- •Модуль №2 Теоретичні питання для модуля № 2
- •24.Дати характеристику господарських реформ 2 пол.60 – х рр. Хх ст. З’ясувати , як вони вплинули на життя громадян в Україні.
- •25. Суть періоду «застою» (1964 – 1985 рр.)
- •26.Основні напрямки реформ Михайла Горбачова. Особливості перебудовчих процесів на Україні.
- •27.В яких умовах відбувалося прийняття Декларації про державний суверенітет України? Охарактеризувати документ.
- •28.В яких умовах відбувався розвал срср і було проголошено Акт про незалежність України?
- •Декларація складалася з преамбули і 10 розділів.
- •29.Охарактеризувати основні державотворчі події в Україні у 1991-1994 рр. Леонід Кравчук – перший Президент України.
- •30.З’ясувати, чому в Україні так довго тривав конституційний процес. Як було прийнято Конституцію незалежної України?
28.В яких умовах відбувався розвал срср і було проголошено Акт про незалежність України?
Причини розпаду СРСР:
1.Унітарний характер СРСР.Монополія на владу належала центру, що обмежувало права
республік
2.Недоліки і помилки в національній політиці керівництва СР
Р(курс на формування радянського народу, русифікація, обмежений розвиток національних культур)
3.Суперечливі непослідовні економічні реформи спричинили розбалансованість господарства, поглиблення економічної кризи
4.Процеси демократизації і гласност
сприяли сприяли зростанню національної свідомості й активізації національно-визвольних рухів.
5.Ослаблення в ході перебудови центральної влади, КПРС, які забезпечували єдність СРСР
Остаточно центральна влада втратила авторитет після заколоту 19-21 серпня 1991 року.
Початок розбудови незалежної української держави почався з прийняття 16 липня 1990р. Верховною Радою УРСР „Декларації про державний суверенітет”, яка проголосила невід’ємне право українського народу на самовизначення, верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території.
Декларація складалася з преамбули і 10 розділів.
1Самовизначення української нації
2.Народовладдя
3.Державна влада
4.Громадянство УРСР
5.Територіальне верховенство
6.Економічна самостійність
7.Екологічна безпека
8.Культурний розвиток
9.Зовнішня і внутрішня безпека
10.Міжнародні відносини
Історичне значення Декларації полягало в тому, що вона поклала початок мирному відродженню незалежності України
Прийняття 24 серпня 1991р. Верховною Радою історичного документу – „Акт проголошення незалежності України” припинило існування Української Радянської Соціалістичної Республіки і проголосило появу незалежної держави – Україна
А К Т ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ:
Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,
продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні,
виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,
здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України
Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує н е з а л е ж н і с т ь У к р а ї н и та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ.
Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.
Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення
29.Охарактеризувати основні державотворчі події в Україні у 1991-1994 рр. Леонід Кравчук – перший Президент України.
16 липня 1990 р. Прийняття Декларації про державний суверенітет УРСР
3 серпня 1990 р. Закон про економічну самостійність УРСР
24 серпня 1991 р. Прийняття Акту проголошення незалежності України
1 грудня 1991 р. Підтвердження Акту проголошення незалежності України на Всеукраїнському референдумі
7 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі зібралися лідери Білорусії (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин) та України (Л. Кравчук) і підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав ( СНД)
28 червня 1996 р. Прийняття Конституції України
Українська революція початку 90-х років здійснювалася мирним шляхом, і одночасна руйнація всіх державних структур могла лише поглибити економічний, політичний та правовий хаос у республіці. Тому законодавчі інститути тимчасово було залишено без змін, а виконавчі зазнали реорганізації.
Головні проблеми державного будівництва розв'язувалися вкрай повільно. Верховна Рада скликання 1990 р. так і не спромоглася прийняти нову конституцію, хоч проект її не раз перероблявся і виносився на всенародне обговорення. Тому залишилися відкритими питання, чи буде Україна президентською чи парламентською республікою, унітарною чи федеративною державою, як розподілятимуться повноваження між законодавчою і виконавчою владою. Невирішеність цих питань не раз викликала тертя між центром і регіонами.
Невпорядкованість системи державного управління була однією з причин того, що влада часто виявлялась безсилою перед проблемами, що постали перед українським суспільством у перші роки незалежності.
Важливим елементом державного будівництва стало створення вертикалі виконавчої влади на місцях. За поданням Президента України Л. Кравчука 5 березня 1992 р. Верховна Рада республіки прийняла Закон «Про представників Президента України». Відповідно до нього в областях, районах та містах центрального підпорядкування — Києві та Севастополі — на базі виконкомів обласних рад формувались нові органи влади — місцеві адміністрації. їх очолювали представники Президента, яких він призначав особисто.
Це посилило виконавчу владу, дозволило центру активніше Контролювати процеси в регіонах. Водночас в окремих місцях виникли серйозні суперечності між призначеними представниками Президента і головами обласних рад. Це було пов'язане з Невизначеністю їхнього статусу. В березні 1993 р. Верховна Рада визнала, що вищою посадовою особою в регіоні є голова обласної чи районної ради. Однак реально більше влади мав представник Президента. Врешті-решт, під тиском місцевих рад та прокомуністичної більшості Верховної Ради інститут представників Президента у 1994 р. було ліквідовано. Натомість, відповідно до нового законодавства, функції виконавчої влади в областях, Містах, районах переходили до виконкомів рад. Виконкомами Ти радами відповідних рівнів керували їхні голови, котрих обирали всенародним прямим голосуванням.
Не в усіх випадках це дало позитивні результати. Ефективна вертикаль влади лише починала формуватись.