КПК_комент_2012_ч2

Глава 38. Кримінальне провадження щодо неповнолітніх

заходу виховного характеру. За наявності даних про розумову відсталість неповно­ літнього, не пов'язану з психічною хворобою, повинно бути також з'ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними;

2)ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння;

3)умови життя та виховання неповнолітнього;

4)наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушення.

1. Про зміст обставин, які підлягають встановленню (доказуванню) у кожному кримінальному провадженні, а отже, і в кримінальному провадженні щодо неповно­ літніх, див. ст. 91 КПК та коментар до неї.

За змістом ст. 485 КПК названі в ній обставини доповнюють та конкретизують ті, що передбачені ст. 91 КПК, мають значення для кримінального провадження щодо неповнолітніх і підлягають обов'язковому з'ясуванню під час досудового розсліду­ вання і судового розгляду.

Встановлення точного віку неповнолітнього має як кримінально-правове, так і кримінально-процесуальне значення, зокрема, у випадках, коли необхідно з'ясувати:

-чи досягла особа на момент вчинення діяння віку, з якого може наставати кри­ мінальна відповідальність за це діяння (ст. 22 КК);

-чи є ця особа неповнолітньою на момент вирішення під час досудового розслі­ дування і судового розгляду питання про забезпечення обов'язкової участі захисника (ч. 2 ст. 52 КПК), допуску до участі в провадженні законного представника та інших осіб (статті 44, 488, 491, 496 КПК), про застосування спеціального для неповноліт­ нього підозрюваного чи обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді передання під нагляд (ст. 493 КПК);

-чи є ця особа неповнолітньою на момент вирішення судом питання про можли­ вість застосування до неї примусових заходів виховного характеру (ст. 97, ч. 2 ст. 105 КК).

Неповнолітній вік особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, є обставиною, яка пом'якшує покарання (п. З ч. 1 ст. 66 КК).

Як роз'яснив ПВСУ у п. 6 постанови № 5 від 16 квітня 2004 р. «Про практику за­ стосування судами законодавства у справах про злочини неповнолітніх», вік неповно­ літнього підсудного встановлюється за документами, в яких вказана дата його наро­ дження, - за паспортом чи свідоцтвом про народження. У разі їх відсутності відпо­ відні дані можна отримати із книги реєстрації актів громадянського стану, довідок органів внутрішніх справ за місцем реєстрації громадян, журналів обліку новонаро­ джених тощо.

За відсутності відповідних документів і неможливості їх одержання вік неповно­ літнього встановлюється судово-медичною експертизою (п. 4 ч. 2 ст. 242 КПК). У цьому випадку днем народження вважається останній день того року, який названий експертом. При визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років суд приймає рішення, виходячи із встановленого експертом мінімального віку.

Крім віку та інших біографічних даних неповнолітнього необхідно всебічно і повно з'ясувати інші дані про його особу, зокрема, його вікові та психологічні особ-

380

Стаття 485

ливості (темперамент, рівень загального розвитку, інтереси, ціннісні орієнтації та ін.); стан здоров'я; соціальну (суспільну) характеристику (взаємовідносини в сім'ї та ко­ лективі, ставлення до праці, навчання, участь у суспільному житті тощо).

Дані про стан здоров'я та рівень загального розвитку неповнолітнього можуть мати значення для вирішення питання про притягнення неповнолітнього до кримі­ нальної відповідальності, призначення йому відповідної міри покарання чи примусо­ вого заходу виховного характеру. Шляхом допиту батьків, вчителів, лікарів, витребу­ ванням відповідних медичних та інших документів необхідно з'ясувати, чи не було у цієї особи пологових травм головного мозку при народженні, тяжких травм у мало­ літньому і неповнолітньому віці, чи не відставав у фізичному та інтелектуальному розвитку від своїх однолітків, чи не залишався на другий рік в одному класі під час навчання у школі, чи не страждав на тяжкі захворювання, якщо так, то де лікувався. Якщо відомості, що містяться, зокрема, у документах про перебування неповноліт­ нього на обліку і лікування у стаціонарі у зв'язку з психоневрологічними захворюван­ нями, викликають сумнів щодо осудності (ст. 19 КК), обмеженої осудності (ст. 20 КК) неповнолітнього, то згідно з п. З ч. 2 ст. 242 КПК має бути призначена комплексна психолого-психіатрична експертиза для визначення психічного стану підозрюваного.

