II етап. 1970—1982рр.:

Наростання кризи, «консервація» існуючої в СРСР системи

III етап.1982—1985рр.:

Зміни в партійному керівництві. Усвідомлення кризового стану радянського суспільства.

Керівниками держави, тобто Головою президії Верховної Ради СРСР даного часу були:

А. Мікоян (1964—1965)

М. Підгорний (1965—1977)

Л. Брежнєв (1977—1982)

Ю. Андропов (1982—1984)

К. Черненко (1984—1985)

Проте варто зазначити, що визначалося теоретично, а на практиці влада у державі належала безпосередньо керівнику партії, тобто генеральному секретар ЦК КПРС (до 1966 р. перший секретар)

Л. Брежнєв (1964—1982)

Ю. Андропов (1982—1984)

К. Черненко (1984—1985)

Головою уряду, тобто Головою Ради Міністрів СРСР були:

О. Косигін (1964—1980)

М. Тихонов (1980—1985)

2. “Косигінська” реформа та її результати.

Спроба економічної реформи 1965 р.

Після відставки Хрущова посаду генсека ЦК КПРС зайняв 1 залишав за собою до 1982 р. Леонід Брежнєв. Людина невисокого інтелектуального рівня, він був нездатний запропонувати країні принципово нову перспективу розвитку. Всі свої зусилля він спрямовував на утримання посади, на створення навколо себе групи вірних однодумців, на збереження командно-адміністративної системи.

Разом з тим, нові керівники СРСР усвідомлювали, що сталінська економіка, заснована на примусі, на залякуванні вичерпала себе, потрібні інші стимули праці економічні.

У вересні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, на якому з доповіддю виступив голова Ради Міністрів О. Косигін. Він проголосив курс на реформу економіки. Розширювалася самостійність підприємств, зменшувалася їхня залежність від міністерських чинників, передбачалось стимулювання трудових колективів залежно від кінцевих результатів їхньої роботи. Нарешті, реформою передбачалося, що для одержання грошової винагороди підприємству недостатньо виготовити вказані зверху види продукції. Воно мусило ще й реалізувати ЇХ, а з коштів за продану продукцію виплачувати і зарплату, і премію. Тим самим мало стимулюватися виробництво високоякісних товарів.

Реформа, розпочата в 1965 р., мала на меті, що радянська економіка стане подібною до західної. Саме в цьому і полягав Головний прорахунок її авторів. На Заході переважаюча частина Підприємств є приватними або акціонерними, вони по-справжньому вільні у своїх діях. У СРСР підприємства залишались В умовах централізованої планової економіки. Проте поєднати обидві системи виявилося неможливим. Підприємства оголошувалися самостійними, але кожне з них цілком залежало від матеріальних фондів - сировини, комплектуючих, механізмів тощо. Одержати їх можна було лише на інших підприємствах. Щоб мати цілковиту гарантію поставок, необхідно було згори наказувати постачальникам виконувати свої обов'язки. Таким чином, більшість підприємств залишилась у прямому підпорядкуванні планових органів.

Були розроблені нові ціни, але підприємства в їхньому утворенні участі не брали, тому ніхто не знав, наскільки нові ціни відображають реальні витрати на виробництво продукції. Підприємства залишалися державними, а держава сама розпоряджалася прибутком. У працюючих не було стимулу підвищувати продуктивність праці. Збереглася й система міністерств, тобто гігантських монополій, що не мали конкурентів. Вони не були зацікавлені у ринковій економіці й робили все можливе, щоб дискредитувати реформу.

До кінця 60-х років реформа припинилася. Будь-які наманити відродити ринкові принципи всіляко осуджувалися. Матеріальні стимули було відкинуто, примусові стимули плес не працювали. Економіка, а слідом за нею все життя суспільства перейшли у стан стагнації.

Реформи передбачали введення обмежених економічних методів управління, зростання самостійності підприємств. Утверджується екстенсивний шлях розвитку економіки.

Отже,

Промисловість

• Удосконалення системи планування і надання більшої самостійності підприємствам.

• Посилення економічного стимулювання і підвищення матеріальної зацікавленості трудових колективів

Таким чином, у

• Поглиблення мілітарізації економіки (у середині 70-х років СРСР досяг військового паритету по рівню озброєнь з НАТО і США);

• утворення воєнно-промислового комплексу (ВПК);

• ігнорування принципу достатності у виробництві озброєнь

• Досягнуті успіхи на окремих напрямах розвитку НТР (випровадження компю’терів, “безлюдних ” виробництв, біотехнологій тощо).

• Будівництво заводів-гігантів із застарілими технологіями; напередодні 1982 р. ручна праця в промисловості складала 40%.

• Здійснювались екологічно руйнівні проекти, що призвели до загострення низки соціальних проблем (меліорація Нечорнозем’я; хлопкоробство у Середній Азії тощо).

• Зростав освітній і культурний рівень працівників у різних галузях матеріального виробництва, який входив у суперечку з наявним рівнем самого виробництва.

• Спостерігалися успіхи у житловому будівництві, введення до ладу численних об'єктів культурно-побутового призначення. Водночас у будівництві збільшуєть­ся обсяг «довгобуду» об'єктів, що десятиліттями не вводилися до ладу.

У галузях матеріального виробництва спостерігається зростання заробітньої платні.

Сільське господарство

• Зменшення планів обов'язкових поставок зерна.

• Установлення твердих планів закупівлі продукції на п'ять років.

• Підвищення закупівельних цін.

• Запровадження надбавок за надпланову продукцію.

• Запровадження гарантованої оплати праці колгоспників.

• Скасування обмежень щодо особистих підсобних господарств.

• Зміцнення матеріально-технічної бази колгоспів і радгоспів.

• Дотації і капіталовкладення у сільське господарство

Таким чином,

• У сільському господарстві були вжиті заходи щодо вирішення гострої продово­льчої проблеми: зростання капіталовкладень, агропромислова інтеграція, мелі­орація земель тощо. Але істотних успіхів вони не дали.

Управління

• Перехід від територіального принципу управлін­ня до галузевого.

• Відновлення системи міністерств