8.Світоглядні орієнтації художньої культури античності.

Релігіястародавніх греків і римлян, як у багатьох народів світу, представляла собою віру в багатобожжя. Спочатку боги-культи були общинно-місцевогохарактеру, потім намітилася тенденція поглинання місцевих богів великими богами (у Греції - богами-олімпійцями, в Римі - верховними богами, причому грецькі традиції пантеону переселилися в Рим). Безсумнівно, у стародавніх греків і римлян була язичницька віра, вона підкріплювалася міфологічними віруваннями, аміфологіястала відображенням світорозуміння стародавньої людини. Створення великих і складнихміфологічнихоповідань було справою багатьох поколінь, тому невипадково шар міфів представлялет собою цінну частину світової літератури.Міфипоклали початок розвитку епосу як уфольклорі, так і в художній літературі. Греки і римляни, спираючись наміфологічнісюжети, створювали свої епічнітвори; до таких можна віднести грецькі твори «Іліада» і «Одіссея» і римську «Енеїду». Основні риси античного епосу запозичувалисясередньовічнимиказками, і тому можна виділити безліч спільних рис між античним ісередньовічнимепосом: 1) у центрі оповіді -людина, їїдоляі участь в долі держави (міста і т.д.); 2) форма оповідання -подорожзпригодамита вчиненням подвигів; 3)образгероя - образ воїна: переможця, героїчної людини; 4) обов'язкова наявність героїв особливого плану - надсили (у Греції та Римі цією силою є боги); 5)моваістильдуже великовагових, громіздкі; повільний розвиток сюжетів, безліч авторських відступів; 6) автор у ходірозповідізаймає різні позиції: то спостерігач, то учасник подій, то історикописець(але всередньовічномуепосі авторське начало ослаблене в зв'язку зіснуваннямбільшості творів в усній формі). Багатство міфологічних сюжетів невичерпне. Їх глибокийсимволізмдозволяє авторам послеантічних епох, звертаючись до одного йтогож міфу, розкривати його новий сенс. Якприклад можна навести долю одного з найпопулярніших міфів - міфу про Антигоні. Найбільш яскраве втілення він знайшов у трагедії давньогрецькогодраматургаСофокла; нове трактування цей міф знайшов у творах Расіна і Альфьєрі. Особливо частосюжетвикористовувався в оперному мистецтві XVIII століття. У ХХ століттіписьменникиособливо підкреслювали гуманістичну спрямованість і пацифістські ідеї міфу. Антивоєнними вийшли п'єса Б. Брехта «Антігона» ( 1948 р ) ІновелаР. Хоххут «Берлінська Антігона» ( 1966 р ). Якщо міф втрачає свої властивості, вінперетворюється на казку. У справжньому міфі завжди відображена дійсність, це дозволяєписьменникамаж до сучасності використовувати його для різного тлумачення і нового осмислення в трактуванні своїх творsd/

Культураантичних Греції і Риму являє собоюпроцесстановлення і розвитку різних форм матеріальної і духовної діяльності. «У конкретні періоди суспільні пріоритети віддаються різних видів цієї діяльності, але у всі століття найбільш повно висловлювала свої тенденції античності культура художня - мистецтво.» Перш за все антична художня культура (особливо грецька) космологічна (космосвиступає її абсолютом), і в такому підході до світу, природи,космосуантичнілюдирозробляли естетичні категорії, тісно пов'язані між собою:краса(в її основі лежать характеристики онтологічного порядку: домірність, визначеність і єдність у різноманітті), міра (характеристика досконалості) і гармонія (розуміння всього між видимими частинами споглядаємо і «внутрішньоюприродоюречей»). Грецьке мистецтво визначалося наявністю канонів, сукупності правил, що визначають основні естетичні принципи, акультура Римувідрізняється від неї великою різноманітністю і строкатістю форм, так якримське мистецтвовідчувала вплив грецької та інших народів, підкорених Римом.