Під час досудового розслідування і судового розгляду мають бути зібрані дані про загальну поведінку неповнолітнього як до, так і під час та після вчинення криміналь­ ного правопорушення.

Закон вимагає, щоб під час досудового розслідування і судового розгляду обов'язково з'ясовувалось питання про ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння (п. 2 ст. 485 КПК). Це також важливо для індивідуалізації кримінальної відпо­ відальності, призначення справедливого покарання чи обрання виду примусового заходу виховного характеру. Це може бути враховано судом при вирішенні питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності, зокрема, у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК, статті 285-288 КПК) чи у зв'язку з примиренням з по­ терпілим (ст. 46 КК, статті 468, 469, 471 КПК).

Про з'ясування умов життя і виховання неповнолітнього див. ст. 487 КПК та ко­ ментар до неї.

Під час досудового розслідування і судового розгляду у кримінальному прова­ дженні щодо неповнолітнього необхідно з'ясувати, чи не призвело до вчинення неповнолітнім конкретного кримінального правопорушення те, що дорослі втягу­ вали його у злочинну чи іншу антигромадську діяльність. Як роз'яснив ПВСУ у п. 5 постанови № 2 від 27 лютого 2004 р. «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність», втягнення завжди передбачає наявність причинного зв'язку між діями дорослої особи і виникненням у неповнолітнього бажання вчинити протиправні дії. Зазначений наслідок може досягатися за допомогою всіх видів фізичного насильства (заподіяння тілесних ушкоджень, мордування, катування тощо) і психічного впливу (погроза застосувати насильство, завдати матеріальних збитків, зганьбити в очах од­ нолітків та товаришів, позбавити повсякденного спілкування; переконання, заляку­ вання, обман, шантаж, підкуп, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких почуттів; давання порад про місце і способи вчинення кримінального право-

381

Глава 38. Кримінальне провадження щодо неповнолітніх

порушення або приховання його слідів; обіцянка приховати сліди злочину, забезпечи­ ти грошима, подарунками, розвагами тощо). Кримінальна відповідальність зазначених осіб за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність (ст. 304 КК) настає в разі вчинення ним хоча б одного кримінального правопорушення за умови, що вони самі на час вчинення дій, пов'язаних із втягненням неповнолітнього у злочинну діяльність, досягай 18-річного віку.

Згідно з ч. 4 ст. 27 КК підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення кримінально­ го правопорушення (ч. 4 ст. 27 КК). Іншими співучасниками кримінального право­ порушення можуть бути виконавець (співвиконавець), організатор, пособник (части­ ни 1-3 і 5 ст. 27 КК).

Стаття 486

Комплексна психолого-психіатрична і психологічна експертиза неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого

1.У разі необхідності для вирішення питання про наявність у неповнолітньо­ го підозрюваного чи обвинуваченого психічного захворювання чи затримки психічного розвитку та його здатності повністю або частково усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними в конкретній ситуації призначається комп­ лексна психолого-психіатрична експертиза.

2.Для з'ясування рівня розвитку, інших соціально-психологічних рис особи неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, які необхідно враховувати при призначенні покарання і обранні заходу виховного характеру, може бути призначена психологічна експертиза.

1.Для з'ясування у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх обставин, які мають значення для прийняття законного, обгрунтованого і справедливого рішен­ ня щодо неповнолітнього, закон передбачає призначення психіатричної експертизи, яка має своїм предметом дослідження хвору психіку, патологію психічної діяльності, та психологічної експертизи, яка дозволяє дослідити рівень розумової відсталості, не пов'язаної з психічною хворобою, а також комплексної психолого-психіатричної екс­ пертизи, яка передбачає одночасне використання спеціальних знань у галузях судової психіатрії та дитячої і юнацької психології.

