Філософія освіти Т

Однак процеси конвергенції протилежних систем уп­равління освітою частіше здійснюються стихійно, тобто вони не спираються на ті методологічні закономірності, які вже розроблені в теорії освіти та її філософських заса­дах. Тому ці процеси відбуваються дуже повільно. Але за­гострення кризи в сучасній освіті, та й в усьому суспільстві, с причиною розробки деяких нових методологічних відходів реформування сучасної освіти, зокрема, і до приско­рення процесів конвергенції основних форм управління нею. Однією з них є так звана теорія людського капіталу лауреата Нобелівської премії Теодора Шульца, яка вже досить широко впроваджується у реформуванні системи освіти в США і деяких інших країнах. Суть цієї концепції коротко можна викласти так. Усі форми соціальної взає­модії є обміном деякими видами людської діяльності та її результатами. Найважливішим принципом такого обміну, що обумовлює ту чи іншу поведінку людей, є прагнення до одержання максимальної винагороди (прибутку) при мінімальному внеску (витраті). Освіта є такою особливою і найважливішою формою згаданого вище обміну, в котрій здійснюється обертання фінансового капіталу на людсь­кий, тобто фінансові витрати на освіту перетворюються в такі результати розвитку інтелекту, культури людини, які є певною винагородою, прибутком як для самої людини, так і всього суспільства. Причому цей прибуток не тільки перевершує витрати на нього, а є врешті-решт, більшим, ніж майже у всіх інших формах ринкового обміну. Тим самим, фінансування освіти є найвигіднішим вкладенням капіталу.

Тому теорія людського капіталу розглядається зараз як найновіший етап розвитку соціології освіти і як відокрем­лення від неї такого нового вчення, як економіка освіти. Безумовно, що зараз, коли економіка України в дуже склад­них кризових умовах переходить до ринкових відносин, теорія людського капіталу повинна відіграти найсуттєві­шу роль в процесі реформування освіти на всіх тих трьох її рівнях, про які йшлося. Крім того, треба звернути увагу, що те найважливіше значення для розвитку інтелекту і культури людини, яке надається в цій теорії, треба роз­глядати як важливий крок у подоланні того розриву між суто економічними і духовними цінностями, який має місце у світогляді багатьох наших сучасників.

І все ж теорія людського капіталу робить наголос на пріоритеті економічного інтересу щодо духовних ціннос­тей, розглядаючи останні в основному лише як засіб одер­жання найвищого економічного прибутку. Ця теорія не спирається на ті сучасні філософські дослідження, в яких здійснюється аналіз суперечливого співвідношення інди­відуальних і громадських інтересів, економічних і духов­них цінностей, розробляються методологічні підходи щодо кращого розв'язання даних суперечностей. Не враховується в цій теорії й те, що у світогляді більшості сучасних людей їх сьогоденні потреби відіграють значно більшу роль при виборі їх поведінки, ніж ті, які можуть бути задоволені тільки через багато років. Тому, наприклад, і зараз у такій найбагатшій державі, як США, незважаючи на офіційне визнання того, що фінансування освіти повинно бути пріоритетним, заробітна плата учителя звичайної школи менша ніж середня заробітна плата в усіх галузях праці. Тобто тут існує відставання реально існуючих форм пріог ритетів у житті суспільства від тих досягнень теоретично­го мислення, на які повинна спиратись практика рефор­мування суспільства, зокрема системи його освіти. Тому положення Кумбса, згідно з яким існуючі зараз "цілі роз­витку суспільства ..., розуміння престижу та структура до­ходу, йдуть в розріз з інтересами розвитку" (КумбсФ.Г. Кризис образования в современиом мире: системньш ана-лиз. М.,1970. С. 14), значною мірою стосуються і сучасно­го суспільства, суттєво недостатньої ролі системи освіти у вирішенні найважливіших проблем суспільства.

