3. Категорії діалектики

При вивченні категорій діалектики, слід чітко усвідомити, що категорії філософії є: 1) поняття, в яких і через які здійснюється філософське мислення; і, 2) що це найбільш фундаментальні, вузлові поняття.

Категорії — це гранично широкі, універсальні поняття, в яких здійснюється ідеальне відображення світу і які служать вихідними принципами пізнання і духовно-практичного перетворення дійсності.

Типи категорій:

1) категорії, що відображають універсальні зв’язки буття (одиничне і загальне, сутність і явище, зміст і форма);

2) категорії, що відображають універсальні зв’язки впливу явищ (причина і наслідок, необхідність і випадковість, можливість і дійсність).

Одиничне і загальне.

Одиничне - категорія для позначення різноманітних речей; одиничне виражає те, що притаманне тільки даному окремому явищу і не повторюється в інших.

Загальне - категорія для позначення схожості речей; загальне виражає те, що притаманне багатьом явищам, повторюється в них.

Ні одиничне, ні загальне не існують самостійно, а є взаємозв’язаними сторонами окремого (окремих) предмету, процесу. Кожна окрема річ є єдність протилежностей - одиничного і загального. Ця їх єдність фіксується в категорії особливого; в ній одиничне виявляє себе через загальне, а загальне через одиничне.

Вказуючи на відмінність, будь-яке одиничне виступає як і особливе. Але не будь-яке особливе являє собою одиничне. Особливе - ширша категорія порівняно з одиничним: особливим може бути і загальне, але тільки те, що вказує не на подібність, а на різницю. Те ж загальне, яке вказує тільки на подібність, називається загальним. Вираженням загального є такі філософські категорії, як матерія, рух, простір та ін., в них відбиті зв’язки, риси, відношення всіх предметів і явищ світу. Розмежування одиничного, особливого і загального - відносне, бо одиничне в одному відношенні, буде особливим в іншому, а особливе в одному відношенні буде загальним в іншому і одиничним - ще в іншому.

Діалектика одиничного і загального виявляються в тому, що в процесі розвитку вони не тільки одиничне, однак з часом стає особливим, а потім і загальним. Старе ж, навпаки, існує як загальне, але далі стає особливим, а потім і одиничним поки не зникає зовсім. Кожна річ, кожне явище характеризується і своєрідністю (специфікою), і подібністю з іншими, виступає і як індивідуальна неповторність, і як типове, хоч ступінь того чи іншого може бути неоднаковим. Гранично неповторною є унікальність, межею типового є стандартизація, що широко практикується в техніці та виробничій діяльності.

Протиріччя Сутності і явища.

Сутність і явище - це співвідносні категорії. Вони характеризуються одне через інше.

Сутність - це внутрішня, прихована, відносно стала сторона предметів, що визначає їх природу.

Явище - це зовнішня, відкрита, менш стала сторона предметів, процесів, що відбиває їх сутність.

Блискавка, електрична іскра, вольтова дуга - все це явища; сутність - це потік електронів.

Явище і сутність - діалектично взаємозв’язані протилежності. Як немає явища без сутності, так немає сутності без явища. Діалектика сутності і явища не тільки в тому, що вони взаємоперетворювані, здатні переходити, як би "переливатися" один в одного. Сутність являється, явище істотне. З цього виходить, що між ними не існує непрохідної грані, як це запевняють прихильники метафізики, які розкривали явище і сутність, протиставляли їх одне одному. Явище динамічне, змінливе, тоді, як сутність стала. Правда сталість ця відносна, оскільки зміні явищ діє на сутність.

Єдність явища і сутності не можна розуміти і так, ніби вони безпосередньо збігаються. Явище і сутність - діалектичні протилежності. Діючи на сутність явище може доповнювати, розкривати чи викривляти її. При різкому незбігові сутності і явища, явною є видимість. Це останнє не суб"єктивне, а об"єктивне. адже має основу в сутності: видимість - це теж сутність в одному із її зовнішніх виявів.

Явище і сутність виступають як і ступені поглиблення людського пізнання. Сутність хоч і прихована, але прихованість їй відносна. А оскільки будь-яка сутність виявляється лише через явище, проникнення в неї можливе лише з допомогою пізнання явищ. Цей процес - безкінечний рух нашого пізнання від опанування менш глибоко до опанування більш глибокою сутністю.

Протиріччя Змісту і форми.

Зміст і форма - це філософські категорії, у взаємозв’язку яких зміст, як провідна сторона цілого являє собою єдність усіх складових елементів об’єкта, його властивостей, внутрішніх процесів, зв’язків.

Зміст - це склад елементів, єдність сторін, властивостей, ознак, внутрішніх зв’язків, суперечностей і тенденцій розвитку.

Форма ж є спосіб зовнішнього відбиття змісту чи внутрішня організація його сталих зв’язків.

Зміст і форма знаходяться в діалектичному відношенні. Це значить, що:

- по-перше, вони не існують одне без одного, тобто знаходяться у нерозривній єдності;

- по-друге, в певному відношенні вони можуть переходити один в одне, тобто форма виступає, як зміст, а зміст - як форма;

- по-третє, один і той же зміст може мати різні форми і навпаки.

