Конспект на ист.соц (К.Р

-может проявляться в двух ситуациях, в зависимости от обстановки: сексуальная стимуляция ребенка со стороны матери или отца, тревожность, развившаяся у ребенка, как реакция на фрустрирующую ситуацию в доме.

-«Когда ребенок, будучи зависимым от своих родителей, чувствует угрозу с их стороны и то, что любое проявление враждебности направленное против них, небезопасно для него, тогда существование этой враждебности обуславливает возникновение тревожности. Стремясь избавиться от последней, ребенок может привязаться к одному из родителей». Результирующая картина может выглядеть при этом в точности как описывал Фрейд.

-Хорни строит свою психотерапию на интеллектуальном и моральном воздействии. Врач должен хорошо чувствовать человека, проникнуться его тревогами и заботами. Помощь психоаналитика сравнима с дружеским участием.

- наличие у человека в качестве сущностной характеристики его личности чувства беспокойства, тревоги, отчуждения.

Хорни про бессознаетльные импульсы, влечения:

-бессознательные импульсы (инстинкты) несут на себе определенный отпечаток конкретной культуры, поскольку возникают благодаря действию не только биологических факторов, но и социальной среды.

-Роль социальной среди может быть больше, чем у биологических факторов

-Бессознательные влечения связаны, с общественными потребностями и могут даже выполнять приспособительную функцию

Психологический эволюционизм Лестер Франк Уорд (1841-1913) и Франклин Генри Гиддингс (1855-1931)

-развитие общества - часть космической эволюции, каждая последующая ступень которой аккумулирует достижения предыдущей.

-сторонники биологической ориентации считали социальную эволюцию непосредственным продолжением и частью органической и подчеркивали в ней черты автоматизма, то психоэволюционисты видели в усложнении форм общественной жизни результат развития сознательного начала, выдвигая лозунг «направленной эволюции», т.е. разумного управления социальными процессами.

Лестер Франк Уорд

Динамическая социология» (1883), «Психические факторы цивилизации» (1893), «Очерки социологии» (1898;), «Чистая социология» (1903), 1)применительно к человечеству спенсеровский принцип космической эволюции должен быть дополнен ценностной идеей прогресса.

-Социальные институты - результат развития скорее психических, чем витальных сил -«Социальные силы - это те же психические силы, действующие в коллективном состоянии человека» .→ основанием социологии должна быть не биология, как у Спенсера, а психология.

=Социогения - высшая ступень эволюционной лестницы, синтез всех природных сил, сложившихся в ходе космо , био- и антропогенеза «Динамическая социология» :

-первичной социальной силой являются желания, в частности голод и жажда и половые потребности → более сложные интеллектуальные, моральные и эстетические желания, →поступательное развитие общества, его «улучшение» -социальное сознание еще не может нейтрализовать вредных для общества сил, вроде частных монополий,

деятельность которых он приравнивает к грабежу. Но в будущем конкуренция и монополия должны будут уступить место сознательной кооперации -принцип мирного устранения классового неравенства и достижение всеобщего согласия; его идеи были откровенно эклектическими

Гиддингс

основатель (1894 г.) первой в США кафедры социологии в Колумбийском университете. «Принципы социологии» (1896); учебник «Элементы социологии» (1898), «Индуктивная социология» (1901), «Исследования по теории человеческого общества» (1922), «Научное исследование человеческого общества» (1924).

Социология- «наука, которая стремится понять общество в целом и пытается объяснить его посредством космических законов и причин» «социология - наука, статистическая по методу»

общество –

-не просто организм, а организация, которая возникает отчасти вследствие бессознательной эволюции, а отчасти как результат «сознательного плана»

-«психическое явление, обусловленное физическим процессом», а потому социология «должна соединить в себе как субъективное, так и объективное объяснения»

«сознание рода» (социальный разум):

-Первичный и элементарный» субъективный социальный факт -такое состояние сознания, в котором всякое существо, какое бы место оно ни занимало в природе, признает

другое сознательное существо принадлежащим к одному роду с собой» -духовное единство разумных существ, делающее возможным их сознательное взаимодействие друг с другом, при сохранении индивидуальности каждого

классифицирует «общественные классы» по степени развития у принадлежащих к ним индивидов «сознания рода», т.е. чувства солидарности:

1.«социальный класс» - люди, активно защищающие существующий общественный строй; 2.«несоциальный класс» -те, кто тяготеет к узкому индивидуализму и равнодушен к общественным делам; 3.«псевдосоциальный класс» - бедняки, стремящихся жить за счет общества;

4.«антисоциальный класс», - инстинктивные или привычные преступники, у которых сознание рода почти исчезло и которые ненавидят общество и его институты

Якоб (Джекоб) Леви Морено (Moreno) (1892—1974) —создатель социометрии и групповой психотерапии как социотерапевтического средства (метод психодрамы журналы «Социометрия» и «Журнал межличностных отношений»

-Социометрия — теория измерения межличностных отношений.Реже социометрией называют методику изучения внутригрупповых связей и иерархии в малых группах -Психодрама — метод психотерапии и психологического консультирования. Классическая психодрама — это

терапевтический групповой процесс, в котором используется инструмент драматической импровизации для изучения внутреннего мира человека. Это делается для развития творческого потенциала человека и расширения возможностей адекватного поведения и взаимодействия с людьми

5 базовых элементовклассической» формы психодрамы как метода групповой психотерапии. :

1)протагонист — человек, изображающий свою жизненнуюситуацию на сцене;

2)директор — обычно это хорошо подготовленный психодраматург, ведущий сессию;

3)дополнительные Я — лица, играющие роли, значимые дляпротагониста как другие люди, части его самого, объекты илисимволы;

4)аудитория — присутствующие, из которых выбираются дополнительные участники и которые участвуют в начальной разминке и в завершении сессии;

5)сцена или область, где протагонист может представить свой мир, реальность или жизненноепространство.

