Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
kursovaya_3.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
154.11 Кб
Скачать

33

РОЗДІЛ 1

Теоретичні засади інвестиційного розвитку регіону

    1. Сутність і визначення поняття «інвестиції»

Інвестиції - це вкладення капіталу суб'єкта у, що-небудь для збільшення згодом своїх доходів.

Інвестиції розглядаються як процес, що відображає рух вартості, і як економічна категорія - економічні відносини, пов'язані з рухом вартості, вкладеної в основні фонди. Необхідною ланкою процесу є заміна зношених основних засобів новими. Разом з тим розширення виробництва може здійснюватися тільки за рахунок нових вкладень, спрямованих не тільки на створення нових виробничих потужностей, але й на вдосконалення старої техніки або технологій. Саме це і становить економічний сенс інвестицій.

Сукупність витрат - це довгострокове вкладення капіталу в різні галузі економіки, реалізується у формі цілеспрямованого вкладення капіталу на певний термін в різні галузі і сфери економіки, а також в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності для отримання доходу. Саме поняття «інвестиції» означає вкладення капіталу в галузі економіки не тільки на підприємстві, а й усередині країни і за кордоном.

Інвестиції - це відкладання грошей на завтрашній день, щоб мати можливість більше отримати в майбутньому. Одна з частин інвестицій - споживчі блага, вони відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів) [1. с. 114].

Інвестиції поділяються на:

  • інтелектуальні - спрямовані на підготовку та перепідготовку фахівців на курсах, передачу досвіду, ліцензій і нововведень, спільні наукові розробки;

  • прямі - інвестиції, зроблені юридичними та фізичними особами, які мають право на участь в управлінні підприємством і повністю володіють підприємством або контролюючими не менше 10% акцій або акціонерного капіталу підприємства;

  • портфельні - не дають право вкладникам впливати на роботу фірм і компаній, що вкладаються в довгострокові цінні папери, купівлю акцій;

  • реальні - довгострокові вкладення коштів у галузі матеріального виробництва;

  • фінансові - боргові зобов'язання держави;

  • тезавраційних - так називаються інвестиції, здійснювані з метою накопичення скарбів.

Прибуток від таких інвестицій може бути отримана інвестором тільки за рахунок зростання вартості самих об'єктів інвестування, тобто за рахунок різниці між ціною купівлі та продажу .Довгий час у нашій країні тезавраційний вид інвестицій представляв практично єдину можливу форму інвестування, і до цих пір для багатьох інвесторів залишається основним способом збереження і накопичення капіталів.

Ознаками інвестицій є:

  • здійснення вкладень інвесторами, які мають власні цілі;

  • здатність інвестицій приносити дохід;

  • цілеспрямований характер вкладення капіталу в об'єкти і інструменти інвестування;

  • певний термін вкладення коштів;

  • використання різних інвестиційних ресурсів, що характеризуються в процесі здійснення попитом, пропозицією та ціною.

Класифікація інвестицій

1. По об'єкту вкладень:

а) фінансові інвестиції — вкладення у фінансові інститути, тобто вкладення в акції, облігації й інші цінні папери, випущені приватними компаніями або державою, придбання корпоративних прав і інших фінансових інструментів; вони в свою чергу, підрозділяються на:

  • прямі – внесення засобів у статутний фонд юридичної особи в обмін на його корпоративні права;

  • портфельні – придбання цінних паперів і інших фінансових активів на фондовому ринку;

б) реальні/капітальні інвестиції — вкладення засобів у реальні активи, — придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації (Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»); реальні інвестиції перебувають із двох різних компонентів:

  • інвестиції в основний капітал, тобто придбання знову зроблених капітальних благ, таких як виробниче устаткування, комп'ютери і будинки виробничого призначення;

  • інвестиції в товарно-матеріальні запаси, що являють собою нагромадження запасів сировини, підмета використанню у виробничому процесі, або нереалізованих готових товарів; комерційні товарно-матеріальні запаси вважаються складовою частиною загального розміру запасів капіталу в економічній системі; вони настільки ж необхідних, як і капітал у формі устаткування, будинків виробничого призначення;

в) інтелектуальні інвестиції – вкладення в підготовку кадрів, передача досвіду, ліцензій і ноу-хау, спільні наукові розробки.

