- •Питання дек з педагогіки спеціальності 6.010100 пмсо. Біологія. Практична психологія
- •1. Методологія та методи науково-педагогічних досліджень. Роль цих методів в діяльності педагога.
- •2. Вікові етапи в розвитку особистості. Видатні педагоги про вікову періодизацію. Акселерація.
- •3. Українська народна педагогіка (етнопедагогіка) – основа наукової вітчизняної педагогіки. Основні етапи становлення і розвитку етнопедагогіки.
- •4. Проблема мети виховання в історії педагогіки. Ідея всебічного гармонійного розвитку особистості як мета виховання.
- •5. Сутність та особливості національної системи виховання в Україні. Концепції національного виховання.
- •6. Становлення і розвиток ідей гуманізму в педагогічний науці. Гуманістична педагогіка в.О. Сухомлинського.
- •7. Особистісно орієнтоване виховання, його психолого-педагогічні засади та шляхи впровадження в освіті України.
- •8. Дидактика. Характеристика основних категорій дидактики. Основні проблеми сучасної дидактики.
- •9. Процес навчання як взаємодія вчителя і учня. Функції процесу навчання.
- •10. Психолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів. Мотиви навчання учнів.
- •11. Закони, закономірності, принципи, правила навчання. Характеристика найважливіших дидактичних закономірностей.
- •12. Система дидактичних принципів. Вклад й. Песталоцці, а. Дістервега, в. Сухомлинського в теорію і практику навчання.
- •13. Загальні поняття про методи, прийоми та засоби навчання. Класифікація методів навчання. Умови вибору методів навчання.
- •14. Характеристика дидактичних методів організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності. Інтерактивні методи навчання.
- •15. Характеристика дидактичних методів стимулювання навчально-пізнавальної діяльності.
- •16. Характеристика методів контролю та самоконтролю в навчанні.
- •17. Суть поняття «зміст освіти», його класових та історичний характер. Основні критерії вдосконалення змісту шкільної освіти.
- •18. Навчальні плани, програми, підручники сучасної загальноосвітньої школи України, тенденції їх вдосконалення.
- •19. Характеристика різних систем навчання, їх розвиток в історії дидактики. Визначні вітчизняні і зарубіжні дидакти.
- •20.Сутність класно-урочної системи навчання. «Велика дидактика» я.А. Коменського як теоретична основа цієї системи.
- •21. Урок, як основна форма організації навчального процесу в школі. Типологія та структура уроку.
- •22. Сучасні вимоги до уроку, шляхи підвищення його ефективності. Досвід вчителів-новаторів.
- •23.Характеристик нетрадиційних форм навчання (екскурсії, семінари, заліки, конференції, факультативи, та ін.).
- •24. Сучасні організаційні форми і технології навчання (модульно-розвиваюча система, розвиваюче навчання, диференційоване і індивідуалізоване навчання, та ін.).
- •25. Функції і методи перевірки знань учнів. Різні системи оцінювання знань учнів в історії педагогіки.
- •26. Виховуюче навчання. Погляди к.Д.Ушинського, й.Гербарта, в.О. Сухомлинського на цю проблему.
- •27. Стратегія розвитку освіти в Україні. Національна доктрина розвитку освіти в Україні у ххі столітті.
- •28. Становлення та розвиток національної освіти в Україні. Закон України «Про освіту». Освіта України в контексті Болонського процесу.
- •29.Характеристика основних етапів становлення і розвитку вищої освіти в Україні. Сучасна освіта в Україні. Закон України «Про вищу освіту», програма «Вчитель».
- •30.Виховання як наукова проблема. Основні етапи процесу виховання, його рушійні сили. Сучасні підходи до виховання.
- •32. Характеристика принципів виховання: опори на позитивне; індивідуально-особистісного підходу; єдності виховних впливів школи, сім’ї та громадськості, культуровідповідності, демократизму.
- •33. Суть понять: «метод», «прийом», «засіб» виховання. Класифікація методів виховання, умови їх вибору.
- •34. Характеристика методів формування свідомості особистості.
- •35. Характеристика методів організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки.
- •36. Методи контролю та аналізу ефективності виховання. Педагогічні вимоги до їх застосування.
- •37. Дитячий колектив, його ознаки, структура, вимоги. Розробка теорії коллективу в працях а.С. Макаренка та в.О. Сухомлинського.
- •38. Колектив і особистість. Особливості діяльності та спілкування в колективі. Сучасні підходи до виховання особистості в колективі.
