1. Скорочення терміну тимчасового перебування в Україні у разі:
порушення ними законодавства України;
якщо у них відсутні підстави для подальшого перебування в Україні;
якщо вони не мають достатнього фінансового забезпечення для подальшого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або можливості отримати достатнє фінансове забезпечення законним способом на території України;
якщо їх діяльність на території України може негативно впливати на відносини України з іншою державою;
якщо під час їх перебування виникли підстави для заборони в'їзду відповідно до законодавства України;
якщо іноземець та особа без громадянства, який прибув для навчання або працевлаштування, не з'явилися у визначений строк до відповідного навчального закладу або місця роботи і якщо причини неприбуття не визнані поважними державним органом, уповноваженим приймати рішення про видворення.
Рішення про скорочення терміну тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства в Україні приймається органами внутрішніх справ, органами охорони державного кордону (щодо осіб, які затримані у межах контрольованих ними прикордонних районів) невідкладно після виявлення підстав для цього із обов'язковим зазначенням строку, в який така особа зобов'язана добровільно виїхати з України. Цей строк не може бути більш як 10 діб з дня винесення такого рішення. У разі прийняття рішення про скорочення терміну тимчасового перебування в Україні іноземця та особи без громадянства така особа зобов'язана щодня з'являтися для реєстрації до органу, який прийняв зазначене рішення, про шо робляться відповідні відмітки в його паспортному документі.
2. Видворення за межі України. Рішення про видворення іноземця та особи без громадянства за межі України приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення.
Іноземець та особа без громадянства мають бути видворені за межі України у разі якшо:
вони вчинили злочин, — після відбуття призначеного покарання;
вони добровільно не виконали рішення про скорочення терміну тимчасового перебування в Україні у визначений у цьому рішенні строк;
їх перебування в Україні становить загрозу національній безпеці або громадському порядку;
під час перебування виникли підстави для заборони в'їзду відповідно до законодавства України;
вони хоча б раз не виконали вимогу щодня з'являтися для реєстрації до органу, який прийняв рішення про скорочення терміну тимчасового перебування в Україні, у зв'язку з причинами, не визнаними поважними.
За наявності зазначених підстав та за рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України супроводжується забороною подальшого в'їзду в Україну строком до 10 років.
Іноземець та особа без громадянства можуть бути видворені за межі України у разі якшо:
їх діяльність на території України негативно впливає на відносини України з іншою державою;
вони вчинили адміністративне правопорушення після виконання адміністративного стягнення;
у них немає законних засобів існування, достатніх для забезпечення перебування в Україні та виїзду з України, у розмірі, що визначається Кабінетом Міністрів України.
За наявності зазначених підстав та за рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до 5 років.
Іноземець та особа без громадянства також можуть бути видворені за межі України за рішенням органів охорони державного кордону (шодо осіб, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону України) або Служби безпеки
України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, якшо дії іноземця та особи без громадянства грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку.
Іноземець та особа без громадянства зобов'язані залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про видворення (може надаватися строк до 5 днів для виїзду з України після прийняття зазначеного рішення). У разі якшо ці особи ухиляються від виїзду після прийняття такого рішення, вони підлягають примусовому видворенню на підставі постанови адміністративного суду, яка виноситься за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України.
Іноземці та особи без громадянства, які підлягають видворенню, відшкодовують витрати, пов'язані з видворенням. Якшо зазначені іноземці та особи без громадянства не мають коштів для відшкодування витрат, пов'язаних з видворенням їх за межі України, видворення здійснюється за рахунок держави. Фізичні або юридичні особи, які запрошували чи приймали цих іноземців та осіб без громадянства, влаштовували їх незаконний в'їзд, проживання, працевлаштування, сприяли в ухиленні від виїзду після закінчення строку перебування, в порядку, встановленому законом, відшкодовують витрати, завдані державі у зв'язку з видворенням зазначених іноземців та осіб без громадянства.
