- •Питання дек з педагогіки спеціальності 6.010100 пмсо. Біологія. Практична психологія
- •1. Методологія та методи науково-педагогічних досліджень. Роль цих методів в діяльності педагога.
- •2. Вікові етапи в розвитку особистості. Видатні педагоги про вікову періодизацію. Акселерація.
- •3. Українська народна педагогіка (етнопедагогіка) – основа наукової вітчизняної педагогіки. Основні етапи становлення і розвитку етнопедагогіки.
- •4. Проблема мети виховання в історії педагогіки. Ідея всебічного гармонійного розвитку особистості як мета виховання.
- •5. Сутність та особливості національної системи виховання в Україні. Концепції національного виховання.
- •6. Становлення і розвиток ідей гуманізму в педагогічний науці. Гуманістична педагогіка в.О. Сухомлинського.
- •7. Особистісно орієнтоване виховання, його психолого-педагогічні засади та шляхи впровадження в освіті України.
- •8. Дидактика. Характеристика основних категорій дидактики. Основні проблеми сучасної дидактики.
- •9. Процес навчання як взаємодія вчителя і учня. Функції процесу навчання.
- •10. Психолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів. Мотиви навчання учнів.
- •11. Закони, закономірності, принципи, правила навчання. Характеристика найважливіших дидактичних закономірностей.
- •12. Система дидактичних принципів. Вклад й. Песталоцці, а. Дістервега, в. Сухомлинського в теорію і практику навчання.
- •13. Загальні поняття про методи, прийоми та засоби навчання. Класифікація методів навчання. Умови вибору методів навчання.
- •14. Характеристика дидактичних методів організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності. Інтерактивні методи навчання.
- •15. Характеристика дидактичних методів стимулювання навчально-пізнавальної діяльності.
- •16. Характеристика методів контролю та самоконтролю в навчанні.
- •17. Суть поняття «зміст освіти», його класових та історичний характер. Основні критерії вдосконалення змісту шкільної освіти.
- •18. Навчальні плани, програми, підручники сучасної загальноосвітньої школи України, тенденції їх вдосконалення.
- •19. Характеристика різних систем навчання, їх розвиток в історії дидактики. Визначні вітчизняні і зарубіжні дидакти.
- •20.Сутність класно-урочної системи навчання. «Велика дидактика» я.А. Коменського як теоретична основа цієї системи.
- •21. Урок, як основна форма організації навчального процесу в школі. Типологія та структура уроку.
- •22. Сучасні вимоги до уроку, шляхи підвищення його ефективності. Досвід вчителів-новаторів.
- •23.Характеристик нетрадиційних форм навчання (екскурсії, семінари, заліки, конференції, факультативи, та ін.).
- •24. Сучасні організаційні форми і технології навчання (модульно-розвиваюча система, розвиваюче навчання, диференційоване і індивідуалізоване навчання, та ін.).
- •25. Функції і методи перевірки знань учнів. Різні системи оцінювання знань учнів в історії педагогіки.
- •26. Виховуюче навчання. Погляди к.Д.Ушинського, й.Гербарта, в.О. Сухомлинського на цю проблему.
- •27. Стратегія розвитку освіти в Україні. Національна доктрина розвитку освіти в Україні у ххі столітті.
- •28. Становлення та розвиток національної освіти в Україні. Закон України «Про освіту». Освіта України в контексті Болонського процесу.
- •29.Характеристика основних етапів становлення і розвитку вищої освіти в Україні. Сучасна освіта в Україні. Закон України «Про вищу освіту», програма «Вчитель».
- •30.Виховання як наукова проблема. Основні етапи процесу виховання, його рушійні сили. Сучасні підходи до виховання.
- •32. Характеристика принципів виховання: опори на позитивне; індивідуально-особистісного підходу; єдності виховних впливів школи, сім’ї та громадськості, культуровідповідності, демократизму.
- •33. Суть понять: «метод», «прийом», «засіб» виховання. Класифікація методів виховання, умови їх вибору.
- •34. Характеристика методів формування свідомості особистості.
- •35. Характеристика методів організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки.
- •36. Методи контролю та аналізу ефективності виховання. Педагогічні вимоги до їх застосування.
