснення організаційних заходів досягти значного поліпшення стану справ, зокрема, шляхом встановлення лічильників тепло- і водопостачання, газу, доведення до натуральних лімітів споживання цих ресурсів, посилення контролю за правильністю та повнотою внесення орендної плати тощо.

Виконання таких функцій у повному обсязі можливе за умови обєднання зусиль усіх управлінських структур фінансової системи. Проте здійснене останніми роками відокремлення від Міністерства фінансів Державної податкової служби, а також виділення з його складу в окремі центральні органи державної виконавчої влади Державного казначейства і Контрольно-ревізійної служби України (хоча їх діяльність і спрямовується Міністерством фінансів України) не сприяє цьому, а навпаки призводить до роздрібненості у виконанні державної фінансової політики, унеможливлення проведення єдиних спрямованих дій щодо її здійснення.

Важливість досягнення результатів, які б відповідали поставленим завданням, потребує зміцнення системи управління фінансовими ресурсами, удосконалення організації роботи щодо забезпечення виконання бюджету.

Управління державними видатками повинно бути невід'ємною частиною недержавного управління. Цьому має сприяти робота щодо завершення доведення на казначейське обслуговування усіх розпорядників коштів державного бюджету, поступового впровадження казначейського обслуговування розпорядників коштів місцевих бюджетів.

Також українській фінансовій системі притаманна невідповідність між повноваженнями щодо прийняття рішень і відповідальністю за надання послуг. Наприклад, без необхідних джерел доходів сесія міської ради прийняла рішення про надання додаткових пільг населенню, тобто продекларувала видатки і затвердила прихований дефіцит доходів. Тобто чинна система сприяє непрозорості виконання місцевих бюджетів. Якщо ж будуть визначені єдині правила формування і виконання бюджету на всіх стадіях їх проходження від збору, аналізу соціально-економічного розвитку територій до оплати рахунків із виписаною процедурою, то органи влади муситимуть його дотримуватися, а бюджетні установи відповідати за кожну використану гривню.

Таким чином, затвердження, впровадження і дотримання правових положень має вирішальне значення для поліпшення бюджетної системи.

На мою думку, як першочергові необхідно здійснити такі заходи щодо усунення суперечностей і невизначеності першої групи проблемних питань:

- інвентаризацію всіх прийнятих законодавчих і нормативних актів стосовно використання бюджетних коштів і контролю за ними, їх перегляд, систематизацію і підготовку змін;

- створення єдиної нормативної бази витрат бюджетних установ у розрізі кожної галузі як обов'язкової для формування обсягу місцевих бюджетів при затвердженні як державного, так і місцевих бюджетів.

Слід заборонити керівникам бюджетних установ брати зобов'язання й виконувати роботи або придбавати кошти понад затверджені бюджетом і кошторисом та затвердити механізм стягнення із посадових осіб усієї суми кредиторської заборгованості бюджетної установи, яка перевищує затверджені кошториси. Це жорсткий, але на сьогодні надзвичайно необхідний захід щодо втілення в життя законності проведення державних витрат і зменшення їх обсягів й, що надзвичайно важливо, щодо втілення в життя культу законності витрат державних коштів.

Нинішня система розподілу доходів породжує непередбачуваність, що також стримує зусилля місцевих органів влади, спрямовані на підвищення доходів. Якщо, наприклад, якийсь регіон погано спрацював щодо доходів (навіть із прямої вини його керівників), то вже інші регіони через це отримають у наступному році дотацій менше на суму відшкодування цьому регіону, тому що загальний обсяг місцевих бюджетів не буде скоригований на суму, недоотриману регіоном, який незадовільно спрацював щодо доходів, за рахунок державного бюджету.

Щоб поліпшити ситуацію із міжбюджетними запозиченнями і обігом державних коштів, пропонується:

- передбачити строгу оцінку позик і визначення платоспроможності;

- обмежити використання міжбюджетних позик для фінансування довгострокових інвестиційних проектів і проектів із розвитку інфраструктури органів влади муніципальних підприємств щодо надання тих товарів і послуг, які забезпечують суспільні блага;

- готувати позики таким чином, щоб забезпечити додаткові реальні відсоткові ставки, прив'язані до ставок, наприклад, Нацбанку;

- поліпшити неналежний поточний контроль за збереженням грошових коштів і матеріальних цінностей, їх раціональним витрачанням, дотриманням порядку здійснення бюджетних операцій.

Слід також зазначити, що мають місце численні факти фінансування бюджетних установ за відсутності складених кошторисів, завищення бюджетних асигнувань та взяття до сплати зобов'язань на суми, що перевищують кошторисні призначення.

На сьогодні ще дуже низький рівень ефективності роботи підрозділів відомчого контролю, особливо у питаннях перевірки правильності проведених негрошових розрахунків, цільового витрачання бюджетних коштів, вартості оплачуваних ремонтно-будівельних робіт.

ВИСНОВКИ

Сам по собі бюджетний дефіцит – явище не страшне, дефіцит можна навіть назвати природним та закономірним для економіки будь – якої держави, але все на світі має свою межу. Бюджетний дефіцит до об’єму валового внутрішнього продукту країни може становити не більше 3 % , якщо ж перевищення видаткової частини над доходною більше 3%, то це є ознакою певних диспропорцій в економіці держави. Розмір бюджетного дефіциту, який перевищує 5% валового внутрішнього продукту, призводить до різкого зниження інвестиційної активності, що переростає в подальшому в різні форми кризових явищ.

