
- •Мовознавство як наука.
- •Місце мовознавства в системі наук.
- •Методи вивчення мов.
- •Мова і суспільство.
- •Функції мови.
- •Мова як історичне явище.
- •Специфіка мови як соціального явища.
- •Давні спроби пояснення походження мов і їхня наукова неспроможність.
- •Наукові дані про походження людини і мови.
- •Зовнішні і внутрішні чинники розвитку мов.
- •Диференціація й інтеграція – основні процеси розвитку мов.
- •Інтеграція мов. Субстрат, суперстрат і адстрат.
- •Мови в епоху рабовласницького ладу і феодалізму.
- •Утворення національних мов і різні шляхи їх формування.
- •Національна мова – основа духовного життя народу.
- •Літературна мова і літературна норма.
- •Значення школи в утвердженні норми літературної мови.
- •Структурні рівні мови: фонетика, лексика і граматика.
- •Нерівномірність розвитку різних структурних елементів мови.
- •Творення звуків людської мови (мовний апарат і цнс)
- •Артикуляція звука і артикуляційна база.
- •Акустичні властивості звуків. Тембр.
- •Фонетичне членування мовленнєвого потоку (фраза, такт, склад, звук).
- •Склад, типи складів.
- •Наголос і його типи.
- •Принципи класифікації голосних звуків.
- •Принципи класифікації приголосних звуків.
- •Поняття про фонеми. Співвідношення між звуком і фонемою.
- •Диференційні й інтегральні ознаки фонем.
- •Алофони фонем.
- •Комбінаторні уподібнювальні зміни звуків.
- •Комбінаторні розподібнювальні зміни звуків
- •Позиційні й фонетично не зумовлені зміни звуків.
- •Асиміляція й дисиміляція звуків (регресивна і прогресивна, контактна і дискантна).
- •Поняття про фонетичні закони, їх особливості.
- •Порівняльна характеристика фонетичних систем рідної та виучуваної мов.
- •Звукова мова і письмо. Значення письма в розвитку суспільства.
- •Розділи лексикології: семасіологія, описова лексикологія, фразеологія, етимологія, ономастика і лексикографі.
- •Слово – основна значуща одиниця мови.
- •Лексичне значення слова.
- •Як предмети і явища навколишньої дійсності одержують свої назви?
- •Слова мотивовані і немотивовані.
- •Багатозначність слова. Пряме й переносне значення.
- •Розвиток значення слова.
- •Різні способи переносу назв: за подібністю, за функцією, за суміжністю.
- •Основні шляхи збагачення словникового складу мови. Табу й евфемізми.
- •Різні шляхи і способи лексичних запозичень.
- •Мовний пуризм, його позитивні і негативні сторони.
- •Історичні зміни словникового складу мови. Історизми й архаїзми.
- •Етимологія. Принципи і прийоми етимологічних досліджень.
- •Лексико-семантичні групи слів.
- •Терміни й загальновживані слова. Джерела термінології
- •Стилістичне розшарування словникового склад.
- •Принципи поділу слів за частинами мови.
- •Лексикографія. Основні типи лінгвістичних словників.
- •Будова словникових статей у словниках різного типу.
- •Граматика, її роль у мові.
- •Граматичні значення і граматичні категорії.
- •Лексичне і граматичне значення, їх відмінність.
- •Типи граматичних значень.
- •Синтетичні способи вираження граматичних значень.
- •Аналітичні способи вираження граматичних значень.
- •Типи афіксації: аглютинація і фузія.
- •Види морфем.
-
Акустичні властивості звуків. Тембр.
