Ясність

Ясність мови визначається її зрозумілістю і забезпечується точністю та логічністю. Ясною здаватиметься усне мовлення адресату, якщо його мислення встигатиме за мисленням мовця, а ще краще, якщо трохи випереджатиме. Слухач у такій ситуації адекватно «прочитує» те, що чує, здогадується, про що йтиметься далі, і часто каже: «Ясно, я все зрозумів». Ясності усного мовлення сприяють чітка дикція, логічне й фонетичне наголошування, правильне інтонування, розмірений та уповільнений ритм, спокійний і ввічливий тон.

На письмі ясність досягається послідовністю лінійного викладу матеріалу, що відображає логічне розгортання думки, точним називанням, членуванням тексту на абзаци відповідно до тем, підтем і сегментів думки, повтором основних, ключових слів.

Ясність повинна бути обов’язковою ознакою гарної мови в усіх типах спілкування.

Чистота

Чистота мови уявляється нам передусім як відсутність у мові чужих їй елементів, до яких відносимо неосвоєні запозичення, невластиві українській мові форми, що з’являються під впливом інших мов. Нині українська мова зазнає шаленого тиску збоку російської та англійської мов і засмічується їхніми елементами. Учені говорять, що до процесу русифікації української мови додався процес британізації: поширюються англійські слова єксклюзив, маркетинг, менеджер, дилер тощо.

Частина цих елементів освоїться українською мовною практикою і ввійде в лексику української мови як синоніми до наших слів. Гірше буде, якщо при цьому витісняться питомо українські слова, що загрожуватиме самобутності, оригінальності нашої мови.

Засмічують літературну мову не тільки чужі слова, а й свої вульгаризми, лайки, усе те, що ображає гідність людини й не відповідає моральним критеріям українського менталітету.

Чистота мови має простежуватися на всіх рівнях її структури й використання: на рівні орфоепії — літературно-нормативна вимова; на рівні орфографії — грамотне письмо; на рівні лексики — відсутність чужих слів, вульгаризмів, суржику, немотивованих повторів; на рівні синтаксису —правильна, завершена будова речень, нормативні словоформи.

Виразність

Виразність є ознакою культури мови всіх стилів. У наукових текстах вона досягається точністю слів і логічністю викладу, професійною лексикою й фразеологією. Офіційно-діловий стиль використовує для цього адміністративно-управлінську термінологію, сегментування тексту, різні рівні стандартизації, кліше. Публіцистичний стиль увиразнюється суспільно-політичною лексикою, інформаційними штампами та експресивними художніми засобами.

У художній літературі виразність формується художніми засобами й стилістичними фігурами, комбінуванням слів, що мають переносні значення.

Приємне враження справляє мовець, який уміло користується багатозначністю слів, синонімами, фразеологізмами, прикметниковими, дієприкметниковими й дієприслівниковими зворотами, мова якого є образною. Коли основну думку або інформацію до неї вже сформульовано в реченні, є сенс повернутися до нього ще раз і подумати, що можна уточнити, додати, як конкретизувати, за допомогою яких мовних засобів (синонімів, антонімів, тер­мінів, прикладок, епітетів, порівнянь, метафор, відокремлених членів речення, вставних слів і словосполучень тощо).