- •39. Проблема виховання дітей з особливими потребами у вітчизняній та зарубіжній педагогіці.
- •40. Самовиховання і перевиховання: сутність, принципи, функції, етапи.
- •41. Сутність та функції праці, завдання трудового виховання учнів на сучасному етапі. Система профорієнтаційної роботи в школі.
- •42. Інновації в освіті. Критерії педагогічних інновацій.
- •43. Виховання особистості в системі учнівського самоврядування, дитячого та юнацького молодіжного руху.
- •44. Позакласна та позашкільна робота в системі виховання особистості учня. Національні підходи у вирішенні завдань позакласної та позашкільної роботи.
- •45. Класний керівник як вихователь особистості учня. Професійно-педагогічні вимоги до класного керівника. Державна програма «Вчитель».
- •46. Мета, зміст, форми методичної роботи в школі. Підвищення кваліфікації та атестація вчителів.
- •47. Основи управління сучасною школою. Типи шкіл. Функції керівних осіб.
- •48. Проблема фізичного виховання у вітчизняній і зарубіжній педагогіці.
26. Виховуюче навчання. Погляди к.Д.Ушинського, й.Гербарта, в.О. Сухомлинського на цю проблему.
Воспитывающее обучение, обучение, при к-ром достигается орга-нич. связь между приобретением учащимися знаний, умений, навыков, усвоением опыта творческой деятельности и формированием эмоционально-ценностного отношения к миру, друг к Другу, к усваиваемому уч. материалу. Один из принципов обучения. Термин "В. о." введён в педагогику И. Ф. Гербартом.
Соотношение обучения и воспитания - фундаментальная пед. проблема. Я. А. Каменский признавал огромную воспитывающую роль обучения и не разделял обучения и воспитания. Ж. Ж. Руссо преобладающую роль отводил воспитанию (< естественному воспитанию"), подчиняя ему обучение. И. Г. Песталоцци связывал умственное образование с нравственным, обосновывая свой подход тем, что процесс познания начинается с чувственных восприятий, перерабатываемых затем сознанием при помощи априорных идей. Гербарт считал обучение осн. средством воспитания. К. Д. Ушинский видел в обучении важнейшее средство нравств. воспитания.
Гербарт вважав, що освіта нероздільна з вихованням. Однак він неправомірно підмінив складний процес виховання навчанням, не враховуючи вплив соціального середовища і значення емоцій в моральному вихованні.
На думку І. Гербарта, навчання має ґрунтуватися на багатосторонності інтересів, які спираються на досвід, котрий розуміється ним як ознайомлення з навколишніми предметами і стосунками з людьми.
І.Гербарт виділяє натуралістичний і історичний інтереси. Натуралістичний інтерес складається з емпіричного інтересу (який відповідає на питання "що це таке?" і збуджує прагнення до спостереження), умоглядного (спекулятивного) інтересу (який відповідає на питання "чому це так?" і настроює на роздуми), естетичного інтересу. До історичного інтересу відносяться симпатичний інтерес (спрямований на членів своєї сім'ї і найближче коло знайомих), соціальний інтерес (спрямований на більше коло людей, на суспільство, свій народ), релігійний інтерес (спрямований на спілкування з Богом). Навчання ж має прагнути до всебічного розумового розвитку.
Спробу класифікації інтересів І.Гербартом можна визнати штучною. Так, природознавство, географія, хімія, фізика, які він помістив в рубрику емпіричного інтересу, трактуються як суто описові предмети.
Педагогіку І.Гербарта можна по праву назвати педагогікою інтересу. Він вважав необхідним так вести викладання, щоб назустріч новим враженням, які повідомляє учитель, у душі учнів піднімалося уявлення, що в них уже є. Засвоєння нових уявлень на основі досвіду, що с в учнів, він назвав апперцепцією.
Основою інтересу І.Гербарт вважав увагу. Дітям спочатку властива примітивна увага, яка є першим видом мимовільної уваги. Другим видом мимовільної уваги є апперцептивна увага, які немов би висилає уявлення, потрібні для засвоєння і закріплення нових. Від мимовільної уваги він відрізняє довільну увагу, яка залежить від прийнятого раніше наміру, від зусиль самого учня.
Розглядаючії умови, що сприяють збудженню у дітей інтересу до шкільних занять, І.Гербарт вказував на необхідність систематичного, зв'язаного викладу матеріалу вчителем, причому виклад не повинен бути розтягнутим, одноманітним, надмірно спрощеним, гак як знижує інтерес учнів і розсіює їх увагу. І.Гербарт добивався, щоб викладення було вільним від будь-якої штучної манірності. У викладенні слід широко користуватися наочністю.
