КПК_комент_2012_ч2

Глава 42. Загальні засади міжнародного співробітництва

підозрюються (обвинувачуються) у вчиненні злочинів, передачу або прийняття кри­ мінального переслідування.

Аналіз різних поглядів щодо сутності і поняття міжнародної правової допомоги у кримінальних справах, а також відповідних двосторонніх і багатосторонніх міжна­ родних договорів у цій сфері дає змогу виділити її характерні ознаки. Правовою осно­ вою цього виду співробітництва є міжнародний договір чи взаємність, підтверджена відповідними документами. При цьому термін «міжнародний договір» розуміють як родовий щодо групи міжнародно-правових актів, які можуть мати різне найменуван­ ня. Відповідно до п. 1 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. «договір» означає міжнародну угоду, яка укладена між державами в письмовій формі і регулюється міжнародним правом, незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, у двох чи в декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від його конкретного найменування.

2) Аналізуючи запропоновану законодавцями дефініцію поняття «видача особи (екстрадиція)», можна виділити такі його ознаки:

-основною передумовою її реалізації є розшук особи компетентними органами іншої держави;

-метою цієї процедури є притягнення до кримінальної відповідальності або ви­ конання вироку.

Уцьому пункті коментованої статті визначено своєрідний алгоритм провадження екстрадиції:

-офіційне звернення про встановлення місця перебування на території запитува­ ної держави особи, яку необхідно видати, та видачу такої особи;

-перевірка обставин, що можуть перешкоджати видачі;

-прийняття рішення за запитом;

-фактична передача такої особи під юрисдикцію запитуючої держави.

Інститут екстрадиції регулюється гл. 44 КПК «Видача осіб, які вчинили кримі­ нальне правопорушення».

Основними міжнародними нормативними актами, які регламентують питання ви­ дачі осіб (екстрадиції), є:

-Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р. з двома додаткови­ ми протоколами, ратифіковані ЗУ від 16 січня 1998 р. № 43/98-ВР;

-Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р. (Мінська конвенція), ратифікована ЗУ від 10 листопада 1994 р. № 240/94-ВР і Протокол до конвенції 1997 р., ратифікований ЗУ від 3 березня 1998 р. № 140/98-ВР;

-інші багатота двосторонні договори про видачу осіб (з Бразилією, Єгиптом, Індією, Іраном, Китаєм та Панамою).

Поряд із ними правовою підставою для екстрадиції можуть бути багатосторонні конвенції та двосторонні договори з більш широким предметом регулювання, окремі положення яких регламентують питання видачі осіб. Наприклад, багатосторонні кон­ венції, укладені під егідою ООН (Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуван­ ням тероризму 1999 р., Конвенція ООН проти транснаціональної організованої зло­ чинності 2000 р., Конвенція ООН проти корупції 2003 р. та ін.), Ради Європи (Кримі-

460

Стаття 541

нальна конвенція про боротьбу з корупцією 1999 р., Конвенція про кіберзлочинність 2001 р. тощо) та інших міжнародних організацій, а також двосторонні договори про правову допомогу у кримінальних справах (з В'єтнамом, Польщею, Латвією, Молдо­ вою, Монголією та іншими державами), які містять положення про видачу осіб.

Відповідно до ст. 80 Мінської конвенції зносини з питань видачі і кримінально­ го переслідування здійснюються Генеральними прокурорами Договірних сторін. Відносини з Республікою Білорусь, Республікою Казахстан, Киргизькою Республі­ кою, Республікою Узбекистан, Республікою Таджикистан та Туркменістаном урегу­ льовані лише вказаною Конвенцією, а тому зносини органів досудового слідства та судів України у питаннях екстрадиції з компетентними органами цих держав здій­ снюються виключно через Генеральну прокуратуру України (детальніше див. ко­ ментар до гл. 44 КПК).