2.Пленум ВСУ у п. 18 постанови № 2 від 15 травня 2006 р. «Про практику роз­ гляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» рекомендував судам призначати комплексну судову експертизу із залученням ще ширшого кола осіб, які мають спеціальні знання, необхідні для більш глибокого, повного і всебічного дослідження обставин, які підлягають встановленню у кримі­ нальному провадженні щодо неповнолітніх: «Якщо є підстави вважати, що неповно­ літній за своїм інтелектуальним розвитком не досяг віку (14, 16 або 18 років), який відповідає даним свідоцтва про народження чи іншого документа, необхідно при­ значити комплексну психолого-психіатрично-педагогічну експертизу, за допомогою якої це можна підтвердити або спростувати. У разі підтвердження висновком екс-

382

Стаття 487

пертизи наявності у неповнолітнього розумової чи психічної відсталості (не пов'язаної із психічним розладом) такого ступеня, за якого він за розвитком не відповідає віку, про який свідчать документи про народження, суд має поставити на розгляд питання щодо визнання неповнолітнього таким, що не досяг віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність та можливе застосування примусових заходів виховного характеру».

Згідно з ч. 6 ст. 101 КПК експерт, який дає висновок щодо психічного стану підо­ зрюваного, обвинуваченого, не має права стверджувати у висновку, чи мав підозрю­ ваний, обвинувачений такий психічний стан, який становить елемент кримінального правопорушення, або елемент, що виключає відповідальність за кримінальне право­ порушення (ч. 6 ст. 101 КПК). Це пояснюється тим, що питання про наявність чи відсутність елементів кримінального правопорушення або елементів, які виключають кримінальне правопорушення, виходять за межі компетенції експерта і належать до компетенції органу чи особи, які здійснюють кримінальне провадження, - слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, суду.

Якщо для проведення експертизи залучається кілька експертів, експерти мають право скласти один висновок або окремі висновки. Висновок експерта не є обов'язковим для особи або органу, який здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку (частини 8, 10 ст. 101 КПК).

З'ясування умов життя та виховання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого

1. При дослідженні умов життя та виховання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого належить з'ясувати:

1)склад сім'ї неповнолітнього, обстановку в ній, взаємини між дорослими членами сім'ї та дорослими і дітьми, ставлення батьків до виховання неповно­ літнього, форми контролю за його поведінкою, морально-побутові умови сім'ї;

2)обстановку в школі чи іншому навчальному закладі або на виробництві, де навчається або працює неповнолітній, його ставлення до навчання чи роботи, взаємини з вихователями, учителями, однолітками, характер і ефективність ви­ ховних заходів, які раніше застосовувалися до нього;

3)зв'язки і поведінку неповнолітнього поза домом, навчальним закладом та роботою.

1. Закон передбачає необхідність всебічного і ретельного з'ясування умов життя і виховання неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого: а) у сім'ї (чи в спеціаль­ ному дитячому закладі); б) у навчальному закладі чи за місцем роботи, якщо він на­ вчається чи працює; в) поза домом (сім'єю), навчальним закладом чи роботою.

З'ясування умов життя та виховання неповнолітнього є необхідним для встанов­ лення причин і умов, які сприяли вчиненню ним кримінального правопорушення, і вжиття заходів до їх усунення. У цьому зв'язку у Рекомендації № Ree (2003) 20 Комі-

383

Глава 38. Кримінальне провадження щодо неповнолітніх

тету міністрів Ради Європи державам-членам від 24 вересня 2004 р. «Про нові під­ ходи до злочинності серед неповнолітніх і про значення правосуддя у справах не­ повнолітніх» як новий стратегічний підхід визначено таке: 1. Основними цілями право­ суддя у справах неповнолітніх і пов'язаних з ним заходів запобігання злочинності серед неповнолітніх мають бути: 1) запобігання вчиненню і повторному вчиненню злочинів; 2) ресоціалізація і повернення злочинців до життя в суспільство; 3) врахування потреб та інтересів потерпілих. 2. Система правосуддя у справах неповнолітніх повинна роз­ глядатися як одна із складових більш широкої, заснованої на громадському впливі стратегії запобігання злочинності серед неповнолітніх, яка враховує ситуацію в сім'ї, школі, оточенні, групі, за якої вчиняється злочин. 3. Зокрема, ресурси мають виділя­ тися на запобігання серйозним, насильницьким, тривалим і пов'язаним з наркотиками і алкоголем злочинам.

Стаття 488

Участь законного представника неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого

1.Батьки або інші законні представники неповнолітнього беруть участь у кримінальному провадженні за участю неповнолітнього підозрюваного чи обви­ нуваченого.

2.Законні представники викликаються в судове засідання. їхнє неприбуття не зупиняє судового провадження, крім випадків, коли суд визнає необхідною їх участь. Вони перебувають у залі судового засідання протягом усього судового провадження, а в разі необхідності можуть бути допитані як свідки.

