КПК_комент_2012_ч2

Глава 38. Кримінальне провадження щодо неповнолітніх

Стаття 500

Порядок судового розгляду

1.Судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні за участю прокурора, законного представника, захисника та представників служби у справах дітей і кримінальної міліції у справах дітей, якщо вони з'явилися або були викликані

всудове засідання, згідно із загальними правилами цього Кодексу.

2.Судовий розгляд завершується постановленням ухвали про застосування примусових заходів виховного характеру або про відмову в їх застосуванні.

1.Суд може своєю мотивованою ухвалою прийняти рішення про здійснення су­ дового розгляду щодо неповнолітнього у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини (ч. 2 ст. 27 КПК).

Про участь законного представника у судовому розгляді щодо неповнолітнього див. ст. 488 КПК.

У виняткових випадках, коли участь законного представника може зашкодити інтересам неповнолітнього, суд повинен своєю ухвалою обмежити її відповідною частиною судового засідання або зовсім усунути певну особу від участі у розгляді справи і допустити замість неї іншого законного представника (див. п. 15 ППВСУ від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування при­ мусових заходів виховного характеру»).

Про участь у судовому розгляді щодо неповнолітніх представників служби у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей див. ст. 496 КПК та коментар до неї.

У судовому засіданні представники цих органів, зокрема, висловлюють думку про те, який саме примусовий захід виховного характеру буде в конкретному випадку найбільш ефективним.

Стаття 501

Ухвали суду в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру

1. Під час постановлення ухвали в кримінальному провадженні щодо засто­ сування примусових заходів виховного характеру суд з'ясовує такі питання:

1)чи мало місце суспільно небезпечне діяння;

2)чи вчинено це діяння неповнолітнім у віці від одинадцяти років до настан­ ня віку, з якого настає кримінальна відповідальність за це діяння;

3)чи слід застосувати до нього примусовий захід виховного характеру і якщо слід, то який саме.

2.Якщо під час судового розгляду не буде доведено однієї з обставин, перед­ бачених у пункті 1 або 2 частини першої цієї статті, суд зобов'язаний постанови­ ти ухвалу про відмову у застосуванні примусових заходів виховного характеру і закрити кримінальне провадження.

400

Стаття 502

3.При застосуванні до неповнолітнього примусового заходу у вигляді направ­ лення до спеціального навчально-виховного закладу на кримінальну міліцію у справах дітей покладається обов'язок доставити неповнолітнього до спеціаль­ ного навчально-виховного закладу.

4.Ухвала, постановлена за наслідками розгляду клопотання про застосуван­ ня примусових заходів виховного характеру, може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом.

1.Ухвала суду щодо застосування примусового заходу виховного характеру ви­ носиться у нарадчій кімнаті і викладається окремим документом.

Про законність, обґрунтованість і вмотивованість ухвали суду див. ст. 370 КПК. Про загальні вимоги до змісту вступної, мотивувальної та резолютивної частин

ухвали суду див. ст. 372 КПК.

Якщо під час судового розгляду прокурором було доведено вчинення неповно­ літнім, зазначеним у ст. 498 КПК, суспільно небезпечного діяння, то суд виносить ухвалу про застосування до неповнолітнього примусового заходу виховного характе­ ру або кількох таких заходів.

Про види примусових заходів виховного характеру див. ч. 2 ст. 105 КК.

2. Якщо суд дійшов висновку, що прокурор під час судового розгляду не довів факт вчинення суспільно небезпечного діяння неповнолітнім, то він своєю ухвалою від­ мовляє в застосуванні щодо нього примусового заходу виховного характеру і закриває провадження.

Ухвала щодо застосування примусового заходу виховного характеру приймається більшістю суддів. Суддя, який залишився в меншості, має право письмово викласти свою окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, приєднується до мате­ ріалів і є відкритою для ознайомлення.

Ухвала суду про застосування чи відмову в застосуванні примусового заходу ви­ ховного характеру може бути оскаржена в апеляційному (п. 2 ч. 1 ст. 392 КПК), а також в касаційному порядку за умови її перегляду в апеляційному порядку (ч. 1 ст. 424 КПК).

