23.Характеристик нетрадиційних форм навчання (екскурсії, семінари, заліки, конференції, факультативи, та ін.).

Спеціальними, або додатковими, формами організації навчання, що доповнюють і розвивають класно-урочну діяльність учнів, є: практикум, семінарські і факультативні заняття, навчальні екскурсії, співбесіда, індивідуальні та групові консультації, домашня навчальна робота учнів.

Семінарські заняття використовують у старших класах після вивчення основних розділів програми з метою розвитку інтересу до навчального предмета, підвищення ефективності колективної роботи з осмислення й систематизації знань, формування в учнів уміння самостійно здобувати знання.

Семінарське (лат. seminarius- розсадник) заняття - форма організації навчання, яка передбачає самостійне опрацювання учнями за завданням учителя окремих питань теми з оформленням результатів роботи у вигляді доповіді, реферату.

Основним видом роботи під час проведення семінару є заслуховування та обговорення доповідей учнів. Технологія підготовки і проведення семінарського заняття передбачає певну послідовність дій учителя і школярів, які здійснюють у два етапи:

І. Підготовчий етап:

1. Вибір теми семінару, формулювання його мети, завдань, основних і додаткових питань.

2. Розподіл пізнавальних завдань між учнями з огляду на їхні індивідуальні особливості.

3. Добір основних інформаційних матеріалів.

4. Проведення групових та індивідуальних консультацій, перевірка конспектів.

П. Основний етап:

1. Повідомлення теми, мети, завдань заняття.

2. Мотивація навчальної діяльності.

3. Ознайомлення з доповідями, що підготували учні.

4. Обговорення доповідей, рецензування відповідей.

5. Підбиття підсумків.

Залежно від складності і обсягу вимог шкільні семінари умовно поділяють на три групи: підготовчі заняття; власне семінарські; міжпредметні семінари.

На підготовчих семінарах учнів ознайомлюють з новими формами роботи, розвивають уміння самостійно вивчати програмовий матеріал, складати план і тези виступу, брати участь в обговоренні питань семінару, вести дискусію. За цільовою спрямованістю підготовчі семінари поділяють на семінари повторення і систематизації знань, умінь і навичок; семінари вивчення нового матеріалу; змішані семінари, які передбачають досягнення не однієї, а декількох дидактичних цілей.

Власне семінарські заняття за дидактичною метою поділяють на семінари вивчення нового матеріалу; семінари узагальнювального повторення (залік); змішані, або комбіновані, семінари. За способом проведення (методом) семінарські заняття бувають таких видів: розгорнута бесіда, диспут, коментоване читання, розв'язування задач, обговорення доповідей, повідомлень, результатів творчих робіт. Під час цих семінарів учитель організовує тематичне чи проблемне обговорення зазвичай самостійно вивченої теми, коли учні викладають свою позицію, ставлять питання, дискутують, відповідають на питання. Важливою особливістю є відсутність опитування як окремої частини заняття, а контроль під час таких семінарів поєднується з навчанням, пронизує всі його компоненти.

Міжпредметні семінари передбачають обговорення і повідомлення доповідей, підготовлених на основі матеріалів різних предметів, які комплексно висвітлюють обрану тему. Різновидом міжпредметного семінару є семінар-конференція, який проводять з метою підбиття підсумків довготривалої дослідної роботи або виробничої практики. Такі конференції можуть бути присвячені актуальним проблемам художньої літератури та історії, біології і хімії, математики і фізики.

Практикум - форма організації процесу навчання, яка забезпечує самостійне виконання учнями практичних і лабораторних робіт і застосування засвоєних раніше знань, умінь і навичок.

Технологія проведення практикуму передбачає поділ учнів на малі групи, кожна з яких виконує певний вид лабораторної чи практичної роботи (диференційоване навчання). Складні роботи доручають учням з високим рівнем підготовки. Важливою умовою проведення практикуму є глибокі знання, міцні навички й уміння учнів. Тому йому передують уроки повторення, узагальнення і систематизації навчального матеріалу.

