КПК_комент_2012_ч2

Глава 37. Кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб

курором України, його заступником, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва або Севастополя в межах його повноважень;

2)народному депутату України, кандидату у Президенти України, Уповноваже­ ному Верховної Ради України з прав людини, Голові Рахункової палати, його першо­ му заступнику, заступнику, головному контролеру, секретарю Рахункової палати, заступникам Генерального прокурора України - Генеральним прокурором України;

3)судді Конституційного Суду України, професійному судді, присяжному та народному засідателю на час здійснення ними правосуддя - Генеральним про­ курором України або його заступником;

4)Генеральному прокурору України - заступником Генерального прокурора України.

1. Про поняття підозри, повідомлення про підозру - див. коментар до статей 276, 277 КПК.

Виходячи з положень п. 14 ч. 1 ст. З КПК, з моменту повідомлення особі про підоз­ ру у вчиненні кримінального правопорушення починається притягнення до кримі­ нальної відповідальності як стадія кримінального провадження.

Отже, коментована стаття фактично визначає суб'єктів, правомочних притягувати до кримінальної відповідальності осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження.

Статтею передбачено «здійснення письмового повідомлення», а це означає скла­ дання тексту письмового повідомлення про підозру правомочним прокурором. Що стосується вручення письмового повідомлення відповідній особі, то у коментованій статті Генерального прокурора України, його заступника, прокурора Автономної Республіки Крим, області, міст Києва або Севастополя не зобов'язано безпосередньо здійснювати такі дії. Вручення письмового повідомлення, як випливає з тексту ст. 278 КПК, за певних умов може здійснюватися у спосіб, передбачений КПК для вручення повідомлень, тобто направлення поштою, електронною поштою, факсимільним зв'язком тощо.

Таким чином, складання письмового тексту повідомлення про підозру щодо осіб, вказаних у ст. 480 КПК, здійснюється уповноваженим прокурором (Генеральним про­ курором України, його заступником, прокурором Автономної Республіки Крим, об­ ласті, міст Києва або Севастополя). Вручення ж повідомлення може здійснюватися як вказаними особами, так і слідчим, який проводить досудове розслідування, чи про­ курором, який здійснює процесуальне керівництво у відповідному провадженні.

Зміст повідомлення про підозру має відповідати вимогам, визначеним у ст. 277 КПК.

Стаття 482

Особливості порядку притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і обрання запобіжного заходу

1. Затримання судді або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту до ухвалення обвинувального ви­ року судом не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України.

370

Стаття 482

2.Притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата Укра­ їни, його затримання або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України.

3.Обшук, затримання народного депутата України чи огляд його особистих речей

ібагажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, а також порушення таємни­ ці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосу­ вання інших заходів, в тому числі негласних слідчих дій, що відповідно до закону об­ межують права і свободи народного депутата України, допускаються лише у разі, якщо Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відпо­ відальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

4.Особливості порядку притягнення народного депутата України до відповідаль­ ності визначаються Конституцією України, Законом України «Про статус народно­ го депутата України», Регламентом Верховної Ради України та цим Кодексом.

1.Коментована стаття передбачає порядок здійснення окремих процесуальних дій щодо осіб, яким відповідно до їх статусу гарантовано недоторканність, а саме народ­ них депутатів та суддів.

Щодо законодавчого регулювання статусу відповідних осіб див. коментар до ст. 480 КПК.

2. Рішенням КСУ у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частин 1, 3 ст. 80 Конституції України, ч. 1 ст. 26, частин 1, 2, 3 ст. 27 ЗУ «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. № 2790-ХІІ та за конституційним поданням МВС про офіційне тлумачення положення ч. З ст. 80 Конституції України стосовно затримання народно­ го депутата України (справа про гарантії депутатської недоторканності) від 26 червня 2003 р. № 12-рп/2003, зокрема, визначено: положення ч. 1 ст. 80 Конституції України, за яким народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність, та відповідне положення ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про статус народного депутата України» треба розуміти так, що депутатська недоторканність як елемент статусу народного депута­ та України є конституційною гарантією безперешкодного та ефективного здійснення народним депутатом України своїх повноважень і передбачає звільнення його від юридичної відповідальності у визначених Конституцією України випадках та особ­ ливий порядок притягнення народного депутата України до кримінальної відповідаль­ ності, його затримання, арешту, а також застосування інших заходів, пов'язаних з обмеженням його особистих прав і свобод.

