3. Суспільно-політичне життя.

Науково-технічне відставання зумовило зниження продуктивності й якості праці. Економічний курс КПРС полягав у постійному заморожуванні заробітної плати. Більша частина із заробленого робітником вилучалася державою. Сконцентровані у такий спосіб фінанси витрачалися на компенсації селу, щоб підтримувати низькі ціни на продукти, а також на освіту, охорону здоров'я, розвиток культури, на громадський транспорт, на чиновництво, армію та ін.

Такий перерозподіл заробленого не сприяв поліпшенню добробуту. В обмін на заморожування зарплати держава обіцяла низькі ціни, але втримати їх не могла. Зростаюча інфляція «з'їдала» навіть ту невелику надбавку до заробітної плати, що час від часу надавалася. За обсягом споживання товарів широкого вжитку та різних послуг СРСР посідав місце між 50-м і 60-м. Його випереджали ряд країн Азії, Африки, Латинської Америки.

За всі роки існування комуністичного режиму йому так і не вдалося налагодити нормальне харчування населення. Навіть за штучно занижених під радянським людям доводилося витрачати на їжу більшу частину заробітку, ніж трудящим в інших країнах. В раціоні радянських людей переважали картопля, макаронні, круп'яні вироби, але бракувало фруктів, ягід, що призводило до ожиріння, прискореного старіння організму. Залишалася нерозв'язаною житлова проблема. Технічно відстала промисловість потребувала дедалі більше нових робочих рук, що стимулювало втечу молоді з села, де здебільшого залишалися літні люди. Зростання міського населення при нерозвинутій будівельній індустрії загострювало Житлову проблему.

Занепала система охорони здоров'я, підвищилася смертність, зокрема серед дітей, зросла захворюваність. Медичним установам не вистачало коштів. Через низьку заробітну плату в лікарнях бракувало персоналу, його сумлінність була низькою.

Такий незадовільний рівень добробуту населення в багатій на ресурси державі був вражаючим. СРСР нагадував, за висло­вом Маргарет Тетчер, «Верхню Вольту з ракетами».

Розмах корупції

Радянська пропаганда переконувала, що в СРСР все належить народу. Реально розпоряджалися багатствами країни чиновники, які перетворилися на новий клас. Більшість їх була звичайними виконавцями і за своїм добробутом не відрізнялася під інших громадян держави. Однак у чиновницькому середовищі виникли прошарки, які почали використовувати своє службове становище для особистого збагачення.

Масовим явищем стала корупція бюрократичного апарату. Поширилося хабарництво. Спочатку чиновники лише «згоджувалися» брати хабарі чи подарунки в обмін на протизаконну допомогу в окремих справах (виділення квартир, матеріальних і фінансових ресурсів, прийом до вузу тощо). У подальшому вони вже самі вимагали хабарів. Частина чиновництва встановила зв'язки зі злочинним світом, допомагала різним мафіозним угрупованням уникати відповідальності, забезпечувала їх інформацією, документами.

Зростали масштаби злочинної діяльності. При сприянні корумпованого чиновництва сформувалася «тіньова економіка», здійснювалися різні махінації з матеріальними ресурсами. У них брали участь і ті, хто мусив дбати про правопорядок. Корупція виявлялася в кумовстві, у просуванні на посади не за діловими якостями, а за родинними зв'язками тощо.

Найпоширенішою формою зловживань був розподіл між партійними і державними чиновниками дефіцитних товарів. Штучно занижені ціни начебто були на користь народу, та пересічним людям рідко діставалися високоякісні товари за ними. Занижена ціна була вигідна лише тим, хто мав доступ до розподілу товарів. Зловживання керівників усіх рівнів ставали відомими у суспільстві й викликали загальне обурення.

Національні проблеми

Поступово зростали протиріччя у сфері міжнаціональних відносин. Радянське керівництво завжди побоювалося національних рухів у союзних республіках. Щоб відвернути увагу від націоналізму, тобто від захисту своїх національних інтересів, насаджувалася ідеологія інтернаціоналізму. Суть її полягала в тому, що народи повинні узгоджувати свої інтереси, допомагати один одному. Однак відносинами між ними повинен керувати єдиний центр.

