Посібник 2

технічній сфері охорони праці займається створений у 1994 році Національний науково-дослідний інститут охорони праці (ННДІОП).

11

ВСТУП

Статистичні дані про виробничий травматизм свідчать про те, що його рівень у цілому світі безперервно зростає і становить, за даними МОП, біля 125 млн. випадків щорічно. У розвинених країнах із високим технічним рівнем він значно менший, ніж у країнах, що розвиваються, в т.ч. й в Україні. У країнах Євросоюзу від нещасних випадків та професійних захворювань потерпають щорічно біля 10 млн. осіб, з яких майже 8 000 гине. В цілому по всіх країнах земної кулі кожні 3 хвилини гине людина, а кожні 2 секунди травмуються 8 осіб. Ціна помилки однієї людини безперервно зростає: якщо відразу після 2-ї світової війни від помилки однієї людини гинуло в середньому 2-4 особи, то сьогодні ця цифра наближається до 10. У цьому плані можна згадати катастрофи, які сталися з пароплавом «Адмірал Нахимов», де загинуло більше 500 осіб, підводний човен «Курськ», де загинуло 170 осіб, випадок падіння літака Су-27 на Скнилівському летовищі, де постраждало 165 осіб, загинуло 77 осіб, із котрих 28 - діти. Багато прикладів ще можна наводити про трагічні події на шахтах України, де гине одночасно багато людей, та катастрофи з літаками.

За статистикою, в Україні щоденно на виробництві травмуються 80-85 осіб, із них до 10% стають інвалідами і до 2% гине.

За даними американських вчених, виростити, навчити і підготувати до самостійної праці людину коштує в середньому від 120 до 400 тисяч доларів. В Україні ця цифра значно менша, але досить вагома: 56 -200 тисяч гривень (за приблизними розрахунками авторів). Такої суми недораховується суспільство, якщо людина втрачає працездатність у період найбільш активного й продуктивного віку - 18-40 років, при цьому суспільство додатково витрачає кошти на її утримання та лікування. Крім того, така людина не приносить матеріальної користі суспільству (яку важко підрахувати), якби вона працювала і віддавала свої знання та працю людям.

За даними Національного науково-дослідного інституту охорони праці, стан виробничого травматизму в Україні за останнє десятиріччя характеризується зменшенням числа випадків як загального, так і смертельного травматизму. За період 1991-2001 рр. кількість травмованих зменшилась на 76,8%, смертельних травм - на 48,6%. Слід зазначити, що у 2001 р. кількість випадків смертельного травматизму порівняно з 2000 р. збільшилась з 1325 осіб до 1378 осіб, тобто на 53 особи (рис. 1).

12

Рис. 1. Виробничий травматизм в Україні по роках

Динаміка нещасних випадків може бути пов'язана з економічною ситуацією в Україні.

За роки економічної кризи (1990-1999 рр.) ВВП скоротився на 59,2%, обсяги промислової продукції - на 48,9%, сільського господарства - на 51.5%. Найбільш відчутних втрат українська економіка зазнала у 1990-1994 рр. За цей час обсяги ВВП зменшилися на 45,6%, промислового виробництва - на 40,4%, сільського господарства - на 32,5%. Лише у 1994 р. падіння ВВП склало 22,9% (промислового виробництва - 27,3% (у т.ч. непродовольчих товарів -37,5%), сільськогосподарського - 16,5%).

Практично на цей період припадає найбільше скорочення випадків загального і смертельного травматизму. Поступова стабілізація економічної ситуації в Україні (1994-1999 рр.) супроводжується зростанням темпів скорочення випадків як загального, так і смертельного травматизму.

Позитивні зрушення в економіці України в 2000-2001 рр. супроводжуються зростанням у 2001 році випадків смертельного травматизму.

Розподіл смертельних випадків по галузям виробництва (табл. 1) показує, що найбільше їх зростання допущено в хімічній промисловості (+25), машинобудуванні (+9), будівництві (+12), агропромисловому комплексі (+8), транспорті (+19). невиробничій сфері (+31).

Таблиця 1. Розподіл смертельних випадків по галузях виробництва

Найбільша кількість нещасних випадків пов'язана з організаційними (64%), технічними (27%), психофізіологічними (9%) причинами.