Особливості адміністративно-правового статусу біженців
Особливою категорією іноземних громадян є особи, які з певних причин не можуть знаходитись в межах країни їх громадянства, оскільки подальше перебування пов'язано із загрозою для їх життя, здоров'я або свободи. Оскільки такі особи є, по суті, іноземцями, на них поширюються усі положення, викладені вище, щодо прав, обов'язків та обмежень іноземців та осіб без громадянства. В той же час підстави, з яких вони перебувають на території України, зумовлюють їх відмінний від інших іноземців адміністративно-правовий статус.
Питання, пов'язані з правовим статусом біженців, регулюються Конституцією, Законом України від 21 червня 2001 р. "Про біженців", іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якшо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у національному 'законодавстві, застосовуються правила міжнародного договору.
Біженець — це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, віросповідання (релігію), національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання, за винятком осіб, засуджених в Україні за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Статус біженця не надається особі:
яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено КК України до тяжких злочинів;
яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
щодо якої встановлено, що умови, передбачені для надання статусу біженця, відсутні;
яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;
яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Ці положення не поширюються на дітей, розлучених з сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживають на території України, а також на їх нащадків.
Статус біженця втрачається, якщо особа:
добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);
набула громадянство України або добровільно набула громадянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її захистом;
добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставини, за яких було надано статус біженця, більше не існують;
отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;
не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують.
Особа, цкій надано статус біженця, мас рівні з громадянами України права на:
пересування, вільний вибір місця проживання; вільне залишення території України, за винятком обмежень, які встановлюються законом;
працю;
господарську діяльність, яка не заборонена законом;
охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування;
відпочинок;
освіту;
свободу світогляду і віросповідання;
направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів;
володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;
оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;
звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
правову допомогу;
права у шлюбних та сімейних відносинах;
на соціальний захист (одержання грошової допомоги, пенсії, субсидії та інших видів соціального забезпечення).
Особа, якій надано статус біженця в Україні, користується іншими правами і свободами, які передбачені Конституцією та законами України.
Обов'язки особи, якій надано статус біженця в Україні:
повідомляти протягом 10 робочих днів орган міграційної служби за місцем проживання про зміни прізвища, складу сім'ї, сімейного стану, місця проживання, набуття громадянства України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі;
у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюється компетенція іншого органу міграційної служби, знятися з обліку і стати на облік у відповідному органі міграційної служби за новим місцем проживання. Взяття на облік у органі міграційної служби за новим місцем проживання є підставою для реєстрації у відповідному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб;
проходити шорічну перереєстрацію у строки, встановлені органом міграційної служби за місцем проживання.
Лдміністративно-правовий статус об'єднань громадян
Об'єднання громадян — це добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх права та свобод.
Види об'єднань громадян:
а) за організаційно-правовими властивостями: масові (творчі союзи, політичні партії, професійні спілки тощо); органи громадської самодіяльності (громадські формування з охорони громадського порядку); органи громадського самоврядування (ради і колективи мікрорайонів, вуличні, домові комітети тощо);
б) за масштабом діяльності: міжнародні; всеукраїнські; місцеві.
в) залежно від мети створення: політичні партії; громадські організації.
Політична партія — об'єднання громадян — прихильників загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які головною метою мають участь у виробленні державної політики, формування органів влади, місцевого самоврядування і представництво у їх складі.
Громадська організація — це об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Особливе місце серед громадських організацій посідають: професійні спілки — добровільні неприбуткові громадські організації, шо об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання), а також релігійні організації — релігійні братства, духовні навчальні заклади, монастирі тощо, шо становлять стійкі організаційні утворення із специфічними цілями та конкретними способами їх досягнення (відправлення релігійних культів, релігійних обрядів, релігійної діяльності)
.Принципи об'єднань громадян: добровільність, рівноправність їхніх членів, самоврядування, законність, гласність.
Основу взаємовідносин об'єднань громадян з іншими суб'єктами адміністративного права, перш за все, органами публічної адміністрації визначають Конституція, Закон "Про об'єднання громадян", закони України від 5 квітня 2001 р. "Про політичні партії в Україні", від 23 квітня 1991 р. "Про свободу совісті та релігійні організації", віл 15 вересня 1999 р. "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" тощо.
