14

(Відповідь на питання екзамену 49-57, особливо зверніть увагу на категорії Діалектики

Тема 2.3. Основи філософського вчення про розвиток План

1. Суть діалектики і догматизму. Основні принципи діалектики.

2. Основні закони діалектики.

3. Категорії діалектики.

Література:

1. Кремень В.Г. Філософія: підручник для вищої школи / В.Г. Кремень. – Харків: Прапор, 2004. – C. 396-412;

3. Подольська Є.А. Кредитно-модульний курс з філософії: філософія, логіка, етика, естетика, релігієзнавство / Є.А. Подольська. – К.: Центр навчальної літератури, Інкос, 2006. – С. 302-344;

5. Старовойт І.С. Філософія: навчальний посібник / І.С. Старовойт, Т.О. Сілаєва, Г.О. Орендарчук. – Тернопіль, 1997. – С. 82-88

1. Суть діалектики і догматизму. Основні принципи діалектики

Діалектика (грец. - мистецтво вести бесіду, спір) вчення про найбільш загальні- закономірні зв'язки в ста­новленні, розвитку буття і пізнання і заснований на цьому ме­тод творчого пізнання, мислення.

Розвиток - Незворотна, спрямована, закономірна зміна ма­теріальних і ідеальних об'єктів.

З погляду діалектики в процесі безперервної зміни, розвит­ку перебувають як матеріальний світ, так і людське пізнання: тому виділяють два аспекти:

Об'єктивна діалектика - розвиток буття, об'єкта, об'єкти­вного миру (діалектика природи);,

Суб'єктивна діалектика - розвиток пізнання, мислення (діалектика духу):

Давні філософи (Антична філософія) уявляли світ як єдиний, самрдостатній Космос, що вічно розвивається. У перших натур­філософів були здогадки про протиріччя як джерело розвитку.

Геракліт стверджував, що боротьба батько всьому і усього цар. Починаючи із софістів і Сократа, філософи звернули ува­гу на суб'єктивну діалектику (звідси і етимологія терміну "ді­алектика " мистецтво вести бесіду), що був введений Сокра-том. Сократ і Платон своїми відомими діалогами показали, як істина народжується із зіткнення протилежних точок зору, що істина - це не готовий результат, а процес пізнання світу і лю­дини. Для першої історичної форми діалектики характерні дві істотні риси, які в наступних етапах були багато в чому загуб­лені і відроджені в науці і філософії кінця ХІХ-ХХ століть:

1. єдність об'єктивної та суб'єктивної діалектики (у давніх філософів розвитку були піддані як світ, природа, так і пізнан­ня її);

2. уявлення і здогадки про внутрішнє джерело розвитку миру (Космосом, по-думці древніх ніхто і ніщо не керує - він самодостатній).

У середньовічній релігійній філософії джерело розвитку остаточно було перенесено в сферу духу. Бог має нескінченні потенції, творчі сили; він створює світ і є постійним джерелом його розвитку. В ідеалістичній філософії розвивається суб'єк­тивна діалектика, оскільки ознаками розвитку володіють, на­самперед, світовий дух (Бог) і людська душа (мислення, пі­знання).

Філософія Нового часу ідею буття як процесу замінила уявленням про світ як про механічний агрегат (Дивись Меха­нічна наукова картина миру). Цей період характеризується пануванням метафізичного мислення. Метафізика тут розумі­ється як антидіалектика, як багато в чому протилежна діалек­тиці концепція розвитку (Дивись таблицю 5). "Але що особ­ливо характеризує розглянутий період, - відмічає Ф.Енгельс, - це вироблення своєрідного загального світогляду, центром якого є уява про абсолютну незмінність природи...Планети і супутники їх, одного разу приведені в рух таємничим "пер­шим поштовхом", продовжували кружлятися по призначеним їм еліпсам повік або, у всякому разі, до закінчення всіх речей. ...Земля залишалася від віку, або від дня свого створення... не­змінно однаковою. Теперішні "п'ять частин світу" існували завжди, мали завжди ті ж самі гори, долини і ріки, той же клі­мат, ту ж флору і фауну... Види рослин і тварин були встанов­лені раз і назавжди під час свого виникнення, однакове завжди породжувало однакове'".

