1. Рисунок олівцем

Найбільш розповсюдженою технікою рисунку є різноманітні олівці: графітні, італійські, свинцеві, кольорові.

Графітний олівець створює сіруватий тон з легким відблиском. Італійський володіє глибиною та інтенсивністю чорного тону, матового і бархатистого. Свинцевий олівець відрізняється темно-сірим відтінком.

Графітний олівець

Цей олівець широко відомий нашому сучаснику з дитинства. Але не кожен знає, що він вперше з’явився в Англії у 1546 р., а з ХУІІІ ст. міцно увійшов в користування художниками завдяки винайденому у 1795 р. “олівцю Конте”, олівцю різної твердості.

Графітний олівець, навіть якщо взяти його найм’якіші сорти , -- матеріал більш твердий, ніж вугіль та “італійський олівець”. Лінія його носить сіруватий відтінок, вона абсолютно визначена, рівна, без зернистості. Олівець приваблював багатьох художників.

Дуже тонка і точна лінія, з допомогою якої можна було не лише детально передати зовнішні особливості натури, але й показати середовище, дати відчуття фактури предмета, зробила графіт дуже популярною технікою серед художників академічного напряму ХІХ ст.

Першокласними були олівцеві портрети прекрасного радянського художника В.О.Фаворського. Як точно був побудований кожний його портрет, як вірно вибрана поза портретованого! Художник малював, як правило, близьких або добре знайомих людей. Він прагнув розкрити постійні якості людини. Сам малюнок дуже суворий: чітка, точна лінія, мілким штрихуванням і легкою розтушовкою подані об’єми.

Рисунки Фаворського – прекрасний зразок внутрішнього змісту, пластичної завершеності, композиційної виваженості.

Перший графітовий олівець виготовили 1560 року в Англії; до того свинцевими, олов’яними і срібними штифтами (штифт – з нім. – циліндричний або конічний металевий стрижень) писали на спеціальних дощечках. Наприкінці ХУІІІ ст. француз Н.Конте “одягнув” графітовий стержень у дерев’яну “опалубку.

Італійський олівець

В кожну епоху буває улюблена техніка малюнку.

В творчості майстрів епохи Відродження особливе місце займав “”італійський олівець.

В наш час так званий “італійський олівець” – це олівець, отриманий штучним шляхом, а той, яким малювали у ХУІ ст., був справжнім природним мінералом. Його знайшли, стали видобувати і використовувати наприкінці ХУ ст. в Італії.

За своїми якостями “італійський олівець” – матеріал дуже м’який, його іноді називають “чорною крейдою”. Працювати ним навдивовижу приємно. Олівець може давати як широку, так і тонку зернисту, живописну лінію, яка легко лягає на білий гладенький аркуш паперу. Рука з “італійським олівцем” рухається абсолютно вільно, тому кожний штрих – це безпосередній імпульс художника.

Сама лінія, достатньо жирна, дає великі можливості “розтушовки” на папері.

Одним з найбільш яскравим прикладів використання “італійського олівця” є малюнки Мікеланджело. Крім архітектурних замальовок Мікеланджело малював людське тіло. Художник прагнув до передачі сильного, неочікуваного руху, складних ракурсів, напруження м’язів. Його фігури завдяки енергійному і соковитому штриху несуть в собі міць і силу.

Металевий олівець

Найбільш ранні малюнки на папері відносяться до межі середньовіччя і Відродження. Першим, за словами Вазарі, хто “ввів звичай малювати живих людей з натури”, був великий італійський художник початку ХІУ ст. Джотто.

Свинцеві і срібні штифти, або, як їх тепер називають, олівці, для нашого часу унікальні. В епоху середньовіччя і раннього Відродження художники так само часто користувались цим матеріалом, як тепер графітом.

Рисунки, виконані металевим штифтом, володіють особливою якістю: лінія лежить не на поверхні паперу, а вдавлюється в неї. Такий малюнок створює відчуття добре продуманого і закінченого. Художник, малюючи, деформує папір, тому виправити малюнок, видаливши випадкову лінію, неможливо.

Срібний штифт дає темно-сіру лінію, яка з часом перетворюється на коричневу.. Це був улюблений матеріал майстрів північних шкіл.

Папір для таких малюнків ґрунтували, вкриваючи тонким шаром фарби. Особливо теплі світлі тони гранту створювали атмосферу всередині малюнка і пом’якшували жорсткість тонких металевих ліній.

Металеві олівці полюбляли великі художники ХУ – початку ХУІ ст. Ян Ван Ейк і Дюрер. Особливо часто використовувався срібний олівець у портретних рисунках.

“Портрет кардинала”, виконаний Яном ван Ейком, -- типовий зразок рисунка металевим олівцем. Основу цього портрета складає чітко окреслений контур, всередині якого невеликими штрихами передана пластика негарного, але дуже виразного обличчя людини похилого віку. Художник зумів поєднати дивовижну жвавість швидкого начерку з міцно побудованими формами натури.

Карандаш (от тюрк. кара – чорний і даш, таш – камінь), стержень з вугля, свинцю, графіту або сухої спресованої фарби, зазвичай в дерев’яній або металевій оправі, призначений для письма, рисування, креслення. В 12–16 ст. для малювання застосовувались свинцеві і срібні олівці в металевій оправі, які давали тонкий штрих і темно-сірий тон. Відомий з 14 ст. італійський олівець, що виготовлявся з чорного глинистого сланцю або порошку паленої кістки в суміші з рослинним клеєм, дає лінію матового відтінку і слабкої чорноти. Малою інтенсивністю і легким полиском відрізняється штрих графітного олівця, який розповсюдився з 16 ст. Сучасний тип олівця зі стержнем, що пише, з суміші графітного порошку з глиною і з дерев’яною оправою виготовляється з кінця 18 ст. Особливі види олівця – пастель і сангіна

Сєров В.О. Портрет балерини Т.П.Карсавіної.

1909. Графітний олівець.