Адміністративно-правовий статус об'єднань громадян — це сукупність прав, обов'язків, які реалізуються в адміністративних правовідносинах, що виникають між об'єднаннями громадян і державними органами, органами місцевого самоврядування.
Нормами адміністративного права регулюються питання легалізації об'єднань громадян, контролю за їх діяльністю, відповідальності та припинення діяльності об'єднань громадян. Решта відносин — предмет регулювання норм інших галузей права.
Легалізація об'єднань громадян — офіційне визнання об'єднань громадян, що здійснюється способом їх реєстрації або повідомлення про заснування. Діяльність об'єднань громадян, які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною. Тобто за допомогою норм адміністративного права визначається порядок офіційного визначення державою об'єднань громадян й оформлення їх правового статусу. Легалізація об'єднань громадян здійснюється у Державній реєстраційній службі України. Відмова у реєстрації може бути оскаржена до суду. Для легалізації об'єднання громадян його засновники подають заяву та документи, перелік яких визначається законодавством для певних різновидів такої об'єднань.
Не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об'єднань громадян забороняється у судовому порядку, якщо їх метою є: зміна через насильство конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму; обмеження загально визначених прав людини.
Норми адміністративного права визначають засади контролю з боку держави за діяльністю об'єднань громадян (з боку органів, шо проводять легалізацію, щодо дотримання положень статуту, фінансові та податкові органи — контроль за джерелами та розмірами прибутків, фінансових надходжень, за правильністю та своєчасністю сплати податків, державні інспекції — шодо дотримання вимог галузевого законодавства.
Об'єднання громадян користуються широким переліком прав:
представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних і громадських органах, брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи, створювати установи та організації, одержувати від органів державної влади та органів місцевого самоврядування інформацію. необхідну для реалізації своїх цілей та завдань, вносити пропозиції до органів державної влади, поширювати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі, засновувати засоби масової інформації тощо.
Обов'язком є дотримання законодавства, сплата податків тощо.
Норми адміністративного права визначають засади відповідальності об'єднань громадян за порушення вимог чинного законодавства. До них можуть бути застосовані попередження, штраф, тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності, тимчасова заборона (зупинення) діяльності, примусовий розпуск (ліквідація). Порядок припинення діяльності об'єднань громадян (добровільний та примусовий) також визначається нормами адміністративного права. У випадках, передбачених законодавством України, може бути примусово розпушене (ліквідоване) об'єднання громадян на підставі рішення суду.
3. .АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ
Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України
Загальні засади адміністративно-правового статусу Кабінету Міністрів України встановлені Конституцією, Законом від 7 жовтня 2010 р. "Про Кабінет Міністрів України", Регламентом Кабінету Міністрів України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. N° 950, певним чином положеннями Указу Президента України від 9 грудня 2010 р. N° 1085/ 2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" шодо взаємовідносин із центральними органами виконавчої влади тощо. Зокрема, ст. 113 Конституції визначає місце Кабінету Міністрів України в системі органів публічного адміністрування, по-перше, через визнання його вищим органом у системі органів виконавчої влади, тобто таким, шо спрямовує, координує і контролює діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних у місті державних адміністрацій; по-друге, через встановлення відповідальності
перед Президентом України, підконтрольності і підзвітності Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією.
Чинне законодавство наділяє Кабінет Міністрів України З основними функціями адміністрування — спрямування, координації та контролю. Зокрема, Кабінет Міністрів України:
забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;
вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
забезпечує проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку, охорони довкілля, а також розробляє, затверджує і виконує інші державні цільові програми;
забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює адміністрування об'єктів державної власності відповідно до закону;
здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;
спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України — колегіальний орган загальної компетенції. Це означає, шо Кабінет Міністрів шляхом колективного (колегіального) постановлення рішень здійснює загальне керівництво і координацію діяльності органів галузевої та функціональної компетенції як в системі органів виконавчої влади, так і за її межами, спрямовує та контролює їх діяльність. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України.
До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр- міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце- прем'єр-міністри, міністри. Прем'єр-міністр України призначається на посаду Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України.
Інші члени Кабінету Міністрів України призначаються на посаду Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.
Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів України. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов, а акти з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень.