Новий етап в історії діалектики пов'язаний з німецькою класичною філософією. У Гегеля діалектика набуває вид ці­лісної концепції, універсальної теорії і методу пізнання світу. Розвиток духу, природи, суспільства, людини представлено, як єдиний висхідний закономірний процес; сформульовані основні закони цього процесу. Діалектика Гегелем розвива­ється на ідеалістичній основі. Причиною розвитку світу у ньо­го є саморозвиток світового духу.

В ХІХ-ХХ ст. у філософії знову переважала ідея єдності розвитку матерії і духу, природи і свідомості. Ця ідея в сучас­ній філософії з'являється не у вигляді геніальної здогадки - гіпотези (як це було в Античній філософії), але як результат синтезу двох розвинутих сторін: діалектики духу (Гегель) і ді­алектики природи (марксизм). В марксизмі - діалектичному матеріалізмі обґрунтовується ідея про первинність розвитку об'єктивного світу; діалектичні закони об'єктивного світу є причиною, а діалектика пізнання, мислення (духу) - наслід­ком, тому що пізнання є не що інше, як відображення об'єкти­вного миру. Якщо свідомість прагне відбити світ таким, який він є (тобто процесом, що розвивається), то вона сама повинна бути рухомою, мінливою (діалектичною). Сучасна наука, зба­гнувши суть багатьох процесів природи, обґрунтувала і під­твердила багато діалектичних ідей.

Відкриття клітинної будови живої матерії, закон збережен­ня і перетворення енергії, еволюційна теорія походження ви­дів Дарвіна, генетика, квантова механіка, теорія відносності, неевклідова геометрія, теорія катастроф стали переконливим підтвердженням складності і суперечності (діалектичності) природних процесів, а також ефективності діалектичного ме­тоду в осягненні сутності світу.

Отже, В ході розвитку філософської думки людства склалися два основних типи розуміння світу: діалектичний і догматичний (метафізичний). При метафізичному тлумаченні світу розвиток не заперечується, але він розуміється переважно як кількісні зміни предметів та явищ або ж як повторення раз і назавжди укорінених у бутті і незмінних в якісному плані форм. Однією з ознак догматичного способу мислення є те, що він недостатньо враховує взаємодію і взаємозв'язок явищ. Цьому стилю мислення властиві роз'єднання, розмежування окремих елементів, властивостей предмета і предметів один від одного та їх осмислення як ізольованих. Внаслідок цього в догматизмі відображаються лише безпосередні, зовнішньо-очевидні взаємозв'язки, тоді як глибинні, внутрішні залишаються поза увагою.

Отже, догматизм (метафізика) — це таке розуміння світу і такий спосіб мислення, при якому ігноруються або вкрай спрощено розглядаються взаємозв'язки і взаємодії явищ і предметів, а процес розвитку тлумачиться як кількісне збільшення або зменшення об'єктів без їх якісної зміни.

Діалектична концепція світу і діалектичний спосіб мислення протилежні метафізичному.

Діалектика є таким способом розуміння світу, при якому дійсність осмислюється як така, що знаходиться у постійній зміні, взаємозв'язках і взаємозумовленості. Мислити діалектично означає: бачити явище або предмет в його цілісності, взаємозв'язку з іншими явищами, в єдності протилежних сторін, притаманних даному явищу, в постійному розвитку.

Діалектика активізується щоразу, коли у філософії виникають проблеми вибору напрямків філософських пошуків, виникнення нових, нестандартних ідей. Діалектика ефективна в ситуаціях плинності, мінливості, руху і розвитку.

Догматичний метод активізується тоді, коли перед філософією постають проблеми необхідності систематизації, упорядкування матеріалу.

Діалектика і метафізика-це альтернативні способи філософського осягнення буття.

Діалектика	Метафізика
1)Рух абсолютний,спокій відносний.	1)Рух – сума станів спокою,що є постійними.
2)Визначає взаємозв’язок і взаємообумовленість явищу.	2)Розглядає явища у відриві,у відокремленості.
3)Все рухається,все змінюється.	3)Явища не змінні у своїй сутності.
4)Джерело розвитку – внутрішні протиріччя об’єкта.	4)Джерело розвитку – зовнішня сила.

Система діалектики

Принципи діалектики	Принцип детермінізму	Принцип розвитку
Категорії діалектики	Одиничне і загальне	Сутність і явище	Зміст і форма	Причина й наслідок	Необхідність і випадковість	Можливість і дійсність
Закони діалектики	Закон єдності і боротьби протилежностей	Закон кількісних і якісних змін	Закон заперечення заперечення