Социодрама - метод глубокого действия, имеющего дело с межгрупповыми взаимоотношениями и коллективными идеологиями.

Если в психодраме акцент сделан на индивида, то истинным субъектом социодрамы является группа Главная цель социометрии: создание таких сообществ, которые позволяют индивиду выжить в качестве творческого человеческого существа.

Социатрия - Практика достижения социального здоровья всем обществом Он рассматривал индивидов в группах как части «социальных атомов», в которых индивид окружен

лицами, с которыми он или она имеют позитивные или негативные взаимоотношения. Морено использует термин «теле» для обозначения двусторонних связей, объединяющих элементы эмпатии и переноса. Индивиды также рассматривались им как ключевой пункт в структуре ролевых от ношений, которую они делят с другими людьми, в их «культурном атоме»

ПОТЕБНЯ -Мова

розглядається в контексті культури ставиться ним у відношення до народу і народності (нації).

є породженням і виявом «народного духу», окреслює національну самостійність спільноти, кодуючи у структурах твореного нею «проміжного» світу особливий нац.

думка виявляє себе через мову, а кожний мовленнєвий акт творчий і несе відбиток неповторності, тож процес спілкування — діалогічний, розуміння завжди передбачає і непорозуміння.

слово-мовлення:

зовнішню форму (артикульований звук), зміст (значення, думку)

і внутрішню форму (зображення). (визначається своєрідністю народної (національної) мови із властивою саме їй перспективою бачення, самобутнім світосприйняттям. Якщо зображення (внутрішня форма) корелює з «ближчим» значенням слова, що виникає у свідомості адресанта і адресата, оскільки вони належать до тієї самої спільноти, то «віддалене» особистісне значення слова, будучи семантично розпорошеним, не є однаковим для мовця і слухача)

Семінар 4 ВЕБЕР_____________________________________________________________________

1.Соціологія розуміння Макса Вебера. Концепція ідеальних типів і ціннісного підходу.

Нове розуміння структури знання ( не винятково історичними за характером, а можна вивчати якісь окремі явища,так і історичні)

-Предмет соціології: наука яка вивчає соціальні дії, акцент на суб’єктивності цих дій, вивчення причинових зв’язків і одночасно дати інтерпретацію

-Завдання соціології: встановлення правил перебігу подій на основі розуміння. ( саме тому його концепція називається розуміючою або ж інтерпретативною соціологією)

Елементи соціологічної теорії

«Категорії соціальних наук — це не прямі адеквати реальності, а «ідеальні типи», які фіксують певні загальні риси окремих соціальних явищ і процесів».

«Ідеальні типи — це чисті мисленні конструкції, за допомогою яких дослідник визначає напрямки аналізу матеріалу, узагальнює емпіричні факти ( «капіталізм», «феодалізм», «господарство», «християнство» і т. д.)»

«Поняття ідеального типу виступає тим знаряддям, яке до помагає досліднику зрозуміти специфіку соціального явища і запобігає ототожненню понять науки з реальними процесами»

принцип «свободи від оціночних суджень»

«Наукове дослідження мусить бути максимально об'єктивним, тобто таким, що ґрунтується на фактах і лише на них. Власне відношення дослідника до об'єкту дослідження мусить залишатися «за дужками» дослідницького процесу».

принцип «віднесення до цінностей»

«За допомогою цінностей конституюється зміст соціального пізнання, формуються ті чи інші напрямки дослідницьких інтересів»

Об'єкт соціології - соціальна дія.

Соціологія- наука, котра прагне зрозуміти соціальну дію і тим самим каузально пояснити її процес і вплив. «Смисл дії можна зрозуміти, реконструювавши її в ратональних поняттях - насамперед ПОНЯТТЯХ мети дії і засобів дії. Відтворений таким способом об'єктивний смисл не обов'язково мусить бути тотожним її суб'єктивному смислу — однак «не треба бути Цезарем, аби зрозуміти вчинки Цезаря»2 поняття нормативного зразка - «цілераціональна» дія.

«Концептуальна модель наукового розуміння смислу людської дії (поведінки).

при вивченні певної політичної чи військової акції доцільно насамперед уявити можливу поведінку її учасників за умови знання ними усіх обставин справи, всіх намірів і при раціональному виборі ними засобів дії. Реальна поведінка у такому випадку буде оцінюватися відповідно до її відхилення від певного раціонального «ідеального типу». « « «Об'єктивна раціональна правильність виступає в соціології як певний ідеальний тип щодо емпіричної поведінки»;

«Дія - ставлення до тих чи інших об'єктів з розумінням, тобто тут «існує» або принаймні «мається на увазі» певний (суб'єктивний) сенс, незалежно від того, наскільки ми його розуміємо»

«Специфічно важливими для соціології розуміння будуть людські дії, котрі,

1)відповідно до того сенсу, який суб'єктивно вкладають у них дійові особи, співвіднесені з діями інших людей; 2)набули визначеності саме завдяки такому осмисленому співвіднесенню; і, потретє, можуть бути зрозуміло пояснені, виходячи з цього (суб'єктивно)

передбачуваного сенсу».

