- •Модуль №2 Теоретичні питання для модуля № 2
- •24.Дати характеристику господарських реформ 2 пол.60 – х рр. Хх ст. З’ясувати , як вони вплинули на життя громадян в Україні.
- •25. Суть періоду «застою» (1964 – 1985 рр.)
- •26.Основні напрямки реформ Михайла Горбачова. Особливості перебудовчих процесів на Україні.
- •27.В яких умовах відбувалося прийняття Декларації про державний суверенітет України? Охарактеризувати документ.
- •28.В яких умовах відбувався розвал срср і було проголошено Акт про незалежність України?
- •Декларація складалася з преамбули і 10 розділів.
- •29.Охарактеризувати основні державотворчі події в Україні у 1991-1994 рр. Леонід Кравчук – перший Президент України.
- •30.З’ясувати, чому в Україні так довго тривав конституційний процес. Як було прийнято Конституцію незалежної України?
25. Суть періоду «застою» (1964 – 1985 рр.)
У жовтні 1964 р. Пленум ЦК КПРС звільнив Хрущова від обов’язків першого секретаря й члена Президії ЦК (так протягом деякого часу називалося Політбюро). Колишній лідер був обвинувачений у «суб’єктивізмі й волюнтаризмі». Народ і партійний апарат сприйняли відставку «дорогого Микити Сергійовича», що ще недавно звеличувався у пресі і з трибун, спокійно й навіть із задоволенням. Першим секретарем ЦК КПРС був обраний Л. І. Брежнєв, Головою Президії Верховної Ради СРСР — М. В. Підгорний, головою Ради Міністрів призначений О. М. Косигін. Нове керівництво країни виступило за проведення економічної реформи. Її здійснення пов’язується з ім’ям О. М. Косигіна. Суть реформування полягала в упровадженні економічних важелів управління підприємствами, уведенні госпрозрахунку. Передбачалося зменшити кількість запланованих показників, виробити індивідуальний підхід до оплати праці, здійснювати заохочення працівників за рахунок доходів від прибутку. Це була чергова спроба домогтися стимулювання промислового й сільськогосподарського виробництва без зміни основ адміністративно-командної системи управління й відмови від позаекономічного примусу.
26.Основні напрямки реформ Михайла Горбачова. Особливості перебудовчих процесів на Україні.
Основні напрями політики реформ М. Горбачова:
Демократизація суспільства. Створення правової держави
Гласність
Реабілітація незаконно засуджених і репресованих за роки радянської влади
Утвердження багатопартійності • Запровадження інституту президентства
Підготовка нового союзного договору
Політика нового мислення у зовнішніх відносинах
Підтримка демократичних революцій у Східній Європі
Приступаючи до реформ, керівники КПРС вважали, що достатньо лише виправити окремі негативні риси радянської системи. Офіційна концепція перебудови в загальних рисах сформувалася до 1988 р. Було проголошено курс на здійснення двох взаємопов'язаних завдань: 1) радикальної економічної реформи, 2) демократизації суспільного життя, розширення гласності. Кінцевою метою проголошувалася побудова "гуманного, демократичного соціалізму", який мав поєднати ринок з централізованим плануванням, політичний плюралізм з керівною роллю КПРС, суверенітет республік зі збереженням єдиної союзної держави. Проте життя показало, що створена більшовиками система не піддається реформуванню. Перебудова як "революція згори" не досягла поставлених цілей, натомість, всупереч задуму її ініціаторів, вона стимулювала революційний процес "знизу", який врешті-решт призвів до знищення тоталітарної імперії Кремля. Складовою частиною цього процесу стало національно-державне відродження України.
Після смерті К. Черненка в березні 1985 р. на посаду Генерального секретаря ЦК КПРС було обрано М. Горбачова. Саме за його ініціативою у квітні 1985 р. розпочалася перебудова в СРСР. Перебудова мала охопити п’ять провідних сфер життєдіяльності суспільства: економіку (перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних), внутрішню політику (демократизація суспільного життя та народовладдя), зовнішню політику (припинення «холодної війни» та побудова спільного європейського дому); соціальну сферу (покращення матеріального та культурного добробуту населення); ідеологію (ліквідація цензури, гласність, вільне виявлення думки громадян). Теоретично ідеї перебудови мали шанс на реалізацію, але, як показало життя, крім загальних декларацій, М. Горбачов так і не зміг протягом шестирічного періоду висунути будь-яку практичну концепцію реформування радянського суспільства.
Перебудова швидко зайшла в глухий кут, поглибила суспільно-політичну, економічну та національну кризи і завершилась розпадом СРСР. Партійне керівництво України на словах однозначно підтримувало дії кремлівського керівництва, насправді певний час блокувало перебудовчі процеси в Україні.
Перебудова мала чотири етапи. У березні 1985 р. – січені 1987 р. – перебудова здійснюється під гаслом «більше соціалізму». В період з 1987 по 1988 рр.— основний лейтмотив – «більше демократії», а 1989 – 1990 рр. характеризувалися розмежуванням і розколом у таборі провідників перебудови, що призвело у 1991 р. до перемоги радикал-реформізму та розпаду СРСР.
Перебудовчі процеси в Україні контролювались управлінською номенклатурою тоталітарної держави. Протягом 1985 – 1987 рр. в Україні не існувало політичних сил у вигляді громадських об’єднань та народних фронтів, аналогічних до тих, що виникли в Прибалтиці та Росії. Пасивність широких народних мас має своє пояснення. На тлі загального, насамперед економічного, розвалу ситуація в Україні залишалася відносно стабільною.
Був ще один важливий суб’єктивний чинник. Гласність у союзних республіках почалася із гострої критики перших партійних керівників і партноменклатури різного рангу. В. Щербицький, який сімнадцять років очолював Компартію України, залишався ортодоксальним комуністом і перетворився на одного з опонентів М. Горбачова. Преса називала Україну заповідником застою.
Чорнобильська катастрофа (квітень 1986 р.) сприяла пожвавленню суспільно-політичного руху в республіці. 13 листопада 1988 р. у Києві відбувся перший за роки радянської влади масовий екологічний мітинг (20 тис. учасників). Крім питань екології, гострій критиці були піддані посадові особи, винні в чорнобильській трагедії та її наслідках.
1989 року Україною прокотилася хвиля шахтарських страйків, які поруч з економічними вимогами гостро ставили і політичні питання — відмова в довірі номенклатурі та чиновникам-бюрократам.
В умовах різкого загострення соціально-економічної кризи, зростання цін і невпинного погіршення життєвого рівня населення навесні 1990 р. відбулись перші демократичні вибори до Верховної Ради, які посилили розшарування політичних сил.
У вересні 1989 р. виникла масова політична організація — Рух (Народний рух України за перебудову). Одна за одною створювалися політичні партії України (Українська республіканська партія, Демократична партія України, «Партія зелених», Партія демократичного відродження України та ін.). 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, яка стала передвісником незалежності нашої держави.