Посібник 2

що утримують вантаж.

Для запобігання просипання сировини і попадання пилу у виробничі приміщення, проєми та люки в перекриттях поверхів, через які проходять шахти (кожухи) елеватора, ущільнюють. Для видалення пилу кожух голівки норії ( верхня частина з привідною станцією і зоною розвантаження) і башмака норії (де завантажуються ковші) аспіруються.

Елеватори оснащуються автоматизованими пристроями, які відключають привід, якщо спадає ланцюг з приводної зірочки або обривається ковшова стрічка. Кришки оглядових люків заблоковані з приводом елеватора так, щоб при їх відкриванні елеватор автоматично зупинявся. Безпечність при огляді і ремонті елеваторів забезпечується пристроями, що запобігають можливості зворотного ходу і падінню ковшової стрічки.

Пуск елеватора дозволяється тільки з визначеного місця після попереднього сигналу. Система сигналізації повинна забезпечувати двосторонній сигнальний зв'язок місця запуску елеватора з ділянками обслуговування головок і башмаків елеваторів. Для зручного обслуговування елеватора, підхід з трьох боків до головки та башмака повинен бути не менше 1,2 м, крім того, повинна бути забезпечена можливість вільного підходу до натяжних пристроїв і підшипників.

Забороняється: запускати елеватор при недостатньому натягненні ковшової стрічки чи ланцюгів; зупиняти елеватор під час завантаження; завантажувати елеватор без перевірки готовності до роботи наступного за ним обладнання транспортної лінії.

20.3. Автонавантажувачі, електронавантажувачі та електрокари. Правила безпеки при їх експлуатації

Автонавантажувачі. Автонавантажувачі застосовуються тільки на відкритих ділянках, для розвантажувально-завантажувальних робіт та міжцехового і міжскладського транспортування вантажів. В залежності від характеру вантажу автонавантажувачі можуть бути обладнані крюком, ковшем, безблочною стрілою, вилковими захоплювачами. Автонавантажувачі можуть працювати тільки на території, що має тверде покриття. Перед початком роботи автонавантажувач повинен бути перевірений на відповідність правилам безпеки та експлуатації згідно з інструкцією. До роботи на ньому допускаються особи віком від 18 років, що пройшли навчання, здали іспити і отримали право на керування автонавантажувачами. Основною умовою безпечної роботи автонавантажувача є відповідність маси вантажу, що підіймається, допустимим нормам навантаження. Вантажопідйомність механізму змінюється в залежності від положення центра тяжіння вантажу відносно опорної рами. Тому піднімати вантаж, центр тяжіння якого розміщений на відстані від рами, що перевищує встановлену інструкцією, забороняється. Порушення цієї вимоги може призвести до перевертання навантажувача і травмування робочих. Заборонено перевозити вантаж масою, яка перевищує вантажопідйомність автонавантажувача. Довгомірні вантажі дозволяється транспортува-

241

ти тільки на відкритих ділянках території, причому спосіб утримання вантажу повинен виключати можливість його руйнування або падіння. Вантажі великих розмірів, які закривають водію видимість, переміщують при русі автонавантажувача заднім ходом. При цьому відповідальна за навантаження особа вказує дорогу і подає сигнали. Робота з вантажами повинна виключати можливість їх падіння під час захвату, підйому, транспортування, опускання і розвантажування. Забороняється укладати на автонавантажувач вантаж вище захисного пристрою, який захищає робоче місце водія.

Піднімати і опускати вантаж дозволяється лише при повній зупинці автонавантажувача.

Дрібні штучні вантажі транспортують тільки в спеціальній тарі, яку заповнюють не вище її бортів. У випадку втрати автонавантажувачем стійкого положення негайно опускають вантаж.

Особливої обережності потребує транспортування у вузьких проїздах. В нічний час передбачають добре електричне освітлення складських або робочих ділянок.

