5. Принципи педагогічної психології. Функції педагогічної психології.

Принципи педагогічної психології:

1. Загально філософські:

- загального зв’язку;

- розвитку;

- єдності теорії та практики;

- управління процесом розвитку.

2. Загальнопсихологічні:

- детермінізму (установлення причинно-наслідкових зв’язків у навчально-виховному процесі);

- розвитку в діяльності (зясування особливостей, встановлення особливостей в навчальній, ігровій та інших видах діяльності);

- єдності свідомості та діяльності (розвиток особистості неможливий поза грою, навчальною та іншими видами діяльності);

- системності аналізу природи психічних явищ;

- суб’єктності (неповторність людини, урахування її індивідуальних особливостей).

3. Спеціальні:

- соціальної доцільності (створення освітніх систем, які сприяють вихованню самостійності, самодостатності, творчої особистості);

- індивідуальне консультування а прогнозування;

- обгрунтованого застосування методів навчання та виховання;

- рівноправності та різнопланової взаємодії суб’єктів навально-виховного процесу.

Функції педагогічної психології.

Теоретико-пізнавальна функція (пізнання психічної реальності, її структури, механізмів розвитку та функціонування людини, яка навчається і навчає, виховується і виховує, розвивається і розвиває; з’ясування умов закономірностей і чинників навчання, виховання і розвитку); прогностична функція (вироблення психологічних прогнозів щодо співвідношення навчання, виховання і розвитку в освітньому процесі); прикладна функція (з’ясування на основі теоретичного та емпіричного аналізів шляхів удосконалення системи освіти, вироблення практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності навчання, виховання і розвитку) та ін.

6. Соціальна ситуація розвитку. Основні новоутворення. Провідна діяльність у немовлят.

Соціальна ситуація розвитку і провідна діяльність немовляти

Вік немовляти охоплює період від 2 місяців до 1 року. Соціальна ситуація спільного життя дитини з дорослим зумовлює виникнення нового типу діяльності - їхнього безпосереднього емоційного спілкування (встановлення і розвитку соціальних контактів). Специфічна особливість цього типу діяльності полягає в тому, що її об'єктом є інша людина.

Спілкування в період немовляти повинне бути емоційно позитивним. Завдяки цьому в дитини створюється емоційно позитивний тонус, що є ознакою її фізичного і психічного здоров'я. Емоції (пристрасні переживання) стають своєрідним орієнтиром дитини в її поведінці.

Перші прояви спілкування дитини з мамою починаються без слів під час годування, коли вона кладе ручку на її груди та намагається заглянути в очі. До 6-7 місяців арсенал засобів і форм взаємодії значно розширюється. Навіть плач немовляти набуває різноманітних відтінків: плач від страху, від дискомфорту, плач-заклик.

Дефект спілкування, відрив дитини від матері у період немовляти породжує так званий ефект шпитальності - уповільнений емоційний розвиток дитини. За таких обставин відбуваються значні порушення в психічному розвитку дитини, травмується особистість, що непоправно позначається на її подальшому житті.

Най небезпечнішим і найуразливішим є вік від 6 до 12 місяців, оскільки немовляті особливо необхідне спілкування з дорослим, людське тепло. У цей період дитину аж ніяк не можна позбавляти спілкування з мамою. Отже, сприятливою соціальною ситуацією психічного розвитку дитини періоду немовляти є її нерозривна єдність із дорослим, емоційний комфорт.

Основні новоутворення:

Ходьба є першим основним новоутворенням періоду немовляти, яке свідчить про подолання дитиною меж попередньої ситуації розвитку.

Наступним важливим новоутворенням цього віку є розвиток мовлення, яке, як і інші новоутворення, має перехідний характер. Воно автономне, ситуативне, емоційно забарвлене, зрозуміле тільки близьким, специфічне за своєю структурою (складається з Частинок слів) і ще не зв'язне.