- •Мовознавство як наука.
- •Місце мовознавства в системі наук.
- •Методи вивчення мов.
- •Мова і суспільство.
- •Функції мови.
- •Мова як історичне явище.
- •Специфіка мови як соціального явища.
- •Давні спроби пояснення походження мов і їхня наукова неспроможність.
- •Наукові дані про походження людини і мови.
- •Зовнішні і внутрішні чинники розвитку мов.
- •Диференціація й інтеграція – основні процеси розвитку мов.
- •Інтеграція мов. Субстрат, суперстрат і адстрат.
- •Мови в епоху рабовласницького ладу і феодалізму.
- •Утворення національних мов і різні шляхи їх формування.
- •Національна мова – основа духовного життя народу.
- •Літературна мова і літературна норма.
- •Значення школи в утвердженні норми літературної мови.
- •Структурні рівні мови: фонетика, лексика і граматика.
- •Нерівномірність розвитку різних структурних елементів мови.
- •Творення звуків людської мови (мовний апарат і цнс)
- •Артикуляція звука і артикуляційна база.
- •Акустичні властивості звуків. Тембр.
- •Фонетичне членування мовленнєвого потоку (фраза, такт, склад, звук).
- •Склад, типи складів.
- •Наголос і його типи.
- •Принципи класифікації голосних звуків.
- •Принципи класифікації приголосних звуків.
- •Поняття про фонеми. Співвідношення між звуком і фонемою.
- •Диференційні й інтегральні ознаки фонем.
- •Алофони фонем.
- •Комбінаторні уподібнювальні зміни звуків.
- •Комбінаторні розподібнювальні зміни звуків
- •Позиційні й фонетично не зумовлені зміни звуків.
- •Асиміляція й дисиміляція звуків (регресивна і прогресивна, контактна і дискантна).
- •Поняття про фонетичні закони, їх особливості.
- •Порівняльна характеристика фонетичних систем рідної та виучуваної мов.
- •Звукова мова і письмо. Значення письма в розвитку суспільства.
- •Розділи лексикології: семасіологія, описова лексикологія, фразеологія, етимологія, ономастика і лексикографі.
- •Слово – основна значуща одиниця мови.
- •Лексичне значення слова.
- •Як предмети і явища навколишньої дійсності одержують свої назви?
- •Слова мотивовані і немотивовані.
- •Багатозначність слова. Пряме й переносне значення.
- •Розвиток значення слова.
- •Різні способи переносу назв: за подібністю, за функцією, за суміжністю.
- •Основні шляхи збагачення словникового складу мови. Табу й евфемізми.
- •Різні шляхи і способи лексичних запозичень.
- •Мовний пуризм, його позитивні і негативні сторони.
- •Історичні зміни словникового складу мови. Історизми й архаїзми.
- •Етимологія. Принципи і прийоми етимологічних досліджень.
- •Лексико-семантичні групи слів.
- •Терміни й загальновживані слова. Джерела термінології
- •Стилістичне розшарування словникового склад.
- •Принципи поділу слів за частинами мови.
- •Лексикографія. Основні типи лінгвістичних словників.
- •Будова словникових статей у словниках різного типу.
- •Граматика, її роль у мові.
- •Граматичні значення і граматичні категорії.
- •Лексичне і граматичне значення, їх відмінність.
- •Типи граматичних значень.
- •Синтетичні способи вираження граматичних значень.
- •Аналітичні способи вираження граматичних значень.
- •Типи афіксації: аглютинація і фузія.
- •Види морфем.
-
Наголос і його типи.
Наголос - виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів. Розрізняють словесний (тактовий), фразовий, логічний і емфатичний наголос. Словесний наголос буває динамічним, музикальним і кількісним. Динамічний (силовий, експіраторний) наголос - виділення (вимова) одного із складів слова (такту) більшою силою, тобто сильнішим видихом струменя повітря. Він характерний для української, англійської, чеської, німецької, французької, італійської, іспанської та багатьох інших мов. Сила динамічного наголосу в мовах неоднакова. Так, в німецькій мові він сильніший, ніж у французькій. Динамічний наголос може бути фіксованим (зв'язаним), тобто в усіх словах падає на певний склад (перший, останній тощо) і вільним (нефіксованим), тобто може падати на будь-який склад. Фіксований наголос характерний для польської, чеської, французької, естонської та інших мов. Наголос на першому складі притаманний чеській, словацькій, латиській, угорській, естонській, фінській, чеченській, монгольській, дравідським мовам, на другому - лезгинській, на передостанньому - польській, гірській марійській, більшості індонезійських мов, на останньому - французькій, вірменській, удмуртській, нанайській, тюркським мовам. Вільний (нефіксований) наголос характерний для української, російської, білоруської, сербської, хорватської, литовської, мордовської, абхазької та інших мов. У мовах з фіксованим і з нефіксованим наголосом наголос може бути нерухомим (постійним) і рухомим. Нерухомий наголос у будь-яких формах слова падає на один і той самий склад. Рухомий наголос у формах одного й того ж слова падає на різні склади. Деякі слова можуть мати два наголоси - головний і побічний. Побічний наголос, як правило, мають складні слова: п'ятиповерховий, перекотиполе, психолінгвістика. Яскраво виражений побічний наголос в англійській мові, причому він є не тільки у складних словах, а у всіх словах, які мають більше чотирьох складів і в яких головний наголос падає на другий або третій склад від кінця. Фразовий наголос - виділення певного слова у фразі. огічний наголос - особливе виділення якогось слова чи кількох слів у всьому висловлюванні. Наприклад: Брат прийшов до мене (не хтось інший). Брат прийшов до мене (таки прийшов). Брат прийшов до мене (не до вас). Емфатичний наголос - емоційне виділення тих чи інших слів у висловлюванні напруженою вимовою певних звуків. Наприклад: Він чу-до-о-ова людина!
-
Принципи класифікації голосних звуків.
Відмінності між окремими голосними звуками полягають в особливостях типового для кожного з них тембру. Однак описати голосні звуки за тембром дуже складно, через що найпоширенішою класифікацією голосних є артикуляційна, тобто за ступенем просування язика вперед або назад і ступенем його підняття при їх творенні. За цими ознаками голосні поділяються на голосні переднього, середнього та заднього рядів і низького, середнього та високого піднесення. Більшість голосних - це голосні переднього і заднього рядів. Голосних середнього ряду мало. Так, наприклад, в українській і тюркських мовах нема жодного. Дехто навіть схильний вважати, що голосні середнього ряду - це пересунені голосні переднього і заднього рядів: російський звук [ы] пересунений з переднього ряду, а [а] із заднього ряду. Подана таблиця класифікації голосних є спрощеною і не розкриває всіх параметрів характеристики звуків. У сучасному мовознавстві набула поширення схема голосних у вигляді різностороннього чотирикутника, яка, здається, найбільшою мірою відтворює реальне місце кожного звука в класифікації за рядами і піднесеннями. а положенням губ під час артикуляції звуків розрізняють лабіалізовані і нелабіалізовані голосні. Лабіалізовані вимовляються з участю витягнених і заокруглених губ. За положенням м'якого піднебіння при артикуляції голосні поділяються на ротові й носові. При творенні ротових м'яке піднебіння підняте і закриває прохід повітря в ніс, а при творенні носових м'яке піднебіння опущене і повітря проходить у ніс. Залежно від ступеня розкриття рота розрізняють відкриті та закриті голосні. При вимовлянні закритих м'язи більш напружені, ніж при артикуляції відкритих. За тривалістю звучання розрізняють довгі й короткі голосні.