Дострокове звільнення від примусового заходу виховного характеру

1.Ухвалою суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться спеціаль­ на навчально-виховна установа, неповнолітній може бути достроково звільнений від примусового заходу виховного характеру в порядку, передбаченому цим Кодексом.

2.Ухвала суду може бути постановлена за наслідками розгляду клопотання неповнолітнього, його захисника, законного представника або прокурора, якщо поведінка неповнолітнього під час перебування у навчально-виховній установі свідчить про його перевиховання. Під час розгляду клопотання суд з'ясовує дум­ ку ради спеціальної навчально-виховної установи, в якій перебуває неповноліт-

401

Глава 38. Кримінальне провадження щодо неповнолітніх

ній, щодо можливості його дострокового звільнення від примусового заходу ви­ ховного характеру.

1. Можливість дострокового звільнення неповнолітнього від примусового заходу виховного характеру стосується лише одного заходу - направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи - до загальноосвітньої школи чи про­ фесійного училища соціальної реабілітації, які відповідно до ст. 8 ЗУ від 24 січня 1995 р. «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», і є спеціальними навчально-виховними закладами для дітей, які потребують особливих умов виховання, та підпорядковуються спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у галузі освіти і науки. До цих закладів можуть направляти­ ся особи, які вчинили злочин у віці до 18 років або правопорушення до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

До загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації направляються за рішенням суду діти віком від 11 до 14 років, а до професійних училищ соціальної реабілітації - віком від 14 років.

Дітей тримають у зазначених школах і професійних училищах соціальної реабі­ літації у межах встановленого судом строку, але не більше трьох років.

У загальноосвітніх школах соціальної реабілітації дітей можуть тримати у винят­ кових випадках до досягнення ними 15 років, а у професійних училищах соціальної реабілітації - до досягнення 19 років, якщо це необхідно для завершення навчально­ го року або професійної підготовки.

Учні загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, яким виповнилося 15 років, але вони не стали на шлях виправлення, за рішенням суду за місцезнаходженням за­ значеного закладу можуть бути переведені до професійного училища соціальної реа­ білітації. Це переведення може здійснюватися у межах терміну, встановленого рішен­ ням суду, що застосував примусовий захід виховного характеру, але не більше трьох років.

Звільнення учнів з навчально-виховних закладів соціальної реабілітації прова­ диться достроково або після закінчення строку перебування.

2. Законними приводами для розгляду питання про дострокове звільнення від при­ мусового заходу виховного характеру є клопотання неповнолітнього, його захисника, законного представника або прокурора, якщо поведінка неповнолітнього під час пере­ бування у навчально-виховній установі свідчить про його перевиховання. Під час розгляду клопотання суд з'ясовує думку ради спеціальної навчально-виховної уста­ нови, в якій перебуває неповнолітній, щодо можливості його дострокового звільнен­ ня від примусового заходу виховного характеру.

402

ГЛАВА 39

КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

Підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру

1.Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медич­ ного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідаль­ ність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що:

1) особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;

2) особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захво­ ріла на психічну хворобу до постановлення вироку.

2.Якщо під час досудового розслідування будуть встановлені підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, слідчий, прокурор виносить постанову про зміну порядку досудового розслідування і продовжує його згідно з правилами, передбаченими цією главою.

3.Кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого

устані неосудності, повинна ґрунтуватися лише на відомостях, які характеризу­ ють суспільну небезпеку вчинених дій. При цьому не враховуються попередня судимість, факт вчинення раніше кримінального правопорушення, за який осо­ бу звільнено від відповідальності або покарання, факт застосування до неї при­ мусових заходів медичного характеру.

4.Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними.

1.Згідно зі ст. 19 КК не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності. Не підлягає покаранню також особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку, що позбавляє її можли­ вості усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Стаття 503 КПК формулює принципові положення, що стосуються підстав для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів ме­ дичного характеру. У ній вказується, що можна застосовувати лише ті примусові за­ ходи медичного характеру, які передбачені ст. 94 КК. Згідно зі ст. 94 КК застосову­ ються такі примусові заходи медичного характеру: надання амбулаторної психіатрич­ ної допомоги в примусовому порядку; госпіталізація до психіатричного закладу із

403

Глава 39. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів...