2. По характеру участі в інвестуванні:

а) прямі інвестиції — безпосереднє засобів інвестором в об'єкти інвестування (даний вид інвестування здійснюють, в основному, підготовлені інвестори, що мають досить точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування);

б) непрямі інвестиції — інвестування, опосередковане іншими обличчями (інвестиційними або фінансовими посередниками). Ці інвестиції здійснюють інвестори, що не мають достатню кваліфікацію для вибору об'єктів інвестування і подальшого керування ними. У цьому випадку вони купують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і інвестиційних компаній), а останні, зібрані в такий спосіб інвестиційні засоби розміщають за своїм розсудом - вибирають найбільш ефективні об'єкти інвестування, беруть участь у керуванні ними, а отримані прибутки розподіляють потім серед своїх клієнтів .

3. По періоду інвестування:

а) короткострокові інвестиції — вкладення капіталу на період, не більш одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, покупка короткострокових ощадних сертифікатів і т.п.);

б) довгострокові інвестиції — вкладення капіталу на період більш одного року.

В практику великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються в такий спосіб:

· до 2 років;

· від 2 до 3 років;

· від 3 до 5 років;

· більше 5 років.

4. По регіональним ознакам:

а) внутрішні інвестиції — вкладення засобів в об'єкти інвестування, розташовані в границях даної країни;

б)інвестиції за границею — вкладення засобів в об'єкти інвестування, розташовані за межами даної країни.

5. За формою власності:

  • приватні — вкладення засобів, здійснювані громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності;

  • державні — вкладення, здійснювані центральними і місцевими органами влади і керування за рахунок засобів бюджетів, позабюджетних фондів, а також державними підприємствами за рахунок власних і позикових засобів;

  • іноземні — вкладення, здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами і державами;

  • спільні — вкладення, здійснювані обличчями даної країни й іноземних держав [1, с. 114].

Інвестиційна діяльність

Не менше важливе визначення, що уточнює сутність інвестицій - це інвестиційна діяльність.

Інвестиційна діяльність — це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави по реалізації інвестицій (Закон України “Про інвестиційну діяльність”, ст.2).

Інвестиційна діяльність може здійснюватися у формі:

- інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, об'єднаннями і суспільствами, а також суспільними і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

- державного інвестування;

- іноземного інвестування;

- спільного інвестування засобів і цінностей громадянами і юридичними особами України й іноземних держав [7, с. 29].

Інвестиційна діяльність реалізується звичайно в правових формах, що відповідають договорам підряду на капітальне будівництво, проектування, постачання й інше. Інвестування може відбуватися шляхом придбання акцій акціонерного товариства, вступу в товариство з вкладенням паю. Інвестиції можуть здійснюватися шляхом придбання патенту або прав користування по ліцензійному договорі, придбанням товарного знака і т.д.

Інвестиційний договір визначає взаємовідносини власників або власників засобів, вкладених в об'єкти підприємницької діяльності, взаємодія в процесі реалізації інвестиційного проекту, у розподілі прибутків від наступної експлуатації проекту, а також встановлює право на об'єкт [2, с. 165].

Інвестор, як головна фігура інвестиційного проекту, має право:

1) визначати напрямки, об'єми, характер і ефективність інвестицій;

2) контролювати їхнє цільове використання; володіти;

3) користуватися і розпоряджатися результатами інвестицій (крім випадків обговорених у законодавстві);

4) передачі частини своїх повноважень іншим організаціям.

Інвестор визначає об'єми інвестицій залучаючи для їхньої реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі і шляхом організації конкурсів і торгів. Держава і посадові особи не мають права втручатися в договірні відношення учасників інвестиційної діяльності понад своєю компетенцією.