3) Аналізуючи запропоновану законодавцями дефініцію поняття «перейняття кримінального провадження», можна виділити такі його ознаки:

-суб'єктами є виключно компетентні органи держав;

-полягає у здійсненні цими органами однієї держави розслідування злочину, вчиненого на території іншої держави;

-метою є притягнення особи до кримінальної відповідальності;

-обов'язковою умовою для перейняття провадження є оформлення та направлен­ ня відповідного запиту.

Процедури перейняття кримінального провадження здійснюються в Україні на підставі положень Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах від 15 травня 1972 р., Конвенції про правову допомогу і правові відносини

уцивільних, кримінальних та сімейних справах від 22 січня 1993 р. (Мінська конвен­ ція), Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24 травня 1993 р., наказу Генераль­ ного прокурора України «Про забезпечення виконання органами прокуратури Украї­ ни "Угоди між Генеральною прокуратурою України і Міністерством юстиції Респу­ бліки Польща" на виконання ст. З Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24 травня 1993 року» від 16 листопада 1998 р. № 27, Договору між Україною і Респуб­ лікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і криміналь­ них справах від 13 грудня 1993 р., наказу Генерального прокурора України «Про за­ безпечення виконання органами прокуратури України "Угоди між Генеральною про­ куратурою України і Генеральною прокуратурою Республіки Молдова" на виконання статті 3 Договору між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 13 грудня 1993 року» від 19 липня 2010 р. № 2, наказу Генерального прокурора України «Про організацію ро­ боти органів прокуратури України у галузі міжнародного співробітництва і правової допомоги» від 5 травня 2011 р. № 8гн, двосторонніх міжнародно-правових договорів з питань правової допомоги у кримінальних справах (детальніше див. коментар до гл. 45 КПК).

4)Визнаючи термін «запитуюча та запитувана сторона» слід враховувати, що за­ питуючої стороною може виступати як держава, так і міжнародна судова установа,

азапитуваною - тільки держава.

461

Глава 42. Загальні засади міжнародного співробітництва

5) Аналізуючи запропоновану законодавцем дефініцію поняття «уповноважений (центральний) орган», можна виділити такі його ознаки:

-до компетенції цього органу належить розгляд запиту компетентного органу іншої держави або міжнародної судової установи;

-за наслідками розгляду уповноважений прийняти одне з таких рішень: а) вжити заходів з метою виконання запиту; б) направити запит до іншої держави; в) відмови­ ти запитуючій стороні у виконанні запиту за наявності підстав, передбачених норма­ ми міжнародного та національного законодавства.

Докладніше поняття «центральний орган України» розкрито у ст. 545 КПК. Час­ тиною 1 цієї статті передбачено, що центральними органами України є Генеральна прокуратура України (звертається із запитами про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні під час досудового розслідування та розглядає відповід­ ні запити іноземних компетентних органів) та Міністерство юстиції України (зверта­ ється із запитами судів про міжнародну правову допомогу у кримінальному прова­ дженні під час судового провадження та розглядає відповідні запити судів іноземних держав).

КПК не містить окремого визначення уповноваженого органу. Тому, характеризу­ ючи його повноваження, слід виходити з комплексного аналізу відповідних положень КПК.

Зокрема, у ч. З ст. 545 КПК вказано: якщо КПК або чинним міжнародним догово­ ром України передбачено інший порядок зносин, на визначений цими законодавчими актами орган поширюються повноваження, передбачені частинами першою, другою цієї статті.

Проте уповноважений орган наділяється не всіма повноваженнями централь­ ного органу у випадку безпосередніх зносин. Зокрема, ч. 4 ст. 554 КПК визначає перелік рішень, які може приймати виключно центральний орган і які не можуть бути віднесені до компетенції уповноваженого органу (див. коментар до ст. 554 КПК).

Крім того, Генеральна прокуратура України як центральний орган України під час досудового розслідування відповідно до ст. 571 КПК та п. 10 ЗУ «Про ратифікацію Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах» від 1 червня 2011 р. № 3449-УІ розглядає і вирішує питання про створення спільних слідчих груп.