Засобом управління навчальною діяльністю під час практикуму є інструкція, яка регламентує і визначає дії учнів. Водночас лабораторні і практичні роботи мають бути дослідницькими, спрямованими на формування в учнів критичного мислення, уміння здійснювати перевірку наукової достовірності певних закономірностей і положень.

Структура практикумів передбачає таку послідовність етапів:

1. Повідомлення теми, мети і завдань практикуму.

2. Мотивація навчальної діяльності учнів.

3. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок.

4. Ознайомлення учнів з інструкцією.

5. Добір необхідного обладнання і матеріалів.

6. Виконання роботи учнями під керівництвом учителя.

7. Складання звіту.

8. Обговорення і теоретична інтерпретація отриманих результатів роботи.

Практикуми найчастіше використовують під час вивчення дисциплін природничого циклу, а також у процесі трудової і професійної підготовки. їх проводять у лабораторіях, навчальних кабінетах, навчально-дослідних ділянках, навчально-виробничих кабінетах. Це можуть бути роботи щодо збору схем, виміру на місцевості, проведення дослідів і спостережень, вивчення роботи певних механізмів та ін.

Факультатив - форма організації навчання, основними завданнями якої є поглиблення знань учнів старших класів з окремих предметів, розвиток їхніх пізнавальних інтересів і творчих здібностей, підготовка до свідомого вибору професії, до майбутньої праці в певній галузі виробництва, культури і мистецтва. Ця форма створює широкі можливості для стимулювання розумової діяльності учнів і є з'єднувальною ланкою між уроками і позакласними заняттями.

Факультативи забезпечують ефективне групове диференційоване навчання, бо, на відміну від інших форм навчання, для них характерні спільність пізнавальних інтересів учнів, їхнє позитивне ставлення до вивчення обраної галузі, пізнавальна активність.

За освітніми завданнями (за змістом освіти) розрізняють факультативи: поглибленого вивчення навчальних предметів; вивчення додаткових дисциплін (логіка, друга іноземна мова); вивчення додаткової дисципліни з опануванням спеціальністю (стенографія, машинопис); міжпредметні факультативи (курс "Єдність матеріального світу" - суспільствознавство + фізика + біологія).

Кожний з цих видів факультативів за дидактичною метою може бути теоретичним, практичним або комбінованим.

Теоретичні факультативи використовують для поглибленого вивчення окремих тем, розділів, розкриття складних теоретичних проблем. їх проводять у формі лекцій, семінарських занять, науково-теоретичних конференцій. Вони мають таку структуру:

1. Обґрунтування актуальності теми, її теоретичного і практичного значення, створення проблемної ситуації.

2. Розкриття проблеми (пояснення вчителя, виступи з рефератами учнів, розв'язання проблемних завдань, проведення досліджень, демонстрація фільмів тощо).

3. Обговорення результатів пошуку (аналіз учнями обґрунтованих положень, корекція помилкових уявлень).

4. Систематизація знань, їх аналіз.

Практичні факультативи забезпечують формування навичок і вмінь дослідницького характеру в процесі розв'язання технічних завдань. Вони мають таку структуру:

1. Постановка завдань, обґрунтування їх актуальності і практичної значущості (у разі потреби проводять інструктаж).

2. Розв'язання завдань і конкретизація результатів роботи.

3. Обговорення результатів, підбиття підсумків роботи.

Комбіновані факультативи проводяться у формі науково-практичних конференцій, комбінованих чи лекційно-практичних уроків. їх структура залежить від дидактичних завдань і передбачає різні комбінації компонентів.

Заняття в гуртках і клубах за інтересами, так як і факультативні заняття, передбачають реалізацію певної програми діяльності. Однак ця програма не має жорсткої регламентації і припускає внесення суттєвих змін відповідно до навчальних інтересів учнів, різних обставин діяльності, навчально-матеріальних можливостей школи та інших чинників. Гурткова і клубна робота будується на принципах добровільності, розвитку пізнавальної активності та самодіяльності учнів, врахування їхніх вікових та індивідуальних особливостей з використанням ігрових методик.

Заняття предметних гуртків.