Уряд має контролювати розмір бюджетного дефіциту. Інакше останній сам по собі чинитиме дестабілізуючий вплив на соціально-економічний розвиток країни. Дуже важливо для економістів визначити з якою формою та видом дефіциту бюджету вони мають справу. Щоб знайти методи боротьби з ним.  Наслідком бюджетного дефіциту може стати ефект «витіснення», який веде до скорочуються інвестиції у приватний сектор та падіння доходів громадян. Влада держави повинна дуже прискіпливо ставитися до грошової маси, бо один не вірний рух відносно грошей і в економічній системі може розкрутитися інфляційна спіраль, далі, їй на зміну прийде гіперінфляція, почнуться стагфляційні процеси, і економіка опиниться у стані застою виробництва, тобто найгіршої фази економічного циклу. В 2011-2013 роки в Україні значно збільшувався дефіцит бюджету, що є негативним явищем для будь-якої країни. Від дефіцитності бюджету страждало все населення України.  В програму конкретних заходів по скороченню бюджетного дефіциту слід включити і послідовно проводити в життя такі заході, які, з однієї сторони стимулювали б притік грошових засобів в бюджетний фонд країни , а з іншої сприяли б скороченню держаних витрат.

Бюджетний дефіцит негативно впливає на економіку, зокрема стимулюючи інфляційні процеси. Він є гальмом економічного зростання держави, не кажучи вже про його негативні соціальні наслідки. Однак у науковій літературі зустрічаються твердження, що дефіцит бюджету може мати позитивний вплив на пожвавлення економічного життя. З цим можна погодитися тільки частково, тому що не сам дефіцит може сприяти економічній активності, а джерела його фінансування. З одного боку бюджетний дефіцит - небажане для держави явище: його фінансування на основі грошової емісії гарантовано веде до інфляції, за допомогою неемісійних коштів - до зростання державного боргу. З іншого боку, він може бути пов’язаний із необхідністю здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки, і тоді дефіцит не є відображенням кризових процесів, а скоріше стає наслідком прагнення держави забезпечити прогресивні зрушення в державі. Необхідно вживати заходів щодо зниження частки державного споживання у структурі ВВП, зменшення податкового навантаження, посилення захисту платників податків, максимального спрощення процедури оподаткування. Для подолання бюджетного дефіциту необхідно “лікування” самої економіки, тому що без забезпечення динамізму в її розвитку і реально відчутної ефективності неможливо домогтися фінансової стійкості країни, які б прогресивні міри не застосовувалися при цьому. Отже, бюджетний дефіцит–дуже важливе питання макроекономіки, теорії фінансів, та інших наук, що вивчають дану проблему.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Конституція України.

2. Бюджетний кодекс України.

3. Закон України «Про Державний бюджет України на 2011 рік».

4. Закон України «Про Державний бюджет України на 2012 рік».

5. Закон України «Про Державний бюджет України на 2013 рік».

6. Базилевич К. Моделювання взаємозвязків показників державного бюджету з показниками макроекономічної динаміки // Банківська справа, №3 – 2004.

7. Буковинський С. Концептуальні засади управління бюджетними коштами в Україні // Фінанси України, №5 – 2001.

8. Бюджетна система України: Навч. посіб. / Булгакова С. О., Василенко Л. І., Єрмошенко Л. В., Огонь Ц. Г., Масленнікова Т. О., Чечуліна О. О. / За ред. С. О. Булгакової. - К.: КНТЕУ, 2002.

9. Василик О.Д., Павлюк К. В. Бюджетна система України: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004.

10. Василик О. Бюджетна система України / К.: ЦУЛ, 2004.

11. Горрей О. Фінансування соціальних гарантій як чинник зростання суспільного добробуту // Фінанси України, 35 – 2003.

12. Гроші та кредит: Підручник/ За заг. ред. M.I. Савлука. - К.: КНЕУ, 2003.

13. Деєва Н. Стабільність і ефективність бюджетного процесу // Фінанси України, №5 – 2010.

14. Держкомстат України– [Електронний ресурс]. – Режим доступу: <http://ukrstat.gov.ua/> Зведені бюджети України за 2011-2013 рр.

15. Джерела фінансування дефіциту бюджету//[Електронний ресурс] -Режим доступу <http://yurist-online.com/ukr/uslugi/yuristam/kodeks/012/16.php

16. Гладченко Л. Бюджетний дефіцит: джерела і механізм його фінансування // Ринок цінних паперів України. - 2003. - №3-4.

17. Дьякова І. І. Бюджетний дефіцит та методи його оптимізації // Фінанси України. - 2008. - №10.

18.  Крижанівська О. Ю. Бюджетний дефіцит у макроекономічній стабілізації // Фінанси України. - 2009. - №6.

19. Куценко Т. Бюджетно-податкова політика / К.: КНТЕУ, 2002.

20. Міністерства фінансів України// [Електронний ресурс]-Режим доступу <www.minfin.gov.ua>

21. Пасічник Ю.В. Бюджетна система: Навч.посібник. - Черкаси: Відлуння, 2003.

22. Романенко О. Р. Фінанси / К - 2003, 312с.

23.  Сова О. Ю. Проблема дефіцитності державного бюджету і шляхи її розв'язання // Фінанси України. - 2011. - №5.

24. Сова О. Ю. Сутність та види дефіциту державного бюджету // Фінанси України. - 2012. - №9.

25. Старостенко Г. Г., Булгаков Ю. В. Бюджетна система: Навч. посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2006.

26.  Старостенко Г. Г. Бюджетна система: Навч. посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2006.

27. Формування і функціонування бюджетної системи України [Монографія] / С. О. Булгакова, О. Т. Колодій, Л. В. Єрмошенко та ін.; за заг. ред. А. А. Мазаракі. - К.: Книга, 2003.

28. Формування і функціонування бюджетної системи України / За ред. Мазаракі А. А., Булгакова С. О. - К.: Книга, 2003.