Починаючи з 60-х років ідеологічний апарат, який очолював секретар ЦК КПРС М. Суслов, розпочав пропаганду того, що населення СРСР перетворилося на «нову історичну спільноту людей - радянський народ».

Під маскою «єдиного радянського народу» розгорталася кампанія русифікації народів СРСР.

Заходи Кремля пропагувалися як «інтернаціоналізм у дії». Насправді він означав русифікацію значних мас корінного населення, особливо в Україні, Білорусії.

У національній політиці КПРС спиралася на хибне ленінське положення, нібито у майбутньому будуть стерті національні відмінності, всі нації зіллються, замість них виникне безнаціональне людство. Заохочувалися міграції населення із своїх історичних батьківщин до інших республік. Оскільки до міграції вдавалися насамперед селяни, то село, особливо у російській нечорноземній зоні, ставало безлюдним. Російські промислові міста дедалі більше залежали від поставок продовольства з інших республік, жителі яких вважали, що вони «годують Росію».

Російськомовне населення у республіках працювало здебільшого на підприємствах, що належали союзним міністерствам. Тому воно було краще забезпечене житлом, соціальними благами (дитячими садками, санаторіями, поліклініками і т. п.). У де­які невеликі республіки (Латвію, Естонію) приплив населення інших національностей був таким, що корінні нації опинилися перед загрозою перетворення на національну меншину.

Виникало невдоволення і серед республіканських керівників. Вони бачили, що діяльність союзних міністерств спричинює виснаження природних ресурсів, що економіка їхніх республік має колоніальний характер. Так, Середня Азія стала по суті суцільною плантацією бавовнику. Хімічні препарати, що застосовувалися при його вирощуванні, дуже шкодили здоров'ю бавовникарів, особливо дітей, жінок, причому достатньої кількості продуктів в обмін на бавовник Середня Азія не одержувала.

Незважаючи на русифікаторську політику КПРС, історична пам'ять народів не зникла. Більшість із них пам'ятала, що опинилася у складі Росії примусово, і тому мріяла про здобуття незалежності.

Духовний занепад суспільства

Чим гіршою ставала економічна ситуація, тим більше ви­являлася така риса режиму, як лицемірство. У той час як комуністична ідея засвідчувала свою неспроможність, офіційна пропаганда переконувала, що радянське суспільство вступило в стадію «розвинутого соціалізму».

У 1977 р., напередодні 60-ї річниці жовтневого перевороту, була гучно схвалена нова конституція СРСР. Формально вона виглядала як одна з найдемократичніших у світі, проголошувала фундаментальні права людини. Та всі добре розуміли, що в реальному житті ці права не будуть гарантовані. У конституції було вміщено ст. б, за якої КПРС визначалася «ядром політичної системи» радянського суспільства і тим самим навіть у попередній «сталінській» конституції ст. 6 юридично закріпила всевладдя КПРС, фактично заборонила багатопартійність.

КПРС прагнула продемонструвати перед світом, що соціалізм надає умови для культурного розвитку народів. У СРСР створювалися такі умови роботи окремим видатним діячам культури та мистецтва. До вершин світової майстерності піднялися скрипаль П. Коган, піаніст С. Ріхтер, балерина М. Плісецька, працювали всесвітньо відомі творчі колективи, приділялася увага спорту. З'явилися талановиті письменники, поети, художники. Виділялися кошти на розвиток художньої самодіяльності.

Проте, незважаючи на це, загальний духовний рівень суспільства залишався низьким. Найвищі зразки культури були надбанням переважно інтелігенції («елітарна культура»). На повсякденну культуру народу, заклопотаного побутовими справами і позбавленого достатнього вільного часу, вони справляли обмежений вплив. Народи СРСР почали розуміти, що соціалістична ідея завела їх у глухий кут. Вільно висловити свої думки вони не могли, тому люди дедалі більше заглиблюва­лися в приватне життя і ставали байдужими до суспільних справ.