Положення ч. З ст. 80 Конституції України, ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про статус народного депутата України» стосовно затримання народного депутата України треба розуміти так, що затримання як тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний і як ад­ міністративно-процесуальний заходи може бути застосоване до народного депутата України лише за згодою ВР України, на підставах та в порядку, встановлених Консти­ туцією і законами України.

Положення ч. З ст. 80 Конституції України, ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про статус народного депутата України» стосовно арешту народного депутата України слід розуміти так,

371

Глава 37. Кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб

що арешт (взяття під варту) як кримінально-процесуальний запобіжний захід і арен як адміністративне стягнення за вчинене правопорушення можуть бути застосоваї до народного депутата України лише за згодою ВР України, на підставах та в порядю встановлених Конституцією і законами України.

Положення ч. 2 ст. 27 ЗУ «Про статус народного депутата України» стосовно за тримання народного депутата України у контексті положень ч. З ст. 80 Конституці України слід розуміти так, що затримання чи арешт народного депутата Україні можливі за згодою ВР України незалежно від наявності її згоди на притягнення цього народного депутата України до кримінальної відповідальності.

Таким чином, можливість здійснення щодо народного депутата України відповід­ них процесуальних дій безпосередньо обумовлена наявністю відповідної згоди ВР України.

Термін «згода» означає позитивну відповідь, дозвіл на що-небудь; підтвердження чого-небудь; погодження з чимось. У контексті положень чинного законодавства та КПК під «згодою ВР України» слід розуміти рішення ВР України, прийняте у вста­ новленому порядку, про дозвіл на здійснення стосовно певних осіб, які користуються гарантіями недоторканності, тих чи інших процесуальних дій, передбачених КПК.

Порядок розгляду у ВР України питання про згоду на притягнення до криміналь­ ної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата України визначено гл. 35 Регламенту ВР України, затвердженого ЗУ від 10 лютого 2010 р. № 1861-УІ.

Так, Регламентом (частини 2-4 ст. 218) визначено, що подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата ініціюється органами досудового слідства. При цьому щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання. Подання щодо народного депутата повинно бути підтримано і внесено до ВР України Генеральним прокурором України. Подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затри­ мання чи арешт народного депутата повинно бути вмотивованим і достатнім, містити конкретні факти й докази, що підтверджують факт вчинення зазначеною в поданні особою суспільно небезпечного діяння, визначеного КК. У поданні про затримання чи арешт повинно бути чітке обґрунтування необхідності затримання чи арешту. По­ дання, що не відповідає вимогам цієї статті, Голова ВР України повертає Генерально­ му прокуророві України, про що повідомляє ВР України на найближчому пленарному засіданні ВР України.

Порядок передбачає надання народним депутатом України письмового пояснення, подальшу підготовку висновку відповідним комітетом, розгляд його на засіданні комі­ тету, розгляд подання на пленарному засіданні ВР України, обговорення, голосування.

Рішення про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, за­ тримання чи арешт ВР України приймає відкритим поіменним голосуванням більшіс­ тю голосів народних депутатів від її конституційного складу, яке оформляється по­ становою ВР України. Рішення ВР України про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт не переглядаються, крім випад­ ку виявлення обставин, що не були відомі Верховній Раді під час розгляду відповід­ ного подання. Про прийняте рішення Голова ВР України негайно повідомляє Гене­ рального прокурора України.

372

Стаття 483

3. Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. З КПК притягнення до кримінальної відповідаль­ ності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлен­ ня особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Отже, для повідомлення народному депутату про підозру, його затримання або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи до­ машнього арешту необхідною умовою є попереднє отримання у встановленому по­ рядку згоди ВР України. Інші процесуальні дії, визначені у ч. З коментованої статті, здійснюються лише у разі, якщо попередньо ВР України надано згоду на притягнення депутата до кримінальної відповідальності у цьому ж провадженні та лише за умови неможливості отримати інформацію іншим шляхом.