Усі інші рішення у процесі надання та отримання правової допомоги в криміналь­ ному провадженні можуть бути прийняті як центральним, так і уповноваженим орга­ ном, що відповідно до чинних міжнародних договорів та КПК наділені такими повно­ важеннями:

- розглядати та приймати рішення за зверненнями слідчих, прокурорів та суддів щодо направлення запиту про отримання від компетентних органів іноземної держа­ ви міжнародної правової допомоги при проведенні процесуальних дій. Під час реалі­ зації цього повноваження належить ретельно перевіряти зазначений запит на відпо­ відність його оформлення вимогам міжнародного договору, чинному законодавству України, зокрема відомчим та міжвідомчим інструкціям, а також заявам та застере­ женням до міжнародного договору як іноземної держави, до якої звернено запит, так

462

Стаття 541

іУкраїни, вживати заходів з метою усунення виявлених порушень та недопущення їх у майбутньому;

-за відсутності недоліків запиту забезпечувати його своєчасне направлення, шля­ хом, визначеним відповідним міжнародним договором, уповноваженому органу іно­ земної держави для розгляду та організації виконання;

-розглядати запити іноземних компетентних органів та приймати рішення щодо можливості організації їх виконання. При цьому ретельно перевіряти запит на відповідність його оформлення вимогам міжнародного договору, а також заяв та застережень до міжнародного договору як України, до якої звернено запит, так

ііноземної держави, реагувати на виявлені недоліки у спосіб, передбачений від­ повідним міжнародним договором. Контролювати виконання запиту на українській території.

Також до компетенції центральних та уповноважених органів під час розгляду запитів про міжнародну правову допомогу у вигляді проведення процесуальних дій положеннями КПК віднесено:

-прийняття та організацію виконання запиту іноземного компетентного органу, який надійшов від запитуючої сторони електронною поштою, факсимільним або іншим засобом зв'язку (ч. 5 ст. 548 КПК);

-надання вказівок компетентним органам України з метою якісного виконання у стислий термін іноземного запиту про міжнародну правову допомогу у вигляді про­ ведення процесуальних дій (ч. З ст. 554 КПК);

-узгодження із запитуючою стороною порядку виконання клопотання із певними обмеженнями або умовами за наявності підстав для відмови у задоволенні запиту або для його відкладення (ч. З ст. 555 КПК);

-перевірка належного оформлення, повноти та якості матеріалів, отриманих українськими компетентними органами за результатами виконання іноземного запиту, за необхідності - вжиття додаткових заходів до виконання клопотання у повному об­ сязі. Направлення матеріалів виконання уповноваженому (центральному) органу за­ питуючої сторони (ст. 560 КПК);

-здійснення інших повноважень, визначених міжнародним договором або КПК щодо міжнародної правової допомоги.

Слід зазначити, що питання про уповноважений орган під час реалізації безпо­ середніх зносин виникає лише у тих випадках, коли це прямо передбачено міжнарод­ ним договором, що регулює відносини з певною державою.

Зокрема, ст. 15 Європейської конвенції 1959 р. у редакції ст. 4 Другого додатково­ го протоколу 2001 р. до цієї Конвенції передбачено безпосереднє надіслання прохань про надання взаємної правової допомоги у кримінальних справах судовими органами запитуючої Сторони судовим органам запитуваної Сторони.

У Законі України про ратифікацію цього Протоколу зазначено, що безпосереднє надіслання прохань про надання взаємної правової допомоги згідно з пп. 1, 3 (крім прохань адміністративних органів) та п. 5 ст. 15 Конвенції у редакції ст. 4 Другого додаткового протоколу здійснюється через прокуратури обласного рівня (у справах на стадії досудового слідства) та через головні управління юстиції (у справах на ста­ дії судового слідства).

463

Глава 42. Загальні засади міжнародного співробітництва

Мінська конвенція, зокрема ст. 5 у редакції Протоколу, окрім установ юстиції передбачає й інші уповноважені органи. Так, вказаною статтею регламентовано, що при виконанні цієї Конвенції компетентні установи юстиції Договірних Сторін зно­ сяться одна з одною через свої центральні, територіальні та інші органи, якщо тільки цією Конвенцією не встановлено інший порядок зносин.