Переслідують подвійну мету: а) поглибити вивчений на уроці навчальний матеріал; б) дати додатковий імпульс для розвитку пізнавальних інтересів окремих учнів. Члени предметних гуртків беруть участь у проведенні позакласних та позашкільних заходів навчально-виховного характеру: конкурсів, предметних олімпіад, тематичних вечорів, тижнів та місячників знань тощо. Участь школярів у технічних гуртках сприяє їхній профорієнтації, виховує повагу до праці.

Як правило, предметні гуртки працюють згідно із затвердженим дирекцією навчально-освітнього закладу планом. Регулярність занять - двічі на місяць. Керують ними вчителі-предметники. Нерідко до їхньої роботи залучаються батьки.

Навчальна екскурсія - форма навчального заняття, яке проводять в умовах виробництва, природи, музею з метою спостереження і вивчення учнями різних об'єктів, явищ дійсності, їх взаємозв'язків і взаємозалежностей.

Відмінність екскурсії від уроку як форми організації навчання полягає в тому, що вона не може бути жорстко обмежена в часі, і головний її зміст - сприймання учнями предметів і явищ у природній обстановці.

Характерною ознакою екскурсії є те, що вивчення об'єктів пов'язане з рухом учнів, м'язовими зусиллями і здійснюється через "живе" спостереження і вивчення в реальних умовах.

Основні завдання екскурсії полягають у збагаченні знань учнів; встановленні зв'язків теорії з практикою, життям; вихованні шанобливого ставлення до праці, природи; розвитку творчих здібностей, спостережливості, пам'яті, мислення учнів, їх самостійності; формуванні естетичних почуттів; активізації пізнавальної і практичної діяльності. Навчальна екскурсія, як правило, триває 45-90 хв.

Щоб успішно провести екскурсію, учитель повинен всебічно підготуватися, попередньо ознайомитися з об'єктами вивчення, маршрутом пересування, розробити детальний план, організувати учнів. Важливими чинниками ефективності екскурсії є ерудиція вчителя, здатність до імпровізації, комунікативна культура та ін.

За відповідністю навчальним програмам екскурсії поділяють на програмові (рекомендовані навчальними програмами) і позапрограмні (виходять за межі програми).

Залежно від навчального предмета виокремлюють екскурсії фізичні, географічні, зоологічні, ботанічні та ін.

За змістом навчальні екскурсії бувають тематичні та комплексні (оглядові). Тематичні екскурси проводять у зв'язку з вивченням однієї чи декількох взаємопов'язаних тем одного предмета. Комплексні екскурси охоплюють взаємопов'язані теми двох чи декількох навчальних предметів.

З огляду на час проведення відносно вивчення теми екскурсії поділяють на вступні, поточні, підсумкові. Вступні екскурси передують вивченню нового матеріалу (учні засвоюють опорні поняття, отримують наочні уявлення і практичний досвід, знайомляться з фактами). Поточні екскурсії проводять паралельно з вивченням теоретичного матеріалу для забезпечення глибшого його розуміння, доповнення новими уявленнями. Підсумкові екскурси здійснюють наприкінці навчального року або після вивчення розділу програми, щоб узагальнити і систематизувати теоретичні знання, поглибити і закріпити навички та вміння. Важливе їх завдання - сприяти виявленню зв'язку вивченого на уроках матеріалу з реальними процесами або явищами.

Екскурсії мають таку структуру: повідомлення теми, мети, завдань екскурсії; мотивація навчальної діяльності; актуалізація чуттєвого досвіду та опорних знань; сприйняття форм і зовнішніх особливостей об'єктів; узагальнення і систематизація знань; підбиття підсумків екскурсії і повідомлення індивідуальних завдань; оформлення результатів роботи.

Важливим є підсумковий етап екскурсії. Ним може бути бесіда на екскурсійному об'єкті, під час якої учні отримують відповіді на запитання, уточнюють певні теоретичні й практичні знання навчальної програми з предмета. Проте основна робота проводиться на навчальних заняттях. За матеріалами екскурсії учні готують звіти у формі невеличких описів, колекцій, які згодом експонуються на виставці. Спостереження, зроблені під час екскурсії, вони використовують на наступних уроках, вивчаючи відповідний матеріал.

