Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Фіцула М.М. - Педагогіка

.pdf
Скачиваний:
12327
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
7.2 Mб
Скачать

Зміст

1. Загальні засади педагогіки

1.1. Предмет і завдання педагогіки

 

Педагогіка як наука,

9

її становлення і розвиток

Предмет і основні категорії педагогіки

17

Система педагогічних наук.

 

Зв'язок педагогіки з іншими науками.

21

Завдання педагогіки

Напрями, течії зарубіжної педагогіки

24

1.2. Логіка і методика

 

педагогічних досліджень

 

Наукові дослідження — шлях

28

до розв'язання проблем педагогіки

Методологія педагогіки

29

Методи науково-педагогічного

ЗО

дослідження

Етапи педагогічного дослідження

39

1.3. Розвиток, виховання

 

і формування особистості

 

Процес розвитку і формування

44

особистості

Спадковість і розвиток

51

Вплив середовища на розвиток

53

і формування особистості

Розвиток і виховання

56

2 .Теорія освіти і навчання

(дидактика)

Діяльність як чинник розвитку

58

особистості

Зарубіжні теорії розвитку особистості

59

1.4. Мета виховання

 

Поняття мети виховання

62

Завдання основних напрямів

67

всебічного розвитку особистості

Зарубіжна педагогіка

73

про мету виховання

2.1. Суть процесу навчання

 

Поняття дидактики

75

Процес навчання

78

Функції процесу навчання

80

Структура діяльності вчителя

85

в навчальному процесі

Психолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів 86

2.2. Зміст освіти в національній школі

Поняття змісту освіти

91

Характеристика навчальних планів,

94

програм і підручників

Взаємозв'язок загальної,

100

політехнічної та професійної освіти

Зміст освіти зарубіжної школи

106

2.3. Закономірності

 

та принципи навчання

 

Закономірності навчання

108

Характеристика основних принципів

110

навчання

2 . 4 . Методи і засоби н а в ч а н н я

 

Поняття методів навчання

118

та їх класифікація

Методи організації та здійснення

120

навчально-пізнавальної діяльності

Методи стимулювання навчальної

129

діяльності учнів

Методи контролю

133

і самоконтролю у навчанні

Засоби навчання.

 

Використання комп'ютерної техніки

140

у навчанні

Вибір методів навчання

143

2.5. Види і форми організації навчання

 

Види навчання

147

 

Поняття про форми

155

 

організації навчання

 

Урок як основна форма

158

 

організації навчання

 

Підготовка вчителя до уроку

168

 

Позаурочні форми навчання

171

 

Пошуки ефективних форм навчанйя

186

 

в зарубіжній школі

 

2.6. Контроль за навчально-

 

 

пізнавальною діяльністю

 

 

Суть і основні види контролю

188

 

успішності учнів

 

Оцінка результатів навчально-

193

 

пізнавальної діяльності учнів

 

Зарубіжна практика контролю

200

 

успішності учнів

 

2.7. Вибрані проблеми дидактики

 

 

Диференційоване навчання в школі

202

 

Проблема навчання обдарованих дітей

206

 

Неуспішність учнів

209

 

і шляхи її подолання

3. Теорія

3.1. Суть процесу виховання

 

виховання

Процес виховання, його специфіка,

 

 

компоненти і рушійні сили

214

 

Етапи процесу виховання.

218

 

Управління процесом виховання

 

Самовиховання: суть, умови,

221

 

етапи, прийоми

 

Перевиховання:

225

 

суть, функції, етапи, принципи

 

Результати процесу виховання

229

 

Шляхи підвищення ефективності

231

 

процесу виховання

 

3.2. Основні закономірності

 

 

та принципи виховання

 

 

Основні закономірності процесу

235

 

виховання

 

Характеристика принципів виховання

236

3.3. Основні напрями виховання

 

Розумове виховання

 

242

Формування наукового світогляду

245

Моральне виховання

 

249

Статеве виховання і підготовка

254

до сімейного життя

 

Виховання свідомої дисципліни,

260

почуття обов'язку та відповідальності

Правове виховання

 

265

Виховання несприйнятливості

273

до наркогенних речовин

 

Екологічне виховання

 

276

Трудове виховання

 

278

Економічне виховання

 

284

Профорієнтаційна робота в школі

289

Естетичне виховання учнів

293

Фізичне виховання

.