звичайним наглядом; госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом; госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Право застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або захворіли після вчинення зло­ чину на душевну хворобу, яка виключає кримінальне покарання, належить лише суду першої інстанції (п. 21 ст. З КПК).

2.Підставами застосування судом примусових заходів медичного характеру є:

1)наявність суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК; 2) доведеність вчи­ нення цього діяння даною особою; 3) встановлення того факту, що особа в момент вчинення суспільно небезпечного діяння була в стані неосудності, чи захворіла після цього психічною хворобою, яка виключає застосування кримінального покарання;

4) визнання цієї особи небезпечною для суспільства в силу її хворобливого стану і характеру вчиненого нею діяння.

Відсутність хоча б однієї з цих підстав не дає суду права застосовувати вказані заходи.

Коментована стаття передбачає, що коли під час досудового розслідування будуть встановлені підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, слідчий, прокурор виносить постанову про зміну порядку досудового розслідування і продовжує його згідно з правилами, перед­ баченими цією главою.

3.Суд першої інстанції, даючи кримінально-правову оцінку суспільно небезпеч­ ного діяння, вчиненого у стані неосудності, повинен ґрунтуватись лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій. Відповідно до ч. З ст. 503 КПК, при цьому не враховуються попередня судимість, факт вчинення раніше криміналь­ ного правопорушення, за який особу звільнено від відповідальності або покарання, факт застосування до неї примусового заходу медичного характеру.

4.Досудове розслідування і судовий розгляд справи про суспільно небезпечні ді­ яння, вчинені особою у стані неосудності, проводяться за загальними правилами, встановленими КПК.

Разом з тим особливості цих справ (душевна хвороба особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і неможливість застосування до неї кримінального покарання) зумо­ вили введення спеціальних норм при розслідуванні і судовому розгляді таких справ.

Стаття 504

Порядок здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру та щодо обмежено осудних осіб

1. Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється слідчим згідно із загаль­ ними правилами, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цієї глави.

404

Стаття 505

2. Досудове розслідування щодо осіб, які підозрюються у вчиненні криміналь­

ного правопорушення у стані обмеженої осудності, здійснюється слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом. Суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування приму­ сових заходів медичного характеру.

1.Коментована стаття визначає загальні положення проведення досудового роз­ слідування у кримінальному проваджені щодо застосування примусових заходів ме­ дичного характеру та щодо обмежено осудних осіб.

Закон не містить вказівок на якийсь особливий порядок здійснення досудового розслідування за фактом вчинення неосудною особою суспільно небезпечного діяння.

Удеяких випадках слідчому чи прокурору може бути відомо, що суспільно небез­ печну дію, передбачену КК, вчинив душевнохворий. Наявність таких даних зобов'язує їх внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування.

Згідно з частиною першою коментованої статті досудове розслідування провадить­ ся слідчим відповідно до загальних правил, передбачених КПК, з урахуванням по­ ложень гл. 39. Це розслідування провадиться за загальними правилами без будь-яких винятків до встановлення психічного стану особи, яка вчинила суспільно небезпечні діяння. Психічний стан такої особи встановлюється психіатричною експертизою (статті 242, 509 КПК).

Відповідно до ст. 20 КК особа, яка в стані обмеженої осудності вчинила злочин, залишається його суб'єктом та підлягає кримінальній відповідальності. Мова йде лише про можливість пом'якшення покарання та застосування примусового заходу медич­ ного характеру.

2.Із законодавчого формулювання (ч. 2 ст. 504 КПК) можна зробити висновок, що досудове розслідування щодо осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального право­ порушення у стані обмеженої осудності, здійснюється слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими КПК.

Відповідно до ч. 4 ст. 374 КПК, суд, який ухвалює вирок, може врахувати стан обме­ женої осудності як підставу для застосування примусового заходу медичного характеру.

Пленум ВСУ у постанові від 3 червня 2005 р. № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» роз'яснив: враховуючи те, що згідно зі ст. 20 КК особа, визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності, слід визнати, що справу щодо такої особи необхідно направити до суду з обвинувальним висновком, в якому мають міститися дані про психічне захворювання цієї особи (п. 6).