- •37. Дитячий колектив, його ознаки, структура, вимоги. Розробка теорії коллективу в працях а.С. Макаренка та в.О. Сухомлинського.
- •38. Колектив і особистість. Особливості діяльності та спілкування в колективі. Сучасні підходи до виховання особистості в колективі.
- •39. Проблема виховання дітей з особливими потребами у вітчизняній та зарубіжній педагогіці.
- •40. Самовиховання і перевиховання: сутність, принципи, функції, етапи.
- •41. Сутність та функції праці, завдання трудового виховання учнів на сучасному етапі. Система профорієнтаційної роботи в школі.
- •42. Інновації в освіті. Критерії педагогічних інновацій.
- •43. Виховання особистості в системі учнівського самоврядування, дитячого та юнацького молодіжного руху.
- •44. Позакласна та позашкільна робота в системі виховання особистості учня. Національні підходи у вирішенні завдань позакласної та позашкільної роботи.
- •45. Класний керівник як вихователь особистості учня. Професійно-педагогічні вимоги до класного керівника. Державна програма «Вчитель».
- •46. Мета, зміст, форми методичної роботи в школі. Підвищення кваліфікації та атестація вчителів.
- •47. Основи управління сучасною школою. Типи шкіл. Функції керівних осіб.
- •48. Проблема фізичного виховання у вітчизняній і зарубіжній педагогіці.
38. Колектив і особистість. Особливості діяльності та спілкування в колективі. Сучасні підходи до виховання особистості в колективі.
Дитячий колектив - основна база накопичення дітьми позитивного соціального досвіду. Досвід набувається вихованцем в сім'ї, через спілкування з однолітками в неорганізованих позашкільних умовах, через засоби масової інформації, читання книг та інші джерела. Однак тільки в колективі його освоєння спеціально планується і спрямовується педагогами-професіоналами. Дитина зі вступом до школи стає членом багатьох колективів, частину з яких він вибирає самостійно (гуртки, секції тощо), а членом інших і перш за все класного колективу він стає в силу певних умов. Як член суспільства і колективу вихованець змушений приймати ті правила і норми взаємин, які властиві тому чи іншому колективу. Він не може їх ігнорувати або нехтувати ними вже тому, що хоче бути прийнятим колективом, зайняти в ньому задовольнить його положення і ефективно здійснювати свою діяльність. Це зовсім не означає, що школяр пасивно повинен пристосовуватися до сформованим або складним відносинам. Якщо він переконаний у своїй правоті, він повинен зайняти активну позицію і не тільки висловлювати свою точку зору, протилежну думку більшості, але й відстоювати її перед колективом. Таким чином, колектив відкриває можливості накопичення досвіду колективної поведінки в позиціях підпорядкування, активного протиставлення і керівництва. У кінцевому підсумку це має привести до формування таких соціально цінних якостей, як громадянськість, гуманізм, ініціативність, відповідальність, соціальна справедливість та ін
Виявляючи соціальну активність, кожен вихованець сприймає для себе колектив як арену для самовираження і самоствердження себе як особистості. Завдяки педагогічному керівництву колективної життєдіяльністю прагнення утвердитися у своїх очах і очах однолітків знаходить в колективі сприятливий грунт. Тільки в колективі формуються такі суттєві особистісні характеристики, як самооцінка, рівень домагань і самоповага, тобто прийняття чи неприйняття себе як особистості.
Фізкультурно-оздоровча та художньо-естетична діяльність, організована в умовах вільного спілкування, стимулює змістовний обмін духовними цінностями, формування естетичного ставлення до дійсності, оволодіння широким спектром спеціальних знань, умінь і навичок. Ці види діяльності сприяють емоційному розвитку вихованців, викликаючи почуття колективного співпереживання, співчуття, спільного відчуття емоційно-моральної атмосфери та її співтворчості.
Роль колективу у розвитку особистості полягає і в тому, що він відкриває можливості практичного освоєння демократичних форм життєдіяльності. Перш за все це реалізується через участь у шкільному самоврядуванні і різноманітною суспільного життя. Педагогічно орієнтований колектив створює сприятливі можливості для формування соціально цінної особистості і прояву її індивідуальності.