При виконанні навантажувально-розвантажувальних робіт автонавантажувачем забороняється: піднімати і перевозити людей; залишати навантажувач з вантажем на вилах або з піднятими вилами; продовжувати роботу при нестійкому положенні автонавантажувача. Швидкість руху навантажувача не повинна перевищувати 7 км/год при русі по головним проїздам і 5 км/год при русі в інших місцях. Не можна залишати автонавантажувач з працюючим двигуном близько легкоспалахуючих матеріалів без нагляду та залишати кермо управління при піднятому вантажі.

По закінченні роботи водій повинен оглянути і очистити всі частини та зробити відповідний запис у змінному журналі про помічені недоліки в роботі автонавантажувача.

Електрокари та електронавантажувачі. Електрокари та електронавантажувачі застосовуються як міжцеховий та внутрішньо-цеховий транспорт для транспортування та обробки вантажів. На відміну від автонавантажувачів, ці машини є екологічно чистими і можуть працювати як на відкритих територіях, так і всередині приміщень. До керування електрокарами та електронавантажувачами допускаються особи віком від 18 років і старші, що мають посвідчення на право їх керуванням. Перед початком роботи водій повинен перевірити, у відповідністю з інструкцією, справність всіх вузлів і механізмів та акумуляторної батареї.

Електронавантажувачі не рідше одного разу на рік випробовують на надійність і вантажопідйомність, для чого піднімають вантаж, який перевищує номінальну вантажопідйомність на 20-25%. При експлуатації електрокарів та електронавантажувачів треба дотримуватися правил пожежної та електробезпеки. Пожежа може статися внаслідок замкнення акумуляторної батареї через пошкодження електропроводки на електрокарі або електронавантажувачі, або залишеного на акумуляторній батареї якогось інструмента або металевої деталі. Не можна допускати окислення і послаблення контактів в батареї, курити і користуватися відкритим полум'ям близько акумуляторної

242

батареї.

Підйом і опускання вантажу треба здійснювати тільки при нерухомому електронавантажувачі. Забороняється перевозити вантажі при висоті вилок електронавантажувача від рівня підлоги більш ніж на 0,3-0,5 м. Мінімальна ширина проїздів для міжцехового електротранспорту дорівнює максимальній ширині електротранспорту з транспортуємим вантажем плюс один метр.

Перед транспортуванням вантажу водій зобов'язаний впевнитися в тому, що вантаж відповідає вантажопідйомності електронавантажувача, а його габарити - розмірам проїзду. Швидкість руху електрокарів та електронавантажувачів в приміщеннях не повинна перевищувати 6 км/год, а при русі по естакадам та проїздам - 3 км/год.

Зарядка акумуляторних батарей проводиться в спеціальних підзарядних пунктах, що повинні розташовуватися в окремих приміщеннях, обладнаних припливно-витяжною вентиляцією, яка забезпечує 5-10-ти кратність повітрообміну при лужних акумуляторних батареях і 10-15-ти кратність - при кислотних. Корпуси зарядних електричних машин і апаратів заземлюють. Підзарядні пункти належать до приміщень особливо небезпечних за небезпекою ураження людини електричним струмом і вибухонебезпечних по вибухопожежонебезпеці, тому там слід дотримуватись відповідних правил електро- та пожежної безпеки.

20.4. Підіймальні пристрої - особливості безпеки при їх експлуатації

Підіймальні пристрої в залежності від категорії, конструктивного оформлення і вантажопідйомності поділяються на дві групи. Підйомні механізми і машини першої групи, що підлягають реєстрації в Державному комітеті України з нагляду за охороною праці і опосвідченню її представником. Це - крани всіх типів, вантажозахвачувальні пристрої, ліфти і підйомники номінальною вантажопідйомністю 50 т і вище, електричні талі і лебідки вантажопідйомністю від 10 т і вище. До другої групи, що не підлягають реєстрації, належать крани, підйомники і механізми з ручним приводом, поворотні крани і ті, що керуються з підлоги за допомогою кнопкового пульту (якщо вони є самостійними підйомними механізмами), автозавантажувачі і штабелеукладачі.

Вони експлуатуються, випробовуються і опосвідчуються згідно правил та інструкцій, розроблених на підприємствах, яким вони належать.

Вантажопідйомні крани. Безаварійна робота вантажопідйомних кранів залежить від їх конструктивного виконання і правильної експлуатації.

