Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Фіцула М.М. - Педагогіка

.pdf
Скачиваний:
12628
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
7.2 Mб
Скачать

Предмет і завдання педагогіки

25

Педагоги-неопозитивісти піддають сумніву наявність у процесах навчання і виховання об'єктивних закономірностей, збіднюючи таким чином теорію педагогіки, а спроби дослідження фундаментальних теоретичних проблем вважають «безплідними інтелектуальними спекуляціями» кабінетних теоретиків.

Важливим принципом побудови педагогіки на засадах неопозитивізму є її деідеологізація, звільнення від зв'язків із загальнофілософськими методологічними основами. Представники цієї течії роблять спроби підготувати навчальні програми в дусі загальнолюдських цінностей, вільних від будь-яких політичних оцінок та ідеологічних установок1.

Представники напряму педагогіки, що ґрунтується на філософії екзистенціалізму, виходять з того, що жодних загальнолюдських якостей, жодної «людської природи» не існує, кожен індивід — унікальний, неповторний. Тому інтерес дослідника має концентруватися на окремій особистості, на царині її індивідуального буття й свідомості.

На думку екзистенціалістів, індивідуальна «внутрішня сутність» дитини («екзистенція») майже не доступна для педагогічних впливів, а тому ефективним у формуванні її особистості є лише самовиховання. Виходячи з положення, що навчання — це актуалізація прихованих здібностей дитини, педагоги-екзистенціалісти заперечують необхідність оволодіння учнями системою загальнолюдських знань, передбачених навчальними програмами і підручниками. Вони вважають, що дитина має право на свободу вибору знань. Тому цикл предметів, які підлягають вивченню, повинен бути не обов'язковим, а вибірковим. Завдання вчителя — не озброєння учнів системою знань, а створення сприятливих умов для саморозкриття кожної особистості: він пропонує учням різноманітні навчальновиховні ситуації, а вони вибирають ті, що найбільше їм імпонують, завдяки яким зможуть найкраще розвинути свої потенційні можливості. Для цього в класі має панувати невимушена атмосфера, яка сприяє вибору теми заняття, вільному пошуку способів и реалізації, експериментуванню. Найважливішим є не рівень освіченості, не рівень знань, якими озброїла учня школа, а вміння «слухати свої внутрішні імпульси», «пізнати самого себе»2.

1Див. Кравець В.П. Зарубіжна школа і педагогіка XX століття. — Тернопіль, 1996. — С. 103—105.

2Там само. — С. 128—132.

2 6

Загальні засади педагогіки'

П р е д с т а в н и ки педагогіки

неотомізму, сучасні послі-

д о в н и к и середньовічного богослова Фоми Аквінського, пропагують ідею превалюючої ролі церкви в організації ш к і л ь н о ї с п р а в и . У своїх психолого-педагогічних дослід- ж е н н я х вони зазначають, що в свідомості релігійні уявлен- н я дитини збагачуються кількісно та якісно, виокремлю- ю т ь стадії ф о р м у в а н н я релігійної свідомості у дітей. На

п е р ш і й стадії

(3—6

років) релігійна міфологія сприймаєть-

с я я к чарівна

к а з к

а . На другій (7—12 років) діти швидко

осягають м а т е р і а л ь н и й світ, що їх оточує, Бог для них є а н т р о п о м о р ф н о ю постаттю, я к а безпосередньо фізично впливає на перебіг подій у світі. На третій (індивідуальній) (12 років — період юнацтва) виявляється велика різноманітність в інтерпретації релігії; в багатьох дітей спостері- г а є т ь с я глибоко особистісний підхід до релігії.

Я к щ о п е р ш і д в і стадії проходить більшість дітей, то третьої досягають н е всі. Спостережено також, що темп релігійного р о з в и т к у особистості дитини може бути повіль- н і ш и м , ніж ї ї розвиток в інших сферах. Англійський пе-

д а г о г Е.Косс

переконаний, що залучення дітей до науко-

во-технічної

д у м к и закономірно призводить до їх відста-

в а н н я в р е л і г і й н о м у розвитку.

Представник неотомізму Ж . Марітен вважає, що вихо-

в а н н я громадянина

неможливе без релігійного виховання,

а д ж е формування а

нього моральної свідомості неможли-

ве без релігії, яка є

основою моралі.