4. Порядок розгляду питання про затримання чи арешт судді КСУ, судді суду за­ гальної юрисдикції визначено гл. 35 Регламенту ВР України.

Так, зокрема, у частинах 2-4 ст. 218 Регламенту визначено, що подання про на­ дання згоди на затримання чи арешт судді КСУ, судді суду загальної юрисдикції іні­ ціюється судовими органами. При цьому щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання. Подання щодо судді суду загальної юрисдикції, судді КСУ повинно бути підтримано і внесено до Верховної Ради Головою ВСУ. Подання про затримання чи арешт судді суду загальної юрисдикції, судді КСУ повинно бути вмо­ тивованим і достатнім, містити конкретні факти і докази, що підтверджують факт вчинення зазначеною в поданні особою суспільно небезпечного діяння, визначеного КК. У поданні про затримання чи арешт повинне бути чітке обгрунтування необхід­ ності затримання чи арешту. Подання, що не відповідає вимогам цієї статті, Голова ВР України повертає Голові ВСУ, про що повідомляє ВР України на найближчому пленарному засіданні Верховної Ради.

Надалі відповідний комітет готує висновок щодо питання про надання згоди на затримання чи арешт судді. Внесене подання розглядається на пленарному засіданні ВР України та обговорюється. Рішення про надання згоди на затримання чи арешт ВР України приймає відкритим поіменним голосуванням більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу, яке оформляється постановою ВР України. Рішення ВР України про затримання чи арешт не переглядаються, крім випадку ви­ явлення обставин, що не були відомі Верховній Раді під час розгляду відповідного подання. Про прийняте рішення Голова ВР України негайно повідомляє Голову ВСУ.

Стаття 483

Інформування державних та інших органів чи службових осіб

1. Про застосування запобіжного заходу, ухвалення вироку повідомляються:

1) щодо адвокатів - відповідні органи адвокатського самоврядування; 2) щодо інших категорій осіб, передбачених статтею 480 цього Кодексу, - ор­

гани і службові особи, які їх обрали або призначили чи відповідають за заміщен­ ня їхніх посад.

1. «Інформувати» - означає повідомляти про що-небудь, доводити до відома. У ко­ ментованій статті під інформуванням слід розуміти доведення до відома осіб (органів),

373

Глава 37. Кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб

які обрали, призначили на посаду чи відповідають за заміщення посад осіб, щодо яких застосовується особливий порядок кримінального провадження, інформації про за­ стосування щодо останніх запобіжного заходу чи ухвалення вироку.

Статтею передбачено лише дві підстави для інформування:

1) у разі застосування запобіжного заходу інформування має відбуватися неза­ лежно від його виду (щодо поняття запобіжного заходу, їх видів див. коментар до ст. 176 КПК);

2) у разі ухвалення вироку. Інформування повинно відбуватися у випадку ухва­ лення як обвинувального, так і виправдувального вироку. В останньому випадку метою інформування є доведення до відома відповідних осіб інформації про те, що особа визнана невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення.

Закон не визначає як необхідну умову для інформування набрання вироком за­ конної сили, але саме факт набрання сили обвинувальним вироком суду щодо низки осіб є підставою для прийняття рішення про дострокове позбавлення їх повноважень (детальніше див. коментар до ст. 480 КПК). Тому відповідне інформування доцільно здійснювати і після ухвалення вироку (який ще не набрав законної сили), і після на­ брання ним законної сили.

Суб'єктами інформування є відповідні особи (органи), рішеннями яких застосо­ вано запобіжний захід чи ухвалено вирок, тобто слідчий суддя, суд.

Інформування здійснюється шляхом надсилання (поштою чи в інший спосіб - електронним, факсимільним зв'язком, кур'єром) письмового повідомлення на офіцій­ ну адресу відповідного органу (службової особи). При цьому під ним слід розуміти не повідомлення як процесуальну дію у кримінальному провадженні, визначену ст. 111 КПК, а лист на офіційному бланку із відповідною інформацією про застосу­ вання до особи запобіжного заходу чи ухвалення вироку. У листі доцільно вказати вид запобіжного заходу, його строк; у разі ухвалення вироку - статтю закону про кримі­ нальну відповідальність, за якою особу виправдано чи засуджено; в останньому ви­ падку - вид та строк призначеного кримінального покарання.