3.У виняткових випадках, коли участь законного представника може завда­ ти шкоди інтересам неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, суд за його клопотанням, клопотанням прокурора чи за власною ініціативою своєю ухвалою має право обмежити участь законного представника у виконанні окре­ мих процесуальних чи судових дій або усунути його від участі у кримінальному провадженні і залучити замість нього іншого законного представника.

1.Законний представник неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, як і сам підозрюваний чи обвинувачений, є учасником кримінального провадження на стороні захисту (пп. 19 і 25 ч. 1 ст. З КПК). При цьому участь законного представни­ ка у кримінальному провадженні є важливою складовою забезпечення права неповно­ літнього підозрюваного чи обвинуваченого на захист.

Неповнолітньою особою є дитина, яка на момент вирішення питання про допуск законного представника до участі в кримінальному провадженні не досягла вісімнад­ цятирічного віку (п. 12 ч. 1 ст. З, ч. З ст. 484 КПК). Після досягнення підозрюваним чи обвинуваченим вісімнадцятирічного віку участь законного представника у кримі­ нальному провадженні припиняється.

Відповідно до ст. 44 КПК як законні представники підозрюваного, обвинувачено­ го можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни, пі-

384

Стаття 489

клувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім'ї, а також представ­ ники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній.

Близькі родичі та члени сім'ї особи - це чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі (п. 1 ч. 1 ст. З КПК).

Про залучення або про відмову в залученні законного представника, про обмежен­ ня його участі у виконанні окремих процесуальних дій чи про його заміну слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя, суд - ухвалу, копія якої вручається законному представнику.

За загальним правилом, законний представник користується процесуальними правами підозрюваного чи обвинуваченого (ст. 42 КПК), інтереси якого він представ­ ляє, за винятком тих, які є невід'ємними правами особи, зокрема, це право давати показання стосовно підозри чи обвинувачення у вчиненні кримінального правопору­ шення, що є предметом провадження.

Про процесуальні права підозрюваного, обвинуваченого див. ст. 42 КПК.

Яку і самому неповнолітньому підозрюваному чи обвинуваченому, його законному представнику після прийняття рішення про залучення його до участі у кримінальному провадженні вручається пам'ятка про його процесуальні права та обов'язки одночасно з їх повідомленням особою, яка здійснює таке повідомлення (ч. 8 ст. 42 КПК).

Допит законного представника як свідка не є обставиною, яка виключає його по­ дальшу участь у кримінальному провадженні.

Стаття 489

Порядок виклику неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого

1. Неповнолітній підозрюваний чи обвинувачений повідомляється або викли­ кається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом через його батьків або інших законних представників. Інший порядок допускається лише в разі, якщо це зумов­ люється обставинами, встановленими під час кримінального провадження.

1. Про підстави та порядок виклику слідчим, прокурором, судового виклику і при­ воду див. гл. 11 (статті 133-143) КПК.

Згідно з ч. 1 ст. 133 КПК слідчий, прокурор під час досудового розслідування має право викликати підозрюваного у встановлених цим Кодексом випадках для допиту чи участі в іншій процесуальній дії.

Слідчий суддя під час досудового розслідування, суд під час судового проваджен­ ня має право здійснити судовий виклик відповідно підозрюваного, обвинуваченого (ст. 134 КПК).

385

Глава 38. Кримінальне провадження щодо неповнолітніх

Згідно з ч. 4 ст. 135 КПК повістка про виклик неповнолітньої особи, як правило, вручається її батьку, матері, усиновлювачу або законному представнику. Інший по­ рядок вручення повістки допускається лише у випадку, коли це обумовлюється об­ ставинами кримінального провадження.

За обставинами кримінального провадження законний представник може бути, зокрема, співучасником вчиненого неповнолітнім кримінального правопорушення або з інших причин може не допустити вручення підозрюваному, обвинуваченому ви­ клику (повістки), що призведе до його неявки до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду і до зриву проведення слідчої (розшукової) чи судової дії.

Відповідно до ст. 111 КПК повідомлення у кримінальному провадженні є проце­ суальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення від­ повідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію.