Педагоги-неотомісти значну увагу приділяють пробле- м а м змісту освіти. Формально вони не заперечують необ-

хідності озброєння

учнів системою наукових знань, проте

ф а к т и ч н о п р а г н у т ь

пронизати всю освіту релігійним ду-

х о м ,

цілковито підпорядкувати її інтересам «християнсь-

к о г о

виховання» .

Психолого-педагогічний напрям репрезентує експериментальна п е д а г о г і к а . Свого розвитку вона набула у кон- ц е п ц і я х В. Л а я і Е . Меймана у 20-ті роки XX ст. і активізувалася н а п о ч а т к у 60-х. Застосовувані її представни- к а м и е к с п е р и м е н т а л ь н і методи дослідження внесли нове

розуміння

в п р о б л е м у

співвідношення педагогічної теорії

т а п р а к т и

к и , с п р и я л и

розширенню зв'язків педагогіки з

і н ш и м и науками, зокрема з психологією і соціологією, перенесенню а к ц е н т у з орієнтації на особистість дитини на с о ц і а л ь н о - е к о н о м і ч н і чинники її виховання і навчання. Е к с п е р и м е н т а л ь н а педагогіка зумовила зміну погляду на

дидактику,

я к у с т а л и розуміти як «теорію управління про-

ц е с о м н а в ч а н н я » ,

а також перегляд змісту освіти щодо

збільшення

обсягу

природничо-наукових дисциплін.

Предмет і завдання педагогіки

27

Важливою в експериментальній педагогіці є проблема спілкування учасників навчально-виховного процесу. Завдяки соціометричній методиці почалося вивчення внутрігрупових відносин, їх впливу на формування індивіда, виявлення лідерів та ін.1

® Соціальний напрям репрезентує педагогіка ноосфери, Нового мислення.

Ноосфера — сфера взаємодії природи і суспільства, в межах якої розумна людська діяльність є визначальним чинником розвитку.

Поняття «ноосфера» було запроваджено в науковий обіг на початку XX ст. (П. Тейяр де Шорден, А. Леруа-Лу- ран), розвитку набуло у ^храцях В. Вернадського.

Володимир Іванович Вернадський (1863—1945) — видатний український учений, засновник геохімії, біохімії, радіогеології, академік Петербурзької АН з 1912 р., академік АН СРСР, перший президент АН УРСР.

Головними завданнями педагогіки ноосфери є: гуманістичне виховання як формування загальнолюдського на основі національного; екологічне та економічне виховання як підготовка до екологічного та економічного виживання; розвиток творчих здібностей кожної людини відповідно до її потенційних можливостей; виховання засоба- |МИ шедеврів світової культури; інтенсивне вивчення іноземних мов з метою вільного спілкування у світовому ;масштабі; базова освіта всім; комп'ютеризація освіти як інформаційна технологія освіти.

Література

1.Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»), — К.,

1994.

2.Журавлев В. И. Педагогика в системе наук о человеке. — М., 1990.

3.Кузь В. Г., Руденко Ю. Д., Сергійчук 3.0. Основи національного виховання. — Умань, 1993.

4.Подласьій И. П. Педагогика. — М., 1999.

5.Стельмахович М. Г. Народна педагогіка. — К., 1985.

6.Сластенин В. А., Исаев И.Ф., Мищенко А. И., Шиянов Е. Н. Педагогика.— М„ 1998.

1 Див.: Кравець В.П. Зарубіжна школа і педагогіка XX століття. — С. 105—106.

1.2. Логіка і методика педагогічних досліджень

Наукові дослідження — шлях до розв'язання проблем педагогіки

Педагогіка як наука може розвиватися лише за умови поповнення новими фактами, здобутими у процесі пошу- ково-дослідницької роботи, тобто здійснення наукових досліджень.

Наукове дослідження — особлива форма процесу пізнання, систематичне цілеспрямоване вивчення об'єктів, в якому використовують засоби і методи науки і яке завершується формулюванням знання про досліджуваний об'єкт.

У педагогіці використовують фундаментальні та прикладні наукові дослідження.

Фундаментальні дослідження покликані розкрити сутність педагогічних явищ, знайти глибоко приховані засади педагогічної діяльності, дати її наукове обґрунтування.

Прикладні дослідження охоплюють питання, безпосередньо пов'язані з практикою.

Фундаментальні й теоретичні дослідження в галузі педагогічних наук здійснюють науково-дослідні інститути, об'єднані в Академію педагогічних наук України, прикладні дослідження — науково-методичні центри вищої, середньої освіти Міністерства освіти і науки України.

