4. Трипільська цивілізація

У добу патріархату батько став прагнути, щоб його майно перейшло до його синів. Тепер син вождя частіше ставав теж вождем, а син жерця – жерцем. Якщо раніше захоплених у полон ворогів або приймали у власне плем’я, або вбивали, то тепер їх стали обертати на рабів. Нарешті, більш сильні племена примушували переможених сусідів сплачувати їм данину. А в самому племені добровільне збирання коштів на громадські потреби поступово перетворилося на примусові податки. Отже, вожді, старійшини і жерці зосередили у своїх руках владу і примусили інших регулярно працювати на себе. Виник окремий від суспільства апарат влади – держава. Привілейована верхівка тепер могла не займатися сільським господарством. Подібне несільськогосподарське населення зосередилося у особливих привілейованих поселеннях, що стали центрами влади – містах.

Виникнення міст та держави – ознака переходу суспільства до третьої ступені розвитку культури – традиційної цивілізації. У всіх традиційних цивілізаціях люди були юридично нерівні між собою: поряд із знатними існували вільні незнатні, особисто залежні селяни і повністю безправні раби. Жорстка майнова нерівність забезпечила більшу стійкість суспільства в цілому щодо будь-яких суспільних або природних катастроф: багаті мали великі запаси та були змушені ділитися своїми запасами з бідними, щоб і надалі було кому на них працювати. Суспільство стало легше сприймати новації: якщо щось нове сприймала суспільна верхівка, їй швидко наслідувало все суспільство. Проте таких змін було небагато, бо величезну роль в культурі відігравали релігійні традиції. Саме релігія визначала спосіб щоденного життя кожної людини.

Чим же життя цивілізованих людей стало краще за життя гордих варварів? – Перш за все тим, що виник суспільний розподіл праці: варвар і його дружина самі робили всі потрібні для себе речі – як вміли. Тепер же з’явилися професійні ремісники, що з юних років навчалися своєму ремеслу, вдосконалювали свої навички та передавали їх у спадок. Якщо варвари навчилися запасати їжу, то цивілізовані люди навчилися запасати інформацію: за рахунок розподілу праці, а також винайдення писемності. З’явилися також купці, що забезпечували обмін товарами. Завдяки ним навіть прості селяни могли придбати для себе деякі більш якісні речі. Найважливіше ремесло, що виникло саме в добу традиційних цивілізацій – це металургія (ковальство).

Першим серед всіх металів почали широко застосовувати мідь, робити з неї прикраси і деякі знаряддя. Але ж мідь надто м’яка, тому у більшості випадків продовжували застосовувати кам’яні знаряддя. Отже, у 5-му тисячолітті до н. е. (майже 7 тис. років тому) на території сучасної України та сусідніх держав (Румунії, Болгарії, Греції, Сербії, Угорщини, Туреччини, Іраку тощо) почалася мідно-кам’яна доба – енеоліт.

В деяких шкільних підручниках досі найдавнішою цивілізацією називають Стародавній Єгипет. Та це не так. Ще за тисячу років до Єгипту найдавніші у світі цивілізації виникли на Південному Сході Європи в добу енеоліту – у 5-му тисячолітті до н. е. (понад сім тисяч років тому). Ці цивілізації так званої Старої Європи були тісно пов’язані між собою і мали багато спільних рис. Зокрема, всі вони робили якісну кераміку та розписували її яскравими фарбами. Їх так і називають культурами мальованої кераміки. Всі вони шанували бика і виготовляли керамічні фігурки богині родючості, часом ця богиня сиділа на рогатому стільці у вигляді голови бика. До цих культур належала трипільська цивілізація (культура Трипілля-Кукутені). Названа вона за сучасними назвами тих сіл, біля яких було вперше знайдено її залишки. Вона виникла на сході сучасної Румунії, а потім розповсюдилася на територію України – на Галичину, Волинь, Поділля, Одещину аж до річки Інгул та Дніпра в районі Києва. При тому трипільці перемогли і вигнали на схід корінних мешканців краю – носіїв буго-дністровської культури.