Науковими дослідженнями відкрито три найпоширеніші варіанти розвитку взаємин між особистістю і колективом:
особистість підкоряється колективу (конформізм);
особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах (гармонія);
особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм).
У кожному з цих загальних варіантів виділяється безліч ліній взаємин, як наприклад: колектив відмовляється від особистості; особистість ігнорує колектив; співіснування за принципом невтручання та ін.
Разом з рідною домівкою школа - найважливіша інстанція соціалізації. Шкільний клас - найважливіша група приналежності учня. Школяр вступає у певні особисті відносини з однолітками. Ці відносини грунтуються на відчутті симпатії і антипатії. Крім того, особистісні відносини можуть грунтуватися на спільності інтересів, думок, поглядів. Статус учня в системі особистісних відносин є для нього дуже значущим і робить сильний вплив на його поведінку і самосвідомість надалі. Відсутність близьких товаришів негативно позначається на емоційному стані учня, породжує глибокі переживання, наприклад відчуття самотності, невір'я в себе і т.п. Несприятливе положення в класному колективі - одна з головних причин передчасного невдоволення дітей по відношенню до школи.
Таким чином, група однолітків лише тоді є сприятливим для дитини середовищем, коли статус його достатньо високий. Місце в системі відносин залежить від різних рис вдачі школяра, у тому числі і від таких, як товариськість, здатність зрозуміти іншого, швидко орієнтуватися в обстановці, що склалася. Спостереження показують, що нерідко в групі між учнями виникають взаємини, які не тільки не виробляють у дітей гуманні один до одного відносин, але, навпаки, ведуть до виховання протилежних якостей. Не всім дітям добре живеться в середовищі однолітків, не для всіх тут сприятливий " клімат". У шкільній групі звичайно є декілька надзвичайно активних дітей, яких вчителі нерідко вважають ядром групи, на них спираються в навчально-виховній роботі. В той же час в групі є діти, які знаходяться в підпорядкуванні у перших. Така поляризація погано відбивається на розвитку особистості.
Будь-який шкільний клас диференціюється на групи і підгрупи, причому на різні, не співпадаючи одна з одною за ознакам. По-перше існує соціальне розшарування, що виявляється як в нерівності матеріальних можливостей, так і в характері життєвих планів, рівні домагань і способів їх реалізації у дітей. Іноді ці групи практично не спілкуються один з одним. По-друге, складається особлива внутрішньокласова ієрархія, заснована на офіційному статусі учнів їх учбовій успішності або приналежності до “активу”. По-третє, відбувається диференціація авторитетів, статусів і престижу на основі неофіційних цінностей, прийнятих в самому учнівському середовищі. Виявляється різниця в положенні “зірок” і “відкиданих".
Що стосується лідерства, в шкільних класах є офіційний лідер, що посідає керівні посади, не завжди буває найавторитетнішою людиною в колективі. Часто його висувають не діти, а дорослі. У стихійних же групах лідером може бути лише той, хто володіє реальним авторитетом.
Крім шкільного класу, учень є членом референтної групи, тобто тієї групи, яка відповідає його віковим потребам.
Шкільні групи задовольняють в першу чергу потребу у вільному, нерегламентованому дорослими спілкуванні. Вільне спілкування - не просто спосіб проведення дозвілля, але і засіб самовираження, встановлення нових людських контактів. Приналежність до певної компанії підвищує упевненість в собі і дає додаткові можливості самоствердження.
Часто такі групи учнів характеризуються певною манерою поведінки, що відрізняє її від дорослих і зазвичай відношуваної до ознак субкультури. Субкультурою називають культуру щодо дрібних груп, що характеризується низкою властивих тільки їм особливостей. Субкультура означає, як правило, власні норми, вдачі і звички, нерідко такі, що протирічать пануючим в суспільстві.
Потреба у спілкуванні - одна з основних соціальних потреб. Виникає вона на самих різних етапах людського життя, а деякі психологи вважають її вродженою й пов'язують з нею майже всі суспільні прояви.