«Мета дослідження: показати, що «розуміння» (Verstehen) є тією підставою, виходячи з якої, соціологія розуміння (у вживаному нами значенні) розглядає окремого індивідата його дії як первісну одиницю, як «атом»»

«Суспільно спрямованими - дії коли вони,

1)осмислено орієнтовані на очікування, які ґрунтуються на певних засадах,

2)коли ці засади «встановлюються» суто раціонально-доцільним шляхом, відповідно до очікуваних як наслідки дій суспільно орієнтованих індивідів,

3)коли осмислена орієнтація індивідів суб'єктивно є раціонально-доцільною». «Раціональний ідеальний тип об'єднанння в суспільство -

цільова спілка - суспільні дії, зміст і засоби яких раціонально-доцільно визнаються всіма їхніми учасниками на підставі загальної згоди» «спільно спрямовані дії - де має місце осмислена співвідносність дій одних людей з діями інших людей»

«Згода - ситуація, коли поведінка, орієнтована на очікування відповідної поведінки інших, в наслідку має певний емпірично «значимий» шанс на те, що такі сподівання виправдаються «Інститути – це спільноти, в яких

1)добровільний вступ замінюється тут зарахуванням на основі суто об'єктивних даних, незалежно від бажання тих, кого зараховують;

2)одним із тих чинників,які визначають поведінку, є наявність створених самими людьми раціональнихнастанов та апарату примусу».

«інститут із його раціональними настановами належить до «спілки»».

«Дії у рамках - орієнтовані не на настанови, а на згоду».

«Така поведінка характеризується:

1)тим, що зарахування індивіда до числа учасниківздійснюється за загальною згодою без будь-яких раціональнодоцільних дій зйого боку;

2)тим, що, незважаючи на відсутність спеціально створених дляцієї мети настанов, певні наділені владою особи встановлюють, за загальноюзгодою, дієвий порядок поведінки для осіб, зарахованих за загальною згодоюдо членів спілки;

3)тим, що вищезгадані носії влади особисто або через іншихосіб готові у разі потреби здійснити фізичний або психічний примус будь-якоготипу щодо тих, хто не підкоряється спільно встановленому порядку».

2.Соціальна дія та її основні типи. Сенс соціальної дії і можливості його розуміння. Раціональна і

нераціональна соціальна дія.

«Соціальна дія - така дія, яка згідно з намірами дійової особи співвідноситься з діями інших людей і орієнтована на них».

« «орієнтація на інших» як головний смисловий компонент соціальної дії

Типи соціальної дії цілераціональна дія — це дія, що характеризується ясністю і однозначністю усвідомлення діючим суб'єктом своєї

мети, яку він співвідносить з раціонально осмисленими засобами, що забезпечують її досягнення; у Вебера цей тип соціальної дії грає роль раціональної «моделі» людської дії; ціннісно-раціональна дія — це дія, мету якої діючий суб'єкт сприймає як безумовну цінність, як щось самодостатнє;

традиційна дія — це дія, заснована на звичці, у зв'язку з чим вона має майже автоматичний характер; афективна дія, визначальною характеристикою якої є домінуючий емоційний стан діючого суб'єкта: любов або

ненависть, жах або прилив відваги тощо. Вона фіксує міру мінімального усвідомлення соціальної дії, за якою вона вже перестає бути соціальною.

Раціональна дія — це будь-який вчинок людини, у якому є чітко усвідомлені цілі та мотиви, правильно вибрані засоби досягнення цілі та прораховані всі можливі наслідки.

Нераціональна дія — будь-який вчинок людини, у якому є чітко усвідомлені цілі та мотиви, але не вірно вибрані засоби досягнення цілі та не прораховані можливі наслідки.

Ірраціональна дія — будь-який вчинок людини, у якому відсутні чітко усвідомлені цілі та мотиви, незалежно від того, як обрані засоби здійснення своїх емоцій. Тобто це афективні дії. Останні не можна назвати раціональними, бо в них не має чіткої мети, усвідомленого наміру та мотиву, вільного вибору засобів досягнення поставленої мети.

3. Протестантська етика і дух капіталізму. Професійна етика аскетичного капіталізму і її значення для розвитку західного капіталізму

««Дух» сучасного капіталізму - певний «менталітет», коли люди цілеспрямовано прагнуть до збагачення в рамках своєї професійної діяльності, водночас свідомо обмежуючи себе у витратах на споживання і надаючи,

знову ж таки цілком свідомо, своєму способові життя певних аскетичних рис».

буржуазне суспільство - певна чітко структурована і функціонально організована система, побудована на засадах раціональної взаємодії

«співвідносність між господарчим статусом і конфесійною приналежністю: більшість тих представників західноєвропейського великого бізнесу, що вважають себе віруючими, належить, як правило, до протестантських конфесій».

«Висновок: саме протестанти виявляють специфічну схильність до економічного раціоналізму, тоді як послідовники католицизму та інших конфесій такої схильності не проявлять».

«даний факт можливо пояснити лише специфікою особистісних ціннісних орієнтацій тих, хто одержав виховання у протестантському середовищі».