Світовою археологічною сенсацією стало відкриття руїн трипільських міст на території Центральної України. Вони були збудовані за єдиним планом (з радіально-кільцевими вулицями і площею в центрі) і мали досить щільну забудову. Найбільше з таких міст біля села Тальянки у Черкаській області мало площу понад 400 га – стільки ж мав Київ як столиця Русі напередодні монгольської навали. Отже, у трипільському місті жило більше 20 тисяч людей – у Харкові в 1805 році (коли тут відкрили університет) було значно менше жителів. Трипільці іноді будували двоповерхові будинки з горищем та дерев’яними дверима, деякі з них мали фундамент площею понад 200 м², тобто були справжніми палацами або храмами. Разом з тим відомі і невеличкі напівземлянки. Знайдено керамічні моделі трипільських храмів з круглими (як ілюмінатори) вікнами. Типові трипільські будинки було зроблено з глини на дерев’яному каркасі, вони дуже нагадували українські побілені хати-мазанки.

Надзвичайно якісною була трипільська кераміка. Крім звичайних горщиків, тарілок тощо знайдено культові посудини, що дуже нагадують формою бінокль, а також керамічні фігурки — дівчат-богинь (часто з головою сови), тварин і навіть щось типу бюстів правителів. Серед розписів часто зустрічається мотив спіралі, а також зображення змії. Очевидно, що трипільці дуже шанували змій. Деякі знаки на кераміці дозволили зробити висновок про існування у трипільців протописемності (у сучасній їм культурі Вінча 5 тис. до н. е. на Балканському півострові знайдено безумовні пам’ятки писемності, дещо схожі зі складовим письмом ранніх греків). Вражає також схожість багатьох трипільських посудин із сучасним їм посудом культури Яншао на півночі Китаю. Зокрема на трипільській кераміці зустрічається символ «Інь-Ян».

Господарство трипільців базувалося на землеробстві та скотарстві. Вони вирощували просо, пшеницю, ячмінь, горох, розводили корів, свиней та овець, займалися рибальством та полюванням. У трипільців, як згодом у скіфів і слов’ян, найважливішим злаком часто було просо, а не пшениця. У них були вже сади з яблунями, вишнями, сливами, виноградом. Вони робили тканини з льону та вовни, винайшли сані, в які запрягали биків, можливо, вже почали орати биками землю. Невідомо, що вони робили зі своїми покійниками: трипільських поховань доби розквіту їх цивілізації досі не знайдено. Вважають, що трипільці зовнішньо були схожі з кавказцями та розмовляли мовами, спорідненими з сучасними північнокавказькими мовами (абхазькою, чеченською тощо, які, на думку деяких вчених, також віддалено споріднені з китайською). Зокрема, слово «хліб» теж може бути трипільським.

Трипільська цивілізація загинула у IV тисячолітті до нашої ери разом з іншими цивілізаціями Старої Європи (хоча окремі міста протрималися довше – аж до 3-го тисячоліття). Подібна культура вціліла лише на острові Кріт, де вона проіснувала до середини 2 тисячоліття до н. е. (відома як Мінойська цивілізація або ж Атлантида) та серйозно вплинула на стародавніх греків. Більшість вчених вважає, що головною причиною загибелі культур мальованої кераміки були військові походи їхніх східних сусідів – індоєвропейських племен, серед яких були і безпосередні предки українців. Трипільські міста було спалено, і на територію України на два тисячоліття повернулася доба варварства. Ці нові завойовники змішувалися з трипільцями. Існували навіть змішані, так звані пізньотрипільські культури, зокрема усатівська культура на Одещині. Її носії зберегли традиції виготовлення якісної кераміки. Деякі дослідники вбачають в усатівцях предків стародавніх греків.

Серед сучасного населення України безумовно є чимало біологічних нащадків трипільців (у яких «чорні брови, карі очі»), а культура Трипільської цивілізації серйозно вплинула на весь подальший розвиток культури населення України. Картина «садок вишневий коло хати», якою так милувалися наші класичні поети, вперше виникла ще у трипільську добу. З тих часів аж до 20-го століття ані хати, ані вишні (що насправді є штучно виведеним людьми гібридом), ані господарство в цілому принципово не змінилися.