Діалектика змісту і форми полягає не лише в їх нерозривності, але і в тому, що вони взаємно діють одне на одне. взаємодія цих двох сторін характеризується насамперед тим, що зміст є визначальним по відношенню до форми. Хоч форма зажди залежить від змісту, її залежність не абсолютна. Форма відносно самостійна. Більше того, вона здатна справити на нього зворотну активну дію. До того ж ця дія буває двоякою: якщо форма відповідає змісту - вона прискорює його розвиток; якщо не відповідає - то навпаки гальмує. Для діалектики характерно розглядати об'єкт у єдності його змісту і форми. Одне з метафізичних трактувань цих кате­горій - формалізм - перевага, що віддається формі перед змі­стом у різних сферах людської діяльності. Наприклад, у сфері керування проявляється як бюрократизм - преклоніння перед буквою закону при повній зневазі до його змісту і духу. У сфері моральності - строге дотримання норм етикету поза за­лежністю від конкретних обставин. В естетиці - концепція ес­тетизму - переваги форми над змістом у творі мистецтва, "ми­стецтво заради мистецтва". В навчанні - прагнення одержати диплом, а не знання.

Протиріччя Причини і наслідку.

Категорія "причина" відображає взаємодію матеріальних утворень, чи елементів, сторін, станів, що складають дане матеріальне утворення.

Категорія "наслідок" означає явище, породжене, чи таке, що виникло в результаті взаємодії.

Отже, причина - процес взаємодії, наслідок - його остточний результат (зміна стану, структури, властивостей, тощо). Будучи полюсами взаємодії причина і наслідок пов’язані між собою. Цей зв’язок їх об’єктивний і загальний, що охоплює всі предмети й процеси світу. Причинно –наслідковий зв’язок характеризується рядом істотних ознак. По-перше, його відрізняє тимчасова послідовність: причина у часі завжди передує наслідкові. По-друге, зв’язок причини і наслідку має місце лише в тому випадку, коли у взаємодії явищ породжується одне іншим. Породженість причиною наслідку зумовлює необхідний характер причинно-наслідкового зв’язку. Це означає, що дія причини кожного разу при наявності певних умов буде викликати певний наслідок.

Протиріччя Необхідності і випадковості.

Необхідність характеризує те, що випливає з внутрішньої природи самих явищі процесів, що зумовлено їх попереднім розвитком і що через це неминуче відбувається, чи повинно відбутися.

Випадковість - це те, що випливає із зовнішніх взаємовідношень і що через це може відбутися, а може й не відбутися, здійснитися так чи інакше.

Необхідність виражає загальне, випадковість - одиничне.

Необхідність і випадковість не абсолютні, а відносні. Діалектичне розуміння їх взаємозв’язку засновується на ряді принципових положень.

Найважливіші з них такі:

а) необхідність і випадковість не заперечують, а передбачають одна одну; немає необхідності без випадковості і навпаки; будь-яке явище, процес є їх діалектичною єдністю;

б) в будь-яких процесах і явищах необхідність не виступає у відкритому вигляді, не дана на поверхні, а ніби схована за випадковостями, обгорнута ними; вона складається із випадковостей і в ході розвитку пробиває крізь них собі дорогу;

в) необхідність і випадковість - єдність діалектичних суперечностей: кожне явище, кожна подія втілюють в собі і необхідне, і випадкове, але в різних відношеннях, на різних етапах розвитку.

Завдання науки - розкриття законів, які в природі і суспільстві діють з необхідністю. В той же час наука не повинна і не може ігнорувати випадковістю. Вивчаючи її, вона проникає в необхідність.

Протиріччя Можливості і дійсності.

Можливість - це певна передумова нового явища в процесі розвитку, певна тенденція в розвитку, тобто те, що визріває у об’єктивній дійсності і за певних умов саме може стати дійсністю. Наприклад: у зародку - можливість розвитку дорослого організму; у зміні хімічного складу і структури речовини - можливість створення нового конструкційного матеріалу.

Дійсність є здійснена, реалізована можливість. У широкому значенні дійсністю вважають все те, що існує і в зародковому, і в зрілому, і у в'янучому станах.

Будуючи протилежностями, можливість і дійсність становлять діалектичну єдність: з одного боку, вони за своїми істотними ознаками виключають одне одного, з іншого - одна без одної не існують. Їх не можна ні розривати, на ототожнювати.

Одна й та ж дійсність здатна породжувати багато альтернативних можливостей.

Розрізняють два види можливостей: реальні й формальні.

Перші характеризуються тим, що випливають із об’єктивної необхідності, в основі їх - закономірні тенденції розвитку.

Другі не зв’язані з необхідністю, зумовлені факторами, другорядними по відношенню до закономірних тенденцій розвитку. Слід зазначити, що відмінність двох видів можливостей відносна, адже в міру об’єктивних і суб’єктивних умов формальні можливості можуть стати реальними, а ті, в свою чергу перетворитися в дійсність. Якщо в природі можливості перетворюються в дійсність стихійно, то в суспільному розвитку реалізація можливостей відбувається лише при дії суб’єктивного фактора - в результаті свідомої і організованої діяльності людей.