Органами (службовими особами), яким надсилається таке повідомлення, є:

1)щодо народного депутата України - ВР України;

2)щодо судді КСУ - Президент України, ВР України чи з'їзд суддів України, які здійснили призначення відповідного судді; щодо професійного судді - Вища кваліфі­ каційна комісія суддів України; щодо присяжного і народного засідателя на час здій-

-снення ними правосуддя - відповідний суд загальної юрисдикції.

Слід зазначити, що згідно зі ст. 106 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 7 лип­ ня 2010 р. № 2453-УІ суд, який ухвалив обвинувальний вирок щодо судді, негайно повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. У разі набрання за­ конної сили обвинувальним вироком суду щодо судді Вища кваліфікаційна комісія суддів України повідомляє про це Вищу раду юстиції України, яка вносить подання про звільнення судді з посади. Суддя, щодо якого обвинувальний вирок суду набрав законної сили, не може продовжувати здійснювати свої повноваження і втрачає перед­ бачені законом гарантії незалежності й недоторканності судді, право на грошове та інше забезпечення;

3) щодо кандидата у Президенти України - Центральна виборча комісія;

374

ГЛАВА 38

КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ

§ 1. Загальні правила кримінального провадження щодо неповнолітніх

Стаття 484

Порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх

1.Порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх визначається загальними правилами цього Кодексу з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.

2.Кримінальне провадження щодо неповнолітньої особи, в тому числі, якщо кримінальне провадження здійснюється щодо декількох осіб, хоча б одна з яких

єнеповнолітньою, здійснюється слідчим, який спеціально уповноважений керів­ ником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх. Під час кримінального провадження щодо неповнолітнього, в тому числі під час провадження щодо застосування примусових заходів вихов­ ного характеру, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд та всі інші особи, що беруть у ньому участь, зобов'язані здійснювати процесуальні дії в порядку, що наймен­ ше порушує звичайний уклад життя неповнолітнього та відповідає його віковим та психологічним особливостям, роз'яснювати суть процесуальних дій, рішень та їх значення, вислуховувати його аргументи при прийнятті процесуальних рішень та вживати всіх інших заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на неповнолітнього.

3.Положення цього параграфу застосовуються у кримінальному проваджен­ ні щодо кримінальних правопорушень, вчинених особами, які не досягли вісім­ надцятирічного віку.

1.Особливості порядку кримінального провадження щодо неповнолітніх обумов­ лені передусім особливостями суб'єкта кримінального правопорушення. Фізичний, розумовий і психічний розвиток неповнолітніх обумовлює нестійкість їх характеру, незрілість мислення, схильність до наслідування поведінки старших за них і дорослих осіб та інші подібні риси, а також неможливість повною мірою самостійно захищати свої права та законні інтереси. Ураховуючи все це, законодавець встановлює додатко­ ві гарантії, що забезпечують з'ясування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, охорону прав і законних інтересів неповнолітніх підозрю­ ваних, обвинувачених, осіб, які на момент вчинення суспільно небезпечного діяння, що має ознаки кримінального правопорушення, не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність за його вчинення, а також підвищення виховного впли­ ву такого провадження через створення доброзичливого до дитини середовища і про­ цесу, в межах якого здійснюється кримінальне провадження щодо осіб, молодших вісімнадцяти років (див. «Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи про

376

Стаття 484

доброзичливе щодо дитини правосуддя», ухвалені Комітетом міністрів 17 листопада 2010 р.).

У кримінальному провадженні щодо неповнолітніх мають виконуватися загальні завдання кримінального провадження (ст. 2 КПК) і застосовуватися загальні правила кримінального процесуального закону з урахуванням норм, які містять особливі пра­ вила досудового розслідування і судового розгляду щодо неповнолітніх. Зазначені норми не замінюють, а доповнюють і конкретизують загальні правила кримінального провадження.

