КУРСОВА ПО ЭПИД

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЕПІДЕМІОЛОГІЇ

Курсова робота № 39

Виконала студентка 5 курсу

2 групи 1 медичного факультету

Мар’єнко Наталія Іванівна

Харків 2011

І. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА.

Актуальність та епідеміологія дифтерії.

Дифтерія  гостра інфекційна хвороба з групи інфекцій дихальних шляхів, яка характеризується фібринозним запаленням слизових оболонок зіва, носа, гортані та токсичним ураженням серцево-судинної і нервової систем. Збудник  дифтерійна паличка (Corinebacterium diphtheriae).

Джерелом інфекції є хворий на дифтерію, реконвалесцент-носій або здоровий носій токсигенних штамів збудника. Передача здійснюється головним чином повітряно-крапельним шляхом з розвитком дифтерії зіва. Зрідка факторами передачі служать забруднені руки, побутові речі, білизна. У таких випадках виникають екстрабукальні форми. Сприйнятливість до дифтерії висока. Оскільки проводиться планова імунізація дітей дошкільного віку, хворіють переважно дорослі (80 %) і діти старшого віку, не щеплені або неправильно щеплені проти дифтерії. Новонароджені та діти 1-го року життя хворіють рідко, тому що мають вроджений пасивний імунітет. Захворюваність має спорадичний характер, останнім часом відзначається тенденція до її зростання. Після хвороби імунітет нестійкий.

Факотами ризику є зниження імунітету до дифтерії в різних вікових групах, високий рівень носійства токсигенних штамів.

Для захворюваності на дифтерію характерна така сезонність: підйом починається осінню з формуванням дитячих колективів, досягає максимуму в кінці осені – взимку (грудень), потім спостерігається поступове зниження захворюваності.

При зниженні захворюваності на дифтерію за рахунок добре проведеної специфічної профілактики відбувається поступове зниження носійства.

Профілактика дифтерії.

При появі хворих необхідна їх ізоляція і госпіталізація. В осередку проводиться поточна і заключна дезінфекція.

Основу профілактики дифтерії складає активна імунізація, яку проводять у плановому порядку всім дітям і далі дорослим через кожні 10 років. Специфічна профілактика проводиться за допомогою анатоксина (безпечного, але зі збереженими антигенними властивостями токсину), адже в основі протидифтерійного імунітету лежить нейтралізація дії екзотоксину.

Сучасна система специфічної профілактики, яка використовує багаторічний досвід застосування анатоксину,побудована на принципах багаторазового введення препарату – вакцинація і декілька ревакцинацій, в тому числі дорослого населення. Ревакцинації необхідні в зв’язку з тим, що імунітет поступово згасає і потребує стимулювання. При ревакцинації досягається так званий бустер-ефект, тобто імунна реакція при повторних введеннях препарату виявляється сильнішою, неадекватною невеликим дозам препарату.

Розроблено схема щеплень із застосуванням асоційованого препарату АКДС, в який крім дифтерійного анатоксину включена кашлюкова вакцина і правцевий анатоксин.

У зв'язку з епідеміологічним неблагополуччям дуже скорочений перелік абсолютних протипоказань до проведення вакцинації. При наявності тимчасових протипоказань всіх осіб, котрі підлягають імунізації, розподіляють на 2 категорії. До 1-ї категорії належать діти, які перенесли гострі інфекційні та неінфекційні захворювання, їх вакцинують в поліклініці через 2тиж після одужання, у сумнівних випадках — в умовах стаціонару. Другу категорію складають діти, які мають хронічну соматичну патологію. Щеплення їм проводять в умовах стаціонару або денного стаціонару після консультації імунолога та відповідного спеціаліста. Щеплення роблять через 2 тиж від початку ремісії, після премедикації протягом 2-х днів до щеплення, в день його здійснення і ще 5 днів після нього (антигістамінові препарати у поєднанні з адаптогенами у віковій дозі).

