III.3. Матеріали для самоконтролю

а) Питання для самоконтролю:

1. У чому, на вашу думку, проявляється «мінливість» об’єкту та предмету соціології?

2. Розкрийте поле досліджень соціології медицини.

3. На прикладі «Рівні досліджень соціології» наведіть приклади проблем чи питань для рівнів досліджень соціології медицини.

4. Розкрийте зміст основних функції соціології та обґрунтуйте їх прийнятність для медичної соціології.

5. Який існує зв’язок соціології з такими медичними дисциплінами, як деонтологія, валеологія, соціальна медицина, санологія, історія медицини?

6. Поясність, яке значення має вивчення соціології для медичного працівника.

б) Тести для самоконтролю:

Виберіть найбільш важливий сьогодні підхід до розуміння соціології:

1. соціологія – це наука суспільні спільності;

2. соціологія – це наука про людину і суспільство;

3. соціологія – це наука про суспільство;

4. соціологія – це наука про суспільну свідомість.

2. Яке з перерахованих нижче якостей не ставиться до наукового знання:

1. емпіричність;

2. передавання;

3. нормативність;

4. узагальнюючий характер.

3. Соціологія - це наука про поводження:

1. груп, що складаються з невеликого числа людей;

2. особистості в суспільстві;

3. більших соціальних груп;

4. людей у своїй родині.

4. Яке з наведених нижче суджень найбільшою мірою застосовне до того, чим займається загальна (теоретична) соціологія як наукова дисципліна:

1. вивчення й складання типології суспільної думки по найрізноманітніших приводах соціального життя;

2. психологія, прикладена до більших і малих груп людей;

3. вивчення суспільства в цілому й більших соціальних групах без виділення індивідуальних особливостей вхідних у них людей;

4. вивчення особливостей поводження людей у складі більших і малих груп.

5. Предметом соціології як наукової дисципліни виступають:

1. взаємини й зв'язки людей із приводу виробництва матеріальних благ, їхнього обміну й розподілу;

2. явища взаємодії людей і людських груп один з одним;

3. події, коли-небудь, що мали місце, і роль конкретних людей у них;

4. механізми мотивації й регуляції поводження людей.

6. Яке з перерахованих нижче понять ставиться до сфери вивчення соціології:

1. симпатія;

2. капітал;

3. статус;

4. почуття.

7. Учені виявили наявність певного статистичного зв'язку між психічним розладом і безробіттям. Попросили психіатра, психолога й соціолога прокоментувати цей зв'язок. Який з наведених нижче коментарів належить соціологу:

1. симптоми розладу (поганий сон, пригніченість, поганий емоційний стан) є наслідком, а не причиною безробіття, оскільки, переставши бути годувальником родини, чоловік губить упевненість у собі й упадає в депресію;

2. люди, що проявляють ознаки пригніченості й розладу, не здатні до активного пошуку роботи й не можуть довго зберегти за собою наявну роботу, тому щиросердечний стан є причиною безробіття;

3. тривале безробіття викликає млявість, апатію, знижує гостроту сприйняття навколишнього світу, тому при зустрічах з потенційним роботодавцем такі люди роблять не саме сприятливе враження;

4. безробіття дуже часто є чинником сімейних конфліктів і навіть руйнування родини.

8. З якими з наведених нижче суджень ви згодні:

1. поняття «суспільство» застосовно до будь-якої історичної епохи, до кожної по чисельності групі або об'єднанню людей;

2. суспільство - сама більша група із всіх об'єднань людей, що проживають на даній території;

3. якщо яке-небудь об'єднання поповнює свою чисельність переважно за рахунок дітей тих людей, які вже є визнаними його представниками, то воно обов'язково називається суспільством;

4. суспільством називається таке об'єднання людей, що є частиною якої-небудь більшої системи.

в) Задачі і завдання для самоконтролю:

1. Законспектуйте уривки з праці Н.Смелзера «Проблеми соціології. Георг-Зімелівські лекції» і

а)дайте відповіді на запитання:

2. Які рівні соціології визначив вчений Нейл Смелзер і що є предметом дослідження кожного з них? Чим обумовлений такий поділ?

3. Який рівень соціології включає медицину?

б) Наведіть приклади предмету дослідження з медичної сфери для всіх чотирьох рівнів.

