Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ДПЗК.docx
Скачиваний:
24
Добавлен:
29.02.2016
Размер:
41.22 Кб
Скачать

Розділ 3. Місцеве управління

Представницькими організаціями приходу є асамблея і жунта приходу. Асамблея обирається всіма громадянами приходу. Жунта є виконавським органом приходу і обирається таємним голосуванням асамблей з числа її членів. Головою жунти є громадянин, що очолює список

кандидатів і що одержав найбільшу кількість гололв при виборах в асамблею.

Муніципії управляються муніципальними асамблеями і палатами. Муніципальні асамблеї складаються з голів жунт (виконавських органів) приходів і принаймні такого ж числа вибраних депутатів. Муніципальна палата є виконавським органом влади і очолюєтеся кандидатом від ведучої партії, що одержала більшість голосів. Муніципії можуть створювати асоціації і федерації для вирішення економічних, суспільних, культурних і інших питань.

Представницькими органами адміністративних округів є асамблея і жунта округа. Асамблея складається з членів, вибраних загальним прямим голосуванням, і членів, вибраних колегією вибірників, що складається з членів муніципальних асамблей. Виконавський колегіальний орган, жунта, обирається таємним голосуванням асамблеєю округу з числа її членів. При жунте округа є представник уряду.

Азорські о-ва і Мадейра користуються самоврядуванням і мають статус автономних областей. Вони також діляться на муниципії і приходи. Обласні асамблеї обираються на прямих загальних і таємних виборах відповідно до принципу пропорційного представництва.

Політичні партії.

Зі встановленням диктатури Салазара на початку 1930-х років і до квітневої революції 1974 політичні партії знаходилися під забороною. Проте підпілля діяли комуністична і соціалістична партії, а також невеликі політичні групи лівих. Після 1974 виник ряд нових партій. Найбільші з них - Народно-демократична (згодом перейменована в Соціал-демократичну, СДП) і соціально-демократичний центр (СДЦ) - були

сформовані політиками, граючі активну роль при колишньому режимі. Більшість основних партій одержала значну фінансову допомогу від іноземних політичних партнерів

Протягом декількох перших місяців після революції виникло біл. 80 політичних угрупувань. До моменту розповсюдження перших виборчих бюлетенів політичний спектр звузився до 12 партій. На виборах найбільше число голосів одержали наступні партії: Соціалістична (СП, 35%), СДП (24%), СДЦ (16%) і португальська комуністична (ПКП, 14%).

Більш консервативна Північ Португалії віддавала перевагу СДП або НП, тоді як СП і ПКП мали підтримку на півдні. Останніми роками вплив ПКП став слабшати, її електорат у минулому складався з промислових робітників лісабонського регіону і бідних сільськогосподарських робітників на Півдні (Алентежу). Близько мільйона репатріантів з Анголи і Мозамбіку вороже набудований по відношенню до лівих політиків, які надали незалежність цим африканським колоніям.

Політична нестабільність стрясала Португалію в перше десятиріччя після революції. З 1974 по 1976 змінилося шість тимчасових урядів. Генерал Антоніу Рамалью Еаніш, що дотримувався помірних поглядів член Руху озброєних сил (ДВС), в період свого президентства в 1976-1986 забезпечував деяку стабільність суспільства. Прем'єр-міністром в ці ж роки був Маріу Соаріш. Він керував першим урядом меншини з представників СП, а потім очолював нестійку урядову коаліцію. В 1979 президента був вимушено провести додаткові вибори.

З 1979 по 1983 більшість партій згрупувалися в три коаліції, які були правим центром, лівий центр і крайній лівий фланг; при цьому домінувала СДП. Таке положення змінилося в 1983, коли до влади прийшла центристська коаліція на чолі з соціалістами, що одержали більшість голосів, і социал-демократами. Цей коаліційний уряд розпався в 1985, після ослаблення позицій СДП.

Хоча кандидат соціалістів Соаріш в 1986 Гув вибраний президентом (першим за 60 років цивільним главою держави) при підтримці революційно-демократичної партії ДВС

Баніта і З'єднаного народного союзу, що очолювався комуністами, соціал-демократи в середині 1980-х років продовжували керувати парламентом. В 1S87 після відміни цензури і проведення нових виборів СДП вперше за 13 років одержала більшість місць в парламенті. На муніципальних виборах 1989 перемогу отримали соціалісти, а Соаріш на виборах 13 січня 1991 Сув вибраний президентом, одержавши 70,4% голосів. Проте СДП знов одержала абсолютну більшість голосів на парламентських виборах 6 жовтня 19> 1.

