- •Педагогіка
- •1. Наука педагогіка, її предмет, основні категорії. Вклад я.А.Коменського, г.К.Сковороди, о.В.Духновича, к.Д.Ушинського та ін. В педагогічну науку.
- •5. Зміст понять: людина, особистість, розвиток, формування особистості. Аналіз сучасних теорій розвитку особистості.
- •7. Роль біологічних та соціальних факторів у розвитку особистості.
- •8. Роль діяльності та спілкування у розвитку і вихованні особистості.
- •21. Основні критерії удосконалення змісту шкільної освіти.
- •27. Дидактичні засади підготовки вчителя до уроку.
- •29. Домашня навчальна робота школярів як дидактична проблема. Шляхи оптимізації домашніх завдань.
- •33. Поняття виховання, основні його категорії: виховання, самовиховання та перевиховання.
- •40. Методи стимулювання виховання. Педагогічні вимоги щодо їх застосування.
- •44. А.С.Макаренко про етапи розвитку колективу та шляхи його створення.
- •45. Сімейне виховання − перша і найголовніша ланка національного виховання.
- •46. Основи козацької педагогіки як культурного феномена української духовності.
- •47. Форми взаємозвʼязку школи та сімʼї. А.С.Макаренко та в.О.Сухомлинський про сімейне виховання.
- •48. Зміст, форми, методи морального виховання учнів. Етнопедагогіка про моральне виховання.
- •49. Основи статевого виховання учнівської молоді. Установка українського народознавства з питань кохання, шлюбу, міцної сімʼї, виховання дітей.
- •52. Естетичне виховання учнів, його завдання та зміст. Роль національного мистецтва, народних традицій в естетичному вихованні.
- •53. Фізичне виховання учнів, його роль, завдання, зміст і форми організації.
- •57. Професійно-педагогічні та особисті якості вчителя.
- •58. Зміст, завдання, форми і методи розумового виховання учнів.
8. Роль діяльності та спілкування у розвитку і вихованні особистості.
Діяльність — важлива форма вияву активного ставлення людини до навколишньої дійсності.
На анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розвиток особистості впливають такі види діяльності: ігрова, навчальна, трудова, творча, спортивна, художня, громадська, а також праця із самообслуговування.
Спілкування — один з універсальних способів вияву групової форми буття людей. Спілкування буває таких видів: особистість-особистість, особистість-група, особистість-колектив, група-група, група-колектив. За змістом воно може бути ділове (формальне) і особисте (неформальне).
Важливою умовою розвитку і нормування особистості є вияв нею активності в цьому процесі. Активність може виявлятися в діях, у пізнанні навколишньої дійсності, у спілкуванні, у впливі на оточення, у впливі на самого себе (у самовихованні).
Слово "активність" походить від латинського і означає діяльний, енергійний, ініціативний. Активна людина прагне до живої участі у всьому. У словнику Даля є доповнення до визначення активності: "Активний діяльний, діючий, живий, життєвий, не задубілий, не мертвий". Отже, активність визначається через діяльність. Цих два поняття вченими часто ототожнюються. Активність — не природжена риса, вона може змінюватися з розвитком особистості, зміною соціального середовища. Біологічна активність є передумовою для соціальної. В. О. Сухомлинський вважав, що активність людини свідчить про її переконаність. Поняття активності складне. З точки зору біології — це пристосування до навколишнього середовища, фізіології — це регулятивна функція мозку, психології — зміна поведінки і своїх психічних властивостей, гносеології — діяльне пізнання, педагогіки — це риса людини, яка виявляється в готовності, у прагненні до самостійної діяльності, а також у якості здійснення діяльності та виборі оптимальних шляхів для досягнення мети.
Внутрішніми стимулами активності є потреби, інтереси особистості. Потреба — джерело активності. Де немає потреби, не може бути мови про активність.
Анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розвиток особистості здійснюється в діяльності.
Діяльність - спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійсність зміни.
Основними компонентами діяльності є:
- суб'єкт з його потребами;
- мета, відповідно до якої предмет перетворюється на об'єкт, на який спрямовано діяльність;
- засіб реалізації мети;
- результат діяльності.
У роки навчання школяр бере участь в ігровій, навчальній, трудовій, художній, спортивній та громадській діяльності, які забезпечують його всебічний розвиток. "Тільки та діяльність дає щастя душі, - писав українсько-російський педагог Костянтин Ушинський (1824-1870), - зберігаючи її гідність, яка виходить з неї самої, отже, діяльність улюблена, діяльність вільна; а тому, наскільки потрібно виховувати в душі прагнення до діяльності, настільки ж потрібно виховувати і прагнення до самостійності або свободи: один розвиток без другого, як ми бачимо, не може посуватися вперед".
Важливою умовою ефективності розвитку особистості є її активність, здатність до свідомої трудової та соціальної діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетворення навколишнього середовища й себе. Активність виявляється у рухах, пізнанні навколишньої дійсності, у спілкуванні, впливі на оточення й на себе. Цілеспрямовану активність, направлену на вдосконалення себе, називають самовихованням.
Найголовнішими видами діяльності є гра, навчання і праця. Гру вважають провідним видом діяльності для маленької дитини, хоча важливою вона є й для школярів, нерідко граються і дорослі. Навчання характерне для школяра, але навчаються також дорослі люди. Праця є видом діяльності, яку здійснюють дорослі, але працювати можуть і школярі. Тому поділ видів діяльності за принципом, що маленькі діти граються школярі - навчаються, а дорослі - працюють, певною мірою відносний. Можна погодитися лише з твердженням, що на кожному віковому етапі превалює певний вид діяльності.
Пізнавальна активність сприяє інтелектуальному розвитку дитини. Тому змалку слід підтримувати дитячу цікавість, відповідати на запитання дитини, розвивати в неї інтерес до знань. Український педагог Василь Сухомлинський (1918-1970) з цього приводу писав: "Лінощі, недбальство, слабовілля, розпущеність у навчанні означають, що ти закладаєш корінь свого паразитичного існування".
Активність особистості в трудовій діяльності сприяє її фізичному й інтелектуальному розвитку, готує до майбутнього професійного самовизначення. Активність дитини у спілкуванні дає їй змогу набути морального досвіду поведінки, визначити своє місце в колективі, вчить її підкорятися і керувати іншими.
Рушійною силою будь-якої діяльності, вияву в ній активності е потреби. Педагог покликаний відкрити вихованцям багатоманіття корисних для їх розвитку видів діяльності та спонукати до корисних справ, стримуючи від шкідливих.