Такий особливий порядок зносин передбачений ст. 80 Мінської конвенції в редак­ ції Протоколу щодо питань:

-видачі і кримінального переслідування, що здійснюються Генеральними про­ курорами (Прокурорами) Договірних Сторін;

-виконання процесуальних та інших дій, що потребують санкції Прокурора (суду), які здійснюються органами прокуратури в порядку, встановленому Генеральними прокурорами (Прокурорами) Договірних Сторін. Такий порядок був установлений Генеральними прокурорами держав-учасниць Протоколу до Мінської конвенції в угоді, укладеній у Москві 29 червня 2000 р.

Таким чином, із тексту ст. 5 Мінської конвенції в редакції Протоколу вбачається, що в усіх інших випадках звернення із запитами про правову допомогу або їх вико­ нання Сторони можуть зноситись між собою через центральні, територіальні інші органи (МВС, СБУ тощо).

Зметою реалізації функцій центрального та уповноваженого органів у системі органів прокуратури України створені спеціалізовані структурні одиниці.

6) Аналізуючи запропоновану законодавцем дефініцію поняття «компетентний орган», можна виділити такі його ознаки:

-здійснює кримінальне провадження;

-звертається із запитом;

-забезпечує виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги. До компетентних органів, що здійснюють кримінальне провадження, які зверта­

ються із запитом згідно з цим розподілом або які забезпечують виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги, належать органи слідств, прокуратури і суду.

7)Аналізуючи запропоновану законодавцем дефініцію поняття «екстрадиційна перевірка», можна виділити такі його ознаки:

-провадиться органами, визначеними у законі;

-метою є встановлення та дослідження обставин, що можуть перешкоджати ви­ дачі особи (екстрадиції), яка вчинила злочин.

Інститут екстрадиції регулюється гл. 44 КПК. Процедуру проведення екстради ційної перевірки передбачено у ст. 587 КПК.

8)Аналізуючи запропоновану законодавцем дефініцію поняття «екстрадиційний арешт», можна виділити такі його ознаки:

-різновид запобіжних заходів;

-полягає у триманні особи під вартою;

-метою застосування цього виду запобіжних заходів є забезпечення видачі особи. Процедура застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для

забезпечення видачі особи (екстрадиційний арешт) регулюється ст. 584 КПК. Голов­ ним суб'єктом застосування екстрадиційого арешту є прокурор, оскільки, керуючись ч. 1 ст. 584 КПК, після надходження запиту компетентного органу іноземної держави

464

Стаття 542

про видачу особи за дорученням або зверненням центрального органу України про­ курор звертається з клопотанням про її екстрадиційний арешт до слідчого судді за місцем тримання особи під вартою (див. коментар до ст. 584 КПК).

9) Аналізуючи запропоновану законодавцем дефініцію поняття «тимчасовий арешт», можна виділити такі його ознаки:

-різновид запобіжних заходів;

-суб'єктом, до якого застосовується запобіжний захід, є особа, розшукувана за вчинення злочину за межами України;

-полягає у взятті цієї особи під варту;

-законом або міжнародним договором встановлено строк, у межах якого засто­ совується цей запобіжний захід;

-має часові обмеження - до отримання запиту про екстрадицію.

Процедура застосування запобіжного заходу у вигляді тимчасового арешту регу­ люється ст. 583 КПК. Відповідно до ч. 1 цієї статті до затриманої особи, яка вчинила злочин за межами України, застосовується тимчасовий арешт до сорока діб. Деякі міжнародні договори інакше визначають максимальну тривалість тимчасового арешту особи до надходження запиту про її видачу, наприклад, 45 днів за договорами з В 'єтнамом, Іраном, Китаєм, КНДР, 60 днів - за договорами з Бразилією, Єгиптом, Індією, Панамою тощо (детальніше див. коментар до ст. 583 КПК).