Нейл Смелзер (нар.1938 р.) – видатний американський соціолог сучасності, віце-президент Міжнародної соціологічної асоціації, автор загальновідомих праць з теорії колективної поведінки, галузі економічної соціології, теорії соціальних змін і методології порівняльних досліджень. В основу запропонованої книги покладені чотири лекції прочитані професором Н.Смелзером в 1995 р. в Університеті імені Гумбольдта в Берліні для Георг-Зімелівського курсу лекцій.

Вчений визначив чотири соціологічні рівні – мікрорівень, який передбачає аналіз особистості та взаємодії між особистостями; мезорівень (або середній, або проміжний), який позначає структурні, але нижчі від суспільного рівня феномени, такі як формальні групи, організації, суспільні рухи та деякі аспекти інституцій; макрорівень (або суспільний); та глобальний (або мультисуспільний) рівень [с.21].

Власне кажучи, розрізнення цих чотирьох рівнів є в кращому випадку аналітично зручним, а в гіршому випадку – аналітично шкідливим. Із погляду зручності, ці відмінності пропонують раціональний спосіб організації розгляду проблем; однак навіть тут існують труднощі, оскільки деякі проблеми з’являються на більш як одному аналітичному рівні [с.22].

Мікросоціологічний рівень містить у собі соціологічний варіант соціальної психології, або вивчення особистості як такої, що зорієнтована на зовнішній, насамперед соціальний світ; вивчення процесів міжособистісної взаємодії; вивчення малих груп, які здебільшого, але не завжди, передбачають безпосередню взаємодію. Мікро-рівень непомітно переходить у вищі рівні: наприклад, сім’я є одночасно первинною групою та інституцією, а особистості та між особистісна взаємодія є різними на всіх рівнях суспільної організації [с.25].

Майже п’ять років тому декілька американських соціологів сформували групу, яку назвали МЕЗО, надавши їй буквального значення: середній. Ця група є неофіційною. Вона виросла з незадоволення певної кількості вчених, що належали до офіційних організацій, розмежуванням мікро-макро, розмежуванням, яке поширилося у 80-х роках (див.: Collins, 1981; Alexander et al., 1987). Вони відчували, що це розмежування спотворює їхню сферу дослідження – середину, і що середина становить собою надзвичайно важливу ланку між психологічним і суспільним. Головна увага групи зосереджена – хоча й не дуже рішуче чи послідовно – на явищах мезорівня, визначених на початку першого розділу: групи, офіційні організації, суспільні рухи та деякі аспекти інституцій [с.47].

З усіх чотирьох рівнів, які становлять мій предмет розгляду, мезорівень є найневизначенішим. Схоже, що найкраще його окреслювати прикладами, а не формальними визначеннями. Він стосується того, що Токвіль (Tocqueville, [1835] 1945) називав «асоціаціями»; він включає той рівень суспільства, який визначався теоретиками масового суспільства (Kornhauser, 1959) як «проміжний» – життя громади, добровільні асоціації, профспілки та політичні партії; він частково збігається з тим, що політологи та інші називають громадянським суспільством, тим комплексом політичних груп та інституцій, які є посередниками між громадянами (мікро) та державою (макро) (Putnam, 1993) [с.47-48].

Одним із аргументів для зосередження уваги на мезорівні є те, що структури на цьому рівні становлять первинну основу для організації звичної діяльності, взаємодій та емоційних зв’язків у повсякденному житті індивідів. Як індивіди ми щоденно поєднуємося з більшим суспільством через групи, організації (місця служби, спілки, церкви), асоціації та суспільні рухи, членами яких ми є. Через ці зв’язки суспільне життя стає реальним для індивіда, насправді реальнішим, ніж його чи її зв’язок із інституціями, системами інституцій та суспільними класами, не кажучи вже про державу, суспільство та міжнародний устрій [с.50-51].

Суспільні рухи (наприклад, рухи за громадянські права, студентські, антивоєнні, феміністичні та контркультурні) перебувають на мезорівні соціальної організації, оскільки вони є явищами, з якими індивідів як учасників пов’язують прямі зв’язки, що в них вони безпосередньо взаємодіють з іншими, з допомогою котрих намагаються реалізувати свої колективні цілі та спричинити зміни у своєму соціальному середовищі, і в яких, що є важливим моментом із соціального погляду, вони часто віднаходять особисту ідентичність і щоденні ритм у своєму житті [с.59].

Я нагадую, що все щойно мною зазначене – це загальна проблема, яка проходила й проходитиме через ці нариси: звернути увагу на нераціональне в соціальному житті, визнати його саме таким і сприйняти його як таке, що заслуговує на значну увагу в нашій роботі [с.64].