Держава виступає одночасно як інвестор і як ініціатор інвестиційної діяльності для задоволення інтересів суспільства. Державне регулювання інвестиційною діяльністю може виступати у формі:

- державних інвестиційних програм;

- прямого керування державними інвестиціями;

- податковій політиці;

- надання фінансової допомоги на розвиток окремих територій, галузей, виробництв;

- фінансової, кредитної, ціноутворювальної й амортизаційної політиці;

- антимонопольній політиці;

- приватизації об'єктів державної власності;

- контролю за дотриманням норм і стандартів.

Фінансування здійснюється за рахунок засобів державного бюджету і позабюджетних джерела, тобто від суб'єктів, що беруть долю в реалізації цих програм. Джерелом інвестицій можуть бути і кредити банків під державні гарантії.

Попередній об'єм державних капітальних вкладень встановлюється Міністерством економіки і повідомляється держзамовникам. На підставі попередніх об'ємів, розробляють перелік об'єктів із техніко-економічним обгрунтуванням і необхідними розрахунками. Затверджений перелік є підставою для проведення торгів підряду. Результатом проведення торгів вважається висновок державних контрактів, у яких уточнюються всі необхідні дані: вартість, терміни і т.д. [3, с. 23]

Державне регулювання інвестиційної діяльності полягає в гарантіях прав суб'єктів і захисту інвестицій. Держава гарантує, насамперед, стабільність прав, що дуже важливо при довгострокових інвестиціях. Інвестиції можуть бути припинені лише у випадку стихійних лих, визнання інвестора банкрутом, надзвичайного положення й екологічних порушень [2, с. 165].

На шкода, варто помітити, що більшість гарантій, передбачених у законі, носять декларативний характер, оскільки не розроблені механізми їхньої реалізації.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути:

- знову створювані і модернізовані основні й оборотні кошти у всіх сферах народного господарства;

- цільові грошові внески;

- цінні папери;

- науково-технічна продукція;

- інтелектуальні цінності;

- майнові права;

- інші суб'єкти власності.

Основними суб'єктами інвестиційної діяльності є: інвестори, замовники, виконавці робіт і користувачі об'єктів. Інвестори — суб'єкти інвестиційної діяльності, що приймають рішення про вкладення власних, позикових або притягнутих майнових і інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування, які забезпечують їхнє цільове використання. Замовником є суб'єкт, що безпосередньо реалізує проект, який здійснює для цього всі необхідні дії в межах прав наданих інвестором. Функції замовника може здійснювати самий інвестор. Користувачами об'єктів можуть бути будь-які юридичні і фізичні особи, а також державні і муніципальні підприємства, іноземні держави і міжнародні організації, для яких створюється об'єкт інвестиційної діяльності і користування який закріплено в договорі з інвестором.

Інвестори, за законом, можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Права у всіх інвесторів, незалежно від форми власності, рівне і розміщення інвестицій у будь-які об'єкти є їхній невід'ємним правом, що охороняється законом.

Учасники інвестиційної діяльності — громадяни і юридичні особи інших держав, що забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Іноземні інвестиції

Законом України «Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992 року і декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року, визначили наступні поняття:

Іноземні інвестиції — усі види цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до чинного законодавства України.

Іноземні інвестори:

· юридичні особи, створені по іншому законодавству, чим законодавство України;

· фізичні особи, що не мають постійного місця проживання на території України;

· іноземні держави, міжнародні державні і недержавні організації;

· інші іноземні суб'єкти господарської діяльності, що признаються такими чинним законодавством України.

Можливості об'єктів для іноземного інвестування не обмежені - будь-які об'єкти за винятком заборонених законодавством. Крім того, в окремих випадках передбачаються додаткові вимоги до установчих документів і порядку реєстрації і проведення незалежної експертизи [8, с. 8].

    1. Інвестиційний розвиток регіону

Інвестиційний розвиток — це процес довгострокового спрямованого вкладення капіталу в підприємства різних галузей економіки та соціально-економічні програми усередині країни та за її межами для забезпечення покращення якості життя шляхом економічного зростання за рахунок одержання прибутків та соціальних результатів, випуску товарів, зокрема інвестиційних, надання послуг.