10) Аналізуючи запропоновану законодавцем дефініцію поняття «тимчасова ви­ дача», можна виділити такі його ознаки:

-суб'єктом є особа, яка відбуває покарання на території однієї держави;

-полягає у видачі зазначеної особи іншій державі;

-спрямована на проведення процесуальних дій з цією особою та притягнення до кримінальної відповідальності;

-метою є запобігання закінченню строків давності або втраті доказів у криміналь­ ній справі;

-має часові обмеження;

-передбачає обов'язкове повернення виданої особи.

Процедура застосування запобіжного заходу у вигляді тимчасового арешту регу­ люється ст. 579 КПК, ст. 19 Європейської конвенції про видачу правопорушників, ст. 64 Мінської конвенції, а також іншими положеннями міжнародних договорів (див. коментар до ст. 579 КПК).

Стаття 542

Обсяг міжнародного співробітництва під час кримінального провадження

1.Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження полягає

увжитті необхідних заходів з метою надання міжнародної правової допомоги шляхом вручення документів, виконання окремих процесуальних дій, видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, тимчасової передачі осіб, перей­ няття кримінального переслідування, передачі засуджених осіб та виконання

465

Глава 42. Загальні засади міжнародного співробітництва

вироків. Міжнародним договором України можуть бути передбачені інші, ніж; цьому Кодексі, форми співробітництва під час кримінального провадження.

1. Відповідно до ст. 6 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у ци­ вільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. (Мінська конвенція) обсяг правової допомоги становлять: складання та передача документів, проведення обшуків, виїмки, проведення огляду, пересилання і видачі речових доказів, проведення експертизи, допит сторін, третіх осіб, підозрюваних, потерпілих, обвинувачених, свідків, експер­ тів, порушення кримінального переслідування, розшук і видача осіб, які вчинили злочини, визнання і виконання судових рішень у цивільних справах, вироків у части­ ні цивільного позову, виконавчих написів, а також вручення документів.

Конструкція коментованої статті дозволяє виділити сім форм міжнародного спів­ робітництва під час кримінального провадження:

-вручення документів;

-виконання окремих процесуальних дій;

-видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення;

-тимчасова передача осіб;

-перейняття кримінального переслідування;

-передача засуджених осіб;

-виконання вироків.

Розглянемо докладніше кожну із цих форм.

1) Надання міжнародної правової допомоги, шляхом вручення документів. Нормативно-правовою базою, що регулює зазначений інститут кримінального

процесу, є: ст. 564 КПК, Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р. (далі - Конвенція), Додатковий протокол 1978 р. та Другий додатковий протокол 2001 р. до Конвенції, статті 10, 11 Мінської конвенції та відповідні положен­ ня інших міжнародних договорів України.

Із положення ст. 564 КПК під поняттям «вручення документів» варто розуміти документи та рішення, долучені до запиту компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу, які підлягають передачі визначеній у запиті особі.

Згідно з ч. З ст. З Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р., запитувана сторона має докласти всіх зусиль для виконання прохан­ ня (доручення).

Зміст та форма запиту про міжнародну правову допомогу викладені у ст. 552 КПК (див. коментар до ст. 552 КПК).

2) Надання міжнародної правової допомоги шляхом виконання окремих процесу­ альних дій.

Нормативно-правовою базою, що регулює цей інститут кримінального процесу, є: гл. 43 (статті 551-572) КПК, Європейська конвенція про взаємну правову допомогу у кримінальних справах 1959 р.

Відповідно до ст. 561 КПК на території України з метою виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги можуть бути проведені будь-які процесуаль­ ні дії, передбачені КПК або міжнародним договором. Наприклад, допит учасників кримінального процесу, виїмка та обшук, проведення впізнання особи для пред'явлення

466

Стаття 542

предметів, вилучення речових доказів, відібрання зразків для експертного досліджен­ ня тощо.