Кожен вантажопідйомний кран забезпечується документацією, що передбачена Держстандартом відповідно до технічних умов на виготовлення. Крім паспорта та інструкції по експлуатації на крані закріплюється табличка, де вказується найменування заводу-виробника, вантажопідйомність, дата випуску і порядковий номер.

Вантажопідйомні крани обладнуються пристроями, що забезпечують безпеку праці: кінцевими вимикачами для автоматичної зупинки механізмів

243

підіймання і пересування стріли крану, обмежувачами і показниками вантажопідйомності, гальмівними пристроями колодкового типу, протиугонними пристроями. Всі вантажопідйомні крани перед початком експлуатації прохо-

дять первинне і періодичне технічне опосвідчення. Первинне опосвідчен-

ня проводить завод-виробник після виготовлення крану перед відправкою його споживачу, періодичне: часткове - один раз на рік, з оглядом та перевіркою в роботі всіх агрегатів і вузлів крану; повне - один раз на 3 роки, з оглядом та статичним і динамічним випробуванням. Опосвідчення проводить ін- женерно-технічний співробітник Держкомітету по нагляду за охороною праці за участі особи від підприємства, що відповідає за справність крану.

Статичними випробуваннями перевіряються міцність металоконструкцій і стійкість крану проти перекидання. При випробуванні підіймають вантаж, маса якого на 10-25 % більша маси робочого вантажу. Кран вважається таким, що пройшов випробування, якщо протягом 10 хв. піднятий вантаж не опускається, і якщо не знайдені тріщини, деформації й інші пошкодження.

При динамічних випробуваннях перевіряють працездатність механізмів, що зупиняють хід при крайніх нижніх і верхніх положеннях стріли крану чи вантажу вище допустимих та інших пристроїв безпеки. Результати опосвідчення заносять в паспорт.

До обслуговування вантажопідйомних кранів допускаються особи, що пройшли навчання і склали іспит на право управління.

При експлуатації вантажопідйомних машин забороняється: підіймати вантажі, маса яких перевищує допустиму; одночасно підіймати вантаж і людей; підіймати вантажі, що знаходяться в нестійкому положенні; відривати примерзлі чи завалені землею вантажі, або закладені іншими вантажами; підтягувати вантажі на косому натягненні підйомних канатів; відтягувати вантажі при підійманні; відключати гальма і пристрої безпеки.

Ліфти. В залежності від призначення і вантажопідйомності ліфти поділяють на: пасажирські; вантажопасажирські; вантажні з провідником; вантажні без провідника; вантажні малі (без провідника) грузопідйомністю до 160 кг включно, площа підлоги кабіни 0,9 м2, висота -1м.

Вантажні і пасажирські ліфти широко застосовують як в основному, так і в допоміжному виробництвах. Документом, що регламентує безпечну експлуатацію ліфтів є Правила будови і безпечної експлуатації ліфтів. Реєстрації в органах технічного нагляду Держнаглядохоронпраці підлягають всі ліфти, крім ліфтів з вантажопідйомністю до 160 кг і висотою кабіни не більше 1 м.

Ліфти 1 раз на рік підлягають технічному опосвідченню, при якому здійснюється їх огляд, статичні і динамічні випробовування. При огляді перевіряється робота механізмів, електрообладнання, освітлення, приладів управління і безпеки. Дозвіл на пуск ліфта в експлуатацію видає інспектор технічного нагляду.

Всі пасажирські і вантажні ліфти обов'язково обладнуються вловлювачами, які утримують кабіну від падіння при обриві троса, гальмом підйомної лебідки, противагою, дверними контактами, що виключають можливість ру-

244

ху кабіни при відкритих дверях, вимикачами, що зупиняють кабіну на поверхнях, обмежувачами вантажопідйомності і швидкості, кінцевими вимикачами. При обриві троса вловлювач повинен зупинити кабіну на відстані не більше 0,1 м від точки обриву.

Відповідальність за стан і експлуатацію ліфтів покладається на робітника підприємства. Обслуговування ліфтів може бути доручено по договору спеціалізованій організації.