У сучасному світі будь-яка територія (місто, країна, регіон) конкурує з іншими територіями за залучення трудових ресурсів, інвесторів, туристів і т.п. В умовах глобалізації, постійного росту конкуренції, вирівнювання умов господарювання на різних територіях, маркетинг території, її імідж і бренд виходять на перший план, тому усе більше країн і міст цілеспрямовано займаються маркетингом своїх територій, формуванням власного бренду, які обумовлюють інвестиційну й туристську привабливість місцевості.

Існуюча сьогодні нестача внутрішніх інвестиційних ресурсів, обумовлена, по-перше, тривалим періодом спаду вітчизняного виробництва, а відтак недостатністю ресурсів підприємств для оновлення та модернізації основних фондів.

По-друге, різким падінням рівня доходів переважної більшості населення України і, як результат, недостатністю заощаджень домогосподарств для здійснення прямих та портфельних інвестицій.

По-третє, недостатньою є капіталізація української банківської системи, що обмежує можливості здійснення масштабних інвестиційних проектів.

Реалістичний підхід до оцінки потенціалу економічного розвитку України засвідчує наявність конкурентних переваг країни та її регіонів, що є дійсним фактором підвищення її інвестиційної привабливості як для внутрішнього, так і для зовнішнього інвестора.

Основними регіональними інвестиційними ризиками є: нестабільність законодавчої бази для впровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку; високі відсотки ставок комерційного кредитування інвестиційних проектів; нестабільне фінансове становище провідних підприємств регіону; слабка мережа консалтингових центрів для розробки програм діяльності підприємств.

До фінансових ризиків можна віднести: заборгованість підприємств один перед одним; високопроцентні кредити, надані банками підприємствам.

Політичні і законодавчі ризики реально оцінити складно внаслідок періодично нестабільної і непередбачуваної ситуації в державі.

В умовах, що склалися, необхідно розробити і впровадити жорсткий механізм залучення і утримання грошових ресурсів у виробничій сфері, в реалізації якого провідну роль повинні відіграти банки. Ключовою ланкою механізму мають стати: введення окремого режиму руху амортизаційних коштів підприємств і коштів, що звільняються від оподаткування у зв’язку з їх інвестиційною спрямованістю; система інвестиційних рахунків з обмеженням використання коштів, які на них накопичуються, винятково для капітального будівництва і закупівель устаткування. За допомогою такого механізму також можна забезпечити контроль за використання інвестиційних ресурсів через систему інвестиційних рахунків чи договорів з комерційними банками з метою посилення виробничої сфери та відновлення оборотних

коштів [4, с. 304].

Розробка конкретних інвестиційних заходів повинна проводитись з урахуванням пріоритетних напрямів та аналізу існуючого стану соціально-економічного розвитку регіону. Доцільно навести всю необхідну інформацію про термін дії заходів, відповідальних виконавців, вартість та очікуваний результат. Обґрунтованість заходів повинна бути підтверджена розрахунками економічної ефективності як окремого проекту, так і прогнозного результату функціонування економіки регіону в цілому.

Найважливіша складова інвестиційних заходів — упровадження науково-

технічних розробок у продуктивні сили, розвиток яких матиме своїм результатом одержання конкурентних переваг на ринку та входження підприємств у правове поле підтримки інвестиційної діяльності. Це особливо важливо для інноваційної форми інвестицій. З урахуванням високого ступеня ризику інноваційного підприємництва розділ повинен включати заходи, що спрощують процедури відкриття інноваційних підприємств, зменшують для них обсяги відповідного державного збору [5, с. 105].

У програмі повинні бути заходи щодо налагодження взаємодії з міжнародними організаціями (Тacis, Європейским банком реконструкції і розвитку, Американським агентством з питань міжнародного розвитку), зокрема для підтримки малого і середнього бізнесу, забезпечення консалтингової допомоги місцевим підприємствам у питаннях експорту продукції, підготовки бізнес-планів, пошуку фінансових ресурсів тощо.

