2. Основні закони діалектики

І. Закон єдності і боротьби протилежностей або закон протиріччя, відповідно до якого будь-який розвиток здійс­нюється в силу внутрішніх протиріч об'єкта.

Закон єдності і боротьби протилежностей – один із основних законів діалектики, що визначає внутрішнє джерело руху і розвитку в природі, суспільстві та пізнанні.

Протилежність – філософська категорія, котра відображає сторони, властивості, тенденції, процеси в предметах і явищах, що взаємно зумовлюють і взаємно виключають одне одного.

Відношення між протилежностями, їхня єдність і боротьба, є суперечливістю, що виявляє собою джерело будь-якого руху і розвитку. Кожний предмет, явище, процес є суперечливою єдністю протилежностей, що взаємно проникають, переходять одна в одну, перебувають у стані єдності і боротьби.

Боротьба протилежностей означає, що протилежності не лише взаємно зумовлюють, а й взаємно виключають одна одну, і, взаємодіючи, стикаються між собою, вступають у взаємно боротьбу, що може набирати різних форм.

Єдність протилежностей являє перш за все їх взаємнопокладеність, тобто те, що протилежно діючі сторони не тільки заперечують, але і взаємно обумовлюють одна одну, складаючи не рідко єдність цілого.

Протилежності перебуваючи в єдності, неперервно взаємодіють між собою. Вони не тільки взаємозумовлюють і покладають, але і заперечують одна одну, протидіють у процесі розвитку. Ця взаємодія протилежностей і являє їх боротьбу.

Відношення, що характеризується єдністю протилежностей і водночас постійною боротьбою між ними, називається суперечливістю.

Суперечливість – це єдність взаємовиключаючих сторін, моментів, тенденцій речі, явища, процесу.

Діалектична суперечливість – це взаємодія протилежних сторін і тенденцій, що взаємовиключають одна одну і разом з тим знаходяться у внутрішній єдності і взаємопроникненні виступаючи джерелом саморуху і розвитку об’єктивного світу і пізнання.

Отже, структуру суперечностей створює відношення протилежностей. Їх єдність і боротьба. Зіткнення протилежностей, їх взаємоборотьба є внутрішнім джерелом, будь-яких змін, будь-якого розвитку. Єдність відносна, боротьба абсолютна.

Суперечність – це не тільки відносини протилежностей, але й процес їх розгортання, ступенями якого є тотожність, різниця, протилежність. Поняття «тотожність» означає початковий ступінь розвитку суперечності, процесу, а також момент переходу, перетворення протилежностей однієї в іншу.

Боротьба протилежностей, що є внутрішнім джерелом, імпульсом, поштовхом розвитку, що не розв’язується своєчасно, може гальмувати розвиток і за певних умов призводити до передкризових форм або кризи. Причиною цього може стати несвоєчасне виявлення суперечностей, абсолютизація у розвитку ролі боротьби, запізнення розв’язування суперечності.

Отже, витоком розвитку є роздвоєння єдиного на протилежності, їх боротьба і розв’язання. Боротьба протилежностей веде зрештою до розв’язання суперечності, яка є переходом до нового якісного стану

Залежно від місця у системі розрізняються внутрішні і зовнішні суперечності; стосовно сутності – суттєві і несуттєві;залежно від ролі у розвитку – основні і неосновні, а за типом у суспільстві – антагоністичні і неантагоністичні.

Закон єдності і боротьби протилежностей є суть, ядро діалектики, бо він по-перше розкриває внутрішні імпульси, джерела саморуху і розвитку усіх різноманітних процесів дійсності; по-друге, розкриває закономірності нескінченних кількісних і якісних перетворень і причин поступового, прогресивного розвитку природи і суспільства, тобто він виступає підґрунтям усієї історії розвитку.

Методологічне і світоглядне значення закону єдності і боротьби протилежностей полягає у тому, що він дозволяє, по-перше, виявити суперечності об’єкта; по-друге, оцінювати характер, ступінь зрілості суперечності, його місце і роль у системі; по-третє керувати процесом розв’язання суперечностей.