Якщо для виконання запиту компетентного органу іноземної держави необхідно провести процесуальну дію, виконання якої в Україні можливе лише з дозволу про­ курора або суду, така дія здійснюється лише за умови отримання відповідного дозво­ лу у порядку, передбаченому КПК (ч. 1 ст. 562 КПК).

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 552 КПК до запиту про проведення обшуку, огля­ ду місця події, вилучення, арешту чи конфіскації майна або інших процесуальних дій, дозвіл на проведення яких надається судом згідно з цим КПК, додається інформація про докази, що обґрунтовують потребу у відповідних заходах.

Дотримання зазначених вимог є обов'язковим. Здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов не відбувається.

У свою чергу, це потягне за собою визнання недопустимими усіх доказів, отрима­ них у порядку міжнародної правової допомоги при проведенні процесуальних дій, для вчинення яких в Україні вимагається спеціальний дозвіл чи санкція, навіть якщо в запитуваній країні такий дозвіл не вимагається або був отриманий згідно з чинним законодавством запитуваної країни.

Процесуальні дії, здійснення яких можливе лише за відповідним рішенням слід­ чого судді або суду:

-тимчасовий доступ до речей і документів (ст. 159 КПК);

-арешт майна (ст. 170 КПК);

-проникнення до житла чи іншого володіння особи (ст. 233 КПК);

-обшук (ст. 234 КПК);

-слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому володінні особи (ч. 5 ст. 240 КПК);

-примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної екс­ пертизи (ч. З ст. 242 КПК);

-відбирання біологічних зразків примусово для проведення експертизи (ч. З ст. 245 КПК);

-втручання у приватне спілкування (ст. 258 КПК), у тому числі аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК); арешт, огляд і виїмка кореспонденції (статті 261-262 КПК); зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК); зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264 КПК);

-обстеження шляхом таємного проникнення до публічно недоступних місць, тла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК);

-установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК);

-спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК);

-аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК);

-негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК).

Процесуальні дії, проведення яких вимагає санкції прокурора:

-огляд трупа, пов'язаний з ексгумацією (ст. 239 КПК);

-освідування особи (ст. 241 КПК);

-контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК).

467

Глава 42. Загальні засади міжнародного співробітництва

У всіх вказаних вище випадках до запиту потрібно долучати процесуальне рішен­ ня слідчого судді, суду або прокурора (детальніше про порядок проведення окремих процесуальних дій див. у коментарі до відповідних статей).

3) Надання міжнародної правової допомоги шляхом видачі осіб, які вчинили кри­ мінальне правопорушення.

Нормативно-правовою базою, що регулює цей інститут кримінального процесу, є: гл. 44 (статті 573-594) КПК; Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р. (застосовується у відносинах України і більшості європейських держав. Для країн СНД, які не приєдналися до цієї Конвенції, застосовуються положення Конвен­ ції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р.). Протокол до конвенції 1997 р.; двосторонні договори про видачу осіб (із Бразилією, Єгиптом, Індією, Іраном, Китаєм та Панамою).

Відповідно до ст. 28 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 р., ця Конвенція щодо тих країн, до яких вона застосовується, замінює положення будьяких двосторонніх договорів, конвенцій або угод, які регулюють видачу правопоруш­ ників між будь-якими двома Договірними Сторонами.

Видача особи (екстрадиція) - видача особи державі, компетентними органами якої ця особа розшукується для притягнення до кримінальної відповідальності або вико­ нання вироку. Екстрадиція включає: офіційне звернення про встановлення місця пере­ бування на території запитуваної держави особи, яку необхідно видати, та видачу такої особи; перевірку обставин, що можуть перешкоджати видачі; прийняття рішен­ ня за запитом; фактичну передачу такої особи під юрисдикцію запитуючої держави.