297

Зміст виховання в зарубіжній школі

303

3.4. Загальні методи виховання

 

Поняття методу та прийому виховання

307

Характеристика основних груп

309

методів виховання

 

3.5. Організаційні форми

 

 

виховної роботи

 

 

Поняття позакласної

 

333

та позашкільної виховної роботи

Масові, групові та індивідуальні

335

форми виховної роботи

 

Позашкільні навчально-виховні

343

заклади

 

3.6. Виховання

 

 

учнівського колективу

 

 

Поняття колективу:

 

347

суть, ознаки, функції, структура

Шляхи згуртування колективу

350

Органи учнівського самоврядування

354

Виховний вплив колективу

360

3.7. Спільна виховна робота

 

школи, сім'ї та громадськості

 

Завдання, зміст і методика

365

виховання дітей в сім'ї

 

Шляхи підвищення

 

370

педагогічних знань батьків

 

Види й методи роботи з батьками учнів

374

 

Залучення громадськості

 

 

до виховання дітей.

 

 

Церква і виховання

378

 

підростаючого покоління

 

Дитячі та юнацькі організації

382

 

3.8. Робота класного керівника

 

 

Завдання і функції класного керівника

389

 

Планування роботи класного керівника 392

4. Школознавство

4.1. Наукові засади

 

 

внутрішкільного управління

395

 

Принципи управління освітою

 

Органи освіти: їх функції та структура

397

 

Керівництво навчально-виховною

399

 

роботою школи

 

Планування роботи школи

403

 

Особливості внутрішкільного контролю 409

 

4.2. Методична робота в школі

 

 

Роль методичної роботи в підвищенні

414

 

рівня професійної підготовки вчителя

 

Основні форми

416

 

методичної роботи в школі

 

4.3. Вивчення, узагальнення і поширення

 

передового педагогічного досвіду.

 

 

Впровадження досягнень педагогічної

 

 

науки в шкільну практику

 

 

Поняття передового

423

 

педагогічного досвіду

 

Вивчення, узагальнення і поширення

425

 

передового педагогічного досвіду

 

Втілення досягнень педагогічної науки

430

 

в шкільну практику

 

Наукова організація педагогічної праці

433

5.3 історії

5.1. Педагогіка давнього світу

436

педагогіки

Виховання у первісному суспільстві

 

Виховання і навчання в країнах

441

 

Давнього Сходу

 

Виховання і навчання

443

 

у Давній Греції та Римі

 

Елементи педагогіки у філософських

446

 

системах давнього світу

5.2. Розвиток школи, пихоплння і педагогічних ідей у середньовічній Європі, в епоху Відродження та Реформації

Особливості освітньо-виховної практики та педагогічної думки в епоху середньовіччя.

Виникнення університетів

451

Школа і педагогічна думка в Європі

454

в епоху Відродження та Реформації

5.3. Становлення і розвиток зарубіжної педагогічної науки (XVII—XX ст.)

Педагогічна система Я.-А. Коменського 458 Розвиток педагогічної теорії і практики в працях

інших видатних педагогів

461

Реформаторська педагогіка

469

зарубіжних країн кінця XIX — XX ст.

Розвиток педагогічної думки в Росії

474

у XVIII — XIX ст.

Прогресивна педагогіка в Росії

477

на початку XX ст.

5.4. Історія української

 

школи і педагогіки

 

Виховання, школа

481

і педагогічна думка в Київській Русі

Освіта і педагогічна думка у період

 

українського Відродження

485

(XVI — перша половина XVII ст.)

Українська педагогіка другої половини

491

XVII — кінця XVIII ст.

Освіта і педагогічна думка в Україні

497

першої половини XIX ст.

Педагогічна система К.Д. Ушинського

504

Освіта і педагогічна думка в Україні

 

в другій половині XIX —

508

на початку XX ст.

