Тема 10. Регулювання як загальна функція менеджменту

По визначенню Марвін Шоу «група — це дві особи або більше, які взає­модіють один з одним таким чином, що кожна особа впливає на інших і од­ночасно знаходиться під впливом інших осіб.

Існують формальні групи та неформальні групи.

Основні причини виникнення груп:

1. фізичні або природні;

2. економічні;

3. соціально-психологічні.

Основні стадії процесу формування груп в організації:

1. взаємне визнання;

2. прийняття рішень;

3. мотивація;

4. контроль.

Формальні групи – це такі утворення в межах організації, які створюються за рішенням керівництва для виконання певних виробничих або управлінських функцій і які передбачені заздалегідь та створюються на законних підставах.

Є три типи формальних груп:

1. керівників або командні групи;

2. виробничі або робочі групи;

3. комітети – це групи в середині організації, яким делегували повноваження для виконання визначеного завдання і які здійснюють групове прийняття рішень і дії, що відрізняють його від інших організаційних структур.

Є спеціальні і постійні комітети.

Неформальна організація — це спонтанно створена група людей, які всту­пають в регулярну взаємодію для досягнення певної мети.

У неформальних організацій багато спільного з формальними організація­ми. Вони в деякій мірі організовані так само, як і формальні організації — у них є ієрархія, лідери і завдання. Є неписані правила, що називаються нормами, які служать для членів організації еталоном поведінки.

Основні причини вступу у неформальну групу:

1. почуття належності;

2. взаємодопомога;

3. взаємозахист;

4. тісне спілкування;

5. зацікавленість або симпатія.

Основні характеристики неформальних організацій:

• Соціальний контроль.

• Опір перемінам.

Неформальні лідери.

Перш за все, дуже важливо, щоб керівники розуміли, що неформальні організації динамічно взаємодіють з формальними, і що пои їх управлінні е певні труднощі. Одними із самих великих і розповсюджених трудно­щів, що заважають ефективному управлінню групами і неформальними орга­нізаціями, — є насамперед невисока думка про них керівників, які вважають, що неформальна організація — це результат неефективного управління.

Неформальна організація може допомогти фор­мальній організації в досягненні її цілей.

Скотт і Девіс пропонують вирішити це питання таким чином:

1. Керівнику слід визнати неформальну організацію, працювати з нею і не загрожувати її існуванню.

2. Вислуховувати думки членів і лідерів неформальних груп.

3. Перед тим, як приймати будь-які дії, враховуйте їх можливий негатив­ний вплив на неформальну організацію.

4. Щоб послабити опір перемінам зі сторони неформальної організації, дозвольте групі брати участь в прийнятті рішень.

5. Швидко видавайте точну інформацію, тим самим не допускаючи роз­повсюдження чуток.

Крім завдання управління неформальними організаціями з метою використання їх потенціальних вигід і зменшення негативного впливу, керівники повинні підвищувати ефективність командних груп і комітетів.

Фактори, що впливають на ефективність роботи групи:

• Розмір групи ;

• Склад - ступінь подібності особистостей і точки зору, підходів, які вони проявляють при вирішенні проблем.

• Групові норми, прийняті в трудових колективах.

Існує наступна класифікація групових норм: 1) гордість за організацією;

2) досягнення цілей; 3) прибутковість; 4) колективна праця; 5) планування;

6) контроль; 7) професійна підготовка кадрів; 8) нововведення; 9) відносини з замовником; 10) захист честі.

• Згуртованість — це міра потягу членів групи один до одного і до групи.

- Групова одностайність — це тенденція подавления окремою особистіс­тю своїх дійсних поглядів на будь-яке явище, щоб не порушити гармонію групи.

• Конфліктність;

• Статус членів групи.

— Роль членів групи (Цільові ролі та підтримуючі ролі)