Стаття 505

Обставини, що підлягають встановленню під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру

1. Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо за­ стосування примусових заходів медичного характеру встановлюються:

405

Глава 39. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів...

1)час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного ді­ яння або кримінального правопорушення;

2)вчинення цього суспільно небезпечного діяння або кримінального право­ порушення цією особою;

3) наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення чи на час досудового розслідування;

4)поведінка особи до вчинення суспільно небезпечного діяння або криміналь­ ного правопорушення і після нього;

5)небезпечність особи внаслідок її психічного стану для самої себе та інших осіб, а також можливість спричинення іншої істотної шкоди такою особою;

6)характер і розмір шкоди, завданої суспільно небезпечним діянням або кри­ мінальним правопорушенням.

1. Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному проваджені (ст. 91 КПК), отримали в теорії доказів назву загального предмета доказування. Обставини загального предмета доказування конкретизуються законодавцем у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх (ст. 485 КПК), а також у кримінальному проваджен­ ні щодо застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 505 КПК).

Предмет доказування під час досудового розслідування щодо застосування при­ мусових заходів медичного характеру має ряд особливостей, що випливають із сис­ темного застосування коментованої статті та ст. 91 КПК, яка визначає коло обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. По-перше, у цій статті не ставиться питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального про­ вадження, а йдеться про вчинення певною особою суспільно небезпечного діяння. По-друге, найважливіше значення має питання про наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення чи на час досудового розслідування.

Слід мати на увазі, що небезпечність особи внаслідок її психічного стану для самої себе та інших осіб, а також можливість спричинення іншої істотної шкоди такою особою має важливе значення для обґрунтованого експертного висновку про неосудність або обмежену осудність особи, що вчинила суспільно небезпечне ді­ яння. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні по­ карання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 2 ст. 20 КК).

Стаття 506

Права особи, яка бере участь у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру

1. Особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів ме­ дичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, користується

406

Стаття 507

правами підозрюваного та обвинуваченого в обсязі, який визначається характером розладу психічної діяльності чи психічного захворювання відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи, та здійснює їх через законного представника, захисника.

2. Якщо характер розладу психічної діяльності чи психічного захворювання

особи перешкоджає проведенню процесуальних дій за її участю або участі у су­ довому засіданні, прокурор, суд мають право прийняти рішення про проведення відповідних процесуальних дій без участі такої особи.

1. Коментована стаття визначає, що особа, до якої можуть бути застосовані при­ мусові заходи медичного характеру або вирішується питання про їх застосовування, користується правами підозрюваного, обвинуваченого (ст. 42 КПК) та здійснює їх через законного представника (ст. 44 КПК) чи захисника (ст. 52 КПК).

Характер розладу психічної діяльності чи психічного захворювання такої особи визначається відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи (ст. 509 КПК).

Слідчі та процесуальні дії за участю такої особи можуть бути проведені лише тоді, коли її психічний стан це дозволяє.

2. Прокурор має право прийняти рішення про проведення відповідних процесу­ альних дій без участі особи, якщо характер розладу психічного захворювання пере­ шкоджає цьому.

Частина друга цієї статті також передбачає, що у випадку розладу психічної ді­ яльності чи психічного захворювання особи, яке перешкоджає її участі у судовому засіданні, суд має право прийняти рішення про проведення відповідних процесуальних дій без участі такої особи.

Стаття 507

Участь захисника

1. У кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів ме­ дичного характеру участь захисника є обов'язковою.

1. Конституційне право громадян на кваліфіковану юридичну допомогу в кримі­ нальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру набуває першочергового значення тому, що мова йде про захист законних інтересів осіб, які самі такий захист не здійснити неспроможні взагалі або хоча б частково.

Викладене в коментованій статті правило конкретизує положення ч. 1 ст. 45 та п. 5 ч. 2 ст. 52 КПК про те, що участь захисника є обов'язковою, оскільки особа в силу свого психічного стану не може самостійно здійснити своє право на захист. Забез­ печити захист прав та законних інтересів такої особи, створити їй справжнє процесу­ альне рівноправ'я призначений інститут обов'язкового захисту.

Обов'язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного ха­ рактеру або вирішується питання про їх застосування, з моменту встановлення факту

407

Глава 39. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів...

