22. Сучасні вимоги до уроку, шляхи підвищення його ефективності. Досвід вчителів-новаторів.

Від правильної організації і проведення уроку залежить не лише рівень навчально-пізнавальної діяльності учня, а і його виховання, розвиток, самопочуття та стан здоров'я.

Серед основних вимог до уроку розрізняють: організаційні, дидактичні, психологічні, психотерапевтичні, санітарно-гігієнічні, етичні.

Організаційні вимоги. Передбачають визначення вчителем мети і завдань уроку та шляхів їхньої реалізації в конкретних умовах конкретного класу; забезпечення заняття необхідними навчальними засобами; продумування стимуляційно-мотиваційного комплексу, хронометраж основних етапів уроку.

Дидактичні вимоги. Полягають у забезпеченні належних дидактичних умов для педагогічно ефективної системи навчально-пізнавальної діяльності учня. Це стає можливим за умови чіткої постановки цілей і завдань уроку, правильного відбору та обґрунтованої структуризації визначеного навчальною програмою змісту освіти, плануванні необхідних методів та прийомів пізнавальної діяльності, виявленні шляхів реалізації навчальних принципів.

Психологічні вимоги. Спрямовані на дотримування психологічних закономірностей процесу навчального пізнання, відповідної його мотивації, позитивного ставлення учнів до навчання.

Психотерапевтичні вимоги. Передбачають дотримування вчителем конгруентності у ставленні до учнів. Мається на увазі таке ставлення, яке співвідноситься з позицією педагога, що виражається словами: "Ти мені подобаєшся", а не "Ти мені будеш подобатися, якщо...". На цій основі відбувається звільнення як учнів, так і вчителя від не завжди помітних мікропсихотравм. Створюється на уроці така психологічна атмосфера і використовуються такі психотерапевтичні засоби, які у сукупності допомагають розкрити внутрішній резервний комплекс особистості, що виявляється не лише у розширенні мнестичних можливостей школяра, а й у цілісному стимулюванні його особистості.

Санітарно-гігієнічні вимоги. Не завжди безпосередньо пов'язані з діяльністю вчителя на уроці, але впливають на перебіг навчальної діяльності. Передбачають відповідні освітленість класу, забезпечення чистим повітрям, належний температурний режим, раціональний розклад уроків, режим навчальної діяльності. Висота парт повинна відповідати віку дітей, оскільки у протилежному випадку порушуватимуться постава та зір дітей.

Гігієна розумової праці потребує впровадження в школах програм розвитку образного мислення (Е.Каструбін), оскільки за умови ,холоду" на яскраві образи, що формуються в основному за участю правої півкулі кори головного мозку, започатковують свій розвиток дидактогенні неврози.

Певні санітарно-гігієнічні вимоги ставляться до використання технічних засобів навчання.

Важливу роль відіграє дотримування чистоти у класному приміщенні.

Етичні вимоги. Передбачають насамперед педагогічну тактовність учителя не тільки під час спілкування з учнями, але й у ставленні до них за рамками класно-урочної діяльності. Важливе значення має також об'єктивна оцінка вчителем знань учнів.

Загалом можна виділити такі основні групи загально педагогічних вимог до уроку: санітарно-гігієнічні, психолого-фізіологічні, дидактичні, виховні.

Санітарно-гігієнічні вимоги. Для успішності й ефективності навчання передусім необхідно забезпечити сприятливі природні умови для біологічної життєдіяльності кожного вихованця, нормального протікання фізіологічних процесів, які є важливою передумовою психічної діяльності особистості.

Чеський педагог Я.А. Коменський наполягав на дотриманні вимог принципу природо відповідності в організації багатогранних аспектів діяльності школи, а отже, й учнів у процесі навчання. У фундаментальній праці "Велика дидактика" педагог обґрунтував дев'ять основоположень природи, на яких має базуватися організація навчання і виховання дітей. Тому вчитель, який організовує навчальну працю дітей, має суворо дотримуватися основоположень природи.