Розкладаючи інтерес на частини, І.Гербарт виділяє різні ступені: враження, очікування, вимога, дія. Викладання у зв'язку з цим повинно: показувати (відноситься до ясності), пов'язувати (відноситься до асоціації), повчати (відноситься до системи), філософські обґрунтовувати (відноситься до методу), бути наочним (відноситься до враження), зв'язним (відноситься до очікування). таким, що підносить (відноситься до вимоги), таким, що захоплює дійсність (відноситься до дії).
Процес навчання, зокрема й урок, за Гербартом, здійснюється за 4 ступенями:
Ясність (виразність) - це заглиблення в навчальний матеріал у стані спокою. У психологічному плані тут вимагається мобілізація уваги учнів.
Асоціація - це заглиблення в учбовий матеріал у стані руху уявлень. Новий матеріал вступає у зв'язок з наявними уявленнями учнів, отриманими раніше на уроках. Так як учні не знають, що вийде в результаті пов'язування нового зі старим, І.Гербарт вважав, що в психологічному плані тут має місце чекання. В дидактичному плані - краще проводити бесіди, невимушені розмови з учнями.
Система - це усвідомлення навчального матеріалу в стані спокою душі. Характеризується зв'язним викладом нового матеріалу з виділенням основних положень, з виведенням правил і формулюванням законів. Психологічно цей ступінь відповідає, за Гербартом, "пошуку". В галузі дидактики - це формулювання висновків, правил, визначень.
Метод - це усвідомлення навчального матеріалу в стані руху душі, застосування отриманих знань на практиці. Психологічно цей ступінь вимагає дії, дидактичне ж - це навчальні вправи, що вимагають від учнів широкого застосування отриманих знань.
К. Д. Ушинський писав, що виховання російського народу існує стільки віків, скільки існує сам народ. Він писав про мистецтво виховання, яке вимагає терпіння, здібностей, умінь і спеціальних знань. Він високо цінував виховання, побудоване на принципі народності, бо народ має глибоку мову, він — творець великої держави, яка має свою історію. Найважливішими моральними рисами він вважав любов до своєї вітчизни, до свого народу, чуйне та тепле ставлення до оточуючих, скромність, працьовитість, прагнення до корисної . діяльності. Найголовніші шляхи та методи морального виховання — це виховне навчання, переконання та роз'яснення, особистий приклад учителя і старших у школі та поза нею, заохочення і покарання, розумна організація праці, відпочинку і розваг у школі та вдома, обмін думками між учнем і вихователем з питань моральних та інше. Усіма цими методами повинен володіти вчитель, виявляючи розумну вимогливість до учнів, не застосовуючи методів фізичного впливу на них.
Мораль формується також у спілкування дитини з дорослими і товаришами. Велике значення має приклад дорослих, а також праця. Без особистої праці людина не може йти вперед, тіло, розум і серце вимагають праці. Дітям потрібно передати любов до праці та вміння працювати так, щоб праця приносила їм радість та щастя.
Інші фактори виховання — природа та життя. День, проведений серед гаїв і нив, вартий багатьох тижнів, проведених на шкільній лаві. "Природа є одним з наймогутніших агентів у вихованні людини. Бідолашна дитина, якщо вона зросла, не зірвавши польової квітки, не прим'явши на привіллі трави" (Твори. Т.2, С.50.). Пияцтво, грубість, лихослів'я в побуті — це велике соціальне зло, яке завдає шкоди моральному вихованню підростаючої молоді.
Велике значення надавав К. Д. Ушинський естетичному вихованню, зокрема співу, музиці. Знання можна передати учням за 15—20 хв. без великих труднощів. Моральні переконання виникають не відразу, їх не вичитаєш у підручниках, вони формуються поступово. Знання повинні перетворюватися в переконання, переконання — у звичку, а звички — у нахили. Хороша звичка — моральний капітал, вкладений в нервову систему. Злочинець, убивця той, хто береться за виховання, не знаючи його, про це не раз писав і говорив К.Ушинський. Від викладача і вихователя він вимагає творчості, ініціативи, ентузіазму і великої вимогливості до себе, а це другий диплом, який потрібно захищати. К. Д. Ушинському належать слова: "Тільки особистість може діяти на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна формувати характер" (Твори. Т.1, С.41). Педагог повинен добре знати свій предмет, володіти методикою викладання, іти в ногу з життям і постійно вдосконалювати свою майстерність, добре володіти прийомами психологічного впливу на учнів, уміти викладати свій предмет, здійснювати виховні заходи переконливо, доступно, цікаво. Він вважав, що в правильно організованій школі не може бути покарань за лінощі чи пустощі. Можна застосовувати тільки найлегші покарання за неуважність, а також похвалити учня за сумлінність.
