28.Альтернативні концепції діалектики

• у розумінні зв’язків предметів та явищ. Діалектика визнає взаємозв’язок і взаємообумовленість явищ ;

• у розумінні спрямованості розвитку. Діалектика вбачає джерело руху і розвитку у внутрішній суперечності речей і явищ, в єдності та боротьбі протилежностей.

• у розумінні характеру розвитку, “механізму” переходу від старої до нової якості. З точки зору діалектики таким “механізмом” є єдність поступового, кількісного і стрибкоподібного, якісного розвитку.

• у розумінні спрямованості розвитку. Чи відбувається розвиток сутнього по прямій, по колу чи якимось іншим шляхом? Діалектика, як відомо, виходить з того, що розвиток відбувається за аналогією зі спіраллю, оскільки в процесі розвитку є повтори, повернення назад, відтворення того, що було, але на вищій основі.

• у розумінні методу пізнання. З точки зору діалектики, щоб справді знати предмет, необхідно охопити, вивчити всі його сторони, всі зв’язки і опосередкування. Треба розглядати предмет у його розвитку, саморусі, зміні.

Ми дали коротку характеристику традиційним (класичним) альтернативам діалектики. Але в ХХ столітті виникає цілий спектр некласичних концепцій діалектики. До них належать:

• “трагiчна дiалектика”. Її автор французький фiлософ Реймон Арон (1905 – 1983), аналiзуючи дiалектику сучасної епохи в книзi з характерною назвою “Розчарування в прогресi”, діходить висновку, що сучасне суспiльство не здатне використовувати прогрес в iнтересах людства;

• дiалектична теологiя” або “теологiя кризи”. Авторами її були швейцарський протестантський теолог i фiлософ Карл Барт (1886 – 1968) i нiмецько-американський християнський теолог Пауль Тiллiх (1886 – 1965). Їх креацiонiстська доктрина виходить з визнання того, що в основi розвитку свiту знаходиться божественна субстанцiя, яка створила цей свiт з якогось доiснуючого будiвельного матерiалу – матерiї. Тому свiт “не спiввiчний з Богом”: вiн має початок i кiнець. Але це не означає, що створенний свiт не має абсолютно нiчого спiльного з Богом. Мiж ними iснує певна схожiсть, яка дозволяє зрозумiти шляхи розвитку кінцевих, створених речей;

• “негативна дiалектика”. Відомими представниками цієї iнтерпретацiї дiалектики були Теодор Адорно (1903 – 1969) i Жан-Поль Сартр (1905 – 1980). Т. Адорно – нiмецький фiлософ, соцiолог, представник так званої “франкфуртської” школи. Автор низки праць з фiлософiї, в тому числi такої, як “Негативна дiалектика” (1966). Ж.-П. Сартр – французький фiлософ i письменник, представник так званого атеїстичного екзистенцiалiзму. Йому належить ряд праць з проблем фiлософiї, в тому числі праця “Критика діалектичного розуму” (1960). В його розумiннi дiалектика можлива у двох формах – “критичнiй” i “догматичнiй”. Першою є “негативна дiалектика”. Це однобiчна, суб’єктивна концепцiя, яка виходить з абсолютизацiї заперечення, всезагальної руйнацiї всього сутнього, тотального критицизму, вiдкидання будь-якої позитивностi, самозаперечення i тому не виходить за межi метафiзики. “Негативна дiалектика” – це, по сутi, антидіалектика.