«Тепер уже не нагромадження благ стає для людини засобом задоволення її матеріальних потреб, а навпаки, все існування людини спрямоване на придбання, яке стає метою її життя»

-«капіталізм як система раціонального господарювання і «дух капіталізму» як певна психологічна готовність до саме такого господарювання — це не ідентичні речі» «Раціоналізм — це історичне поняття, котре криє у собі цілий світ протилежностей».

«Люди з такою ментальністю здатні без особливих внутрішніх труднощів адаптуватись до вимог капіталізму як раціонально діючої економічної системи; з іншого боку, сама ця система швидко впроваджується і ефективно функціонує там, де такий менталітет набув масового поширення. У протилежному ж випадку розвиток «раціонального капіталізму» наштовхується на серйозні психологічні перепони, пов’язані з невмінням чи небажанням людей «раціонально» перебудувати свою економічну поведінку і, до деякої міри, весь життєвий уклад».

протестантизм НЕ причина капіталізма чи навпаки. Кожне із цих явищ має власний смисл і власну логіку розвитку».

«Праця М. Вебера спрямована на розв’язання чисто емпіричної проблеми — пояснення механізмів впливу релігійних мотивацій особистості на її економічну поведінку»

«Висновок Вебера: своєрідний склад психіки, привитий вихованцям і, зокрема, тим його напрямом, який зумовлений релігійною атмосферою країни і сім'ї, визначає вибір професії і подальший напрямок професійної діяльності. Ціннісне ж ядро протестантської культури складають норми і приписи аскетичного характеру, котрі вимагають від віруючого пуританської поведінки, строго раціонального контролю за способом життя і, зокрема, відмови від гедоністичної життєвої поведінки. Ці вимоги, як вважає соціолог, виражають відношення «вибіркової спорідненості» до вимог економічного раціоналізму. Завдяки цій спорідненості і виникає та «унікальна здатність повністю віддаватися діяльності у рамках своєї професії, яка завжди була однією з найхарактерніших рис нашої капіталістичної культури і яка залишається такою ж і сьогодні».

««господарська етика світових релігій— система приписів, які визначають ставлення віруючого до праці, матеріальних цінностей, багатства і т. ін. Зміст таких приписів, як правило, має аскетичне спрямування»»

4.Бачення суспільного розвитку в роботах М. Вебера; раціональність західної культури та світовий процес раціоналізації; ідеї та інтереси як чинники соціальних змін. Раціональність західної культури і світовий процес раціоналізації і розчаклування світу Раціональність Заходу:

-««наука» на тому рівні розвитку, що його ми сьогодні вважаємо за «загальнозначимий»».

-«раціональна гармонійна музика ( оркестр, нотне письмо)»

-««класична» раціоналізація мистецтва в цілому»

-«преса, періодика»

-«раціональна і систематична наукова діяльність як професія, освічені фахівці у тому специфічному сучасному розумінні, яке передбачає їх провідне становище в культур»

-«станово організована держава»

-«держава як політичний інститут зраціонально розробленою «конституцією», раціонально обґрунтованим правом і орієнтованим на раціонально визначені засади і «закони»

Капіталізм

-певна форма економічного раціоналізму -система, що побудована на розрахунку норми прибутку та раціональному плануванні виробничого процесу,

складовим елементом якого є використання найманої праці формально вільного виробника.

-«прагнення до наживи в межах безперервно діючого капіталістичного підприємства, або до прибутку, що

безперервно відроджується, тобто до рентабельності».

««Капіталістична» господарська діяльність - ґрунтується на очікуванні прибутку шляхом використання можливостей обміну, тобто на (формально) мирному придбанні» «різновид капіталізму на Заході: раціонально-капіталістична організація (формально) вільної праці»

«Сучасна раціональна організація капіталістичного виробництва була б неможливою:

-без відділення підприємства від домашнього господарства, яке є домінуючою рисою сучасного господарського життя, - без тісно пов’язаної з цим раціональної бухгалтерської звітності»

«ніде за винятком Заходу не існувало «пролетаріату» як класу — і це мусило бути так, оскільки відсутня була раціональна організація вільної праці у формі підприємства»

«Протестанти—- виявляють специфічний нахил до економічного раціоналізму, якого у католиків не було і немає ні в тому, ні в іншому випадку . Отже, причину такої різниці у поведінці слід шукати насамперед у внутрішній специфіці, а не лише у зовнішньому історико-політичному становищі того чи іншого віросповідання

Протестантська етика:

«ідеал кредитоспроможної добропорядної людини, обов’язок якої вважати примноження свого добра за самоціль».

«Нажива, накопичення дедалі більших грошей при повній відмові від усілякої насолоди, що її може принести багатство, від усіх евдемоністичних чи гедоністичних моментів — ось «вище благо» цієї етики».