Освіта, шкільництво

 

і педагогічна думка в Україні у XX ст.

Загальні засади педагогіки

1.1. Предмет і завдання педагогіки

Педагогіка як наука, її становлення і розвиток

Педагогіка

сукупність

теоретичних і прикладних наук, що вив-

чають процеси

виховання,

навчання і розвиту особистості.

Термін походить від грецьких слів «раіз» («раісіоз») — дитя і «а£о» — веду, виховую, тобто «дітоводіння», «дітоводство». У Давньому Вавилоні, Єгипті, Сирії «пайдагогос» найчастіше були жерці, а в Давній Греції — найрозумніші, найталановитіші вільнонаймані громадяни: педономи, педотриби, дидаскали, педагоги. У Давньому Римі цю роботу доручали державним чиновникам, які добре оволоділи науками, багато мандрували, знали мови, культуру і звичаї різних народів.

Усередні віки педагогічною діяльністю займалися переважно священики, ченці, однак у міських школах та університетах — дедалі частіше люди зі спеціальною освітою.

УДавньоруській державі педагогів називали «майстрами». Упродовж багатьох століть тут не існувало спеціальних навчальних закладів для підготовки вчителів. Ними були і дяки з піддячими, і священнослужителі, і мандрівні дидаскали — «школярі-книжники». Відомості про те, як ставилися до них, містить «Слово о том, яко не забиваті учителей своих» Кирила Туровського: «Если и научился от простого человека, не от иерея, то держи в своем сердце

иуме память о нем до исхода души своей... Непомящие же, откуда добро познали, те подобни голодному и измерз-

10

Загальні засади педагогіки'

шему зимой псу, которого согрели и накормили, а он начал лаять на согревшего и накормившого сго»1.

У своєму розвитку педагогіка пройшла такі стадії: народна педагогіка — духовна педагогіка — світська педагогіка.

Народна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання.

Цей термін уперше вжив О. Духнович у підручнику «Народна педагогия в пользу училищ и учителей сельских».

У 60-х роках XX ст. у педагогічну науку запроваджено термін «етнопедагогіка» (Г. Волков). Якщо поняття «народна педагогіка» охоплює емпіричні педагогічні знання без належності до конкретної етнічної спільноти, то поняття «етнопедагогіка» пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій. Вона досліджує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педагогічних ідей народу в сучасній науково-педагогічній практиці, способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педагогічне значення явищ народного життя і визначає їх відповідність сучасним завданням виховання2 .

Українська народна педагогіка — складова народознавства (українознавства) й водночас один із засобів його реалізації на практиці, тобто є основою педагогіки народознавства.

Педагогіка народознавства — напрям сучасної педагогіки, шкільної практики, який забезпечує практичне засвоєння учнями (в процесі продовження творчих традицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, поведінці) культурно-істо- ричних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів.

Народознавство у вузькому значенні (етнографія) — наука про культуру, побут народу, його походження й розселення, національні традиції, звичаї, обряди. У широкому значенні — це сукупність сучасних наук про народ, його духовність, національну культуру, історію, а також здобутки народного і професійного мистецтва, які відображають багатогранність життя народу, нації.

1Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки. — Тернопіль, 1994. — С. 22.

2Див.: Волков Г.Н. Зтнопедагогика чувашского народа. — Чебоксари, 1966. — С. 22.

Предмет і завдання педагогіки

11

Родинна педагогіка — складова частина народної педагогіки, в якій зосереджено знання й досвід щодо створення і збереження сім'ї, сімейних традицій (трудових, моральних, мистецьких). Це сприяє формуванню в дітей любові до матері і батька, бабусі й дідуся, поваги до пам'я- ті померлих та ін.

Педагогічна деонтологія — народне вчення про виховні обов'язки батьків перед дітьми, вчителів — перед учнями, вихователів — перед вихованцями, вироблені народом етичні норми, необхідні для виконання покладених на них педагогічних функцій.

Педагогіка народного календаря передбачає виховання дітей та молоді послідовним залученням їх до сезонних робіт, звичаїв, свят і обрядів.