При створенні програми слід звернути увагу на застосування кластерного підходу або методики розробки з використанням кластерних структур управління розвитком регіону. Мета створення таких об’єднань — ефективне використання конкурентних переваг території. Хід виконання інвестиційних заходів рекомендується контролювати та, за необхідністю, коригувати не рідше двох разів на рік, а також за потреби заслуховувати на засіданнях у голови обласної державної адміністрації. Окремі важливі питання, після попередньої підготовки, повинні бути розглянуті на спеціально організованих нарадах [6, с. 108].

Концепція інвестиційного розвитку регіону

Метою Концепції є визначення основних принципів, напрямів та механізмів реалізації регіональної інвестиційної політики, спрямованої на створення сприятливих умов для забезпечення притоку інвестицій та їх ефективного використання шляхом концентрації на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку області.

Принципи Концепції інвестиційного розвитку регіону

- Баланс національних та регіональних інтересів. Всі процеси в інвестиційній сфері регіону повинні відповідати національним та регіональним інтересам.

- Пріоритет законодавчого забезпечення. Всі перетворення повинні відбуватися в межах, визначених нормативно-правовою базою.

- Інноваційний характер розвитку. Впровадження нового технологічного укладу шляхом відтворення науково-технічного потенціалу та використання наукомістких технологій.

- Соціальна спрямованість інвестиційних перетворень. На всіх етапах формування і реалізації регіональної інвестиційної політики необхідно виходити з пріоритету інтересів та добробуту широких верст населення регіону.

- Послідовна децентралізація інвестиційного процесу. Розширення участі місцевих (міських, районних) органів влади в управлінні інвестиціями та поєднання регіонального регулювання інвестицій з ринковими механізмами.

- Орієнтація переважно на власні кошти суб'єктів господарювання у фінансуванні інвестиційних проектів.

- Програмно-цільове фінансування. Виділення бюджетних коштів для реалізації регіональних програм (проектів) за адресним принципом та здійснення контролю за їх цільовим використанням.

- Державно-приватне партнерство. Розширення практики змішаного ресурсного забезпечення інвестиційних проектів.

Механізми реалізації Концепції

Концепція визначає основні засади здійснення регіональної інвестиційної політики шляхом використання наступних механізмів активізації інвестиційних процесів та підвищення інвестиційної привабливості регіону.

Організаційні:

- оптимізація органів управління інвестиційними процесами у регіоні;

- методичне забезпечення державного регулювання інвестицій;

- організація і технологія розробки регіональних програм розвитку;

- формування інвестиційної та інноваційної інфраструктури;

- кадрове забезпечення регіонального управління інвестиційним розвитком.

Правові:

- формування системи нормативно-правових актів регулювання інвестиційного розвитку регіону;

- удосконалення законодавчої бази у сфері стимулювання інвестиційної діяльності.

Економічні:

- фінансово-кредитне регулювання;

- формування умов здійснення інвестицій в пріоритетних напрямах розвитку регіону;

- страхування та гарантування інвестицій.

Інформаційні:

- моніторинг інвестиційних процесів в регіоні;

- інформаційне і консалтингове супроводження проектів;

- формування банку даних інвестиційних ресурсів, пропозицій та проектів.

Основні завдання та напрями інвестиційного розвитку регіону

Реалізація основних положень Концепції спрямована на вирішення першочергових завдань інвестиційного розвитку Донецької області:

1. Підвищення інвестиційної привабливості регіону.

2. Здійснення структурно-інноваційної перебудови економіки області.

3. Подолання диспропорцій розвитку територій області.

4. Створення сприятливого і комфортного життєвого простору.

Для вирішення визначених завдань та досягнення поставленої мети Концепції необхідна реалізація дій за наступними напрямами:

Формування сприятливого інвестиційного клімату та позитивного іміджу регіону передбачає:

- створення Агентства із залучення інвестицій для здійснення комплексної підтримки інвестиційних проектів та забезпечення взаємодії між інвесторами і органами влади;

- розширення співробітництва органів місцевої влади з установами ринкової інфраструктури (консалтинговими групами, юридичними, аудиторськими, маркетинговими компаніями);

- оптимізацію процедур одержання дозвільних документів, створення «єдиного інвестиційного вікна»;

- забезпечення ефективності та прозорості функціонування механізмів державно-приватного партнерства;

- розширення співпраці з міжнародними організаціями, у тому числі фінансовими, забезпечення інформаційної й організаційної підтримки іноземним інвесторам;

- розвиток міжрегіонального та транскордонного співробітництва;

- здійснення рекламно-інформаційної підтримки внутрішнього ринку, рекламування природно-ресурсного та економічного потенціалу територій, розробку й поширення презентаційних матеріалів серед інвестиційної спільноти;

- активізацію виставкової діяльності, проведення економічних, інвестиційних форумів, конференцій, семінарів.