Міжнародно-правовою основою кримінального провадження щодо неповнолітніх є відповідні положення Конвенції про права дитини 1989 р., Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., Конвенції про захист прав людини і осново­ положних свобод 1950 р. та інших міжнародно-правових актів з прав людини і судо­ чинства, які націлюють органи досудового розслідування, прокурора і суд на враху­ вання особливостей провадження щодо неповнолітніх.

Відповідно до ст. 40 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р., рати­ фікованої постановою ВР України від 27 лютого 1991 р. № 789-ХІІ, держава визнає право кожної дитини, яка, як вважається, порушила кримінальне законодавство, об­ винувачується або визнається винною в його порушенні, на таке поводження, що сприяє розвиткові у дитини почуття гідності і значущості, зміцнює в ній повагу до прав людини й основних свобод інших та при якому враховуються вік дитини і бажа­ ність сприяння її реінтеграції та виконання нею корисної ролі в суспільстві.

З цією метою і беручи до уваги відповідні положення міжнародних документів, держава, зокрема, забезпечує, щоб:

a)жодна дитина не вважалася порушником кримінального законодавства, не була обвинувачена та визнана винною в його порушенні через дію чи бездіяльність, які не були заборонені національним і міжнародним правом на час їх здійснення;

b)кожна дитина, яка, як вважається, порушила кримінальне законодавство чи об­ винувачується в його порушенні, мала принаймні такі гарантії:

i)презумпцію невинуватості, поки її вина не буде доведена згідно із законом;

ii)негайне і безпосереднє інформування її про обвинувачення проти неї, а у ви­ падку необхідності, через її батьків чи законних опікунів, та одержання правової й іншої необхідної допомоги при підготовці та здійсненні свого захисту;

iii)невідкладне прийняття рішення з розглядуваного питання компетентним, не­ залежним і безстороннім органом чи судовим органом у ході справедливого слухання згідно із законом у присутності адвоката чи іншої відповідної особи і, якщо це не вважається таким, що суперечить найкращим інтересам дитини, зокрема, з урахуван­ ням її віку чи становища її батьків або законних опікунів;

ІУ) свобода від примусу щодо даваних свідчень чи визнання вини; вивчення свід­ чень свідків обвинувачення або самостійно, або за допомогою інших осіб та забез­ печення рівноправної участі свідків захисту та вивчення їх свідчень;

у) якщо вважається, що дитина порушила кримінальне законодавство, повторний розгляд вищим компетентним, незалежним і безстороннім органом чи судовим орга­ ном згідно із законом відповідного рішення та будь-яких вжитих у цьому зв'язку за­ ходів;

377

Глава 38. Кримінальне провадження щодо неповнолітніх

УІ) безплатна допомога перекладача, якщо дитина не розуміє використовуваної мови чи не розмовляє нею;

УІІ) повна повага до її особистого життя на всіх стадіях розгляду.

Держава має сприяти створенню законів, процедур, органів і установ, що мають безпосереднє відношення до дітей, які, як вважається, порушили кримінальне зако­ нодавство, обвинувачуються чи визнаються винними в його порушенні.

Згідно з п. 4 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р. щодо неповнолітніх процес повинен бути таким, щоб враховувались їх вік і бажаність сприяння їх перевихованню.

З метою належного виконання Україною взятих на себе зобов'язань у частині за­ безпечення дітям особливого піклування та допомоги з боку держави, реалізації по­ ложень Конституції України щодо визнання людини, її життя і здоров'я, честі і гід­ ності найвищою соціальною цінністю, забезпечення кожній людині права на вільний розвиток своєї особистості, а також з огляду на рівень дитячої злочинності, і врахо­ вуючи необхідність у розробленні державної політики у сфері захисту прав дітей, які потрапили у конфлікт із законом, Указом Президента України від 24 травня 2011 р. № 597/2011 було схвалено Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповно­ літніх в Україні.