Прагнення до подолання відставання форм організації суспільства від тих досягнень мислення, що можуть бути теоретичним підґрунтям реформування цих форм, нерідко пов'язується з ідеєю про створення певного центру, яко­му б надавались функції управління даним процесом ре­формування. Така ідея має дуже давню історію, в Тому числі і в галузях філософії, освіти. В зв'язку із загострен­ням глобальних проблем зараз все більшу увагу до себе привертають ті філософські учення, в яких розвивались ідеї про створення певного центру по управлінню розвит­ком усім суспільством на землі, зокрема і системою осві­ти. Зазначені учення розроблялись і такими відомими ан-тропокосмістами Росії і України, як М.Ф. Федоровим (кон­цепція "загальної справи"), В.С. Соловйовим, В.І. Вер-надським, О.Л. Чижевським та деякими іншими. Якоюсь мірою усі ці ідеї почали втілюватись у життя при ство­ренні спочатку Ліги Націй, а пізніше Організації Об'єднаних Націй. Так, в ООН прийняті ряд тих правових за­конів, що вважаються обов'язковими для всіх держав, на­приклад, права людини, права дитини, свобода слова, деякі інші демократичні Права, а також вимоги заборони по­гіршення екологічного стану тощо, усі ці закони вже відіграють важливу роль у реформуванні системи освіти майже в усіх країнах. При ООН створений і спеціальний орган, що займається вирішенням всесвітніх проблем роз­витку освіти, науки, культури — ЮНЕСКО.

Але цього, зрозуміло, недостатньо для вирішення гло­бальних проблем і виходу системи освіти з її кризового стану. Тому лауреат Нобелівської премії Печчеї вважає: "Укладення нового міжнародного контракту стало пеку­чою політичною проблемою нашого часу" (Печчеи А. Человеческие качества. М.,1980. С. 155), і що тільки по­єднання міжнародних зусиль шляхом створення нових управлінських структур загальносвітового рівня дасть мож­ливість вивести людство з тієї кризи, яка інакше приведе його до неминучої загибелі (Там само. С. 280—281). Тобто мова йде про необхідність, по-перше, значного збільшен­ня системи тих правових норм, які повинні стати обов'яз­ковими для всіх країн у вирішенні екологічної і деяких інших глобальних проблем, по-друге, в такому розвитку ООН і інших управлінських структур загальносвітового рівня, яке б чітко забезпечило виконання "нового міжна­родного контракту". Тільки за цих умов, вважає Печчеї, стане можливим формування у людини того нового типу світогляду, про який йшлося в § З І розділу посібника.

Однак надання більшої влади якимсь загальносвітовим центрам управління суспільством є дуже складною про­блемою, насамперед у зв'язку з тим, що це пов'язано з вирішенням тих досить гострих суперечностей, які існу­ють між різними державами, націями, культурами тощо, в розумінні того, якими повинні бути такі центри. Тому цей процес йде дуже повільно і відстає від тих потреб розвит­ку людства по вирішенню його глобальних проблем, які вже визнані майже всіма. Це стосується і ролі ЮНЕСКО у реформуванні сучасної системи світової освіти. В зв'яз­ку з цим все більша кількість мислителів звертає значну увагу при вирішенні останніх проблем на ті нові діалектико-методолопчш закономірності поєднання загально­людських і специфічних інтересів, які розглядались в по­сібнику, починаючи з § 2 другого розділу.

Насамперед це стосується чіткого визначення тієї мінімальної системи загальнолюдських цінностей, яка _{ повинна стати основою для всіх існуючих зараз в світі | систем освіти (Малькова З.А. Гуманизация образова-У ния Ц Образование в мире на пороге XXI века. М.,1991. ,С 48). Така система, зокрема, визначена в так званій "Па­ризькій хартії для нової Європи", що підписана главами І багатьох держав Європи та Північної Америки і яка зак-_у ликає всі країни світу об'єднати зусилля "для спільного захисту та утвердження усієї сукупності основних люд­ських цінностей" (Там само). Оскільки тільки сучасна філо­софія може розкрити цю систему загальнолюдських цінно­стей, то на її основі, як вважає Савицький, треба карди­нально переглянути погляди на теорію освіти, а саме: не­обхідні такі "фундаментальні дослідження в галузі теорії освіти, які б відірвались від злободенної конкретики і були V б спрямовані на тривалу перспективу" (Савицкий И. Но-і і осфера и формирование человека Ц Вестник вьісшей школі. 1990. № 3. С. 25).