В 1995 соціалістам вдалося перемогти на президентських виборах і одержати більшість місць в парламенті. Уряд очолив лідер СП Антоніу Гуттереш. В січні 1996 на президентських виборах взяв верх Жоржі

 Сампайю, колишній мер-соціаліст Лісабона. Соціалісти перемогли і на муніципальних виборах 1997

Правова система

Як і в більшості Європейських країн, в Португалії не було централізованих політичних інститутів, які приймали б закони для регулювання повсякденних правових питань. І війна проти Кастилії, і Реконкіста перетворили Корону і суд на армію на колесах. Деякі португальські правові історики стверджують, що в перші два століття після Договору Замора в 1143 — в якому Леон визнав португальський фактичний суверенітет -політична влада королівства була владою воюючої країни, яка не могла і не направляла свої ресурси на створення адміністративних інституцій чи на створення законів. Виключенням стали три закони, прийняті Королем Афонсо II у 1211 протягом Кортес Коімбри.

Більшу частину своєї правової історії Португалія та її колонії мали стародавню правову систему, що базувалась на подвійній основі середньовічного місцевого звичаєвого права і на Римському праві, отриманого в основному зі Зводу Юстиніана. Однак, з епохою відкриттів та розвитком імперії, португальські королі також стали політично сильнішими та спромоглися на централізоване правове регулювання шляхом створення різних компіляцій права. Ці спроби кодифікувати право були не лише способом зібрати та уніфікувати місцеві правові традиції зі всієї країни, але також і виправити звичаї, які на думку монарха були нерозумними.

Цими юридичними компіляціями були: • Ordenações Afonsinas 1446 (формально 1454 р., Педро, граф Коімбри) • Ordenações Manuelinas 1512–1520 — за Мануеля І; змінений у 1526, 1533, 1580 р.р. • Ordenações Filipinas 1603 (протягом Philippine династії, інкорпорувала деякі іспанські закони)

Ордонанси використовувались по всій португальській імперії поки не вступив у силу перший цивільний кодекс у 1867 році. Перший цивільний кодекс зазвичай згадується як «Кодекс Сібри» через участь у його розробці графа Сібри. В 1966 році був прийнятий другий та наразі діючий Цивільний кодекс; він досі діє на територіях колишніх колоній, окрім Макао, де він був замінений місцевим цивільним кодексом, прийнятим у 1999, що призвело до змін кодексу 1966, підготовлених португальськими юристами, особливо із юридичного факультету університету Коімбра.

Після Революції Гвоздик в 1974, португальська правова система була змінена відповідно до нових політичних та цивільних потреб. Нова конституція була написана під суттєвим впливом комуністично-соціалістичної ідеології та мала не метізамінити систему колишнього режиму. Протягом багатьох років країна розривалась між соціалізмом та прихильністю до неоліберальної моделі. Були проведені земельна реформа та націоналізація. Португальська Конституція (схвалена у 1976) була змінена, щоб пристосувати соціалістичні та комуністичні принципи. До конституційних переглядів 1982 та 1989 конституція була надзвичайно ідеологічно насиченим документом з численними посиланнями на соціалізм, права робітниківта прагнення до соціалістичної економіки. Різке збільшення числа адвокатів та працівників судової системи протягом наступних десятиліть не призводило до росту ефективності правової системи.

Швидке збільшення шкіл як приватного, так і публічного права по всій країні рік за роком призводило до значного підвищення лімітів на вступнових студентів-юристів, а також до низької селективності прийому і зниження якості освіти. Десятиліттями відома на весь світ як повільна та невідповідна стандартам ЄС та США система правосуддя Португалії була у 2011 році другою у Західній Європі після Італії за повільністю. І це не зважаючи на те, що там один із найвищих відсотків суддів та обвинувачів, близько 30 чол. на 100 тис. населення. Окрім цієї, іншими проблемами всієї португальської державноїслужби є надлишковість ресурсів, надмірна роздутість штатів і загальна відсутність продуктивності в цілому. Після занепаду португальської банківської системи в 2011 році під час великої європейської боргової кризи, що змусила Португалію звернутися до Міжнародного валютного фонду за дотаціями, була проведена значна кількість реформ та заходів для скорочення затрат та підвищення продуктивності всієї державної служби. Число окружних судів було зменшено до 23 із 320, об'єднуючи їх роботу ввідповідних адміністративних центрах і закриваючи суди в сільських районах, де населення зменшилось з того часу, як у 1837 роцібула встановлена система. Суди були реорганізовані для спеціалізації на трудових та торгівельних спорах.

Правова система Португалії — є континентальною правовою системою, що ґрунтується на римському праві. Ця система подібна до інших правових систем таких країн Європи, як Франція, Італія, Іспанія, Німеччина, Україна. Аж до кінця 19-го століття найбільший вплив на неї справляло французьке право, проте з проведенням Гільєрме Морейро опрацювання цивільного права (Instituições de Direito Civil, видані з 1906 по 1916) основним стало німецьке право.

Наразі Європейське право має вирішальний вплив у багатьох галузях, таких як корпоративне, адміністративне право та цивільний процес.

Основними законами є Конституція (1976, з поправками), Цивільний кодекс (1966, з поправками) та Кримінальний кодекс (1982, з поправками). Іншими значущими законами є Комерційний кодекс (1988, з поправками) та Цивільний процесуальний кодекс (1961, з поправками).