Козацька педагогіка — частина народної педагогіки, спрямована на формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю, твердою волею і характером.

Духовна педагогіка галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії

Найбільшого розвитку набула в епоху середньовіччя, коли церква монополізувала духовне життя суспільства, спрямовуючи виховання в релігійне річище. Педагогічна думка, яка до цього розвивалася на ґрунті філософії, стала складовим елементом теології. У церковних і монастирських школах на Заході, у мусульманських, мектебах, у школах брахманів у Індії виховання мало яскраво виражений теологічний характер. Значний внесок у розвиток педагогіки того часу зробили відомі діячі церкви, філософи Тертулліан, Августин, Аквінат.

Тертулліан Квінт Септимій Флоренс (160—222) — християнський теолог і письменник. Різко виступав проти всієї античної філософії, але із симпатією ставився до стоїків, зокрема до Сенеки. Він обгрунтував своєрідний містицизм: душа і навіть Бог — тіла особливі. Якби душа була безтілесною, вона б, на його думку, не могла впливати на тіло. Світ не вічний, створений з нічого.

Августин Блаженний Аврелій (354—430) — християнський теолог і церковний діяч. Глибоким психологічним аналізом позначе-

на його автобіографічна «Сповідь», яка відображає

становлення

особистості. Християнський

неоплатонізм Августина панував у за-

хідноєвропейській філософії

та католицькій теології

до XIII ст.

Аквінат (Фома Аквінський) (1225—1274) — філософ і теолог. Сформулював п 'ять доказів існування Бога як першопричини, кінцевої мети сущого. Визнаючи самостійність природного буття і люд-

Загвлин яасади педагогіки

ського розуму, стверджував, що природа завершується в благодаті, розум — у вірі. Найвідоміші його твори:«Сума теології»,«Сума проти язичників». Вчення Анвіната покладено в основу юмізму й неотомізму.

На рубежі XX—XXI ст. важливою гранню соціального життя в Україні є повернення до основ релігії. Така потреба зумовлена тим, що впродовж тисячоліть релігія є неперевершеною і незамінною основою життєдіяльності більшості людей, які знаходять у ній найуніверсальнішу систему захисту від негативних явищ довколишнього світу. Вимагаючи від віруючої людини постійної відповідальності за свої думки і вчинки, релігія на основі свободи вибору дарує особистості істинну свободу.

Світська педагогіка пройшла тривалий етап становлення. Своїм корінням вона сягає давнього світу. В Китаї, Індії, Греції, Римі було зроблено перші спроби узагальнити досвід виховання, сформулювати певні педагогічні положення, ідеї, У тогочасних філософських трактатах знаходимо перші педагогічні узагальнення, зокрема щодо проблеми співвідношення політики і виховання, особистості й держави, цілі, змісту та правил виховної діяльності.

Вагомий внесок у розвиток педагогічної думки зробили грецькі філософи. Так, Демокріт вважав, що людину формує передусім життєвий досвід. Сократ і Платон обстоювали думку, що для формування людини необхідно пробудити в її свідомості те, що в ній закладено природою. Учень Платона Аристотель обґрунтував залежність мети і засобів виховання від політичних завдань держави. Джерелом пізнання він визнавав матеріальний світ, не відкидаючи ідею першого поштовху, Творця світу. Твір давньоримського філософа і педагога Марка Квінтіліана «Про виховання оратора» упродовж тривалого часу був основним посібником з педагогіки, за яким навчали в усіх риторичних школах.

Загалом давня педагогіка була нормативно-приклад- ною. Вона виробила низку правил, норм і приписів виховної та навчальної діяльності відповідно до вимог тогочасного суспільства.

Нові гуманістичні ідеї в галузі виховання заявили про себе у багатьох країнах Європи в епоху Відродження. їх пропагували видатні філософи, письменники, педагоги, зокрема Вітторіно да Фельтре (1378—1446) в Італії, Л. Вівес (1492—1540) в Іспанії, Ф. Рабле (1494—1553) і М. Монтень (1533—1592) у Франції, Еразм Роттердамський (1469—1536) в Голландії. Гуманісти проголосили

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.