наявності у особи психічного захворювання або інших відомостей, які викликають сумнів щодо її осудності (п. 5 ч. 2 ст. 52 КПК).

Стаття 508

Запобіжні заходи

1. До особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані судом такі запобіжні заходи:

1)передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім';

зобов'язковим лікарським наглядом;

2)поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небез­ печну поведінку.

2. Передбачені частиною першою цієї статті запобіжні заходи застосовуються судом до особи з моменту встановлення факту розладу психічної діяльності чи психічної хвороби.

3. Застосування передбачених запобіжних заходів здійснюється згідно із за­ гальними правилами, передбаченими цим Кодексом.

1. Запобіжні заходи до особи, стосовно якої передбачається застосування приму­ сових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, є засобами впливу на таку особу з метою обмеження її свободи або встановлення за нею нагляду.

У коментованій статті передбачено лише два запобіжних заходи:

а) передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім'ї при обов'язковому лікарському нагляді;

б) поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають небезпечну поведінку такої особи.

2.Право на застосування таких запобіжних заходів належить виключно суду. Законодавець передбачив, що запобіжні заходи застосовуються судом до особи

змоменту встановлення факту розладу психічної діяльності чи психічної хвороби. Види психіатричних закладів наведено у ст. 94 КК.

3.Запобіжні заходи, про які йде мова в коментованій статті, застосовуються судом згідно з вимогами статей 177-178 КПК.

Стаття 509

Психіатрична експертиза

1. Слідчий, прокурор зобов'язані залучити експерта (експертів) для прове­ дення психіатричної експертизи у разі, якщо під час кримінального проваджен­ ня будуть встановлені обставини, які дають підстави вважати, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному або обмежено осуд­ ному стані або вчинила кримінальне правопорушення в осудному стані, але

408

Стаття 509

після його вчинення захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Такими обставинами, зокрема, є:

1)наявність згідно з медичним документом у особи розладу психічної діяль­ ності або психічного захворювання;

2)поведінка особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння або після нього була або є неадекватною (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті тощо).

2.У разі необхідності здійснення тривалого спостереження та дослідження особи може бути проведена стаціонарна психіатрична експертиза, для чого така особа направляється до відповідного медичного закладу на строк не більше двох місяців. Питання про направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи вирішується під час досудового розслідування - ухва­ лою слідчого судді за клопотанням сторони кримінального провадження в по­ рядку, передбаченому для подання та розгляду клопотань щодо обрання запо­ біжного заходу, а під час судового провадження - ухвалою суду.

3.Ухвала слідчого судді про направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмова у такому направленні може бути оскаржена в апеляційному порядку.

1.Призначати психіатричну експертизу слідчий, прокурор повинен лише у випадку, якщо під час кримінального провадження будуть встановлені обставини, які свідчать, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному або об­ межено осудному стані. Можливою є ситуація, коли особа вчинила кримінальне право­ порушення в осудному стані, але після його вчинення захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Експерт (експерти) повинні дати відповідь на питання про ступінь і характер пси­ хічного захворювання такої особи.

Організація проведення психіатричної експертизи регулюється Порядком прове­ дення судово-психіатричної експертизи та Порядком проведення стаціонарної судовопсихіатричної експертизи в психіатричних закладах осіб, які утримуються під вартою, затверджених наказом МОЗ від 8 жовтня 2001 р. № 397.

2.Оскільки проведення стаціонарної психіатричної експертизи вимагає тривало­ го спостереження за особою та дослідження її здоров'я, така особа має бути направ­ лена до відповідного медичного закладу на строк до двох місяців.

Під час досудового розслідування особа направляється до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи за клопотанням сторони - ухвалою слідчого судді, а під час судового провадження - ухвалою суду.

Стаціонарна психіатрична експертиза проводиться в психіатричних стаціонарах, де організовуються психіатричні експертні комісії, що складаються не менш як із трьох лікарів-психіатрів: голови, члена комісії, доповідача, який проводить спостереження за досліджуваною особою.

3.В апеляційному порядку може бути оскаржена ухвала слідчого судді про на­ правлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмова в такому направленні.

409