На кожному уроці необхідно ретельно дотримуватися таких санітарно-гігієнічних вимог, як оптимальний повітряний режим, нормальне освітлення, належний тепловий режим, відповідність меблів індивідуальним особливостям учнів, чергування різних видів навчальної діяльності.

Оптимальний повітряний режим. Основним інструментом пізнавальної діяльності людини є мозок, який складається з нейронів — нервових клітин з відростками, що відходять від їх тіла. В корі головного мозку дорослої людини нараховують понад 14 мільярдів нервових клітин. Ефективність діяльності мозку залежить від його енергетики. Визначальним чинником, який забезпечує енергетичну потенцію мозку людини, є кисень. Тому турботою вчителя, який дбає про ефективність навчальної діяльності учнів на уроці, є створення оптимальних умов упродовж усього уроку, щоб вихованці дихали свіжим повітрям і таким чином "підгодовували" клітини мозку киснем.

Є ще один аспект, який необхідно враховувати з метою підтримання розумової активності учнів. Він пов'язаний з тим, що в головному мозку є окремі зони, кожна з яких спрямована на виконання певних функцій. Якщо учні тривалий час займаються одним і тим же видом розумової діяльності — читанням, письмом, розв'язуванням логічних задач тощо, певна зона мозку стомлюється, енергетичний потенціал послаблюється, і ефективність навчальної діяльності різко знижується.

Неперервна розумова діяльність визначає певним чином динаміку працездатності і її рівень упродовж занять. Тривалість розумової активності учнів залежить від їх віку. Так, наприклад, тривалість активної діяльності в учнів початкових класів становить 15—20 хвилин. Поява загальної рухливості є свідченням зниження працездатності, виникнення першої фази стомленості. Друга фаза стомленості виявляється у появі в дітей млявості й сонливості. Маленькі діти втомлюються надзвичайно швидко. Вони не в змозі долати початкові фази втомленості і швидко відключаються від навчальної діяльності.

Отже, якщо знижується надходження кисню до клітин мозку, наступає кисневе голодування. Одночасно знижується розумова активність учнів, яка веде до зниження ефективності навчального процесу. Вчитель має постійно дбати про дотримання вимог повітряного режиму в класній кімнаті. По-перше, напередодні кожного уроку необхідно провітрювати класну кімнату. По-друге, під час уроку, якщо відсутня система примусового вентилювання, треба тримати відкритими кватирки або фрамуги. По-третє, впродовж уроку необхідно змінювати один вид роботи на інший, включаючи в діяльність то один, то інший центр кори головного мозку, даючи спочинок тому центру, який був навантажений на попередньому етапі. Наприклад, учні впродовж 15 хвилин самостійно працювали над розв'язуванням задач; учитель пропонує інший вид роботи: розглянути схеми чи таблиці і колективно обговорити відображення на них певних закономірностей. Або запропонувати учням взяти участь у невеликій дидактичній грі тощо. По-четверте, зробити фізкультурну паузу (2—3 хвилини) і виконати систему вправ, які мають бути спрямовані передусім на відновлення енергетичних можливостей клітин головного мозку.

Фізкультурні паузи мають увійти у структуру кожного уроку. Особливо це стосується роботи з учнями молодшого й середнього шкільного віку. Та й у старших класах вони необхідні, коли доводиться обмежувати навчальну діяльність учнів 1—2 видами робіт. Хто вважає, що виділення 2—3 хвилин на уроці для фізичних вправ є даремною втратою навчального часу, той помиляється. Навпаки, це сприяє запобіганню передчасної втоми учнів, допомагає активізації їхньої мисленнєвої діяльності. Вчитель повинен дати учням можливість усвідомити важливість таких вправ для збереження їхнього здоров'я, підвищення ефективності пізнавальної діяльності.

Світловий режим. Природне і штучне освітлення шкільних приміщень має велике значення для нормального розвитку дітей, зміцнення їхнього здоров'я, підвищення фізіологічної й імунної реактивності організму, збереження зору, поліпшення стану психічних функцій. З давніх часів відома народна мудрість: "Де рідко буває сонце, туди часто заглядає лікар".