13

Основні причини смертельних травм в цих галузях економіки наступні. Агропромисловий комплекс:

-невиконання вимог посадових інструкцій та інших нормативних актів з охорони праці - 21,3%;

-порушення трудової й виробничої дисципліни - 19%;

-допуск до роботи без навчання - 11%;

-порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів, устаткування, машин, механізмів - 9%;

-незадовільний технічний стан транспортних засобів - 3,9%. Транспорт:

-невиконання інструкцій з охорони праці - 12%;

-порушення трудової й виробничої дисципліни - 10%;

-порушення правил дорожнього руху - 8%.

Будівництво:

-порушення трудової й виробничої дисципліни - 12%;

-невиконання інструкцій з охорони праці - 11%;

-невиконання вимог посадових інструкцій - 10%. Невиробнича сфера:

-порушення трудової й виробничої дисципліни - 11%;

-протиправні дії інших осіб - 10%;

-допуск до роботи без навчання та перевірки знань - 9%. Металургійна промисловість:

-невиконання вимог посадових інструкцій - 27%;

-порушення трудової й виробничої дисципліни - 18%;

-порушення вимог безпеки під час експлуатації засобів виробництва -

10%.

Машинобудування:

-невиконання вимог посадових інструкцій - 13%;

-порушення трудової й виробничої дисципліни - 10%;

-допуск до роботи без навчання та перевірки знань - 6%. Хімічна промисловість:

-невиконання вимог посадових інструкцій - 15%;

-порушення трудової й виробничої дисципліни - 15%;

-порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів

- 9%.

Найвищий рівень смертельного травматизму спостерігається у вісьмох галузях економіки, на які припадає 86% всіх смертельних випадків на виробництвах України (див. рис. 2).

14

Таблиця 2. Розподіл нещасних випадків зі смертельними наслідками по областях України

Тільки за 1995-2001 роки сталося 1586 групових нещасних випадків (рис. 2), в яких постраждало 4965 осіб, з них 1643 особи загинуло.

Рис. 2. Групові нещасні випадки па виробництві України

Порівняно з 2000 р. число групових нещасних випадків у 2001 р. збільшилось на 32%, кількість потерпілих і загиблих в цих випадках відповідно збільшилось на 205 та 28 осіб.

В Україні спостерігається високий рівень травматизму зі смертель-

ними наслідками у соціально-культурній сфері та торгівлі. Аналіз опера-

тивних даних про стан виробничого травматизму зі смертельними наслідками за 2002 рік показує, що в невиробничій сфері загинуло 125 осіб - це на 6 осіб більше, ніж у будівництві, де ступінь травмонебезпеки є високим. Постає питання: чому гинуть люди в тій сфері, де відсутні шкідливі та важкі

16

умови праці, складні механізми. Адже законодавство України щодо охорони праці встановлює єдині вимоги з безпеки праці для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та видів діяльності для всіх працюючих. Як показує досвід, на практиці ці вимоги не виконуються. Існує думка, що в невиробничій сфері відсутні шкідливі та небезпечні чинники, що негативно впливають на стан здоров'я та працездатність працюючих. В більшості установ та організацій керівники, посадові особи та службовці не обізнані в питаннях безпеки праці, не створюються служби з охорони праці навіть тоді, коли чисельність працюючих становить більше 100-500 осіб. Питання охорони праці покладаються на сумісників, які не мають певної кваліфікації, не проводяться інструктажі та навчання (або проводяться не на належному рівні). Відомо, що трудова діяльність більшості працівників невиробничої сфери пов'язана з використанням персональних комп'ютерів, периферійної та копіювальної техніки, засобів зв'язку, зокрема стільникового. Штатними працівниками таких установ і організацій є обслуговуючий персонал, робота якого пов'язана безпосередньо з травмонебезпечними чинниками. Для безпечного ведення робіт та особистого захисту ці працівники повинні володіти спеціальними знаннями з питань охорони праці.