Акти Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України та підписуються Прем'єр-міністром України. Постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якшо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. Постанови Кабінету Міністрів України публікуються в бюлетені "Офіційний вісник України", газеті "Урядовий кур'єр", акти Кабінету Міністрів України також оприлюднюються шляхом їх розміщення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України. У випадках, передбачених законом, постанови Кабінету Міністрів України або їх окремі положення, що містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню і набирають чинності з моменту їх доведення в установленому порядку до виконавців, якщо цими постановами не встановлено пізніший термін набрання ними чинності. Розпорядження Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо цими розпорядженнями не встановлено пізніший термін набрання ними чинності.
Акти Кабінету Міністрів України можуть бути скасовані Президентом України, а також можуть бути оскаржені до суду в порядку та у випадках, установлених законом.
Для забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України як вишого органу в системі органів виконавчої влади створюється постійно діючий орган — Секретаріат Кабінету Міністрів України. Основними завданнями Секретаріату є організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально- технічне та інше забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України.
Секретаріат Кабінету Міністрів України забезпечує підготовку та проведення засідань Кабінету Міністрів України та діяльність Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр- міністра України. Секретаріат здійснює контроль за своєчасним поданням органами виконавчої влади проектів законів, проектів актів Кабінету Міністрів України, інших документів для підготовки їх до розгляду Кабінетом Міністрів України.
Секретаріат Кабінету Міністрів України очолює Керівник Секретаріату Кабінету Міністрів Ук|»іїни, який призначається на поба^і та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України. Керівник Секретаріату Кабінету Міністрів України має не більше 3 заступників, у тому чііслі одного першого, які призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України. Держанні службовці, інші працівники Секретаріату Кабінету Міністрів України призначаються на посаду та звільняються з посади Керівником Секретаріату Кабінету Міністрів України, крім тих, які призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України, у порядку, визначеному законодавством про державну службу та трудовіЛі законодавством.
Для забезпечення здійснення своїх повноважень Кабінет Міністрів України може утворювати тимчасові консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи. Завдання, склад та організація роботи цих органів визначаються Кабінетом Міністрів України. До участі в роботі консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів можугь залучатися державні службовці, а також народні депутати України, науковці та інші фахівці за їх згодою.
Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраним Президентом України. Заява про складення повноважень Кабінету Міністрів України подається Прем'єр-міністром України чи особою, яка виконує його повноваження, новообраному Президенту України удень вступу на пост Президента України. Відставку Кабінету Міністрів України приймає Президент України внаслідок: 1) прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України; 2) прийняття Президентом України рішення про відставку Кабінету Міністрів України; 3) відставки Прем'єр-міністра України; 4) смерті Прем'єр-міністра України. Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед новообраним Президентом України або перебуває у відставці, за дорученням Президента України продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України, але не довше ніж 60 днів.
Адміністративно-правовий статус центральних органів виконавчої влади
Центральні органи виконавчої влади займають другий рівень в трирівневій системі органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України. З прийняттям Указу Президента України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" відбулося певне "переформатування" системи органів центральних органів виконавчої влади та засад їх діяльності із перенесенням акценту з галузевого на функціональне публічне адміністрування. Організація, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади визначається Конституцією, Законом "Про центральні органи виконавчої влади" та іншими законами України.
Відповідно до п. 15 ст. 106 Конституції Президент України за поданням Прем'єр-міністра України утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади.
До системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, центральні органи виконавчої влади (служби, агентства, інспекції) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Повноваження центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію України.
Міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Президентом України сферах (наприклад, Міністерство аграрної політики та продовольства України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України тощо), проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України.
Основними завданнями міністерства як органу, що забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох сферах, є:
забезпечення нормативно-правового регулювання;
визначення пріоритетних напрямів розвитку;
інформування та надання роз'яснень щодо здійснення державної політики;
узагальнення практики застосування законодавства, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення та внесення в установленому порядку проектів законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.
Міністерство очолює міністр України який є членом Кабінету Міністрів України. Функція забезпечення діяльності міністра та виконання покладених на міністерство завдань покладається на апарат міністерства — організаційно поєднану сукупність підрозділів та посад. Керівником апарату міністерства с заступник міністра.