Існують певні дидактичні вимоги до екскурсії: наявність у школі системи екскурсійної роботи; ретельна підготовка вчителя; чітке визначення освітніх і виховних' завдань; вибір оптимального змісту та екскурсійних об'єктів; дотримання логіки пізнавального процесу; систематичне створення проблемних ситуацій; оптимальний вибір адекватних методів і прийомів; раціональне поєднання слова і наочності.

Основними методами навчання під час екскурсії є розповідь, пояснення, бесіда, спостереження, дискусія, створення схем, замальовок та ін.

З метою допомогти учням подолати прогалини в знаннях і попередити відставання в учінні проводять індивідуальні та групові консультації.

Консультація (лат. сопsultatio - звернення за порадою) - форма організації навчання, що полягає в наданні вчителем порад учням з метою скоригувати, систематизувати їхні знання, зорієнтувати у вимогах і структурі навчальної програми.

Ця форма використовується також для задоволення потреб окремих учнів у поглибленому вивченні різних предметів, техніки, мистецтва. Консультації проводять у позаурочний час. Вони можуть мати характер співбесіди, самостійного виконання учнями завдань під керівництвом учителя, проте найчастіше будуються за принципом запитань і відповідей. Розрізняють поточні, тематичні (присвячені ключовим положенням конкретної теми) та узагальнювальні (під час підготовки до екзаменів чи заліків) консультації. За кількістю учасників консультації є групові та індивідуальні. У школі часто практикується виокремлення спеціального дня і часу консультації.

Консультації

Потреба в консультуванні учнів виникає з різних причин. Нерідко вони стикаються з певними труднощами під час самостійного опрацювання навчального матеріалу або виконання завдання. Правильно організована консультація допомагає подолати їх. Консультуючи, вчитель не дає готових відповідей, а спрямовує пізнавальну діяльність учнів так, щоб вони самостійно зрозуміли питання, розв'язали складне завдання, збагнули суть виучуваного матеріалу.

Під час консультації з конкретної теми доцільно ставити учням запитання також з уже засвоєного навчального матеріалу. Це дає змогу вчителеві виявити прогалини в знаннях учнів, порадити, як їх усунути.

Домашня навчальна робота. Вона доповнює діяльність учнів на уроках, відрізняється великою самостійністю, проводиться без керівництва учителя. Деякі педагоги відкидають необхідність домашніх завдань, але більшість підкреслює велике значення домашньої роботи для формування навички самостійної розумової праці, почуття відповідальності за доручену справу. Існують різноманітні види домашніх завдань: а) робота з текстом підручника; б) виконання різноманітних вправ і розв'язування задач; в) виконання письмових і графічних робіт. У практиці досвідчених учителів зустрічаються і такі види домашніх завдань: а) прочитати статтю в науково-популярній книзі або журналі; б) переглянути кінофільм; в) проконсультуватися у тієї чи іншої особи про якусь подію, факт; г) спостерігати природне чи побутове явище; ґ) провести нескладний дослід. Домашня робота виконується учнями успішно, якщо сформовано пізнавальний інтерес, дотримано принципів доступності, посильності, оптимальності, а також якщо своєчасно повідомлено об'єм домашнього завдання, учитель систематично його перевіряє, удома є умови для його виконання. У нормативних документах про школу вказано норми часу для виконання домашнього завдання: 1 клас — до 1 години; 2-3 класи — до 1,5; 4-5 класи — до 2; 6-7 класи — до 2,5; 8 клас — до 3; 9-11 класи — до 4.

Учнів потрібно навчити виконувати домашнє завдання: бути уважними і спостережливими; вміти запам'ятовувати; користуватися мислительними операціями; цінувати і розподіляти час; фіксувати прочитане, побачене, прослухане; писати тези, конспекти, реферати, анотації, рецензії. Готувати учнів до виконання домашніх завдань потрібно на уроці при повній їх увазі, координуючи їх з домашніми завданнями, які дали учням інші вчителі, давати повну інформацію, що і як робити.