Особа, відповідальна за справність і безпечну експлуатацію ліфтів, обов'язково слідкує за своєчасним проведенням технічного опосвідчення та оглядів, не допускає роботу ліфтів з простроченими термінами опосвідчення, профілактичних оглядів чи ремонтів.

Підйомники. Підйомники призначені для підйому або спуску вантажів ( а не людей!). Вони можуть бути як вертикальними, так і похилими і не потребують спеціальної шахти, кабіни, машинного відділення, вловлювачів. Замість кабіни можна використовувати огороджену з усіх сторін кліть. Підйомники вантажопідйомністю до 250 кг можуть бути огороджені бортами. В місцях зупинки кліті, де відбувається завантаження і розвантаження вантажів, вивішується інструкція по безпеці експлуатації і трафарет із вказівкою граничнодопустимої маси вантажу.

Вантажозахоплюючі пристрої. Для комплектування вантажопідйомних машин і механізмів, а також для обв'язки і тимчасового кріплення різних вантажів, що підіймаються і переміщуються машинами при завантаженні і розвантаженні, застосовують вантажозахоплюючі пристрої: одинарні та кільцеві канатні стропи; дво-, чотири-, шестирядні канатні стропи; траверси з закріпленими на них вантажозахоплюючими пристроями; різного роду захоплювачі (кліщові, кільцеві, коромислові та ін.). До вантажозахоплюючих пристроїв належать також пристрої з електромагнітним і гідравлічним приводом.

При підійманні вантажу масою більше 3 т гаки повинні бути рухомими на кулькових закритих опорах. Гаки кранів обладнуються механізмами, що запобігають спаду з гака знімних вантажозахоплюючих пристроїв. Для гнучких вантажозахоплюючих пристроїв запобіжні механізми не потрібні.

У процесі експлуатації знімні вантажозахоплюючі пристрої перевіряють оглядом у встановлені строки, але не рідше ніж через 6 місяців - для траверс, через 1 місяць - для кліщів та інших захватів; через кожні 10 днів - для стропів (за винятком тих, що рідко використовуються). Вантажозахоплюючі пристрої, якими рідко користуються, оглядають перед видачею їх в роботу.

Результати огляду заносять в журнал обліку огляду вантажозахоплюючих пристроїв.

На кожному підприємстві, що експлуатує вантажопідйомне обладнання, повинен бути призначений інженерно-технічний працівник, що несе відповідальність за його справність і безпечну експлуатацію. Призначення цієї особи повинно бути проведене наказом, а його посада, прізвище, ім'я, по батькові і підпис повинні бути зафіксовані в паспорті кожного вантажопідйомного пристрою.

245

?Контрольні запитання

1.Як поділяються вантажі за їх небезпекою при обробці? Як вони маркуються?

2.Які граничні норми піднімання та переміщення вантажів однією людиною встановлені Кодексом Законів про працю України?

3.Як поділяється транспорт залежно від місця застосування та призначення?

4.Які вікові та інші вимоги висуваються до працівників, що виконують вантажнорозвантажувальні транспортно-складські роботи (ВРТСР)?

5.Які вимоги безпеки повинні виконуватись при проведенні ВРТСР?

6.Вимоги безпеки при монтажі та експлуатації стрічкових та ланцюгових транспортерів.

7.Вимоги безпеки при експлуатації роликових транспортерів - рольгангів.

8.Вимоги безпеки до обладнання та експлуатації похилих спусків, що переміщують вантажі під дією сили тяжіння.

9.Які правила безпеки при користуванні вантажними візками?

10.Вимоги безпеки при застосуванні талів та лебідок.

11.Які правила безпеки при користуванні тельферами? 12.Які правила безпеки при експлуатації елеваторів (норій)?

13.Які правила застосування та експлуатації автонавантажувачів?

14.Правила безпеки при експлуатації електрокарів та електронавантажувачів.

15.Правила безпеки та опосвідчення вантажопідйомних кранів.

16.Правила безпеки при експлуатації ліфтів.

17.Правила безпеки при застосуванні підйомників.