В Україні, крім виробничого травматизму, є високим рівень професійної захворюваності. За статистичними даними, на підприємствах України щорічно реєструється близько 2,6 професійних захворювань. Аналізом професійної захворюваності виявлено, що професійна патологія зареєстрована у осіб понад 185 професій, серед яких значною є частка (2,5%) інженернотехнічних працівників, зайнятих у різних галузях економіки. Ситуація з професійною захворюваністю, що склалася в Україні, вимагає реалізації комплексних заходів щодо створення умов праці, які забезпечать захист працюючих від несприятливого впливу професійних шкідливих чинників.

За даними Міжнародної асоціації «Пожежна безпека України» щорічно в Україні виникає близько 60 000 пожеж, в яких гине понад 3 500

осіб. Так, у 2002 р. в Україні внаслідок пожеж загинуло 3 616 осіб, у т.ч. 133 дитини. Порівняно з періодом середини 80-х рр. річна кількість пожеж сьогодні майже втричі вища.

Щодня в Україні виникає близько 150 пожеж, в яких гине 7-10 осіб і 5- 6 отримують травми. Збитки від пожеж складають понад 2 млрд. грн. на рік.

Найпоширенішими причинами пожеж в Україні є: необережне поводження з вогнем (61%); порушення правил монтажу та експлуатації електроприладів (18%); порушення правил монтажу та

експлуатації приладів опалення (11%); пустощі дітей з вогнем (7%); підпали (2%); невстановлені та інші (1%). Слід особливо підкреслити, що кількість пожеж, які виникають безпосередньо з вини людей внаслідок необережного поводження з вогнем, недотримання вимог пожежної безпеки при виконанні зварювальних робіт неухильно зростає з року в рік. Наведені дані свідчать, що стан і рівень пожежної безпеки в Україні в значній мірі обумовлені складним соціально-економічним становищем держави, слабкою профілактичною роботою щодо запобігання пожеж, недостатньою участю в справі

17

пожежної безпеки місцевих органів самоврядування та громадських об'єднань і потребують негайного та суттєвого покращення. Тому, поряд із збільшенням фінансування та підвищенням організаційного рівня пожежної безпеки, необхідний постійний пошук нових, більш ефективних шляхів вирішення цієї проблеми.

Державна політика України щодо охорони праці виходить з консти-

туційного права кожного громадянина на належні безпечні і здорові умови праці та пріоритету життя і здоров'я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності. В реалізації цієї політики значну роль має відігравати постійне поліпшення умов і безпеки праці, зменшення рівнів травматизму та професійної захворюваності.

В Україні прийнята і реалізується Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2001-2005 рр., що була затверджена Кабінетом Міністрів від 10.10.2001 р. (наказ № 1320), на основі якої були розроблені галузеві та регіональні програми поліпшення стану охорони праці.

22.10.2001 р. наказом Мінпраці № 432 була затверджена і впроваджується в життя Концепція управління охороною праці, в якій визначені шляхи реформування управління охороною праці в Україні.

З метою підвищення ефективності державного нагляду за охороною праці указом Президента України від 18 вересня 2002 року № 834 на базі Державного департаменту з нагляду за охороною праці утворено Державний комітет України з нагляду за охороною праці як центральний орган виконавчої влади.

У 2002 році органами Держнаглядохоронпраці проведено майже 199 тис. оперативних обстежень, призупинено більше 255 тис. робіт і об'єктів, накладено 1290 штрафів на підприємства, притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення нормативних і законодавчих актів про охорону праці понад 51 тис. працівників, з них 8,2 тис. - керівники підприємств і організацій.

Імовірність загинути, отримати травму чи набути професійне захворювання існує на тих підприємствах, установах та організаціях, де нехтуються правила безпеки і не виконуються вимоги охорони праці. За будь-якої діяльності людини існує ризик отримати травму чи набути професійне захворювання. Людина, яка володіє професійними навичками та знаннями правил безпеки, передбачає цей ризик і застосовує заходи, які його зменшують або зовсім виключають. Тому вивчення дисциплін, що стосуються охорони праці (основи охорони праці та охорона праці в галузі), сприяє зменшенню виробничого ризику та збереженню життя і здоров'я багатьох людей.