1-й противник «духу» капіталізму -традиціоналізм «Традиціоналізм»- душевна спрямованість на щоденно звичне для нас і віру в нього як у непорушну норму поведінки»

- «Прагнення зберегти традиційний життєвий уклад, традиційний розмір прибутків, традиційну тривалість робочого дня, традиційні форми ведення справ, традиційні стосунки з робітниками і по суті традиційне коло клієнтури, так само як і традиційні методи залучення нових клієнтів і організації збуту, визначають, так би мовити, «етос» цієї категорії підприємців» Лютер: «розуміння виконання свого обов’язку у рамках світської професії як найвищої мети людського

морального життя взагалі. Неминучим наслідком цього стало уявлення про релігійне значення мирської буденної праці і формування відповідного поняття про професію та її значення. Таким чином, у понятті «Beruf» віддзеркалився той головний догмат усіх протестантських віросповідань ; єдиним засобом догодити Богові проголошувалось лише виконання своїх повсякденних обов’язків так, як вони визначені для кожної людини її місцем у житті, складаючи її «покликання»» «Результат Реформації : значення релігійної винагороди за мирську працю в рамках професії набрало, порівняно з католицьким розумінням, набагато більшої ваги».

5.Господарська етика світових релігій та її різновиди: етика втечі від світу; етика пристосування до світу; етика оволодіння світом.

світові релігії - складні раціоналізовані системи етичної регуляції людської поведінки.

Причина виникнення релігій - одвічна потребою людини в гармонізації стосунків між нею і космосом, закони функціонування якого не збігаються з ритмами і цінностями індивідуального людського життя або потребою в спасінні Верства— це той елемент соціальної структури, котрий визначається не лише своїм економічним становищем, як

це має місце у випадку класу.

-характеризується насамперед своїм соціальним престижем і стилем життя. Кожна

-володіє певною монополією на користування тими чи іншими матеріальними і культурними благам

Спільне в релігій:

-спирається на детально опрацьоване вчення про поза світового Бога, котрий оцінює людські вчинки категоріями добра і зла

-У порівнянні з божою досконалістю світ завжди недосконалий;

-кожна своїм способом вимагає дистанціювання від світу і його порядків (вчення про аскезу).

-функціонує завдяки діяльності верстви фахівців — служителів культу, а також верстви «носіїв» — тих, серед кого вона найпоширеніша

соціальна позиція основних світових релігій:

Конфуціанство - станова етика літературно освічених імператорських чиновників, котрі витісняли зі свого середовища всіх малоосвічених і з погордою ставилися до простого люду Індуїзм – (релігія інтелектуалів) індуїсти утворюють спадкоємну касту «фахівців» у особистих і обрядових справах

— касту, яка здійснює значний вплив на все суспільне життя свого регіону. Буддизм - це рух старцюючих монахів, що пропагують аскетично-споглядальний спосіб життя і прагнуть не втручатися у політичні і взагалі у мирські справи.

Іслам - релігією арабської військової аристократії, побудованої на засадах суворої дисципліни і спрямованої на завоювання світу.

іудаїзм - релігія паріїв —груп, які існували.на периферії суспільства і займалися малокваліфікованою працею. Християнство виникає як релігія мандрівних ремісників і впродовж усієї своєї історії лишається релігією міських середніх класів, оскільки головними його осередками стали міста Заходу, які були центрами релігійного життя.

«вимога, щоб світобудова в цілому або була якимось осмисленим «космосом», або ж могла і мусила ним стати -

кінцевий результат власне релігійного раціоналізму»

«І тут основні типи раціонально-методичного способу життя визначаються перш за все тими ірраціональними, прийнятими без жодних доведень засновками, які вони містили в собі. У свою чергу, зміст цих засновків значною мірою історично й соціально визначався своєрідністю зовнішніх, власне соціальних, та внутрішніх, суто психологічно зумовлених інтересів тих верств, які були носіями відповідної життєвої методики у вирішальний період її становлення.»

«Релігійні віртуози об’єднувалися в аскетичну секту, що прагнула відповідно до волі Божої перетворити

мирське життя. Для здійснення цього необхідні принаймні дві речі: 1)найвище благо на шляху до спасіння не повинне бути споглядальним, тобто його не слід мислити ні як єднання з протилежним світові вічним надсвітовим буттям, ні як містичне об’єднання що досягається завдяки оргіастичним або екстатичним засобам. Бо такий шлях до спасіння завжди проходить по той бік повсякденної діяльності і по той бік реального світу, він не веде до них. 2) з релігійності мусять бути повністю усунуті засоби для досягнення благодаті, магічні чи сакраментальні. Бо й вони ставляться до мирської діяльності як до чогось у кращому разі лише відносно значимого і пов’язують спасіння з неповсякденно-раціональною поведінкою.

Повністю було досягнуто і того, й іншого:розчаклування світу і переміщення шляху до спасіння від споглядальної «втечі від світу» у бік активно аскетичного його «перетворення»

6.Структура суспільства та його стратифікація. «Ми вправі говорити про «класи» коли:

1)деяка безліч людей об'єднана специфічним причинним компонентом, що стосуються їх життєвих шансів;

2)такий компонент представлений виключно тільки економічноми інтересами у придбанні товарів чи в отриманні доходу;

3)цей компонент обумовлений ситуацією, що складається на ринку товарів або на ринку праці.»

«Статусна ситуація - будь-який типовий компонент життєвої долі людей, який детермінований специфічним, позитивним чи негативним, соціальним оцінюванням почесті».

«Статусна почесть - специфічний стиль життя, який очікується від тих, до то висловлює бажання належати до даного кола людей» « «Класовий статус» застосовується для позначення типової ймовірності, з якою:

а) забезпечення товарами, б) зовнішні умови життя, в) суб'єктивна задоволеність чи фрустрація характерні для індивіда чи групи» «Клас» - це будь-яка група людей, що мають один і той же класовий статус.

