Когнітивна теорія особистості
Когнітивна теорія особистості близька до гуманістичної, проте в ній є ряд істотних відмінностей. Основоположником цього підходу є американський психолог Дж. Келлі (1905-1967). На його думку, єдине, що людина хоче знати в житті, - це те, що з ним сталося і що з ним станеться в майбутньому.
Головним джерелом розвитку особистості, згідно з Келлі, є середовище, соціальне оточення. Когнітивна теорія особистості підкреслює вплив інтелектуальних процесів на поведінку людини. У цій теорії будь-яка людина порівнюється з ученим, перевіряючим гіпотези про природу речей і роблять прогноз майбутніх подій. Будь-яка подія відкрито для багаторазового інтерпретування. Головним поняттям у цьому напрямку є "конструкт" (від англ. Сonstruct - будувати). Це поняття включає в себе особливості всіх відомих пізнавальних процесів (сприйняття, пам'яті, мислення й мови). Завдяки конструктам людина не тільки пізнає, а й встановлює міжособистісні відносини. Конструкти, які лежать в основі цих відносин, називаються особистісними конструктами (Франселла Ф., Банністер Д., 1987). Конструкт - це своєрідний класифікатор-шаблон нашого сприйняття інших людей і себе.
З точки зору Келлі, кожен з нас будує і перевіряє гіпотези, одним словом, вирішує проблему, чи є дана людина спортивною або неспортивною, музичним або немузичним, інтелігентною або неінтелігентною і т.д., користуючись відповідними конструктами (класифікаторами). Кожен конструкт має "дихотомію" (два полюси): "спортивний і неспортивний", "музичний і немузичні" і т.д. Людина вибирає довільно той полюс дихотомічного конструкту, той результат, який краще описує подію, тобто має кращу прогностичну цінність. Одні конструкти придатні для опису лише вузького кола подій, в той час як інші мають широкий діапазон застосовності. Наприклад, конструкт "розумний-дурний" навряд чи годиться для опису погоди, а ось конструкт "хороший-поганий" придатний фактично на всі випадки життя.
Основним концептуальним елементом є особистісний "конструкт". У кожної людини є своя власна система особистісних конструктів, яка ділиться на 2 рівні (блоку): Блок "ядерних" конструктів - це приблизно 50 основних конструктів, які знаходяться на вершині конструктної системи, тобто у постійному фокусі оперативного свідомості. Цими конструктами людина користується найчастіше при взаємодії з іншими людьми. Блок периферичних конструктів - це всі інші конструкти. Кількість цих конструктів суто індивідуально і може варіювати від сотень до кількох тисяч.
Виділяють два типи цілісної особистості: когнітивно складна особистість (особистість, у якої є велика кількість конструктів) і когнітивно проста особистість (особистість з невеликим набором конструктів). Когнітивно складна особистість, в порівнянні з когнітивно простою, відрізняється наступними характеристиками: має краще психічне здоров'я; краще справляється зі стресом; має більш високий рівень самооцінки; більш адаптивна до нових ситуацій.
Згідно когнітивної теорії, особистість - це система організованих особистісних конструктів, в яких переробляється (сприймається й інтерпретується) особистий досвід людини. Структура особистості в рамках даного підходу розглядається як індивідуально своєрідна ієрархія конструктів.
Поведінкова теорія особистості
Поведінкова теорія особистості має ще й іншу назву - "навчальна", оскільки головна теза даної теорії свідчить: наша особистість є продуктом навчання.
Існує два напрями в поведінкової теорії особистості – рефлекторний(Дж. Уотсона і Б. Скіннера) і соціальний.( А. Бандура і Дж. Роттер). Головним джерелом розвитку особистості, відповідно до обох напрямках, є середовище в самому широкому сенсі цього слова. Теотія виключає будь-яке наслідування генетичне або психологічне. Особистість є продуктом навчання. Скіннер стверджував, що особистість - це сукупність соціальних навичок, сформованих у результаті оперантного навчання. Оперантом Скіннер називав будь-яка зміна середовища в результаті будь-якого моторного акту. Людина прагне здійснювати ті операнти, після яких отримає підбадьорення , і уникає тих, за якими її челає покарання. Таким чином, в результаті визначеної системи підбадьорень та покарань людина здобуває нові соціальні навички і, відповідно, нові властивості особистості -- доброту чи чесність, агресивність або альтруїзм.
Згідно поведінкової теорії, людина практично повністю позбавлена свободи волі. Наша поведінка детермірованно зовнішніми обставинами. Ми часто ведемо себе як маріонетки і не усвідомлюємо наслідків своєї поведінки, оскільки вивчені нами соціальні навички і рефлекси від тривалого вживання вже давно автоматизовані.
Теорія іншого напрямку така: важливу роль у розвитку особистості відіграють не стільки зовнішні, скільки внутрішні чинники, наприклад, очікування, мета, значимість і т.д. Бандура назвав поведінку людини, детерміровну внутрішніми факторами, саморегуляцією. Основне завдання саморегуляції - забезпечувати самоефективність, тобто здійснювати тільки ті форми поведінки, які людина може реалізувати, спираючись на внутрішні чинники в кожен даний момент. Дж. Роттер для пояснення поведінки людини вводить спеціальне поняття "поведінковий потенціал. Вони вважають, що особистість формується і розвивається протягом всього життя по мірі соціалізації, виховання, навчання. Проте ранні роки життя людини вони розглядають як більш важливі. Основа будь-яких знань, здібностей, в тому числі творчих і духовних, на їхню думку, закладається в дитинстві.
В якості елементів особистості в біхивіоєристській теорії особистості виступають рефлекси або соціальні навички. Властивості особистості і вимоги соціального оточення людини збігаються. Якщо ви виховувалися в добрій, спокійній родині і вас заохочували до доброти і спокою, то ви будете мати властивості доброї і спокійної людини, а якщо ви похмурі і сумні, або відрізняєтеся підвищеною чутливістю, то це також не ваша вина, і ви - продукт суспільства, виховання.
Таким чином, в рамках даного підходу, особистість - це система соціальних навичок і умовних рефлексів, з одного боку, та система внутрішніх факторів, самоефективності, суб'єктивної значущості та доступності - з іншого.