Мета дисципліни «Основи охорони праці» - формування у майбутніх фахівців необхідного в їх професійній діяльності рівня знань та умінь, які відповідають державним стандартам освіти і дають можливість професійно орієнтуватися в питаннях організації виробничого процесу, що відповідає всім нормам і правилам безпеки. Вивчення дисципліни передбачає, що Студент користується, крім підручника, законодавством України про охорону

18

праці, а також спеціальною і навчальною літературою.

Надалі на етапі підготовки спеціалістів за професійно орієнтованими програмами, спрямованими на оволодіння студентами методами і засобами створення безпечних умов праці з урахуванням специфічних особливостей виробництв за профілем спеціальностей на базі знань дисциплін "Безпека життєдіяльності", "Основи охорони праці" та профілюючих дисциплін, планується поглиблене вивчення питань охорони праці в галузі, яку студент обрав для своєї подальшої діяльності.

Найбільш вживані терміни та визначення, що застосовуються в підручнику (згідно з ДСТУ 2293-99):

Охорона праці - система правових, соціально-економічних, організа- ційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Виробнича санітарія - це система організаційних, гігієнічних і саніта- рно-технічних заходів та засобів запобігання впливу шкідливих виробничих чинників на працівників.

Гігієна праці - галузь практичної та наукової діяльності, що вивчає стан здоров'я працівників, зумовлений умовами праці, і на цій основі обґрунтовує заходи і засоби щодо збереження і зміцнення здоров'я працівників, профілактики несприятливого впливу умов праці.

Небезпечний (виробничий) чинник - це такий чинник, вплив якого на працівника в певних умовах призводить до травм, гострого отруєння, різкого погіршення здоров'я, або до смерті.

Шкідливий (виробничий) чинник - це такий чинник, вплив якого за певних умов може призвести до захворювання, зниження працездатності і (або) негативного впливу на здоров'я нащадків. Прим. Залежно від кількісної харак-

теристики (рівня, концентрації тощо), тривалості впливу, шкідливий виробничий чинник може

стати небезпечним.

Безпека - стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди.

Рівень безпеки - оцінка безпеки посиланням на прийнятий ризик. Промислова безпека - безпека від аварій на виробничих об'єктах і нас-

лідків цих аварій.

Небезпека - потенційне джерело шкоди.

Безпечні умови праці; безпека праці - стан умов праці, за якого вплив на працівника небезпечних і шкідливих виробничих чинників усунуто, або вплив шкідливих чинників не перевищує гранично допустимих значень.

19

ЧАСТИНА І.

ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

РОЗДІЛ 1. ЗАКОНОДАВЧА ТА НОРМАТИВНА БАЗА УКРАЇНИ З ОХОРОНИ ПРАЦІ

ВУкраїні діють закони, які визначають права і обов'язки її мешканців,

атакож організаційну структуру органів влади і промисловості. Конституція - основний закон держави - була прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Вона декларує рівні права і свободи всім жителям держави: на вільний вибір праці, що відповідає безпечним і здоровим умовам, на відпочинок, на соціальний захист у разі втрати працездатності та у старості й деякі інші. Всі закони і нормативні документи повинні узгоджуватися, базуватися і відповідати статтям Конституції.

Законодавча база охорони праці України налічує ряд законів, основними з яких є Закон України "Про охорону праці" та Кодекс законів про працю (КЗпП). До законодавчої бази також належать Закони України: "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності", "Про охорону здоров'я", "Про пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", "Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку", "Про дорожній рух", "Про загальнообо- в'язкове соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням". Їх доповнюють державні міжгалузеві й галузеві нормативні акти - це стандарти, інструкції, правила, норми, положення, статути та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання усіма установами і працівниками України.

1.1. Закон України "Про охорону праці"

Закон "Про охорону праці", прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 р., був переглянутий і затверджений Президентом України в новій редакції 21 листопада 2002 р. Він складається з преамбули та 9 розділів. Відзначимо деякі важливі моменти, занотовані в законі. Так, у розділі І "Загальні положення" (стаття 1) наводяться визначення понять: "охорона праці", "роботодавець", "працівник", та окреслюється дія цього Закону (стаття 2), який поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб. У статті 3 йдеться про те, що при укладанні міжнародних договорів, на обов'язковість яких надала згоду Верховна Рада України, в яких встановлено інші норми, ніж ті, що

20