Типи класів:

а) «клас як «клас власників» - класовий статус індивідів детермінований насамперед диференціацією розмірів володінь»; б) «клас як «стяжательний клас» - класова ситуація індивідів детермінована насамперед їх можливостями

експлуатувати послуги на ринку;» в) «клас як «соціальний клас» - структура складається з різноманітної безлічі класових статусів, між якими цілком

можливо або спостерігається як типовий факт взаємна зміна індивідів, що відбувається на персональній основі або в рамках декількох поколінь».

Позитивно привілейовані класи власників: власники рабів; власники землі; власники шахт; власники обладнання та приладів роботи; власники пароплавів; власники цінностей - ювелірних та художніх; фінансові кредитори.

Негативно привілейовані класи власників : об'єкти власності, або раби; декласовані люди, або пролетарі в античному сенсі слова; боржники; «бідні».

««Середні» класи - ті, хто володіє всіма видами власності або володіє конкурентоспроможності на ринку праці завдяки відповідній підготовці, тих, чия позиція зміцнюється завдяки таким джерелам» Члени: незалежні селяни і ремісники, чиновники, зайняті в громадському та приватному секторах, особи вільних професій, робітники, що займають виняткову монополістичну позицію.

«Позитивно привілейованих стяжательні класи: підприємці,купці, судновласники, промислові та сільськогосподарські підприємці, банкіри і фінансисти. За певних умов до представників таких класів можуть бути віднесені особи «вільних» професій, що володіють привілейованої позицією завдяки своїм здібностям і освіті, а також робітники, які займають монополістичну позицію завдяки спеціальним навичкам (кваліфікації), незалежно від того, є ці навички успадкованими або придбані в результаті навчання» «Негативно привілейовані стяжательні класи: робітники (кваліфіковані, напівкваліфіковані, некваліфіковані.)»

««Соціальні класи»: а) «робочий» клас як ціле (зайнятий у механізованому процесі), б) «нижні середні» класи; в) «інтелігенція» без самостійної власності та особи, чиє соціальне становище передусім залежить від технічних знань, так ж, як положення інженерів, комерційних та інших службовців, а також цивільних чиновників. Ці групи сильно розрізняються між собою, особливо в залежності від вартості навчання; г) класи, що займають привілейовану позицію завдяки власності та освіти.» ««Соціальний статус» - реальні претензії на позитивні чи негативні привілеї відносно соціального престижу,

якщо він ґрунтується на одному або більшій кількості таких критеріїв: а) спосіб життя, б) формальна освіта, що полягає в практичному або теоретичному навчанні і засвоєнні відповідного способу життя, в) престиж народження або професії» «Соціальна «страта» - це безліч людей усередині великої Групи, що володіють певним видом і рівнем престижу,

отриманого завдяки своїй позиції, а також можливості досягти особливого роду монополії»

7.Поняття влади і легітимного панування. Три чисті типи легітимного панування. Специфіка політичної етики. Етика переконання і етика відповідальності.

"Політичні відносини (політика в широкому значенні слова) - відносини, пов'язані із самостійним керівництвом тією чи іншою галуззю суспільного життя (фінансова політика, політика в галузі освіти чи навіть політика жінки, яка розумно керує своїм чоловіком)»

«Політика- керівництво або вплив на керівництво політичною організацією, насамперед державною». -«передусім прагнення до прямої участі у здійсненні влади, або принаймні прагнення впливати на її розподіл-

всередині держави чи між державами».

«Влада - можливість здійснення волі всередині певного соціального відношення, навіть всупереч опорові інших його учасників».

«Легітимність - це прийняття населенням влади, визнання її правомірності, право управляти і згода підкорятися.» 3 чистих типи легітимного панування, котрі різняться між собою способами виправдання авторитету влади в очах тих, хто їй підпорядковується.

Державна влада

-система відносин панування і підпорядкування

-спирається на примус і насилля, однак для їх застосування тут існують певні правові форми, завдяки яким виправдовуються такі засоби

-спирається не лише на насилля як таке, а й на авторитет тих, хто панує, тобто вона має і певні «внутрішні підстави». Саме такі внутрішні мотиваційні чинники людської взаємодії у сфері політичних стосунків і цікавлять Вебера як соціолога політики «панування - наявність шансу виконання того чи іншого розпорядження.

форми відносин панування і підпорядкування»

-влада, яка ґрунтується на балансі інтересів,

-влада, що випливає із законодавчих принципів, тобто оформлену юридично.

Чисті типи панування: 1)Традиційне панування

грунтується на авторитеті «вічно вчорашнього».

сильне вірою людей у непорушність здавна існуючих звичаїв і Влади володарів. владні функції здійснюються людьми знатного походження; влада тут нерідко набуває сакральних рис відносини панів і підданих практично відсутній розподіл влади

панування патріархальне, батька родини, голови клану, домінує не почуття службової дисципліни, обов'язку та компетентності, а міра особистої відданості (вірності) слуг панові владні стосунки мають ірраціональний характер

Головна вада - у відсутності формального права; у зв'язку з цим рішення нерідко приймаються, «зважаючи на особи».

2)Легальне панування

грунтується на певній системі запроваджених правил — законів, які визначають, хто, кому і яким чином підпорядковується.