У світлому, залитому сонцем приміщенні люди відчувають бадьорість, приплив енергії, їхня праця йде на лад. Навпаки, недостатнє освітлення справляє гнітючий вплив на психіку людини, знижує працездатність.

Низький рівень освітлення класних кімнат украй негативно впливає на стан зору школярів.

Тепловий режим. Температура й фізико-хімічні властивості повітря справляють значний вплив на працездатність учнів. У разі підвищення температури повітря в приміщенні понад норму у школярів значно знижується працездатність. Здатність запам'ятовувати, швидкість усного рахунку школярів зворотно пропорційні температурі повітря: вони погіршуються з підвищенням температури і її зниженням і поліпшуються, коли робота проводиться в комфортних умовах. Підвищення температури спричинює швидку втому організму під час навчальної праці. Оптимальний тепловий режим у класних кімнатах повинен коливатися від 17 до 20 градусів. Певне значення при цьому має вологість повітря. Вона повинна залишатися в межах 40—60 відсотків.

Відповідність меблів віковим фізіологічним особливостям. У роки дитинства й отроцтва продовжується процес фізичного розвитку, становлення і зміцнення скелетної системи. Тому важливо постійно турбуватися про правильне положення учнів за партами й столами. Адже учень значну частину доби (4—8 годин) перебуває в школі (в основному в статичному стані) за партою. Щоб запобігти деформації скелетної системи і особливо хребта, для кожного учня треба добирати парту відповідного розміру. Основні розміри парт установлені на основі антропометричних вимірів учнів і відповідають середнім величинам окремих частин тіла.

Висота сидіння стільця відповідає середній величині гомілки зі стопою певної групи росту школяра з додаванням 2 см (на товщину підбора).

Глибина лавки (передньо-задній її розмір) має бути рівною 2/3 довжини стегна. Це забезпечує усталене й зручне положення. При більшій глибині край лавки, впираючись у підколінну впадину дитини, буде здавлювати кровоносні судини. Сидінню надається невеликий нахил назад. Це виключає можливість сповзання із сидіння.

Спинку парти роблять з одного або двох брусків. Більш доцільне виготовлення спинки з двох брусків, які забезпечують не лише пояснично-хрестову, але й підлопаткову опору.

Дистанція — відстань по горизонталі від заднього краю стола парти до спинки — це середня величина передньо-заднього діаметра грудної клітки дітей певної групи росту з додаванням 3—5 см.

Стіл парти має нахил 14—15 градусів. Це створює сприятливі умови для роботи очей під час читання й письма. Розмір одного місця за партою (столом) визначається не лише довжиною передпліччя, а й обсягом руху під час письма, а також правильним розміщенням відкритого зошита.

Диференція — відстань по вертикалі між заднім краєм стола і площиною сидіння. Цей розмір парт визначений на основі вимірів висоти розташування передпліччя школяра над сидінням при правильній поставі під час письма. Порушення диференції парти відповідного розміру створює умови для неправильного, асиметричного положення тіла і викривлення хребта. Збільшення диференції сприяє розвитку правосторонніх викривлень хребта, бо учень має обов'язково підняти плече, щоб покласти передпліччя на парту. Навпаки, зменшення диференції спонукає учнів низько нахилятися над столом, що веде до розвитку сутулості.

Дистанція лавки — співвідношення краю стола і краю сидіння по горизонталі — також є важливим показником, без якого важко забезпечити правильне положення тіла під час письма.

Психолого-фізіологічні вимоги до організації навчально-виховного процесу на уроці випливають передусім із загально педагогічного принципу природо відповідності. Необхідно враховувати особливості психічного й анатомо-фізіологічного розвитку учнів певного віку, дбаючи про створення оптимальних умов для їхнього психічного, фізичного й соціального розвитку. У цьому контексті вчитель має дбати про забезпечення умов для розвитку в учнів позитивних емоцій як передумови активності й ефективності навчальної діяльності. Психолог С.Л. Рубінштейн наголошував, що "емоції суттєво впливають на перебіг діяльності. Як форма прояву потреб особистості емоції виступають в якості внутрішніх спонукань до діяльності. Ці внутрішні спонукання, що виражаються в почуттях, зумовлені реальним ставленням індивіда до навколишнього світу".