Повідомлення учасників кримінального провадження з приводу вчинення про­ цесуальних дій здійснюється у випадку, якщо участь цих осіб у таких діях не є обов'язковою.

Про зміст повістки та повідомлення див. відповідно статті 137 та 112 КПК.

Стаття 490

Допит неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого

1.Допит неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого здійснюється згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом, у присутності захисника.

1. Підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 42 КПК). Обвинуваченим (підсудним) є осо­ ба, обвинувальний акт щодо якої передано прокурором до суду в порядку, передбаче­ ному ст. 291 цього Кодексу (ч. 2 ст. 42 КПК).

Підозрюваний, обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують, і давати пояснення та показан­ ня з приводу підозри, обвинувачення (пункти 1 і 5 ч. З ст. 42, ч. 2 ст. 95 КПК). Про­ цесуальним способом отримання показань підозрюваного є допит підозрюваного під час досудового розслідування, а показань обвинуваченого - допит обвинуваче­ ного в суді.

Важливо зазначити, що, на відміну від КПК України 1960 р., який передбачав обов'язок слідчого допитати обвинуваченого не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачення або ж негайно після його явки чи приводу (ч. 1 ст. 143), КПК 2012 р. не передбачає обов'язкового допиту підозрюваного (як повнолітнього, так і неповно­ літнього) після повідомлення йому про підозру (гл. 22 «Повідомлення про підозру»). Підозрюваному слідчим, прокурором або іншою уповноваженою особою (особою, якій законом надано право здійснювати затримання) роз'яснюються його процесуаль-

386

Стаття 491

ні права, зокрема, право давати показання з приводу підозри. Якщо підозрюваний вирішить скористатися своїм правом, то допит проводиться.

Про загальні правила проведення допиту як слідчої (розшукової) дії див. ст. 224 КПК. Згідно з ч. 4 цієї статті у разі відмови підозрюваного відповідати на запитання, давати показання особа, яка проводить допит, зобов'язана його припинити одразу після отримання такої заяви.

Під час допиту неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого обов'язковою є присутність захисника. Згідно з п. З ч. З ст. 42, ч. 5 ст. 46 КПК захисник має право до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого мати з ним конфіденційне поба­ чення без дозволу слідчого, прокурора, суду, а після першого допиту - такі ж поба­ чення без обмеження кількості та тривалості. Такі зустрічі можуть відбуватись під візуальним контролем уповноваженої службової особи, але в умовах, що виключають можливість прослуховування чи підслуховування.

Проте за змістом ч. 4 ст. 95 КПК показання неповнолітнього підозрюваного (як і показання інших осіб), отримані слідчим, прокурором під час досудового розсліду­ вання, не можуть бути використані як докази судом у судовому розгляді. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто в порядку, який передбачено у виняткових випадках для допиту під час досудового розслідування свідків і потерпілих лише слідчим суддею, у присутності сторін кри­ мінального провадження і з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду. Суд не має права обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них

Водночас слідчий і прокурор можуть використовувати показання неповнолітньо­ го підозрюваного, отримані ними під час допиту на стадії досудового розслідування, при прийнятті своїх процесуальних рішень: обвинувального акта, постанови про за­ криття кримінального провадження, складенні угоди про визнання винуватості тощо (статті 283, 468, 469 КПК).

Стаття 491

Участь законного представника, педагога, психолога або лікаря

вдопиті неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого

1.Якщо неповнолітній не досяг шістнадцятирічного віку або якщо неповно­ літнього визнано розумово відсталим, на його допиті за рішенням слідчого, про­ курора, слідчого судді, суду або за клопотанням захисника забезпечується участь законного представника, педагога чи психолога, а у разі необхідності - лікаря.

2.До початку допиту законному представнику, педагогу, психологу або лікарю роз'яснюється їхнє право ставити запитання неповнолітньому підозрюваному чи обвинуваченому. Слідчий, прокурор вправі відвести поставлене запитання, але відведене запитання повинно бути занесено до протоколу.

1.Для встановлення психологічного контакту з неповнолітнім підозрюваним, який не досяг шістнадцятирічного віку або був визнаний розумово відсталим, отримання

387

Глава 38. Кримінальне провадження щодо неповнолітніх

від нього найповніших показань з приводу підозри у вчиненні кримінального прг порушення, захисту його прав і законних інтересів слідчий, прокурор, слідчий суд суд, за змістом ч. 1 ст. 491 КПК, забезпечує за клопотанням захисника цього підоз] ваного, обвинуваченого або з власної ініціативи участь у допиті законного предст ника, педагога, психолога, а при необхідності - ще й лікаря.