Міжнародні організації в галузі освіти приділяють все більшу увагу саме такій розробці її фундаментальних про­блем, яка б змогла відігравати загальнометодологічну роль у перспективному розвитку усієї системи освіти та рефор­мування управління нею. Так, в доповіді, зробленій в Євро­пейському центрі з вільного часу та освіти — "Філософія освіти в перспективі XXI століття", говорилось про необхідність підготувати до чергової сесії Генерального конгресу ЮНЕСКО узагальнюючу, фундаментальну працю з р,:|г Проблематики даної доповіді (Философия образования в К7| перспективе XXI века II Философия образования для XXI & века. М_м 1992.С. 204). В доповіді перед авторами майбут­ньої праці ставляться, зокрема, такі завдання: розробка цілісного підходу до реформування освіти, створення си­стеми адміністративних заходів та спеціальних соціально-культурних технологій перебудови освіти. Особливо треба відзначити намагання авторів доповіді поєднати в своїй концепції дві протилежні тенденції у філософії освіти, а саме: цілісну наукову картину, що спирається на осмис­лення результатів усіх наук, з поверненням "образу світу" до людини, до її потреб і інтересів. Таке поєднання по­винно здійснюватись як результат творчої діяльності різних людських товариств, притаманних їм культурних та істо­ричних устоїв. Мета цієї концепції — формування люди­ни нового типу ("людини відповідальної") на основі по­долання недоліків двох протилежних поглядів у системі освіти — суто прагматичного і утопічного (Там само. С. 204—207). Неважко зрозуміти, що основні ідеї і цієї концепції дуже близькі для того найновішого діалектич­ною напряму філософії освіти,' який досліджується в цьо­му посібнику.

В зв'язку з цим важливо зупинитись ще ось на чому. В останні роки з'являються нові міжнародні організації, які ставлять перед собою завдання по формуванню такого типу людського світосприйняття, що грунтувався б на суттєво новій формі філософії гармонійної цілісності. Однією з найвідоміших серед них є так званий "глобальний рух універсалізму" чи "спілка універсалізму". На останньому її конгресі (Варшава, 1994 р.) обговорювались питання про становлення глобальної культури людства на основі на­ціональних культур із збереженням етнічних специфі­кацій, про інтеграцію науки та гуманізму, про співвідно­шення гуманізму з діалогом представників різних типів світогляду тощо (Див.:Личковах В. Новьій камень Сизифа [размьішления о Вссмирном конгрессе универсализ-ма] II Философская и социологическая мьісль. 1994. № З— 4). Поставлені проблеми свідчать, що сучасний універсалізм намагається подолати ті недоліки минулих концепцій хо­лізму, про які йшлося.

Методологічні принципи, які засновані па ідеї подо­лання однобокості холістської і плюралістичної філософії, централізованих і децентралізованих систем управління, відіграють все більшу роль у реформуванні систем освіти в окремих країнах. Так, вже цитований више Тобіас Рюль-нер пише, що в сучасній Німеччині існує система модер­нізації програм різних курсів і предметів, яка включає такі основні рівні. На рівні міністерства здійснюється підго­товка рішень з принципових питань по формуванню за гальної мети освіти на досить довгостроковій основі. На цьому рівні розробляються єдині програми з тих пред­метів, які викладаються в усіх типах шкіл. За розробку окремих частин програми відповідають певні регіональні центри, як правило, це установи по підготовці учителів. Причому, інтеграція взаємодії усіх тих установ, які займа­ються модернізацією програм, грунтується на терпимості до різних поглядів, вона орієнтована на урахування жит­тєвого досвіту тих, хто вчиться (Рюльнер Т. Поликультурное образование: реформа учебньїх программ Ц Перспективи: вопросьі образования. М.,1994. № 1. С. 65—79).