Акустика розрізняє в звуках силу, висоту, довготу і тембр. Сила звука залежить від амплітуди (розмаху) коливання: чим більша амплітуда, тим звук сильніший. Висота звука залежить від частоти коливань за одиницю часу: чим більша частота коливань, тим вищий звук. Довгота звука залежить від тривалості звучання. Сила, висота і тривалість пов'язані з різними типами словесного наголосу в мовах.Особливо важливим для звуків людської мови є тембр (від фр. timbre "дзвіночок") - звукове забарвлення. Тембр виникає внаслідок накладання на основний тон додаткових тонів, які є вищими від основного. Такі тони називають обертонами (від нім. ober "верхній, вищий"). Якщо основний тон дорівнює 100 герцам, то виникають обертони в 200, 300, 400 герців. В утворенні тембру провідну роль відіграє резонатор - порожнє тіло з твердими стінками й отвором певного. Самі обертони є слабкими, але їх звучання може бути посилене резонатором - тілом, у якому відбувається явище резонансу. Явище резонансу полягає в тому, що коливання звучного тіла викликають коливання іншого тіла, яке перебуває в замкнутому просторі (в порожнині). Так, скажімо, гучний звук у горах відбивається (резонує) відлунням; якщо камертон, який звучить, наблизити до іншого камертона, то той також почне звучати. Резонатором при творенні звуків мовлення є порожнина рота, носа і глотки, яка під час вимови різних звуків змінює свою форму й об'єм, що зумовлює появу різних резонаторних тонів, тобто утворення різних звуків. Зміна форми резонаторів, яка посилює певний обертон, визначає відмінності в тембрі звука. Два звуки можуть бути однаковими за основним тоном, але різними за тембром. У кожної людини є свій тембр, але й кожен звук має свій тембр. Тембр - це основний параметр звуків, і вони (звуки) розрізняються передусім за тембром (мовленнєвою формантою).
-
Фонетичне членування мовленнєвого потоку (фраза, такт, склад, звук).
Мовленнєвий потік членується на відрізки різного розміру. Ці відрізки і є основними фонетичними одиницями. До них належать фрази, такти, склади і звуки. Найкрупнішою фонетичною одиницею є фраза. Фраза - відрізок мовлення, що становить собою інтонаційно-змістову єдність, виділену з двох боків паузами. У середині фрази не може бути паузи, оскільки вона б спотворила зміст. І хоча членування на фрази допускає варіативність, однак ця варіативність має певні обмеження, продиктовані змістом. Отже, при членуванні мовленнєвого потоку с варіанти, але немає сваволі. Фраза розпадається на такти. Такт - частина фрази, об'єднана одним наголосом. У мовознавстві такт ще називають фонетичним словом. Такти членуються на склади, оскільки кожен такт складається з декількох зростань і спадів звучності. Склад у свою чергу складається зі звуків - мінімальних фонетичних одиниць. Потрібно зазначити, що в мовленні звуки, як правило, окремо не вимовляються, а лише в складі, який є найменшою одиницею мовленнєвого ланцюжка.
-
Склад, типи складів.
Існує три теорії складу: еспіраторна, мускульної напруги і сонорна. Еспіраторна теорія визначає склад як звук або комплекс звуків, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря. За теорією мускульної напруги склад - це частина такту, яка вимовляється з єдиною мускульною напругою. Його (склад) можна зобразити як дугу мускульної напруги (зусилля, вершина, ослаблення). склад - це частина такту, яка вимовляється з єдиною мускульною напругою. Його (склад) можна зобразити як дугу мускульної напруги (зусилля, вершина, ослаблення). виходить із того, що за звучністю склад має вершину (ядро) і периферію. Вершина - момент найвищої звучності. Периферія складається з ініціалі й фіналі. Ініціаль - наростання звучності до вершини, а фіналь - затухання звучності після вершини. За цією теорією, склад - частина такту, яка складається з більш звучного і прилеглих до нього менш звучних звуків. Найнижчу звучність мають шумні глухі, найвищу – голосні. Оскільки вершиною складу є найзвучніші звуки, то вони є складотворчими. До них належать переважно голосні. У деяких мовах складотворчими є сонорні [р], [л]. Склади мають різну структуру. Розрізняють відкриті, закриті, прикриті і неприкриті склади. Відкритий склад закінчується голосним (мати), закритий закінчується приголосним (кіт), прикритий починається з приголосного (та, він), неприкритий - з голосного (от). Враховуючи всі чотири характеристики, можна виділити такі типи складів: 1) відкритий неприкритий (V*): і, у, о, англ. eye [al], ear [із] "вухо", are [а:] "є";2) закритий прикритий (CVC): сад, кіт; англ. hat [hat] "капелюх", top [top] "вершина", look [lu:k] "погляд"; 3) відкритий прикритий (CV): на, те, до; англ. day [del] "день", know [nou] "знати", far [tax] "далеко"; 4) закритий неприкритий (VC): ар, ось, от, ум; англ. is [iz] *V ice [ais] "лід", arm [a:m] "рука". У різних мовах структура складів не збігається.