Забезпечуючи участь у допиті зазначених спеціалістів (педагога, психолога, лі ря), слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд мають звернути увагу на наявність у Б відповідної освіти, досвіду і відсутності обставин, які виключають їх участь у щ вадженні (ст. 79 КПК). Як педагога необхідно залучати особу, яка навчає і ВИХОЕ неповнолітніх такого самого віку, як і неповнолітній підозрюваний чи обвинувачень проте не обов'язково того педагога, що виховує і навчає цього неповнолітнього, яю є підозрюваним чи обвинуваченим, адже його можна буде допитати як свідка про о ставини, які мають значення для даного провадження, зокрема, про умови житк виховання неповнолітнього, характеристику особи неповнолітнього.

2. До початку допиту зазначеним особам роз'яснюються їхній обов'язок бути прі сутніми при допиті, а також право заперечувати проти запитань та ставити запитана Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд мають право відвести поставлене запитаню але відведене запитання повинно бути занесене до протоколу.

Згідно зі ст. 226 КПК незалежно від присутності на допиті додатково залучени: осіб допит неповнолітнього не може продовжуватися без перерви понад одну годину а загалом - понад дві години на день.

Стаття 492

Застосування до неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу

1.За наявності підстав, передбачених цим Кодексом, до неповнолітнього з урахуванням його вікових та психологічних особливостей, роду занять може бути застосовано один із запобіжних заходів, передбачених цим Кодексом.

2.Затримання та тримання під вартою можуть застосовуватися до неповноліт­ нього лише у разі, якщо він підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, за умови, що застосування іншого запобіжного заходу не забезпечить запобігання ризикам, зазначеним у статті 177 цього Кодексу.

3.Про затримання і взяття під варту неповнолітнього негайно сповіщаються його батьки чи особи, які їх замінюють.

1.Відповідно до ст. 29 Конституції України, ст. 9 Міжнародного пакту про грома­ дянські і політичні права 1966 р., ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основопо­ ложних свобод 1950 р. та відповідних положень низки інших міжнародно-правових актів з прав людини і судочинства кожна людина має право на свободу і особисту недоторканність. Застосування до неї як до підозрюваного чи обвинуваченого запо­ біжних заходів є істотним обмеженням цього права, а тому можливе лише у винятко­ вих випадках, за наявності передбачених законом підстав і в передбаченому законом порядку.

388

Стаття 492

При обранні щодо неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого конкретного запобіжного заходу застосовуються положення КПК про загальні підстави та порядок обрання запобіжних заходів з обов'язковим урахуванням його вікових та психологіч­ них особливостей і роду занять.

Запобіжними заходами, які можуть бути застосовані як до дорослогоДак і до не­ повнолітнього підозрюваного, обвинуваченого згідно з частинами 1 і 2 ст. 176 КПК, є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою; 6) затримання особи як тимчасовий запобіжний захід.

До неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, крім того, може застосову­ ватися запобіжний захід у вигляді передання його під нагляд батьків, опікунів чи пі­ клувальників, а якщо він виховується у дитячій установі, - передання його під нагляд адміністрації цієї установи (ст. 493 КПК).

Під час досудового розслідування запобіжні заходи застосовуються слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора. Як виняток, без ухвали слідчого судді або судді особа може бути затримана уповно­ важеною службовою особою у випадках, передбачених ст. 208 КПК, але не пізніше шістдесяти годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї іншого запобіжного заходу (ч.2ст. 211 КПК).

Стаття 177 КПК визначає мету і підстави застосування запобіжних заходів Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним,

обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:

1)переховуватися від органів досудового розслідування та (або) суду;

2)знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваче­ ного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4)перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5)вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне право­ порушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може вчинити перелічені дії.

Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених КПК.

Крім загальних обставин (ст. 178 КПК) при вирішенні питання про обрання кон­ кретного запобіжного заходу щодо неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, обов'язково враховуються його вікові та психологічні особливості й рід занять.

2. Відповідно до Мінімальних стандартних правил ООН, які стосуються здійс­ нення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила») від 29 листопада 1985 p.,

389