У статті 1 Конвенції закріплено зобов'язання сторін видавати одна одній, з ураху­ ванням положень та умов, викладених у Конвенції, всіх осіб, які переслідуються компетентними органами запитуючої Сторони за вчинення правопорушення або які розшукуються зазначеними органами з метою виконання вироку чи постанови про утримання під вартою.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Конвенції видача правопорушників здійснюється у зв'язку із правопорушеннями, які караються за законами запитуючої Сторони та запитуваної Сторони позбавленням волі на мінімальний строк не менше одного року. Якщо особу визнано винною на території запитуючої Сторони, термін призначеного покарання має складати не менше чотирьох місяців (детальніше див. коментар до гл. 44 КПК).

4) Надання міжнародної правової допомоги шляхом тимчасової передачі осіб. Нормативно-правовою базою, що регулює цей інститут кримінального процесу,

є: ст. 565 КПК, ст. 11 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р., ч. 10 ст. 46 Конвенції ООН проти корупції 2003 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 565 КПК під тимчасовою передачею особи необхідно розу­ міти передачу особи, яка тримається під вартою або відбуває покарання у виді по­ збавлення волі на території іноземної держави і не притягується до кримінальної відповідальності в цьому кримінальному провадженні, з метою давання показань або участі в інших процесуальних діях під час кримінального провадження (див. коментар до ст. 565 КПК).

5) Надання міжнародної правової допомоги шляхом перейняття кримінального переслідування.

468

Стаття 542

Нормативно-правовою базою, що регулює цей інститут кримінального процесу, є: гл. 45 КПК, Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р., Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р., Договір між Україною і Республікою Поль­ ща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах 1993 р.

Перейняттям кримінального переслідування є передача компетентним органом однієї держави компетентному органу іншої держави кримінальної справи стосовно особи для здійснення подальшого провадження у такій справі. Кримінальне переслі­ дування може бути перейняте лише до винесення вироку у кримінальній справі.

При прийомі в Україні кримінальної справи з іншої держави будь-який процесу­ альний акт, здійснений з метою судового розгляду у тій державі, яка передала справу, згідно з її законодавством, має таку саму законність в Україні (ст. 26 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах від 1972 р.).

Так, у ч. 1 ст. 7 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р. визначено загальне правило порушення кримінального переслідування, за яким кримінальне переслідування може порушуватися у запитуваній державі тоді, коли злочин, щодо якого заявляється клопотання про порушення кримінального переслідуван­ ня, становив би злочин у разі вчинення на її території і коли за таких обставин злочинцю може бути призначено міру покарання також за власним законодавством.

У частині 2 ст. 54 вказаного вище Договору з Республікою Польща передбачено, що клопотання про перейняття кримінального переслідування можуть подаватися сторонами також у зв'язку з такими порушеннями права, які відповідно до законодавства запитуючої сторони є злочином, а згідно із законодавством запитуваної сторони - тіль­ ки проступком.

Відповідно до п. 2 ст. 73 Мінської конвенції, розслідування направленої іноземною державою справи продовжується в Україні згідно із чинним законодавством.

У статті 8 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних спра­ вах та ст. 595 КПК визначені умови перейняття кримінального переслідування, згідно з якими Договірна Держава може звернутися до іншої Договірної Держави із клопотан­ ням про порушення кримінального переслідування (див. коментар до ст. 595 КПК).

Якщо підозрювана особа була остаточно засуджена в Договірній Державі, ця дер­ жава може звернутися із клопотанням про передачу провадження у справі в одному або декількох випадках, наведених вище, лише тоді, коли вона сама не може виконати вирок, навіть з використанням екстрадиції, і якщо інша Договірна Держава не визнає принцип виконання вироку, постановленого іноземною державою, або відмовляється виконати такий вирок.

6) Надання міжнародної правової допомоги шляхом передачі засуджених осіб. Нормативно-правовою базою, що регулює цей інститут кримінального процесу,

є: статті 605-607, 609, 613 КПК, Конвенція про передачу засуджених осіб 1983 р., Додатковий протокол до Конвенції 1997 р.

Відповідно до ст. 1 Конвенції про передачу засуджених осіб, особу, засуджену на території однієї Сторони, може бути передано на територію іншої Сторони відповід­ но до положень цієї Конвенції для відбування призначеного їй покарання. З цією

469