В епідемічному осередку раціонально організувати перевірку стану імунітету. Використання РНГА дозволяє виявити неімунних до дифтерії осіб протягом декількох годин. За цими особами необхідно встановити медичне спостереження з метою раннього виявлення у них клінічних симптомів дифтерії. Контактних, які мають титр протидифтерійних антитіл нижче від “захисного”, слід імунізувати одноразово, а серонегативних — дворазово (з інтервалом 30 днів) АД — анатоксином з наступною ревакцинацією через 6 міс. При наявності протипоказань до імунізації доцільними є превентивна санація, виведення з осередку та спостереження. В епідемічному осередку проводять раннє виявлення, ізоляцію і госпіталізацію хворих, а також пошук бактеріоносіїв. У всіх хворих на ангіну обов'язково беруть мазки з зіва і носа на дифтерійну паличку. Госпіталізувати слід не лише хворих з явною дифтерією, але й підозрілих на цю хворобу. В осередку дифтерії будь-яку ангіну (навіть без бактеріологічного підтвердження) слід розцінювати як дифтерію. Хворі на ГРВІ підлягають обов'язковому обстеженню на наявність дифтерійної палички і за умови її виявлення діагностується дифтерія. В санепідстанцію подають термінове повідомлення. За контактними здійснюють медичне спостереження протягом 7 днів. Воно передбачає щоденний огляд, термометрію, однократне бактеріологічне дослідження на дифтерійне носійство. До одержання результатів декретовані групи підлягають карантину. В дитячих закладах медичний огляд дітей і персоналу здійснює отоларинголог щоденно. Виявлених носіїв токсигенних штамів ізолюють і лікують. Якщо виникли повторні захворювання на дифтерію у дитячому закладі, групу (або весь заклад) роз'єднують на 7 днів. У приміщенні роблять заключну дезинфекцію, а дітей патронують вдома. Носіїв нетоксигенних культур в умовах загальної імунізації не ізолюють. В епідемічному осередку роблять заключну дезинфекцію (білизни, постільних речей, іграшок), використовуючи 1-2 % розчин хлораміну, кип'ятіння або пароформалінові камери.

Носіїв токсигенних штамів дифтерійних паличок виявляють планово: у дітей — при вступі до дитячих закладів і в соматичні лікарні, у дорослих — при вступі на роботу у дитячі заклади, у пологові будинки, а також при госпіталізації до ЛОР відділення.

Виявлені носії токсигенних дифтерійних паличок з дозволу епідеміолога можуть лікуватись вдома, а особи з декретованих груп підлягають обов'язковій госпіталізації. Оскільки причинами стійкого бактеріоносійства є зниження опірності організму, а також хронічні захворювання носоглотки, практикують вітамінізацію, ультрафіолетове опромінювання, місцеве лікування йодинолом, лазером, ультразвуком; із загальнозміцнюючих засобів використовують метацил, пентоксил. Обов'язковому бактеріологічному обстеженню на дифтерію підлягають всі хворі з будь-якими нашаруваннями на мигдаликах, в тому числі хворі на ангіну, інфекційний мононуклеоз, захворювання крові тощо.

ІІ. КІЛЬКІСНА ОЦІНКА ЕПІДЕМІЧНОГО ПРОЦЕСУ.

У районі К. міста Х. щорічно, протягом 9 років, реєструвалися випадки захворювання на дифтерію (табл.1).

Табл. 1

	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
Район К (абсолютний показник)	4	9	11	22	15	24	12	23	12
Чисельність населення в районі К (абсолютний показник)	688799	689889	688789	687799	698877	688789	698787	698778	698877
Місто Х (інтенсивний показник)	0,2	1,1	1,9	1,6	2,7	4,5	7,6	1,2	3,4

1. Розрахунок інтенсивного показника захворюваності на дифтерію в районі К. проводився за наступною формулою:

ІП = абсолютне число явища, що вивчається * 100000

середовище, в якому спостерігається явище

Табл.2 Захворюваність на дифтерію в районі К. з 2000 по 2008 рік.