Закон протиріччя має загальний характер тому що його дію можна помітити у всіх сферах буття:

нежива природа

позитивний - негативний заряд

чорне - біле

живаючи природа

асиміляція - дисиміляція

людина

душа - тіло

раціональне (розум) - ірраціональне (емоції)

смерть - безсмертя

суспільство

матеріальна культура - духовна культура

Закон взаємного пе­реходу кількісних і якісних змін - це закон, відповідно до якого істотні якісні зміни об'єкта відбуваються тоді, коли кількісні зміни переростають рамки міри; у розвитку від­бувається якісний стрибок - поява нової якості. Визначи­мо основні категорії у формулюванні цього закону.

Якість - тотожна з буттям визначеність речі, так що щось перестає бути тим, що воно є, коли воно втрачає свою якість. Не слід плутати поняття "якість" і "властивість" (наприклад, якість стола - це стіл - предмет меблів, призначена для певної діяльності, а властивості: високий, низький, дерев'яний, плас­тмасовий, білий, коричневий і т.п.).

Кількість - зовнішня визначеність об'єкта відносно бай­дужа до його конкретного змісту і якісної природи (напри­клад, коли ми говоримо два, то в цю характеристику можемо вкласти будь-який зміст: два камені, два світи, два чоловіки і т.п.).

Міра - межі, рамки, у яких можуть змінюватися кількісні характеристики об'єкта без зміни якості. Межі міри в більшо­сті випадків рухливі і індивідуальні (наприклад, певна доза ліків - для одного - цілюща, для іншого - отрута); тому тра­диційно знання міри вважається високою мудрістю. На пи­тання: "Яку якість я волію в людях і намагаюся зростити в со­бі?" - я б відповіла: "Знання міри".

Стрибок - порушення міри, поява нової якості. Стрибок необов'язково відбувається моментально, швидко, наприклад процес антропосоціогенезу (поява людини) ішов від 3 до 5 мі­льйонів років (за різними даними).

Для прикладу взаємозв'язку кількості і якості приведемо наступне зауваження Наполеона. Порівнюючи, французьку армію з мамлюками, він відзначав, що мамлюки кращі воїни і перевершують французів у бойовому мистецтві і верховій їзді, але уступають у дисципліні і тому: два мамлюки безумовно перевершують трьох французів; сто мамлюків були рівні по силі 100 французам; 300 французів брали гору над 300 мам­люками, а 1000 французів побивали 1500 мамлюків.

Отже, кількість і якість пов’язані через міру, адже саме міра відображає закономірний взаємозв’язок якісної і кількісної визначеності предметів і явищ об’єктивного світу. Вона вказує на межі кількісних змін предметів і явищ матеріального світу. Порушення міри призводить до зміни якості, до перетворення певного предмета на інший. Момент переходу від однієї міри до іншої називається стрибками (або точками) переходу з одного якісно-кількісного стану в інший, а ввесь шлях періодів від однієї міри до іншої в процесі розвитку – вузловою лінією мір.

Друга особливість кількісних змін полягає у тому, що ці зміни носять відносно повільний, прихований, рухливий, безперервний характер. Зовсім інший характер носять якісні зміни. Вони відбуваються різко, відкрито, стрибкоподібно, у вигляді вирішального переходу від старої якості до нової. Мають рухливий характер.

Згідно з особливостями розвиток виступає, як єдність форм руху, що різняться між собою, але взаємопов’язані: перервності і неперервності. Неперервність у розвитку – це стадія повільних, непомітних, кількісних змін, коли у процесі розвитку не відбувається суттєвих змін якості, а вносяться у нього лише кількісні зміни. Перервність і стрибкоподібність у розвитку – це стадія корінних якісних змін предметів і явищ.

Часто поступові кількісні зміни називаються еволюцією, а докорінні кількісні зміни – революцією.

Перехід з одного якісно-кількісного стану в інший, тобто зміна мір, завжди зумовлюється розв’язанням суперечностей і становлять стрибок.

Стрибок – це сам процес переходу від одного кількісного складу до іншого, зміну старої якості новою.

Стрибком є виникнення життя на Землі, виділення людини зі світу тварин, зміна одного суспільного ладу іншим, видатні наукові і технічні відкриття.

Форми стрибків різноманітна і залежить від природи явища, що розвивається, а також від конкретних умов, в яких здійснюється його якісне перетворення..