У міністерстві можуть утворюватися колегії (для підготовки рекомендацій щодо виконання завдань міністерства) та інші постійні або тимчасові консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи (для розгляду наукових рекомендацій та проведення фахових консультацій з основних питань діяльності міністерства).
Територіальні органи міністерства можуть утворюватися в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи. Керівники територіальних органів міністерства призначаються на посади за погодженням з головами місцевих державних адміністрацій та звільняються з посад міністром, якшо інше не передбачено законом.
У межах своїх повноважень міністерство видає накази, які підписує чТіністр. Накази міністерства нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Акти, які пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якшо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.
Накази міністерства можуть бути повністю чи в окремій частині скасовані Кабінетом Міністрів України, а також оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Агентства, служби, інспекції — це центральні органи виконавчої влади, які утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики (надання адміністративних послуг, здійснення державного нагляду та контролю, управління об'єктами державної власності, внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики на розгляд міністрів) та діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів.
Служба — це центральний орган виконавчої влади, більшість функцій якого становлять функції з надання адміністративних послуг фізичним і юридичним особам.
Агентство — це центральний орган виконавчої влади, більшість функцій якого становлять функції з управління об'єктами державної власності, шо належать до сфери його управління.
Інспекція — це центральний орган виконавчої влади, більшість функцій якого становлять контрольно-наглядові функції за дотриманням державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, юридичними та фізичними особами актів законодавства.
Керівник центрального органу виконавчої влади призначається на посаду за поданням Прем'єр-міністра України та звільняється з посади Президентом України. Пропозиції Прем'єр- міністрові України щодо кандидатури на посаду керівника центрального органу виконавчої влади вносить міністр, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади.
В центральному органі виконавчої влади за рішенням керівника відповідного органу може утворюватися колегія та інші постійні або тимчасові консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи.
Служби, інспекції та агентства у межах свох повноважень видають накази організаційно-розпорядчого характеру та контролюють їх виконання. Накази центральних органів виконавчої влади можуть бути частково або повністю скасовані Кабінетом Міністрів України або оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, визначеному законодавством.
Центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом в Україні сьогодні є Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України.
Орган зі спеціальним статусом очолює голова, який призначається та звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради України. Питання діяльності органів виконачої влади зі спеціальним статусом у Кабінеті Міністрів представляє Прем'єр-міністр України.
Адміністративно-правовий статус місцевих органів виконавчої влади
Місцевими органами виконавчої влади є: а) обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; б) територіальні органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Домінуючі позиції серед них займають місцеві державні адміністрації.
Виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у мм. Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцеві державні адміністрації є єдиноначальними органами загальної компетенції.
Особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві с те, що міські та районні в місті Києві ради організаційно поєднані з місцевими державними адміністраціями, оскільки останні є одночасно виконавчими комітетами відповідних рад, а голови рал, які за Законом України від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні" очолюють виконавчі комітети, автоматично призначаються Президентом України головою відповідної місцевої державної адміністрації.
Основні завдання місцевих державних адміністрацій:
виконання Конституції, законів України, актів Президента України. Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади витого рівня;
законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;
виконання державних і регіональних програм соціально- економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин — також програм їх національно-культурного розвитку;
підготовка та виконання відповідних бюджетів;
звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;
взаємодія з органами місцевого самоврядування;
реалізація інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.
Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України на строк повноважень Президента України. Кандидатури на посади голів районних державних адміністрацій Прем'єр-міністру України вносяться головами відповідних обласних державних адміністрацій.
Місцеві державні адміністрації та їх голови при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України, підзвітні і підконтрольні Кабінету Міністрів України.
Місцеві державні адміністрації при здійсненні своїх повноважень у сфері публічного адміністрування взаємодіють з відповідними міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, що дістає свій вияв у наступному:
управління, відділи та інші структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій підзвітні та підконтрольні відповідним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади;
голови місцевих державних адміністрацій координують діяльність територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади та сприяють їм у виконанні покладених на ці органи завдань;
з питань здійснення повноважень місцевих державних адміністрацій керівники територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підзвітні і підконтрольні головам відповідних місцевих державних адміністрацій.