має місце, коли існує можливість створювати, змінювати та відміняти правові норми, котрі регулюють відносини між владою і підлеглими.

має раціонально-формальний характер, відносини між владою та підвладними будуються за аналогією з відносинами в межах підприємства,

Штаб управління тут складається з компетентних чиновників; той, хто владарює, сам також підпорядковується закону, який регламентує його функції; Вирішальну роль відіграють міркування ділової доцільності та так звані «відомчі інтереси».

найбільш чистий тип такого панування є бюрократичне, котре грунтується на детальному розподілі управлінських функцій і встановленні управлінської ієрархії.

3)Харизматичне панування

той тип влади над масами, який мають «пророки, військові герої та великі демагоги».

грунтується на вірі людей у харизму (благодать божу), якою нібито наділений той, кому вони підкоряються. функції легітимуються завдяки могутньому афективному захопленню особою лідера, котрий ламає усталені норми.

Харизматичний лідер — це обов'язково «вождь», за яким ідуть послідовники. Панування триває лише доти, доки очевидні у нього докази харизми штаб управління формується певною мірою стихійно;

особиста (родинна) залежність, станове походження, фаховий рівень та інші якості відходять тут на задній план перед вірою у місію харизматика та відданістю йому і його справі. владні стосунки мають ірраціональний характер; вони не підпорядковані правовим нормам,

Специфіка політичної етики:

не слід цілком розділяти етику і політику, хоча необхідноуважно враховувати особливості останньої. Не може існувати єдиногоморального кодексу, однаково застосовного до ділових і сексуальних, до службових і сімейних відносин, до друзів і конкурентів тощо. Тому етикаповинна враховувати особливості

політики, головною з який є застосуваннянасильства. ―Саме специфічний засіб легітимного насильства і обумовлює особливість всіх етичнихпроблем політики‖.

Етикапереконань- невідступне слідування моральним принципам, незалежновід того, до яких результатів це призведе, не зважаючи на витрати іжертви.

Етика відповідальності - врахування конкретної обстановки, орієнтацію політики в першу чергу на її наслідки, внутрішню відповідальність політиків за ті результати своїх дій, які можна передбачати, готовність запобігти більшому злу, у тому числі і за допомогою зла меншого. Співвідношення етики відповідальності й етикипереконань у реальних діях повинний визначати сам політик.

Семінар 5 ПАРЕТО______________________________________________________________________

Вільфредо Парето 1848-1923 «Трактат із загальної соціології» (1907 – 1912; публікація – 1916).

Вплив : Жорж Сорель,Гаэтано Моска, Тард, Лєбон

1. Вчення Парето про логічність соціальної дії. Типологія соціальної дії.

Основна методологічна засада Парето: теза про суперечність між нелогічним характером більшості людських вчинків і логічним характером наукового знання про них.

Логические поступки - действия, логически увязанные с их целью, не только по отношению к субъекту, выполняющему эти действия, но и по отношению к тем, кто обладает более обширными познаниями т.е. поступки, имеющие субъективное и объективное значение, объясненное выше.

Нелогические поступки - все те действия, которые субъективно или объективно не обнаруживают логической связи.

Есть ли логическая цель у поступков?

поступок нелогичен, т. е. средства не увязаны с целью ни в реальности, ни в сознании.

нет

Поступок логически не связан с результатом, к которому он приводит, но субъект неправильно полагает, будто используемые им средства по своей природе таковы, что приводят к желанной цели

да

поступки, вызывающие результат, логически связанный с использованными средствами, но при этом субъект не осознает отношения «средства — цель».

да

поступки, результат которых логически связан с использованными средствами, но субъект проводит иную связь между средствами и целями, так что объективная последовательность не соответствует субъективной

У суспільстві,нелогічні дії переважають

Составные элементы действия:

внешне наблюдаемое действие, рациональное его обоснование (которое обычно дается задним числом), психическое состояние действующего лица.

Людина - матеріальна частинка, молекула системи, предмет політичної соціології - людська поведінка, яка переважно є ірраціональною, тобто сприйняття

людьми навколишнього світу не відповідає тому, яким він є насправді, коли люди не можуть раціонально обґрунтувати свої цілі.

2. Теорія резидуїв та її застосування для пояснення явищ суспільного життя. Теорія деривацій та їх основні типи.

Нелогічні вчинки базуються на «залишках», або «резидуях» -те, що є незмінним, детермінує людську поведінку.

-є основою почуттів, емоцій, інстинктів, психологічних станів, мають вроджений характер.

-біологічні імпульси людей, що визначають їхню соціальну поведінку, які ще називають результативними мотиваційними імпульсами людської діяльності.

- чувства или выражения аффектов, слившихся с природой человека -врожденный, естественный, не поддающийся влиянию внешних условий характер

На основе шести главных классов «остатков», подразделенных на множество подгрупп, Парето попытался объяснить все многочисленные варианты человеческого поведения

6класів залишків:

інстинкт комбінації

постійність агрегатів

потреба в демонстрації власних почуттіву зовнішніх діях

залишки, що відносяться до соціальності

цілісність індивіда та його залежностей

сексуальні залишки

-«Резидуї» і «деривазони» взаємодіють, комбінуються, визначаючи соціальні явища і процеси, підтримуючи соціальну систему в стані динамічної рівноваги.