18.Правила експлуатації та контролю за вантажозахоплюючими пристроями.

246

ЧАСТИНА V. ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА

РОЗДІЛ 21. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА СКЛАДОВІ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ

21.1. Основні поняття та визначення пожежної безпеки

Вогонь, що вийшов із під контролю, здатний викликати значні руйнівні та смертоносні наслідки. До таких проявів вогняної стихії належать пожежі.

Пожежа - неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується у часі і просторі.

Залежно від розмірів матеріальних збитків пожежі поділяються на особливо великі (коли збитки становлять від 10000 і більше розмірів мінімальної заробітної плати) і великі (збитки сягають від 1000 до 10000 розмірів мінімальної заробітної плати) та інші. Проте наслідки пожеж не обмежуються суто матеріальними втратами, пов'язаними зі знищенням або пошкодженням основних виробничих та невиробничих фондів, товарно-матеріальних цінностей, особистого майна населення, витратами на ліквідацію пожежі та її наслідків, на компенсацію постраждалим і т.ін. Най відчутнішими, безперечно, є соціальні наслідки, які, передусім, пов'язуються з загибеллю і травмуванням людей, а також пошкодженням їх фізичного та психологічного стану, зростанням захворюваності населення, підвищенням соціальної напруги у суспільстві внаслідок втрати житлового фонду, позбавленням робочих місць тощо.

Не слід забувати й про екологічні наслідки пожеж, до яких, у першу чергу, можна віднести забруднення навколишнього середовища продуктами горіння, засобами пожежогасіння та пошкодженими матеріалами, руйнування озонового шару, втрати атмосферою кисню, теплове забруднення, посилення парникового ефекту тощо.

Цілком закономірно, що існує безпосередня зацікавленість у зниженні вірогідності виникнення пожеж і зменшенні шкоди від них. Досягнення цієї мети є досить актуальним і складним соціально-економічним завданням, вирішенню якого повинні сприяти системи пожежної безпеки.

Пожежна безпека об'єкта - стан об'єкта, за якого з регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Основними напрямками забезпечення пожежної безпеки є усунення умов виникнення пожежі та мінімізація її наслідків. Об'єкти повинні мати системи пожежної безпеки, спрямовані на запобігання пожежі, дії на людей та матеріальні цінності небезпечних факторів пожежі, в тому числі їх вторинних проявів. До таких факторів, згідно ГОСТ 12.1.004-91, належать: полум'я та іскри, підвищена температура навколишнього середовища, токсичні продукти горіння й термічного розкладу матеріалів і речовин, дим, знижена концен-

247

трація кисню.

Вторинними проявами небезпечних факторів пожежі вважаються: уламки, частини зруйнованих апаратів, агрегатів, установок, конструкцій; радіоактивні та токсичні речовини і матеріали, викинуті зі зруйнованих апаратів та установок; електричний струм, пов'язаний з переходом напруги на струмопровідні елементи будівельних конструкцій, апаратів, агрегатів внаслідок пошкодження ізоляції під дією високих температур; небезпечні фактори вибухів, пов'язаних з пожежами; вогнегасні речовини.

21.2. Складові та загальна схема забезпечення пожежної безпеки

Системи пожежної безпеки - це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання пожежі та збитків від неї.

Відповідно до ГОСТ 12.1.004-91 пожежна безпека об'єкта повинна забезпечуватися системою запобігання пожежі, системою протипожежного захисту і системою організаційно-технічних заходів.

Системи пожежної безпеки мають запобігти виникненню пожежі і впливу на людей небезпечних факторів пожежі на необхідному рівні. Потрібний рівень пожежної безпеки людей за допомогою вказаних систем, згідно з ГОСТ 12.1.004-91, не повинен бути меншим за 0,999999 відвернення впливу на кожну людину, а допустимий рівень пожежної небезпеки для людей не може перевищувати 10-6 впливу небезпечних факторів пожежі, що перевищують граничнодопустимі значення на рік в розрахунку на кожну людину.