Дослідження педагогічних явищ і процесів мають ураховувати такі їх характерні риси: а) неоднозначність їх перебігу: результати навчання, розвитку і виховання зале-

Логіка і методика педагогічних досліджень

29

жать від одночасного впливу багатьох чинників; б) неповторність педагогічних процесів: під час повторного дослідження педагог має справу вже з іншим «матеріалом», навіть попередні умови не вдається зберегти; в) участь у педагогічних процесах людей усіх вікових категорій (тому експерименти, що суперечать моральності й етичним нормам, забороняються); г) об'єктивні висновки у процесі дослідження можливі лише за умови багаторазових спостережень, в усередненій, узагальненій формі.

Головними критеріями ефективності науково-педаго- гічного дослідження є отримання нового наукового результату, збагачення теоретичних знань, які сприяють удосконаленню процесу виховання, навчання й розвитку дітей, дають змогу ефективно та якісно вирішувати конкретні навчально-виховні завдання.

Результати науково-педагогічних досліджень повинні відповідати таким вимогам: суспільна актуальність; наукова новизна; теоретична і практична значущість; наукова об'єктивність і достовірність; доступність висновків і рекомендацій для використання їх в інших конкретних наукових дослідженнях або в практичній діяльності; визначення міри, меж і умов ефективного застосування отриманих результатів.

За роки незалежності України вчені-педагоги зробили вагомий внесок у розвиток національної педагогіки і системи освіти. Однак через складні економічні умови в суспільстві наявні негативні явища в організації педагогічних досліджень. Серед них — надмірна зосередженість наукових досліджень в адміністративному центрі, недостатня мобільність вітчизняної дослідницької системи, ізольованість її від зарубіжної педагогічної науки через обмежені можливості особистих контактів між науковцями та обміну науковою інформацією, слабке матеріально-технічне забезпечення досліджень, недостатнє втілення у шкільну практику їх результатів.

Методологія педагогіки

Методологія науки (від грец. теїіїосіоз і Іо£оз) — вчення про принципи, форми і методи наукового пізнання.

Методологічна засада педагогіки — наукове підґрунтя пояснення основних педагогічних явищ і розкриття їх закономірностей.

Методологічна основа є багаторівневою системою, яку утворюють;

з о

Загальні засади педагогіки'

1.Філософська методологія, що виражає світоглядну інтерпретацію результатів наукової діяльності, форм і методів наукового мислення у відображенні картини світу.

2.Опора на загальнонаукові принципи, форми, підходи до відображення дійсності (системний підхід, моделювання, статистична картина світу).

3.Конкретна наукова методологія (сукупність методів, форм, принципів дослідження в конкретній науці).

4.Дисциплінарна методологія, що стосується частини науки (дидактика).

5.Методологія міждисциплінарних досліджень. Розглядаючи перший рівень методології (філософсь-

кий), українська національна педагогіка передусім спирається на праці українських філософів К. Ставровецького, Г. Сковороди, С. Гогоцького, П. Юркевича, Д. Чижевського, В. Лосевича, О. Потебні, філософські ідеї Т. Шевченка, П. Куліша, І. Франка та ін. Певну цінність мають ідеї української народної філософії: нескінченність світу, вічна змінюваність життя, людина — центр світобудови; природа, як матір — її треба любити; земля — наша годувальниця; хліб — усьому голова; свобода — найбільша цінність для людини; кожна людина має жити по праці та ін. Українська народна філософія утверджує культ людини і природи.

Компонентами методологічних рівнів є: загальні закони філософії, зокрема теорії пізнання; закони логіки, закономірності психології; закони і закономірності педагогіки; методи дослідження; вчення класиків педагогіки.

Зазначені рівні методології утворюють систему, в межах якої наявна певна супідрядність, причому філософський рівень є змістовою основою будь-якого методологічного знання, визначаючи світоглядні підходи до процесу пізнання й перетворення дійсності1.

Методи науково-педагогічного дослідження

У процесі педагогічного дослідження, організованого з метою отримання нових фактів, використовують систему методів науково-педагогічного дослідження.

Метод науково-педагогічного дослідження шлях вивчення й опанування складними психолого-педагогічними процесами фор-

1 Див.: Сластенин В.А., Исаев И.Ф., Мищенко А.И., Шиянов Е.Н. Педагогика. — М., 1998. — С. 94.

Логіка і методика педагогічних досліджень

31

мування особистості, встановлення об'єктивної закономірності виховання і навчання.