	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
Район К.(інтенсивний показник)-випадків на 100000 населення	0,5	1,3	1,6	3,2	2,1	3,5	1,7	3,3	1,7

явища, що вивчається * 100000ваності з

2. За період з 2000 по 2008 рік спостерігається тенденція росту захворюваності на дифтерію.

3. явища, що вивчається * 100000ваності зІнтенсивні показники захворюваності на дифтерію в місті Х. перевищують показники в районі К.

ІІІ. ЯКІСНА ОЦІНКА ЕПІДЕМІЧНОГО ПРОЦЕСУ.

А.

Табл. 3 Розподіл випадків захворювання на дифтерію по місяцях за 2006, 2007, 2008 роки.

Роки	Всього	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
2006	12	2	3	2	3	2	0	0	0	0	0	0	0
2007	23	3	2	5	4	3	0	0	0	0	0	2	3
2008	12	0	3	4	1	0	0	0	0	0	1	3	0

Для дифтерії характерна наступна сезонність: підйом починається восени та взимку, досягає максимуму в лютому-квітні та зменшується в травні. Це пов’язано з тим, що в цей період року діти знаходяться в організованих колективах, частіше контактують між собою, низька температура повітря та скопичення людей в приміщеннях створюють сприятливі умови для повітряно-крапельного механізму передачі дифтерії.

Б. Табл. 4 Кількість захворілих осіб в різних соціальних групах населення міста за певний період часу.

Група населення	Кількість випадків (абсолютний показник)	Екстенсивний показник ( % )
Неорганізовані діти	23	12,7
Організовані діти	4	2,2
Студенти	34	18,7
Робітники	27	14,8
Службовці	49	26,9
Інші групи населення	45	24,7

Найбільша кількість захворівших на дифтерію належить до службовців(26,9%), студентів(18,7%) та робітників (14,8%), тобто дорослого населення. Це пов’язано з тим, що в організованих дитячих колективах масово проодиться щеплення, тому в дітей специфічний імунітет сприяє більш низькій захворюваності, ніж серед дорослого населення.

ІV. ВИСНОВОК.

При дослідженні показників захворюваності на дифтерію в районі К. міста Х. за період з 2000 по 2008 рік було виявлено, що в даний період спостерігається тенденція росту захворюваності на дифтерію, інтенсивні показники захворюваності на дифтерію в місті Х. перевищують показники в районі К.

Також виявлено, що для дифтерії в місті Х. характерна наступна сезонність: підйом починається восени та взимку, досягає максимуму в лютому-квітні та зменшується в травні. Це пов’язано з тим, що в цей період року діти знаходяться в організованих колективах, частіше контактують між собою, низька температура повітря та скопичення людей в приміщеннях створюють сприятливі умови для повітряно-крапельного механізму передачі дифтерії.

При аналізі структури захворюваності виявлено, що найбільша кількість захворівших на дифтерію належить до службовців(26,9%), студентів(18,7%) та робітників (14,8%), тобто дорослого населення. Це пов’язано з тим, що в організованих дитячих колективах масово проводиться щеплення, тому в дітей специфічний імунітет сприяє більш низькій захворюваності, ніж серед дорослого населення.

Тому для зниження захворюваності на дифтерію необхідно провести заходи, направлені на більш повне охоплення доролого населення профілактичними щепленнями, покращити ранню діагностику дифтерії та виявлення носіїв для їх ізоляції.

V. ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. Белянов В. Д., Яфаев Р. Х., Эпидемиология 1989г.

2. Власов В. В. Эпидемиология 2004г.

3. Зуева Л. П., Яфаев Р.Х. Эпидемиология 2005г.

4. Флетчер Р., Флетчер С, Вагнер Э. Клиническая эпидемиология 1998г.

5. Ющук Н. Д., Мартынов Ю. В. Эпидемиология 2003г.

6. Матеріали інтернет - ресурсів.