Під інституціями я розумію ті комплекси ролей, нормативних систем та узаконюючих цінностей, які становлять собою функціонально визначений набір видів діяльності, котрі стають постійними внаслідок самого процесу інституціоналізації. Конкретний перелік інституцій дасть традиційний список: сім’я, освіта, релігія, медицина, наука, бізнес, право, уряд та інші [с.64-65].

Моїм першим зауваженням є те, що інституції – структури на загальному рівні суспільної організації – є великою мірою «уявними», як багато в чому й самі суспільства є уявними спільнотами (Anderson, 1983). Це означає, що вони не є видимими в будь-якому прямому смислі, так, скажімо, як ми можемо бачити сусідів, поліцейського, що патрулює дільницю, крамницю на розі та місцеву школу. Водночас ці інституції є «загальнодоступними» в тому розумінні, що вони існують у вигляді іменників у мові і про них говорять так, наче вони емпірично існують – як, наприклад, мається на увазі в питанні: «Що діється з освітою в наші дні?» Ця одночасна невидимість («уявність») та реальність означає, що посередники або представники, які виступають від імені інституцій, набувають особливого соціального значення. Наприклад, стосовно сім’ї як інституції такими посередниками є гучноголосі батьки, психологи та психіатри, педагоги, працівники патронажу, захисники «сімейних цінностей» та інші, враховуючи соціо­логів. Вони говорять від імені інституцій, визначають їх та представляють на громадській і політичній аренах. Ці процеси представництва ще недостатньо усвідомлені й заслуговують на усвідомлення. Вони пов’язують інституції з мікросвітом індивідуального розуміння та макросвітом політики й держав­ної діяльності [с.65].

До того ж індивідуальні особи не взаємодіють із інституціями самими по собі, а з особами, які представляють інституції у щоденній взаємодії. Ці представники та їхня взаємодія так само формують інституції, але у спосіб відмінний від способу публічних речників, які працюють від їхнього імені. Ці особи – юристи, викладачі, лікарі тощо – так само тримають долю інституцій у своїх руках, бо вони є тими, хто підтверджує її щоденну наявність, а також визначає, корегує, модифікує чи посилює «народне» розуміння інституцій. Цей аспект представництва інституцій також заслуговує на систематичне вивчення [с.65]».

Ми знаємо, що мезоструктури є важливими з погляду психологічної стабіль­ності та ідентичності індивідуальних осіб. Яким є майбутнє особистості, якщо ми не знаємо природи мезоструктур, у які вхо­дить ця особистість? Так само ми знаємо, що мезоструктури – душа і серце нашого громадянського суспільства – впливають на характер та на ефективність соціальної інтеграції в більшому суспільстві. Поставити це запитання – не означає відповісти на нього. Але як соціолог я повинен сказати, що коли ми не стежитимемо за мезорівнем, то цілком можемо не помітити найпроблематичнішої особливості суспільства прийдешніх десятиліть [с.66].

Термін «макросоціологія» одразу викликає в пам’яті поняття суспільства, того соціального апарату, який віддавна був головною точкою відліку в організації соціального життя. Принаймні так це виглядає. Я починаю цей розділ із зауваження, що ідея суспільства є сама по собі проблематичною – і неухильно стає такою дедалі більше [с.67].

Зростаюча значущість багатоманітності… Певні категорії набули більшого значення завдяки реальним демографічним та економічним змінам. Наприклад, довготривалі демографічні тенденції – передусім скорочення народжуваності та смертності – привели до різкого збільшення кількості людей старшого віку в розвинутих суспільствах. Інституціоналізація пенсіонерів так само надала їм чіткішої визначеності та суспільного досвіду – як категорії, відокремленої від активного трудового населення. Більше того, згуртування людей старшого віку за власною ініціативою посилило політичну свідомість інших вікових груп, особливо щодо питань оподаткування та добробуту [с.78].

Актуальність проблеми суспільної інтеграції. Я беру на себе сміливість стверджувати, що суттю сучасної проблеми як держави, так і суспільства є те, що це поєднання (сучасна держава-нація – С.Л.) на суспільному рівні жодним чином не є природним і що ми фактично є свідками зростаючого роз’єднання, систематичного віддалення цих основ інтеграції одна від одної і від держави – і відповідного послаблення держави як інтегруючого інструменту [с.86].