В даний момент дуже важко сказати чи, являється потреба у спілкуванні дійсно вродженою. Але абсолютно точно встановлено, що виникає вона найяскравіше у молодшому шкільному віці.
Поступово потреба у спілкуванні примушує дитину шукати емоційного контакту не лише з дорослими, але й з однолітками, з іншими дітьми. Як визначило соціальне дослідження, між дітьми виникають різноманітні контакти, які включають в себе й позитивні взаємостосунки й негативні.
Згідно цього, з соціально-психологічної точки зору вже в колективі дітей молодшого дошкільного віку є особистісні взаємостосунки - симпатія та антипатія й певні індивідуальні розбіжності в їх появі.
З віком потреба у спілкуванні розширюється й ускладнюється як за формами так і за по змісту. Діти починають її усвідомлювати. При цьому особливо гостро проявляється потреба у спілкуванні з однолітками, потреба у дитячому колективі. Як вказує Аркін А., якщо 3-4 річну дитину влаштовує спілкування ляльок, то 6-7 річній необхідно мати товаришів - однолітків.
Ріст потреби у спілкуванні з однолітками призводить до того, що група школярів - це складна психологічна одиниця. Прихід дитини в школу - дуже важливий момент в його житті: змінюється „соціальна ситуація” його психічного розвитку.
З того моменту як дитина потрапила у групу однолітків його індивідуальний розвиток вже не можна назвати, розглядати та вивчати поза стосунків з іншими членами колективу. Саме тут на сонові досвіду спілкування з друзями закладаються основи моральних якостей особистості.
Розвиток та поглиблення потреби у спілкуванні яскраво проявляється у дошкільників у тому, що з кожним днем відношення між ними стають все більш стійкими. Вперше виникає дружба, вивченню якої приділяється велика увага.
Навіть далеко не повний аналіз ситуацій, які складаються в процесі спілкування між дітьми у колективі, показує, що взаємостосунки між дошкільниками являють собою актуальну-психолого-педагогічну проблему. Щоб її розв'язати необхідно базуватись на наступних принципових положеннях.
По-перше, взаємостосунки між дітьми у групах і у шкільному колективі треба розглядати як цілісну систему зі своєю внутрішньою структурою й динамікою розвитку. Необхідно вивчати відношення кожного члена групи до усіх інших учасників. Неможна обмежуватись вузьким аналізом групи близьких друзів. Адже кількість дружньої компанії - це невелика за обсягом група. Окрім того, відносини дітей, які дружать один з одним потребують дослідження, так як між ними складаються не лише комунікативні зв'язки. Необхідно, далі вивчити яке місце займають дружні пари у загальній системі відносин та як вони впливають на процес спілкування у шкільному колективі.
Новий етап потреб у спілкуванні, розвитку взаємостосунків починається із вступом дітей до школи. Особливий інтерес представляють взаємостосунки першокласників. У порівнянні з підготовчою групою дитячого садку в учнів першого класу є багато особливостей.
Взагалі у школі виникає глибока перебудова усієї структури взаємостосунків між дітьми. Першокласники не мають багато часу для спілкування та налагодження стосунків, вони можуть говорити в основному лише на переваг. Тут у них з'являється система ділових відносин. Структура цих відносин багато у чому залежить від педагога та його впливу.
Методика створення і виховання колективу базується на залученні учнів до спільної діяльності на спеціальних прийомах стимулювання діяльності, згуртування групи. До них належать такі: а) вміла постановка вимог до учнів; б) виховання учнівського активу з допомогою консультування, психологічної підтримки, обміну досвідом, організації і контролю; в) організація перспективи життя (система перспективних ліній за А. Макаренком) – організація завтрашньої радості: постановка близьких, середніх і далеких цілей, які стимулюють рух, розвиток колективу. Наприклад, свято закінчення навчального року і великий багатоденний похід; г) принцип паралельної дії; д) створення традицій; е) оптимістичний мажорний тон, почуття впевненості, захищеності кожного члена колективу; є) принцип відповідальної залежності у колективі. Ці стосунки переважно мають характер ділової співпраці. Поряд з ними існують міжособистісні – це стосунки вибіркового характеру, побудовані на взаємній симпатії, інтересах, дружбі, почуттях.