Глибоко вірячи в можливості дитини і поважаючи її особистість, К. Д.Ушинський відкидав гербартівську теорію виховання, засновану на придушенні, на ламанні волі дітей. «Щоб виробилася воля,— писав він,— потрібно дати їй права і керувати цими правами так, щоб почуття перемоги перешкод не було подавлено почуттям невдач. У самому прагненні людини до досконалості лежить уже підґрунтя того, що успіх підбадьорить її... Воля міцніє від діяльності. «Ламати волю» тому тільки, що вона воля дитяти, а не наставника, є найбільше божевілля».
Велика заслуга Ушинського полягає в тому, що педагогіку він розглядав у тісному зв'язку з психологією, часто підводив психологічні основи у розв'язанні педагогічних проблем Це мало особливо велике значення, оскільки за тих часів панували ідеї метафізичної та емпіричної психології.
У спадщині В. О. Сухомлинського рельєфно виступає проблема розумового виховання, яка була і завжди буде однією з головних ланок навчально-виховного процесу.
За В.Сухомлинським, розумове виховання — це "надбання знань і формування наукового світогляду, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, вироблення культури розумової праці, виховання інтересу й потреби в розумовій діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями, у застосуванні їх на практиці". (Вибр. твори. В 5-ти т. К.: Рад. школа, 1979—1980.— Т.4.—С.214).
Розумове виховання відбувається в процесі надбання знань, але не зводиться лише до їх накопичення. Знання повинні стати переконаннями особистості, її духовним багатством, впливати на ідейні погляди, результати діяльності людини, на її громадянську активність та інтереси.
Найважливішим засобом розумового виховання є навчання, у процесі якого відбувається розумовий розвиток. "Як без азбуки людина не може читати, так без розумового розвитку, без гнучкої, живої думки неможливе розумове виховання" (т.4, с.215). На багато численних переконливих прикладах Василь Олександрович показав, що успіх розумового виховання залежить від багатьох факторів: від інтелектуального багатства всього шкільного життя; від духовного багатства вчителя, його кругозору, ерудиції, культури; від змісту навчальних програм і характеру методів навчання; від організації розумової праці на уроках і вдома. "Навчання — це лише одна із пелюсток квітки, яка називається вихованням у широкому розумінні слова. У вихованні немає головного і другорядного, як немає головної пелюстки у квітки. У вихованні все головне — і урок, і розвиток різноманітних інтересів у дітей після уроків, і відносини вихованців у колективі" (ї. З, с. 13—14). Знання з кожного предмета мають певний виховний заряд для формування і розвитку творчого розуму. Тому В.Сухомлинський не погоджується з думкою, що для дітей, у яких немає здібностей до математики чи хімії, допустимі неглибокі, поверхові знання з цих предметів.
В. Сухомлинський вважає, що розумове виховання неможливе без спеціального, спланованого, постійного розвитку розумових сил і здібностей дітей. Цією роботою Василь Олександрович керував понад 20 років, учителі починали її за два роки до вступу дітей-до школи, причому паралельно з процесом вивчення мислення дитини, дискретності її мозку, здатності "думати про свої думки".
З метою поліпшення дискретності мозку дитини у Павлиській школі проводять спеціальні уроки мислення. З 5 до 10 років дітям потрібно відкривати якнайбільше незрозумілого, цікавого. Чим більше незрозумілого, тим яскравіший інтерес. У дитини виникає багато "чому?". У такі моменти "дитина думає, спостерігаючи, і спостерігає, думаючи"(т1, с.106).
Розумове виховання в широкому розумінні слова можливе лише за умови отримання дітьми міцних, свідомо засвоєних знань, елементарних істин науки, тобто тих азів, з яких починається навчання і без яких не можна досягти вершини знань. Навчання, побудоване на заучуванні і зубрінні, породжує інертність думки. Той, хто лише заучує, часто стає безпорадним перед елементарним розумовим завданням. Не володіючи навичками відбирати для заучування головне, необхідне, учень не вчиться думати.