Стрибки розрізняються за тривалістю перетворення (швидкі, повільні), за формою перетворення («з вибухом» і «без вибуху»), за характером перетворення зміни елементів системи або структури в цілому). За швидкістю протікання у часі розрізняються стрибки, що тривають мільйонні частки секунди, наприклад, у ядерних реакціях, і ті, що тривають кілька тисяч чи навіть мільйонів років, у процесі виникнення.

Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні має велике світоглядне і методологічне значення. Воно полягає у тому, що по-перше, цей закон дозволяє виявити кількісну і якісну визначеність, міру об’єкта; по-друге, він дає можливість оцінювати нове, що народжується, форму стрибка з урахуванням конкретних умов; а по-третє, дозволяє керувати якістю, кількістю, мірою практично необхідного стану явища.

Закон заперечення заперечення - це закон прогре­сивного розвитку, відповідно до якого в процесі заперечення старої якості новим зберігається (у потенційному виді) все позитивне і проявляється в другому запереченні.

Закон заперечення заперечення, по-перше, виявляє напрям розвитку, показує, у якому напрямку він іде, яка загальна тенденція розвитку, а по-друге, він розкриває спадкоємний зв’язок між різними стадіями розвитку, між старим і новим, між тим що вмирає і народжується. Цей закон показує у якій формі і як здійснюється взаємозв’язок процесу розвитку між старим і новим. По-третє, він розкриває форми поступального розвитку і демонструє, що розвиток іде не по замкненому колу, не по прямій лінії, а по складеній спіралеподібній формі.

Закон заперечення заперечення – один з основних законів діалектики, який відображає поступальність, спадкоємність, а також специфічну діалектичну форму розвитку предметів і явищ об’єктивної дійсності. Закон показує, що розвиток відбувається не по колу, а від простого до складного, від нижчого до вищого.

Діалектичне заперечення виступає насамперед, як зумовлена суперечливістю предмета внутрішня неминучість його якісного перетворення.

Процес розвитку суперечностей має свої етапи: перший – висхідний стан об’єкта; другий – роздвоєння єдиного, розгортання протилежностей, перетворення об’єкта на свою протилежність; третій – розв’язання суперечливості, перетворення цієї протилежності на свою протилежність, що виявляє собою ніби повернення висхідного. У цьому процесі кожний з етапів виступає запереченням попереднього, а ввесь процес запереченням запереченням.

Таким чином, діалектичне заперечення означає не просте, механічне відкриття старої якості, а її подолання, що включає процес внутрішнього зв’язку зі старим, утримання на збереження позитивного змісту старої якості і тим самим становить умови дальшого розвитку, можливість нового заперечення. Сутністю закону є відображення напряму і форми процесу розвитку і внутрішніх етапів окремого розвитку явища.

Закон відображає спадкоємність як характерну рису процесу розвитку, бо на кожному новому ступені розвитку зберігається позитивне, що було на попередніх стадіях розвитку – у вихідному пункті та його запереченні.

Закон відображає висхідний характер розвитку, поступальність руху, розвиток, який ніби повторює пройдені вже ступені, але повторює їх інакше, на вищій базі (заперечення заперечення), розвиток по спіралі, а не по прямій лінії.

Отже, сутність закону заперечення заперечення – саморозв’язуюча суперечливість, ця сутність детермінує зміст закону – єдність поступовості та повторюваності, виникнення нового і спадкоємності. Такий зміст визначає форму розвитку – спіралеподібність.

Світоглядне і методологічне значення закону заперечення заперечення полягає у тому, що він по-перше дозволяє виявляти внутрішнє необхідне заперечення, що дозріває, по-друге, дає змогу оцінювати характер зв’язку і боротьби того, що заперечує, і того, що заперечується, а також, по-третє, дає можливість впливати на перехід до більш високого ступеня розвитку.

Таким чином:

1. Закон єдності і боротьби протилежностей вказує на джерело розвитку.

2. Закон взаємного переходу кількості у якість вказує механізм розвитку.

3. Закон заперечення заперечення вказує напрям розвитку.

1-е заперечення	і	Дитинство (безвідповідаль­ність, непрацездатний вік)	•
		Зрілість
2-е заперечення		Старість (непрацездатний вік)