Причиною цьому послужили:

По-перше, різні вартісні співвідношення між золотими і срібними монетами, установлювані державою;

по-друге, неоднакові умови видобутку шляхетних металів (золота і срібла)

Різновидом «подвійної» валюти стала система «кульгаючої» валюти, за якою срібні монети перетворилися в знак золота. Однак використання двох металів як грошей, суперечило природі загального еквівалента. З розвитком капіталізму потрібні були стійкі гроші, тому біметалізм поступається місцем монометалізму.

Монометалізм. Історія знає три види монометалізму – мідний, срібний і золотий.

Монометалізм – грошова система, за якою роль загального еквівалента грає один який-небудь метал. При цьому в грошовому обігу паралельно функціонують монети з даного металу і грошові знаки, розмінні на нього

Найбільш важливе значення належало золотому монометалізму, який як тип грошової системи склався спершу у Великобританії (1816 р.), а потім в інших країнах.

У залежності від характеру розміну знаків вартості на золото існувало три типи золотого монометалізму: золотомонетний стандарт, золотозлитковий стандарт і золотодевізний стандарт.

Золотомонетний стандарт характеризувався такими рисами:

- вільне карбування золотих монет;

- вільний розмін паперових грошових знаків на золоті монети;

- вільний рух золота між країнами.

Золотомонетний стандарт вважається класичною формою монометалізму; він являє собою найбільш стабільну, саморегульовану грошову систему, що відповідає вимогам капіталізму вільної конкуренції

Завдяки своїм позитивним якостям, золотомонетний стандарт сприяв розвитку кредитної і грошової систем, міжнародній торгівлі та вивезенню капіталу.

Перша світова війна (1914-1918 р.) призвела до ліквідації золотомонетного стандарту у всіх країнах, що брали участь у війні, крім США. Замість довоєнного золотомонетного стандарту були введені нові форми золотого монометалізму: золотозлитковий стандарт і золотодевізний стандарт.

Золотозлитковий стандарт- грошова система, за якою банкноти підлягали розміну на золото тільки в злитках з певними обмеженнями. Такий стандарт був уведений: в Англії - 1925 р.; у Франції – 1928 р., у Японії – 1930 р.

Золотодевізний стандарт - грошова система, за якою банкноти розмінювалися не на золото в злитках, а на валюту тих країн, де був уведений золотозлитковий стандарт. Таку систему установила більшість країн світу, включаючи Німеччину (1924 р.), Австрію, Данію, Норвегію (1928 р.) і СРСР (1924 р.).

Нові форми золотого монометалізму не мали такої стабільності, як золотомонетний стандарт, тому що золото не виконувало функцій засобу обігу і засобу платежу.

Системи металевого обігу були саморегульованими, тому що грошові метали були в обігу і виконували всі функції грошей. Це відповідало початковому етапу розвитку ринкових відносин, коли для державного втручання не було об'єктивної потреби (або воно було мінімальним). Роль держави зводилася до законодавчого встановлення металевого вмісту грошової одиниці та її ваги.

• державна монопольна емісія грошових знаків через центральний банк і казначейство;

• скасування золотого забезпечення і розмін банкнот на золото;

• грошовий обіг обслуговують нерозмінні паперові гроші, що не мають власної вартості;

• реформуваннядержавою фінансової і валютної політики

Остаточний крах золотий монометалізм потерпів у результаті економічної кризи 1929-1933 р. і на зміну саморегульованим системам металевого обертання вводяться системи паперово-кредитних грошей, за якими чіткий порядок регулювання грошового обігу є обов'язковим.

П. Система обігу кредитних і паперових грошей. Із середини 30 років ХХ ст. у світі починає функціонувати система паперово-кредитних грошей, нерозмінних на золото. Ця система істотно відрізняється від золотомонетного стандарту.

- номінальна вартість кредитних грошей набагато перевищує їхню власну вартість;

- виникає необхідність розробки державою механізмів регулювання грошового обігу;

- сучасні гроші все більше стають кредитними грошима, тому що вони пов'язані з господарським оборотом і є результатом руху капіталу;

- центральні банки регулюють активні та пасивні операції комерційних банків і спеціальних кредитно-фінансових інститутів

Зараз в усьому світі емісія грошових знаків цілком монополізована державою. Від її імені центральні банки країн, емітуючи кредитні гроші, беруть на себе зобов'язання забезпечити стійкість грошових знаків.

У сучасних умовах емісія грошей носить кредитний характер: наявні і безготівкові гроші з'являються в обороті тільки в результаті проведення банками кредитних операцій

Центральні банки видають позички комерційним банкам, які у свою чергу під визначений відсоток, що забезпечує їм прибуток, надають кредити юридичним і фізичним особам. Гарантом повернення позичок служать активи комерційних підприємств. Грошова емісія також підкріплюється золотом, валютою, цінними паперами і товарами.

Кошти, які надаються урядом тільки на умовах кредитування.

Держава забезпечує постійний контроль за грошовим обігом і його елементами, а також пропорціями між наявним і безготівковим оборотом. На території країни допускається функціонування тільки національної валюти. Населення може вільно обмінювати національну валюту на валюту інших країн, але використовувати іноземну валюту дозволяється тільки за межами країни.

Державою здійснюється регламентація забезпеченості грошових знаків, зокрема установлюються види товарно-матеріальних цінностей, дорогоцінних металів, іноземної валюти, цінних паперів і т.д., що можуть служити забезпеченням грошової емісії. Крім того, держава встановлює структуру грошової маси в обороті. З одного боку, це досягається за допомогою встановлення пропорції між наявним і безготівковим оборотом, а з іншого боку – за допомогою визначення пропорцій між грошовими знаками різної купюрності в загальній грошовій масі.

У залежності від механізму здійснення емісії грошей виникають системи паперово-грошового обігу, в основі яких – використання засобів для покриття бюджетного дефіциту і системи кредитних грошей – для кредитування економіки.

Система кредитних і паперових грошей є регульованою і підрозділяється на неринкові та ринкові.

Неринкові грошові системихарактеризуються адміністративними методами регулювання грошового обігу і це виявляється в плануванні та лімітуванні позичок, видачі готівки і т.д. Такі грошові системи існували в колишніх соціалістичних країнах з адміністративно - командною економікою.

Ринкові грошові системине обтяжливі твердими адміністративними догмами, вони трансформуються відповідно до потреб загального економічного розвитку, що виявляється в адекватному співвідношенні курсу валют: регулюванні відсотка за кредит як ціни грошей, утворення механізму пропозиції грошей відповідно до потреб грошового обігу.

У залежності від методів регулювання національної валютної системи, грошові системи можуть бути відкритими або закритими.

Відкриті грошові системимають мінімальні обмеження на здійснення валютних операцій у рамках своєї країни. Національна економіка країн з відкритими грошовими системами вільно з'єднується зі світовою, чому сприяє повна конвертованість валюти і широка лібералізація ринку.

Закриті грошові системивластиві країнам з неринковою економікою або країнам з недостатніми ринковими відносинами. Валюта в таких країнах не конвертується, високим є рівень валютних відносин, валютний курс формується штучно.