Метою цієї Концепції є побудова в Україні повноцінної системи кримінальної юстиції щодо неповнолітніх, спроможної забезпечити законність, обгрунтованість та ефективність кожного рішення щодо дитини, яка потрапила в конфлікт із законом, пов'язаного з її перевихованням та дальшою соціальною підтримкою. Для досягнен­ ня цієї мети Концепцією передбачена необхідність:

-удосконалення системи профілактики дитячої злочинності на основі застосуван­ ня відновних та проактивних методик;

-забезпечення ефективного правосуддя щодо неповнолітніх, які вчинили право­ порушення, з урахуванням вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей розвитку;

-сприяння розвитку відновного правосуддя;

-створення ефективної системи реабілітації неповнолітніх, які вчинили право­ порушення, з метою їх перевиховання та ресоціалізації.

2.Для забезпечення виконання завдань кримінального провадження щодо не­ повнолітніх коментована стаття передбачає необхідність здійснення досудового розслідування слідчим, який уповноважений керівником органу досудового роз­ слідування здійснювати провадження щодо неповнолітніх, тобто спеціалізується на цій категорії проваджень. Такому слідчому доручається здійснення досудового роз­ слідування і щодо кількох осіб, якщо хоча б одна з них була неповнолітньою на момент вчинення кримінального правопорушення і відповідно до ст. 494 КПК встановлено неможливість виділення провадження щодо неповнолітнього в окреме кримінальне провадження.

Виходячи зі змісту ч. З ст. 484 КПК, слідчий, спеціально уповноважений на здій­ снення досудового розслідування щодо неповнолітніх, здійснюватиме провадження і тоді, коли на початок розслідування особа, яка вчинила кримінальне правопорушення неповнолітньою, вже досягла повноліття, тобто 18 років.

378

Стаття 485

Прокурор, слідчий суддя, суддя, які здійснюють провадження щодо неповноліт­ нього, також повинні мати необхідні знання особливостей такого провадження з тим, щоб, як і слідчий, здійснювати процесуальні дії в порядку, що найменше порушує звичайний уклад життя неповнолітнього та відповідає його віковим і психологічним особливостям, вживати всіх можливих заходів, спрямованих на уникнення негатив­ ного впливу на неповнолітнього, зокрема:

-винесення розпорядження про роздільне тримання у місцях попереднього ув'язнення неповнолітнього підозрюваного (обвинуваченого) і дорослих та інших співучасників вчинення кримінального правопорушення (ст. 8 ЗУ «Про попереднє ув'язнення» від ЗО червня 1993 р.);

-винесення постанови (ухвали) про забезпечення безпеки неповнолітнього підоз­ рюваного (обвинуваченого) (ст. 2 ЗУ «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь

укримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р.);

-оберігання неповнолітнього від негативного впливу на нього з боку інших осіб під час здійснення слідчим одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб для з'ясування причин розбіжностей в їх показаннях (ч. 9 ст. 224 КПК);

-забезпечення участі у допиті неповнолітнього підозрюваного чи обвинувачено­ го законного представника, педагога чи психолога, а в разі необхідності - лікаря (ст. 491 КПК).

3.У кримінальному провадженні щодо осіб, які підозрюються або обвинувачу­ ся у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, участь захисни­

ка є обов'язковою з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будьяких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою (п. 1 ч. 2 ст. 52 КПК).

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 14 ЗУ від 2 червня 2011 р. «Про безоплатну правову допомогу» такі особи є суб'єктами права на безоплатну правову допомогу. Тому, якщо для за­ хисту неповнолітнього не було залучено (запрошено) захисника, то відповідно до частин 2 і 3 ст. 49 КПК слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя чи суд остановляє ухвалу, якою доручає Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги призначити адвоката для здійснення захисту за призначенням та забезпечи­ ти його прибуття у зазначені у постанові (ухвалі) час і місце для участі у криміналь­ ному провадженні. Постанова (ухвала) про доручення призначити адвоката є обов'язковою для негайного виконання.

Стаття 485

Обставини, що підлягають встановленню у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх

1. Під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальних праопорушень, вчинених неповнолітніми, крім обставин, передбачених статтею 91 ього Кодексу, також з'ясовуються:

1) повні і всебічні відомості про особу неповнолітнього: його вік (число, місяць, рік народження), стан здоров'я та рівень розвитку, інші соціально-психологічні риси особи, які необхідно враховувати при індивідуалізації відповідальності чи обранні

379