На виконання Конституції, законів України, актів Президента України. Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів — накази. Акти місцевих державних адміністрацій ненормативного характеру набирають чинності з моменту їх прийняття, якшо самими актами не встановлено пізніший термін набрання ними чинності. Ці акти доводяться до відома їх виконавців, а за потреби — оприлюднюються. Нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції в установленому органом порядку і набирають чинності з моменту їх реєстрації, якшо самими актами не встановлено пізніший термін набрання ними чинності. Нормативно- правові акти місцевих державних адміністрацій, які стосуються прав та обов'язків громадян або мають загальний характер, підлягають оприлюдненню і набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якшо самими актами не встановлено пізніший термін набрання ними чинності. Розпорядження голови державної адміністрації, шо суперечать Конституції, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку. Накази керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевої державної адміністрації, шо суперечать Конституції, іншим актам законодавства, рішенням Конституційного Суду України та актам міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, можуть бути скасовані головою місцевої державної адміністрації. відповідним міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади.
Питання організаційно-правового, матеріально-технічного та іншого забезпечення діяльності місцевих державних адміністрацій вирішує апарат місцевої державної адміністрації, який утворюється головою місцевої державної адміністрації.
Правовий статус територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади визначено Типовим положенням про територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 р. № 563. Територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади можуть утворюватися в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи, якшо це передбачено положенням про міністерство та інший центральний орган виконавчої влади.
Територіальні органи підпорядковані відповідному міністерству, іншому центральному органу виконавчої влади, а територіальні органи нижчого рівня — також територіальним органам вищого рівня.
Завданням територіальних органів є реалізація повноважень міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Територіальні органи відповідно до покладених на них завдань:
надають адміністративні послуги;
здійснюють державний нагляд (контроль);
управляють об'єктами державної власності в межах, визначених законодавством;
узагальнюють практику застосування законодавства з питань, що належать до їх компетенції, готують та вносять в установленому порядку пропозиції щодо його вдосконалення;
здійснюють інші повноваження, визначені законами України та покладені па міністерство, інший центральний орган виконавчої влади Президентом України.
Територіальні органи з метою організації своєї діяльності: забезпечують здійснення заходів щодо запобігання корупції і контроль за їх здійсненням; забезпечують ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів; організовують планово-фінансову роботу, здійснюють контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечують організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку; організовують розгляд звернень громадян з питань, що належать до їх компетенції, виявляють та усувають причини, шо призводять до подання громадянами скарг; забезпечують доступ до публічної інформації, що перебуває у їх володінні; забезпечують у межах своїх повноважень реалізацію державної політики щодо захисту інформації з обмеженим доступом; забезпечують у межах своїх повноважень виконання завдань з мобілізаційної підготовки та мобілізації; організовують роботу з укомплектування, зберігання, обліку та використання архівних документів.
Територіальний орган міністерства очолює керівник, який призначається на посаду за погодженням з головою місцевої держадміністрації та звільняється з посади міністром, якщо інше не передбачено законом та положенням про міністерство. Керівник територіального органу міністерства може мати заступників, які призначаються на посади та звільняються з посад міністром.
Територіальний орган іншого центрального органу виконавчої влади очолює керівник, шо призначається на посаду за погодженням з міністром, який спрямовує і координує діяльність центрального органу виконавчої влади, та головою місцевої держадміністрації та звільняється з посади керівником центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, якшо інше не передбачено законом та положенням про центральний орган виконавчої влади.
Територіальні органи діють на підставі положень, шо затверджуються відповідно до типового положення міністром, керівником іншого центрального органу виконавчої влади.
Особливістю адміністративно-правового статусу місцевих органів виконавчої влади є: поєднання повноважень загальної та спеціальної компетенції (здійснюють структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, до відання яких віднесено здійснення питань функціонального та галузевого публічного адміністрування; поєднання принципів централізації та децентралізації у здійсненні публічного адміністрування).