Таким чином, ідеї нової діалектичної методології, про яку йшлося, все більше впроваджуються в практичні про­цеси реформування системи освіти, усього суспільства. Але все ж не тільки практика цього реформування, але й роз­робка його найважливіших теоретичних проблем не відпо­відає тим вимогам, які постають перед людством в зв'язку з його кризовим станом. Так, академік Моісеєв писав, що ! найважливіше завдання, яке стоїть перед нами, — це ^; "організувати систему взаємодії природи і суспільства ... так, щоб забезпечити бажані тенденції розвитку чи подо­лати можливі кризи" (Моисеев Н.Н. Универсальньїй зволюционизм [позиция и следствие] Ц Вопросьі философии. ' 1991. № 3. С. 20). Виконання цього завдання, як бачимо з наведеної вище цитати, спирається насамперед на синер­гетичну методологію, але, як далі говорить Моісеєв, шлях до здійснення цієї мети ще чітко не розкритий і його тре­ба шукати спільними зусиллями (Там само).

Оскільки розробка будь-якої концепції вирішення най­важливіших проблем сучасного людства, в тому числі і реформування системи його освіти, стосується комплекс­ної проблематики найвищого рівня, то особливе значен­ня має організація форм управління такою розробкою. Частіше ця організація зводиться до того, що створюють­ся певні міждисциплінарні координаційні ради чи збира­ються досить широкі наради, конференції, на які вино­сяться найважливіші питання розробки таких концепцій. Але, як говорив академік Капіца, "чим ширша нарада (кон-\/ ференція), тим вона, звичайно, проходить гірше" (Капи-ца П.Л. Зксцеримент. Теория. Практика. М.,1977. С. 149).

Дійсно, коли на такі обговорення збираються представ­ники різних наук чи різних точок зору до вирішення ком­плексних проблем, то дуже важко досягти порозуміння між ними. Тому найважливіше завдання вищезгаданих координаційних рад і всіх інших центрів управління ви­рішенням комплексних проблем є організація розробки тієї фундаментальної праці (чи праць), яка б могла відігра­вати роль хоч би пробного (гіпотетичного) начала, що на­магається синтезувати у собі усі різні, суперечливі між со­бою думки про дану концепцію. Прикладом такого підхо­ду є доповідь Європейського центру з вільного часу та освіти. Тобто саме така праця (чи праці) і повинна стати основною темою обговорення нарад, конференцій, з'їздів тощо. Однак з останнім підходом ми зустрічаємось ще не часто, що також свідчить про відставання форм управлін­ня вирішенням найважливіших комплексних проблем від тих сучасних теоретико-методологічних досягнень, на які вони повинні спиратись.

Особливого значення цей підхід набуває в організації управлінням розробкою сучасної філософії, зокрема і філо­софії освіти, які є найвищим рівнем синтезуючого уза­гальнення усіх наших знань про зовнішній світ та людсь­ку діяльність. Причому, найпильніша увага в роботі центрів управління розробкою цих проблем має бути звернута на написання таких фундаментальних праць, в яких би були зроблені спроби узагальненої систематизації найважливі­ших досягнень тих форм нової діалектичної методології, про які йшлося в посібнику.

Усі розглянуті тут філософсько-методологічні засади управління освітою мають важливе значення для рефор­мування управління освітою в нашій країні. Однак у нас є і чимало тих специфічних проблем, які потребують спе­ціального аналізу. Такий аналіз в наступному параграфі буде пов'язаний з певною конкретизацією згаданих вище філософсько-методологічних засад.

Література

1. Перспективи: вопросы образования.—М., 1992. № 4.

2. Кумбс Ф.Г. Кризис образования в современном мире

7