Організовуючи дослідження, необхідно оптимально поєднувати комплекс методів, маючи на увазі, що таке поєднання покликане забезпечити отримання різнобічних відомостей про розвиток особистості, колективу або іншого об'єкта виховання чи навчання, а використовувані методи повинні забезпечити одночасне вивчення діяльності, спілкування та інформованості особистості. При цьому задіяні методи мають відображати динаміку розвитку окремих якостей як на певному віковому відрізку, так і впродовж усього процесу дослідження, забезпечити постійне отримання відомостей про учня з якнайбільшого числа джерел, від найкомпетентніших осіб, які постійно спілкуються, взаємодіють з ним, що дасть змогу аналізувати не лише перебіг процесу, його результати, а й умови, в яких він відбувається.

Найчастіше в педагогічних дослідженнях використовують розкриті нижче методи:

Метод педагогічного спостереження — спеціально організоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах. Розрізняють спостереження пряме й опосередковане, відкрите й закрите, а також самоспостереження. Організовуючи спостереження, важливо мати його план, визначити термін, фіксувати результати. Спостереження повинно бути систематичним. Якщо педагог тільки реєструє поодинокі факти, що впадають у вічі, то поза його увагою залишаються вихованці, які прагнуть приховати свою внутрішню позицію. За зовнішньою поведінкою треба вміти побачити справжні причини, а за словом — справжні мотиви.

Достовірні відомості дає тільки тривале спостереження за вихованцем в усіх видах його діяльності. Досвідчені педагоги намагаються бувати там, де й їхні учні. Нерідко у схожих умовах учень поводиться по-різному: на одному уроці він активний і уважний, а на іншому — пасивний і неуважний. У таких випадках ретельно порівнюють дані спостережень, з'ясовують причини розходжень, які нерідко зумовлені різним ставленням до учня педагогів.

З метою забезпечення об'єктивності спостереження здійснюють за допомогою технічних засобів: звукоабо відеозапис уроків, позакласних виховних заходів, різних видів діяльності учнів. Для цього використовують і замкнену телевізійну систему, і спеціальні класи, в яких спостере-

32

Загальні засади педагогіки'

ження ведеться через віддзеркалювальну стінку. Приховане спостереження ефективніше, оскільки дає змогу фіксувати природну поведінку школяра, унеможливлює вплив педагога на дітей.

Оцінюючи педагогічне спостереження як загалом ефективний метод науково-педагогічного дослідження, слід мати на увазі, що він не повною мірою забезпечує проникнення в сутність явищ, що вивчаються, дії учнів. Небагато інформації дають спостереження й для висновків про мотиви дій і вчинків школярів. Тому існує потреба поєднання спостереження з іншими методами дослідження, зокрема з бесідою, анкетуванням.

Метод бесіди — джерело і спосіб пізнання педагогічного явища через безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах. Щоб вона була результативною, необхідно мати її план, основні й додаткові запитання; створити сприятливу атмосферу для відвертого обміну думками; врахувати індивідуальні особливості співбесідника; виявити педагогічний такт; уміти запротоколювати бесіду. Отримані результати бесіди доцільно порівняти з інформацією про особистість, отриманою за допомогою інших методів.

Різновид бесіди — інтерв'ю. На відміну від бесіди, яку проводять у природній, невимушеній обстановці, під час інтерв'ю дослідник ставить наперед визначені запитання у певній послідовності й записує відповіді співбесідника. Цей метод найдоцільніший, якщо дослідник упевнений в об'єктивності відповідей опитуваних, адже інтерв'ю не передбачає уточнювальних запитань. Використовуючи його, слід враховувати можливі типи респондентів: несміливий, боязкий, балакучий, жартівник, сперечальник, самовпевнений. Результати інтерв'ю залежать від продуманості запитань.

Метод анкетування — дає змогу підвищити об'єктивність інформації про педагогічні факти, явища, процеси, їх типовість, оскільки передбачає отримання інформації від якнайбільшої кількості опитаних.

За характером анкети поділяють на: відкриті — передбачають довільну відповідь на поставлене запитання; закриті — до поставлених запитань пропонуються варіанти готових відповідей на вибір опитуваного; напіввідкриті — крім вибраної з готових відповіді, можна висловити й власну думку; полярні — потребують вибору однієї з полярних відповідей типу «так» чи «ні», «добре» чи «погано» та ін.

матер

М. М. Фіцула

Педагогіка

Посібник

Київ

Видавничий центр «Академія»

2002