Об'єкти, пожежі на яких можуть привести до загибелі або масового ураження людей небезпечними факторами пожежі та їх вторинними проявами, а також до значного пошкодження матеріальних цінностей, повинні мати системи пожежної безпеки, що забезпечують мінімально можливу імовірність виникнення пожежі. Конкретні значення такої імовірності визначаються проектувальниками та технологами.

Метою пожежної безпеки об'єкта є попередження виникнення пожежі на визначеному чинними нормативами рівні, а у випадку виникнення пожежі - обмеження її розповсюдження, своєчасне виявлення, гасіння пожежі, захист людей і матеріальних цінностей.

Основними вихідними даними при розробці комплексу технічних і організаційних рішень щодо забезпечення потрібного рівня пожежної безпеки в кожному конкретному випадку є чинна законодавча і нормативно-технічна база з питань пожежної безпеки, вибухопожежонебезпечні властивості матеріалів і речовин, що застосовуються у виробничому циклі, кількість вибухопожежонебезпечних матеріалів і речовин і особливості виробництва. На основі цих вихідних даних визначаються такі критерії вибухопожежонебезпеки об'єкта, як категорії приміщень і будівель за вибуховою і пожежною небезпекою, а також класи вибухонебезпечних і пожежонебезпечних зон. Саме залежно від категорії приміщень та будівель і класу зон за вибуховою і пожежною небезпекою, відповідно до вимог чинних нормативів, розробляються технічні і організаційні заходи і засоби забезпечення вибухопожежної безпеки

248

об'єкта.

Згідно викладеному вище на рис. 21.1, для більшої наочності у вигляді блок-схеми приведена загальна послідовність вирішення питань щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта. Характеристика окремих елементів цієї схеми і їх змістовне наповнення більш детально розглядаються далі.

Рис. 21.1. Блок-схема забезпечення пожежної безпеки об'єкта

21.3. Законодавча і нормативно-правова база пожежної безпеки (блок 1

рис. 21.1)

Загальна характеристика законодавчої і нормативно-правової бази України про пожежну безпеку

Забезпечення пожежної безпеки - невід'ємна частина державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція, Закон України «Про пожежну безпеку» та інші закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України; рішення органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийняті в межах їх компетенції.

Згідно з Положенням про порядок розроблення, затвердження, перегляду, скасування та реєстрації нормативних актів з питань пожежної безпеки, затвердженим наказом МВС України 07.12.96 №833, створено Державний реєстр нормативних актів з питань пожежної безпеки (НАПБ), до якого

249

включено біля 360 найменувань документів, які поділені на 8 груп різних рівнів та видів: загальнодержавні, міжгалузеві, галузеві нормативні акти, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, міждержавні стандарти з питань пожежної безпеки, державні стандарти України (ДСТУ) з питань пожежної безпеки, галузеві стандарти з питань пожежної безпеки, нормативні документи в галузі будівництва з питань пожежної безпеки.

Окрім документів, що увійшли до вищезгаданого реєстру, існує ряд нормативних актів спеціального призначення, окремі розділи яких регламентують вимоги пожежної безпеки. Серед таких документів слід особливо відзначити ДНАОП 0.00-1.32-01 "Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок", які визначають вимоги до типу виконання електрообладнання, що має використовуватись у відповідних умовах залежно від класу пожежонебезпечних і вибухонебезпечних зон (див. блок 4, рис. 21.1).

Основні положення Закону України «Про пожежну безпеку»

Закон України «Про пожежну безпеку» визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Згідно Закону, забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців, всього населення України. Це повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) і статутах підприємств, установ та організацій, посадових інструкціях тощо.

Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх власників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором.

Забезпечення пожежної безпеки в жилих приміщеннях державного, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на квартиронаймачів і власників, а в жилих будинках приватного житлового фонду та інших спорудах, на дачах і садових ділянках - на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму.

Власники підприємств, установ та організацій або уповноважені ними органи (далі - власники), а також орендарі зобов'язані:

-розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки, впроваджувати досягнення науки;

-забезпечувати дотримання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;

-організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;

-у разі відсутності нормативних актів вимог, необхідних для забезпечення пожежної безпеки, вживати відповідні заходи, погоджуючи їх з орга-

250