Різноманітність і багатство

Різноманітність і багатство мови можна вважати однією ознакою, бо різноманітність — це наявність неоднорідних за змістом, значенням, формою, забарвленням одиниць. А багатство мови — це наявність у ній низки різноманітностей. Під цими поняттями розуміють тематичні групи лексики, багату синонімію (лексичну й граматичну), тропіку (метафори, епітети, порівняння, метонімії, синекдохи та ін.), стилістичні фігури (повтори, паралелізми, періоди, градації тощо).

Одноманітне мовлення втомлює слухачів, різноманітне — активізує увагу.

Естетичність

Одним з показників культури мови є естетичність. Вона спирається на всі попередні ознаки: точність, логічність, чистоту, доречність, лаконічність, виразність, різноманітність, образність, які у взаємодії та пропорційності створюють гармонію усного чи писемного тексту. Одноманітний, нечіткий, невиразний, засмічений суржиком, випадковими словами текст ніколи не справить враження гарної, вишуканої мови й не викличе почуття естетичного задоволення.

Естетика щоденної практичної мови досягається оптимальним добором мовних засобів, потрібних для певної комунікативної настанови, гармонійною цілісністю тексту. Почуття естетичного задоволення викликається ввічливим, дотепним розмовним мовленням.

Проте естетичність мови найповніше виявляється в художній літературі, основною функцією якої є естетичний вплив на читача. Тут вона досягається зоровою й слуховою образністю, емоційно-вольовою експресивністю лексики, красивістю мовних засобів.

Важливе значення має поводження мовця, манера розмовляти. Якщо говорите тихо, мляво, невиразно — складається враження, що знання у вас слабкі, поверхові, неповні; надмірно голосно — значить, ви не вдумливий, не розважливий. Стежте за розміреним темпом мовлення, виразною дикцією, керуйте своєю мімікою, жестами. Не піддавайтеся переляку, поквапливості, бо це може стати причиною помилок.

Мовлення має відповідати не тільки темі, змісту інформації, а й задуму мовця, ситуації та умовам спілкування. Усне й писемне мовлення, тобто жива мова і текст, завжди мають нести в собі ознаки певного підстилю, жанру, мовлення. Це сприяє ефективності мовного спілкування, сприймання й порозуміння.

Щоб досягти виразності й багатства індивідуальної мови, необхідно про це дбати, а саме:

— постійно збагачувати свій інтелект, удосконалювати мислення, не лінуватися думати; немає думки — немає мови;

вважати одноманітність мовлення неестетичною, а бідність словника — ознакою поганого тону, тобто неестетичним ставленням до співрозмовників, байдужістю;

постійно збагачуватися новими мовними засобами зі сфери свого професійного мовлення і близьких фахів;

виробити увагу до чужого гарного мовлення, намагатися аналізувати, чим воно гарне: багатством словника, інтонацій, особливостями тембру, різноманітністю синтаксичних структур, умінням будувати фрази й текст, індивідуальною образністю, порівняннями, епітетами, метафорами тощо;

читати українську класичну й сучасну літературу та публіцистику, пресу, щоб мати «на слуху» рівень розвитку сучасної української літературної мови;

постійно бути уважним до своєї мови й мови найближчих осіб, колег, не розслаблятися, дбати про автоматизм гарного мовлення;

бути уважним до життя, до розмаїття його форм, барв, явищ, процесів як у природі, так і в суспільстві;

сприймати мову як свою людинолюбну сутність, як картину світу, як порадника й помічника в суспільному житті;

своє мовне вдосконалення розуміти як благородний мовний вчинок і поширювати це розуміння серед колег, близьких людей.