При проведенні навчального процесу необхідно створювати умови, які викликали б в учнів позитивні емоції, керуючись принципами педагогіки співробітництва, демократичного стилю спілкування, що сприяє "розкріпаченню" морально-духовних сил вихованців. Позитивні емоції підносять людину, стимулюють її до активної пізнавальної діяльності. Авторитарний стиль спілкування вчителя з учнями на уроці веде до пригнічення особистості школяра. У такому стані емоційні процеси загальмовані, а отже, й умови для активної пізнавальної діяльності вкрай несприятливі.

К.Д. Ушинський приділяв особливу увагу душевним чинникам, почуттям у системі виховання особистості. Він писав: "На прагнення до душевної діяльності вихователь повинен дивитися як на головну життєву вимогу душі й у правильному, зважаючи на мету виховання, задоволенні цього прагнення бачити свою найголовнішу мету і найголовніший засіб свого впливу на розвиток вихованця"1.

В.О. Сухомлинський підкреслював: "Без радісного світосприймання, без бурхливої радості буття й людських взаємовідносин дитину так само не можна уявити, як не можна її уявити серед прекрасного світу із заплющеними очима"2.

Виховні вимоги

Виховні вимоги до уроку зумовлені провідною метою всебічного гармонійного розвитку особистості відповідно до завдань розумового, морального, фізичного, трудового естетичного виховання. На кожному уроці необхідно актуалізувати ті чинники, які мають впливати на формування всебічно розвиненої особистості. Це здійснюється через зміст навчального матеріалу і безпосередньо через організацію вчителем навчально-виховного процесу на уроці. Тому на етапі планування уроку варто виокремлювати не лише дидактичну, а й виховну мету.

У системі розв'язання виховних завдань мають переважати провідні аспекти кожної частини уроку, що забезпечують гармонійне виховання особистості, зокрема:

— розумове виховання: самостійна пізнавальна діяльність, інтелектуальний розвиток, оволодіння методами учіння;

— моральне виховання: формування моральних переконань і моральних почуттів, гуманізму, поваги до людини, національної гідності, добра, чуйності та ін.;

— фізичне виховання: створення оптимальних умов для фізичного розвитку особистості, оволодіння вміннями й навичками турботи про своє здоров'я, культуру побуту;

— трудове виховання: формування вмінь і навичок розумової праці, виховання любові до праці взагалі й почуття бережливого ставлення до праці інших, соціально-психологічна підготовка вихованців до участі у продуктивній фізичній та інтелектуальній праці;

— естетичне виховання: формування почуттів прекрасного, вміння відрізняти прекрасне від потворного, навчання школярів володіти знаннями й уміннями творити прекрасне в реальному житті.

Гуманістичні поради-заповіді В. Сухомлинського педагогам-практикам.

Що найважливіше в учительській праці? Знати дитину. Легше любити увесь світ, ніж одну дитину. Виховання лише тоді стає реальною силою, коли воно ґрунтується на вірі в дитину. Діти повинні приносити зі школи радість. Жодна дитина не повинна відчувати, що вона невдаха, що вона нездібна. Без здійснення сподівань не можна уявити собі правильного виховання дітей. Без заохочення неможливе просування вперед. Покарання — не сила, а слабкість вихователя! Сила в свідомості, а не в страху! Не допускайте окрику: «сильні» засоби свідчать про ваше безсилля; їм, важким дітям, бракує головного — турботи, ласки, доброти. Дайте їм це — і вони перестануть бути важкими. Якщо хочеш, щоб дитина була чесною, не замикай від неї на замок те, що для неї є привабливим. Чим би не вабив дітей вогник, яким є для них учитель, у цій приваблюючій силі завжди є найголовніше — єдність духовного життя вчителів і учнів. У сто разів більше потрібно знати, ніж ви сповіщаєте учням. Поганий учитель підносить істину, хороший вчить її знаходити. Чим більше знатимуть учні про те, що не передбачено програмою, тим цікавішою стане для них ця наука. Творча праця, захоплення улюбленою справою — найвірніший шлях до серця дитини. Школа стає справжнім осередком культури лише тоді, коли в ній панують чотири культи: культ Батьківщини, культ Матері, культ книги і культ рідного слова.