-Парето попытался применить теорию «остатков» к объяснению европейской истории, изображая ее в виде конфликта «остатков» первого и второго классов — инстинкта изменений и консерватизма, новаторства и ретроградства. «Нелогические» действия, совершаемые на основе «остатков», рассматривались им как главная клеточка общественной жизни, определяющая собой ход циклических изменений и возвращений в истории.

«Залишки» 1 класу - інстинкт комбінацій найчастіше характерні для людей, які досягають успіху, не гребуючи компромісами — громадських діячів-лібералів, підприємців. Їм властиві прагнення до інновацій, активність, авантюризм, оригінальність ; то, что мешает человеку раз и навсегда ограничиться одним способом деятельности или одним обществом, стимулируя беспрерывное развитие знаний и бесконечное обновление верований «Залишки» 2 класу – постійність агрегатів - притаманні політикам-консерваторам, які вважають

вищимипріоритетами закон і порядок, готові для їх збереження застосувати силу. Їх характеризують прагнення стабільності, спадкоємності, лояльність до влади, трепетне ставлення до традицій, законослухняність, обережність та ін.; інерція, склонность людей к поддержанию сформировавшихся комбинаций, к отказу от изменений и к согласию с императивами.

«похідні» або «деривазони»

-вияв здатності, потреби людини легітимізувати за допомогою логіки свої вчинки (їх мету).

- интеллектуальные системы защиты, посредством которых индивиды маскируют свои страсти илипридают видимость рациональности высказываниям или поступкам, не являющимся таковыми. серед 17 форм деривазійних (нелогічних) постулатів найважливішими є ідеологія і вірування

4 класи деривацій:

прості твердження

авторитетні судження апельовані до емоцій вербальні доведення

3. Концепція ідеології та концепція кругообігу еліт .

Идеология— это чисто словесные покровы, ловкие демагогические ухищрения, которым придана теоретическая форма с целью маскировки нелогического характера действия. Идеологии создаются для того, чтобы скрыть истинные побудительные мотивы действий, корни которых — в иррациональных пластах человеческой психики. Идеологические концепции, верования, теории Парето обозначил термином «деривации» , что значит «производные», подчеркнув тем самым их вторичный, производный характер от чувств.

Элита - те, кто имеет «высший показатель в своей области деятельности,

Стр-ра с-ва

Еліта (вищі верстви с-ва), а маса — нижчі

Концепція кругообігу еліт: Чергування, зміна еліт при владі — це універсальний закон історії. еліта, вичерпавши свою енергію, змінюється іншою. Як наслідок постає питання про поновлення елітою втраченої енергії. Механізмом, за допомогою якого оновлюється, набирає сили та чи інша еліта, є соціальна мобільність. Вона зачіпає не тільки керуючу еліту, а й керовану масу. Представители низов, наиболее одаренные из них, «поднимаются вверх», пополняя ряды правящей элиты, члены которой в свою очередь, деградируя, «опускаются вниз», в массы.. В цьому разі чим "відкритіший" клас, тим міцніше його "здоров'я", тим більше він здатний утримати своє панування в суспільстві. І навпаки, чим більше він замкнений, схожий на касту, тим могутніші в ньому тенденції до розкладу і занепаду

Семінар 6 (Чиказька школа)___________________________________________________

Школа опиралась:

-в мировоззренческом плане на протестантскую религиозную традицию, преобладающую в американской жизни, -в социальном плане — на идеи реформизма,

-в гносеологическом — на эмпиризм.

Чикагская социологическая школа в период с 1915 года до начала 30-х годов сформировала интегральную и кумулятивную программу проведения основанных на местных проблемах исследований, которые произвели в свое время очень сильное впечатление.

1-й в США специализированный соц. журнал в 1898 году (Americanjournalofsociology

Главная практическая задача: научное обеспечение решений, принимаемых местными органами власти, в частности муниципальными властями Чикаго.

Объект исследования: пенитенциарная система, жизнь в отелях, бродяги, городские районы порока, банды, самоубийства, психические заболевания, «сухой закон», религиозные секты, средства массовой информации; коллективное самовыражение и культурные изменения как результат деятельности газет, религиозных организаций, кино, радио; экономические факторы и институты, такие, напри-мep, как сеть крупных универмагов, валютный рынок, забастовки, динамика цен на землю

Главная тематика Чикагской социологической школы сегодня — урбанистическая социология,

проблемы социальной окружающей среды

Албион Вудбери Смолл (Small) (11.05.1854—24.03.1926) - организатор Ч.Ш.

Работы:«Адам Смит и современная социология» (1907), «Камералисты: пионеры немецкой социальной политики» (1909), «Между эрами от капитализма к демократии» (1913), «Истоки социологии» (1924)

1-й в США профессор социологии, основатель и 1-й декан факультета социологии Чикагского университета он использовал в ней и идеи Густава Ратценхофера, австрийского социального дарвиниста.

предложил развернутую схему человеческих интересов, возникающих в сопоставимых формах групповых проявлений.

1)Базовый сырьевой материал соц. процесса - деятельность группы. Групповая деятельность основывается на элементарных человеческих интересах, и неизбежный конфликт этих интересов придает динамику социальному процессу.

2)концепция соц. Конфликта: (опирался на работы Маркс, Вагнер, Шеффле, Гумплович) конфликты могут быть урегулированы, а анархии можно избежать, если они протекают под авторитет ным контролем государства, выносящего третейские решения относительно групповых антагонизмов.