Утворення необхідних передумов для структурно-інноваційної перебудови економіки області передбачає:

- розробку Програми інноваційно-інвестиційного розвитку Донецької області;

- створення бази інвестиційних пропозицій і надання підтримки проектам, спрямованим на розвиток високотехнологічної конкурентоспроможної продукції, розвиток інфраструктурних і базових секторів економіки регіону, об’єктів альтернативної енергетики;

- включення до галузевих програм інвестиційних проектів, спрямованих на випуск високотехнологічної продукції, підвищення ефективності використання енергоресурсів і мінеральної сировини;

- проведення конкурсів на краще технологічне рішення виробничих і екологічних проблем;

- розбудову інноваційної інфраструктури, організацію підготовки фахівців з венчурного підприємництва.

Забезпечення інвестиційного розвитку територій області передбачає:

- впровадження програмно-цільового планування та збалансування розвитку територій області відповідно до їх інвестиційних можливостей;

- формування брендингу територій області, визначення кожною територією пріоритетних напрямків розвитку, під які залучатимуться інвестиції;

- розвиток інформаційних баз інвестиційних пропозицій та об’єктів потенційного інвестування, створення «інвестиційної карти» області;

- сприяння функціонуванню в регіоні передбачених законодавством спеціальних режимів інвестиційної діяльності;

- стимулювання створення територій компактного розміщення бізнесу – кластерів з розвиненою інфраструктурою;

- розвиток логістичної та комунікаційної інфраструктури на територіях, визначених пріоритетними для інвестування;

- підвищення кваліфікації управлінських кадрів з питань залучення інвестицій та розробки інвестиційних проектів розвитку територій.

Спрямування інвестиційних потоків на подолання існуючих соціальних проблем в регіоні передбачає:

- надання пріоритетного статусу інвестиційним проектам, спрямованим на розвиток інфраструктурних та екологічних виробництв, об’єктам альтернативної енергетики;

- впровадження методики оцінки ефективності інвестиційного розвитку з позицій реалізації стратегічних завдань розвитку регіону;

- сприяння розробці та реалізації інфраструктурних і соціальних проектів регіонального і локального масштабу (транспорт, ЖКГ тощо), забезпечення їх фінансування з державного та місцевого бюджетів пошук донорів та приватних інвесторів.

Мобілізація ресурсного забезпечення інвестиційних процесів в регіоні передбачає:

- формування регіонального ринку інвестиційних ресурсів шляхом залучення заощаджень населення, коштів фінансових посередників, ресурсів банківської системи та бюджетних коштів;

- створення спеціального Регіонального інвестиційного фонду за рахунок коштів місцевих бюджетів та приватних інвесторів для фінансування пріоритетних інвестиційних проектів;

- сприяння становленню та розвитку індустрії прямого інвестування і венчурного капіталу;

- залучення коштів міжнародних фінансових організацій, іноземних кредитів;

- створення системи гарантування і страхування інвестиційних вкладень в пріоритетні напрями інвестиційного розвитку регіону.

Критерії досягнення мети інвестиційного розвитку

До цільових критеріїв, що визначають досягнутий рівень інвестиційного розвитку належать:

- показники інвестиційної активності – інвестиційний капітал на душу населення, іноземні інвестиції на душу населення;

- показники економічного розвитку – валова додана вартість на душу населення, промислове виробництво на душу населення, обсяг експорту та імпорту на душу населення;

- показники соціального розвитку – середня заробітна платня, грошові доходи на душу населення, кількість безробітних на 1000 чоловік економічно активного населення у віці 15-70 років.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]