Згідно з ідеями учителя математики В. Шаталова всі діти талановиті, всі діти — без винятку! — здатні успішно оволодіти шкільною програмою. Вчитель повинен допомогти учневі усвідомити себе особистістю, пробудити потребу в пізнанні себе, життя, світу, виховати в нього почуття людської гідності, складова якого — усвідомлення відповідальності за свої вчинки перед собою, товаришами, школою, суспільством; попереду — теорія; уроки відкритих думок — повідомлення; щадна педагогіка: Веренчук, Губенко, Євтушенко ... до побачення (решта залишаються на консультацію, але ніхто про це не знає, і їм не доведеться червоніти); незвичайне краще запам'ятовується; зорова пам'ять — механізм надійності; письмове і магнітофонне опитування; опорні сигнали без страху й докору; принцип відкритих перспектив; оцінювати по заслузі щодня; батькам теж потрібна перспектива; навчання — процес колективний; поважайте акселератів!; метод ланцюжка (перевірка розв'язування задач); учень повинен вчитися переможно.

Характерною особливістю досвіду В. Шаталова є: виділення доз навчального матеріалу, які охоплюють головне, істотне в ньому, навчання школярів алгоритмів виконання навчальних завдань, широке залучення їх до самостійного виконання навчальних завдань у школі й удома, оперативний контроль за засвоєнням навчального матеріалу всіма учнями класу. Позитивне у цьому досвіді — намагання виділити в навчальному матеріалі найістотніші елементи. Проте слід мати на увазі, що прагнення до скорочення термінів вивчення навчального предмета за рахунок концентрування уваги тільки на головних моментах змісту, без певного зіставлення їх з допоміжними елементами знань, без здійснення учнями самої операції виділення в матеріалі найістотнішого, може призвести до зниження розвиваючого впливу навчання, якщо не використовувати спеціальних засобів. Саме таким засобом є система самостійної роботи з розв'язування задач. Проте надто великий обсяг задач з математики і фізики може знизити інтерес учнів до інших предметів.

Учитель хімії М.Ґудзик головним принципом системи вважає подання нового матеріалу «великими порціями». Тому планування ним кожної теми з хімії передбачає уроки-лекції, уроки-семінарські заняття, уроки узагальнення і систематизації знань, уроки захисту творчих завдань, уроки-практикуми.

Виконану роботу виступає керівник групи. Учитель підсумовує обговорення даного варіанту розв'язання завдання. Уроки-практикуми проводять за традиційною системою.

Учитель-філолог Є. Ільїн зосереджується на пошукові опори (зв'язок з життям); побудові уроку на основі «яскравої конструктивної деталі», складного «морального питання», творчого прийому; мистецтві запитання, яке стимулює відвагу висловитися. Суттєвими є й такі аспекти: запитуйте — відповідаю; здивувалися — побачили!; завоювати увагу; про все і при всіх; навчити співпрацювати.

У досвіді педагогів-новаторів чітко простежуються риси, що вирізняють їх педагогічну діяльність, розкривають індивідуальність. Проте у їхній роботі є й спільні риси, зокрема такі ідеї педагогіки співпраці: використання багатства стосунків у колективі з виховною метою; обмірковування форм і методів роботи з таким розрахунком, щоб діти взаємовиховувалися; прищеплення учням уміння аналізувати свою діяльність і стосунки; єдність педагогів і учнів у навчально-виховному процесі; навчання без примусу; оптимістичний погляд на учня, його можливості; формування в учня об'єктивної самооцінки і ставлення до навколишньої дійсності.

Новаторському досвіду властиві оригінальність, новизна.

Досвід педагога-новатора, що має експериментальний характер, називають дослідницьким. Якщо йдеться про вдосконалення форм, методів, засобів навчання і виховання на основі творчого їх використання, то такий досвід називають раціоналізаторством.