КПРС постійно пропагувала норми комуністичної моралі. Однак офіційна мораль не сприймалася більшістю населення. Церква, яка могла б сприяти вихованню загальнолюдської моралі, перебувала під контролем партії. Державна марксистсько-ленінська ідеологія взагалі відкидала загальнолюдську мораль, вважаючи, що мораль може бути лише класовою. Традиції народної моралі та етики майже зникли з повсякденного побуту в результаті здійснення політики денаціоналізації народів.

Зростала неповага до суспільної власності. Дрібні крадіжки з підприємств, колгоспного і радгоспного майна перестали вважатися ганебними.

Поширилися вживання алкоголю, злочинність, наркоманія Частіше стали розпадатися сім'ї, особливо молоді. Алкоголізм наркоманія, отруєне довкілля, що підривало генетичну основу народу, руйнувало його фізичний і психічний стан, падіння життєвого рівня призвели до посилення в людях таких рис, як агресивність, жорстокість, байдужість один до одного, егоїзм Масовими стали вияви неповаги до старих людей. З повсякден­ного життя майже зникла увага до жінок, до їхнього здоров'я та гідності.

Розпочався період соціальної апатії, тобто небажання виявляти активність. Люди вбачали життєві перспективи не в тому щоб працювати на Батьківщині, а у закордонних відрядженнях, бо тільки таким шляхом вони могли здійснити свої мрії про автомобіль, дачу, квартиру, меблі. Побільшало тих, хто прагнув назавжди залишити рідну землю.

Найстрашнішими наслідками системи духовного терору стали двоєдушність людей, нещирість, які особливо калічили душу молодих поколінь.

Отже, можна виділити основні моменти суспільно-політичного життя:

• Концентрація влади в руках Л. Брежнєва

• Посилення ролі і влади КПРС.

• Критика М. Хрущова за волюнтаризм та суб'єктивізм.

• Припинення критики Й. Сталіна

• Зростання опозиції до існуючого режиму, поява організованого дисидентського руху.

• Переспідування і утиск інакомислячих, дисидентів, учасників правозахисного руху.

• Виникнення нової хвилі еміграції не тільки за національними чи економічними, але й за політичними мотивами.

• Повний контроль над засобами масової інформації, «сумнівними» в ідеологіч­ному відношенні громадянами.

• Характерною, рисою політичного життя було пишне святкування численних ювілеїв, покликане приховати поглиблення кризового стану суспільства, зростання суперечностей у різних сферах.

• Поглиблення суперечностей між номенклатурою та іншими верствами населення. Розрив між словами й справами у середовищі партійної номенклатури, ката­строфічне падіння її інтелектуального та морального рівня.

• Кризові явища, що виникли у партійному апараті, поширювались на інші сфери суспільного життя: економіку, культуру, зовнішні зв'язки, вели до зростання некомпе-тентності, прорахунків у різних сферах

• Низький рівень номенклатурної еліти вів до дискретизації офіційної ідеології в очах загалу.

• Був штучно створений розрив у рівні забезпеченості (оплата працї, забезпечення житлом, постачання дефіцитних товарів тощо), з одного боку, робітників великих підприємств, а з іншого - працівників науки, освіти, охорони здоров'я, культури, що порушувало декларовану єдність радянського суспільства.

• Зростали диспропорції у матеріальній забезпеченості між містом і селом, між респуб-ліками, між окремими регіонами тощо. Це викликало невдоволення, вело до загострення не тільки соціальних, але й національних суперечностей.

• Принижене становище інтелігенції було причиною катастрофічного зниження інтелектуального потенціалу суспільства, падіння престижу науки, освіченості, морально рівня всього суспільства.

• Хибна соціальна політика сприяла перетворенню опозиційних до режиму на­строїв у середовищі інтелігенції в масові.