Міжнародна або глобальна соціологія, котра зосереджена на відносинах між державами – кажучи інакше, трактує світ чи певну його підсистему як свою одиницю аналізу, – є найменш розвиненою ділянкою соціології. У наш час, однак, вона стає однією з найважливіших, переважно внаслідок постійної трансформації свого головного предмета, світу [с.91].

Я визначу чотири головні революції, які відбуваються у світі в наш час, – деякі з них є продовженням існуючих і вже відомих, деякі – новіші. Кожна революція є цікавою сама по собі, але особлива увага має бути звернена на взаємозв’язки між усіма чотирма. У цих зв’язках ми знайдемо ознаки і єдності, і роз’єднаності [с.94].

Еволюція, що триває в економічному зростанні. Стимули до зростання настільки розширилися, що його домагається весь світ: економічно розвинуті держави – для захисту своїх позицій, нові індустріальні країни – щоб не відстати, країни третього світу – щоб вирватися з економічної пастки, а світові економічні лідери – щоб зберегти свої позиції в плані стабільності та прибутків [с.95].

Демократична революція, що триває. Друга революція – це політична революція, яка теж є прискоренням відомого процесу. Я маю на увазі похід демократії та демократичних принципів, що триває донині. …Демократичні поривання були серед найважливіших протягом двох останніх століть [с.96].

Революція у сфері солідарності та ідентичності. Вона полягає в новому утвердженні значення субнаціональних груп. Ці групи можуть гуртуватися на регіоні, релігії, расі, етнічності, мові, гендері, стилі життя або на якомусь їх поєднанні. Це можуть бути й групи, об’єднані спільними інтересами, пов’язаними з суспільними рухами, що домагаються визнання, статусу та прав для таких груп, або виступають на захист певної справи, такої як мир чи протест проти ядерної зброї [с.97].

Екологічна революція. Це свого роду подвійна революція. Перша її сила спрямована на зруйнування природного середовища, в якому ми живемо; друга передбачає мобілізацію свідомості, політичної активності та політичних заходів, призначених зупинити це зруйнування та встановити своєрідну «підтримувану» рівновагу між домінуванням людства над природним середовищем та його схильністю зіпсувати, виснажити чи зруйнувати середовище [с.98].

Інтернаціоналізація соціальних проблем. Багато соціальних проблем у сучасному світі вже набули інтернаціонального характеру. … Переміщення людей, що зростає внаслідок світової міграції й туризму, інтернаціоналізуватиме проблеми здоров’я ще більшою мірою, аніж нині. Саме тому жодна країна сьогодні не може уникнути загрози СНІДу, і те саме безсумнівно буде справедливим щодо будь-якого інфекційного захворювання [с.105].

Смелзер Нейл Дж. Проблеми соціології. Георг-Зімелівські лекції, 1995. / Переклад з англійської В.Дмитрук. – Львів: Кальварія, 2003. – 128 с.

IV. Рекомендована література

Основна література:

Соціологія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. За редакцією В.М. Пічі. Друге видання, виправлене і доповнене. Львів, 2002.

Додаткова література:

Дмитриева Е.В. Социология здоровья. Методологические подходы и коммуникационные программы. – М., 2002.

Изуткин А.М. и др. Социология медицины /А.М. Изуткин, В.П. Петленко, Г.И. Царегородцев. – К., 1981. – 184 с.

Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Базовий курс: Підручник. – К., 2005.

Матеріали з медичної соціології /Укладено І.З.Держко, О.П.Петрусенко, Т.В.Тімченко, С.К.Сандрачук. – Львів, 2008. – С.3-5.

Решетников А.В. Социология медицины (Введение в научную дисциплину): Руководство. – М., 2002.

Соціологія: короткий енциклопедичний словник. Уклад.: В.І.Волович, В.І.Тарасенко, М.В.Захарченко та ін.; Під заг.ред. В.І.Воловича. – К., 1998.

Соціологія : Підручник / За ред. В.П.Андрущенка. – К. –Харків, 1998.

Соціологія: Підручник / За ред. В.Г.Городяненка. – К., 1999.

Смелзер Нейл Дж. Проблеми соціології. Георг-Зімелівські лекції, 1995. /Переклад з англійської В.Дмитрук. – Львів: Кальварія, 2003. – 128 с.

Хабибуллин К.Н. Медицинская социология. Учебное пособие. – CПб, 2000.

Чугунов В.В., Чугунов Э.Ю. Сфера компетенции и проблемное поле медицинской социологии // Медицинские исследования. – 2001 . – Т. 1, вьп.1.

12