18. Структурні рівні мови: фонетика, лексика і граматика.

Мовна система не є однорідною, тобто вона має складну структуру, оскільки складається з більш часткових систем які називаються рівнями або ярусами. Розрізняють основні і проміжні рівні. До основних рівнів належать: фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний, синтаксичний. За роллю в структурі мови, виділяють нижчі та вищі рівні. До проміжних рівнів належать морфонологічний, словотвірний, фразеологічний.

19. Нерівномірність розвитку різних структурних елементів мови.

20. Творення звуків людської мови (мовний апарат і цнс)

Спеціально створених природою органів мовлення немає. Звуки творять органами, які виконують життєво важливі фізіологічні функції. Творення ними звуків мовлення - це, так би мовити, їхнє додаткове навантаження. Тому терміни органи мовлення, мовленнєвий апарат є умовними. Органи мовлення складаються з органів дихання й органів, які безпосередньо беруть участь у творенні звуків. Умовно можна виділити три "поверхи" мовленнєвого апарату - нижній, середній і верхній. До нижнього належить апарат дихання - легені, бронхи, трахея та діафрагма. їх функція - накопичувати й видихати необхідний для творення звуків повітряний струмінь. Середній поверх - гортань. Гортань - це своєрідна трубка, яка складається з персневидного та розміщеного над ним щитовидного хрящів (виступ щитовидного хряща у чоловіків називають адамовим яблуком, або кадиком) і двох рухомих пірамідальних хрящів. До щитовидного і двох пірамідальних хрящів прикріплені голосові зв'язки - дві натягнуті еластичні мускульні плівки, які складаються з волокон, розташованих у горизонтальному, вертикальному й діагональному напрямках. Отже, на середньому поверсі творяться голос і шум, а не конкретні звуки. Верхній поверх - надставна порожнина (її ще називають надставною трубою), до якої належать порожнини глотки (фаринкс), рота і носа. Це резонатор, де творяться обертони і резонаторні тони та шуми, тобто конкретні звуки. Ротову й носову порожнину розділяють тверде (palatum) та м'яке піднебіння (velum), яке закінчується піднебінною завісою і маленьким язичком (uvula). Коли м'яке піднебіння опущене, порожнина рота змикається з порожниною носа і частина повітря проходить через ніс. Порожнина рота має здатність змінювати свою форму й об'єм завдяки рухомим органам - губам, язику, язичку, м'якому піднебінню. Язик складається з трьох частин: кореня, спинки й кінчика. Спинка ділиться на передню, середню і задню. Залежно від того, яка частина язика бере участь у творенні звуків, розрізняють передньоязикові, середньоязикові і задньоязикові звуки. Усією роботою органів мовлення керує вища нервова система.

21. Артикуляція звука і артикуляційна база.

Робота органів мовлення, тобто сукупність їх порухів при вимові певного звука, називається артикуляцією. В артикуляції розрізняють три фази - екскурсію, кульмінацію і рекурсію. Екскурсія, або приступ, - початковий рух органів мовлення, підготовка органів мовлення до вимови звука. Так, перш ніж вимовити звук [б], потрібно зімкнути губи, щоб потім видихуване повітря їх розімкнуло, а перед вимовою звука [з] необхідно утворити щілину, щоб видихуване повітря могло вільно проходити і тертися об стінки цієї щілини. Кульмінація, або витримка, - положення органів мовлення в момент вимовляння звуків. Рекурсія, або відступ, - повернення органів мовлення у вихідне положення. За участю артикуляції органи мовлення поділяються на активні й пасивні. Активні органи рухомі, вони виконують головну роботу при творенні звуків. До них належать язик, губи, нижня щелепа, м'яке піднебіння та язичок. Пасивні органи нерухомі й виконують при творенні звуків допоміжну функцію. До них належать зуби, альвеоли, тверде піднебіння, задня стінка зіва, верхня щелепа й порожнина носа. Артикуляція у кожній мові має свої особливості. Так, для англійської мови характерне напружене положення губ і розслаблення передньої частини язика. В українській мові більшість приголосних утворюється зближенням передніх частин органів мовлення. В англійській мові - більш далеке, більш заднє творення звуків (язик наближається до альвеол). Французьке [г] твориться вібрацією маленького язичка, тоді як українське [р] є передньоязиковим. Польське м'яке [s'] відрізняється від [с'] українського шепелявістю. Німецький приголосний [h] вимовляється з придихом, а перед початковим [а] в німецькій мові має місце вибух без голосу. Сукупність артикуляційних навичок, характерних для певної мови, називається артикуляційною базою. Артикуляційна база рідної мови часто перешкоджає людині оволодіти вимовою звуків іншої мови, що виявляється в акценті. Так, представникам неслов'янських мов важко оволодіти вимовою м'яких приголосних (в російському мовленні іноземців часто можна почути нужно приходиш, трудно писат тощо), а в українців виникають певні труднощі у вимові англійських інтердентальних [о], [6], французького увулярного [г] тощо.