§ 2. Римська моральність. Релігія

Починаючи розгляд особливостей римської моральності, як одного з чинників формування засад римського права, слід звернути увагу на те, що значною мірою вони визначали­ся специфікою формування римського характеру.

Багато авторів — і давні, і сучасні, — відзначали такі риси римського характеру, як раціоналізм, неспроможність до абстрактного мислення, використання чужих духовних (і не тільки духовних) здобутків. Але для того, щоб отримати пов­ну картину, слід, насамперед, звернутися до витоків римської моральності, а після цього — до характеру і тенденцій її роз­витку.

Передусім слід взяти до уваги надзвичайно важливе зна­чення в житті давньоримського суспільства таких інститутів, як рід і familia (сім'я, родина).

Рід (gens) є групою родин, сімей вільних громадян, що ве­дуть своє походження від загального прародителя, які носять його ім'я, об'єднані спільністю культу і зобов'язаннями вза­ємодопомоги в дні війни і миру.

Familia (патріархальна родина) була осередком суспіль­ства — найбільш фундаментальним і характерним з римських соціальних інститутів. За своїм характером вона нагадувала армійський підрозділ, переведений на військовий стан (В. Дю- рант). Влада pater familias була практично необмеженою що­до дітей, дружини, рабів, худоби. Він один представляв роди­ну в усіх зовнішніх відносинах, захищав її (і свої) права на суді, вважався єдиним володарем всього майна, що знаходи­лось в сім'ї або набувалося кимсь із членів родини. Життя і смерть рабів, дітей і, значною мірою, дружини, були в його владі.

Права pater familias певною мірою обмежувалися звичая­ми, суспільною думкою, радою роду, а пізніше — претор­ськими едиктами.

Проте слід звернути увагу на те, що римляни взагалі до­сить розумно й обережно користувались своїми правами в родині: формальні приписи були значно суворішими, ніж ре­альна практика. В результаті між дітьми і батьками існували повага та приязнь, що приховувались зовнішньою стриманіс­тю, а становище жінки було ліпшим, ніж у гуманній Греції.

Отже, римська родина (familia) являла собою своєрідне господарське об'єднання, — зібрання підвладних осіб і ре­чей, що належать старшому родичу по висхідній лінії. Ра­зом з тим, родичів об'єднували спільні родинні культи, бо­жества (мани), поняття про честь, гідність, уподобання тощо. Саме в цьому малому суспільстві, в якому об'єднувалися функції родини, релігії, школи, виробництва та уряду, зрос­тав і виховувався маленький римлянин, поважаючи батьків, беззаперечно виконуючи всі їхні розпорядження, формую­чись як надійний громадянин непереможної держави.

Однак римська моральність формувалася не лише під впливом культу родини. У сукупності з останнім, доповнюю­чи його, вельми своєрідно формувалася римська релігія. За своєю психологічною основою вона тривалий час залишалася «антиміфологічною». З першими божествами дитина зустрі­чалася в родині, де її охороняли духи предків, а носіями бо­жественного були батько й мати.

Римлянин зростав і його оточувало все ширше коло богів, які, однак, на відміну від грецьких були позбавлені людських якостей. Інколи це були просто абстракції: Здоров'я, Моло­дість, Честь, Надія, Доблесть, Чистота, Злагода, Перемога, Рим.

Складна система божеств і взаємовідносин з ними зумов­лювала значення жерців. Хоч культові обряди зводилися фактично до звичайного приношення жертв або дарів богам, щоб задобрити їх і заручитися підтримкою в тяжку хвилину, однак характерною рисою ритуалів була вимога виконання їх з такою точністю в словах і діях, що могла бути забезпечена тільки фахівцями — жерцями. (Тут варто звернути увагу на те, що такі самі суворі вимоги до формальної сторони дого­ворів існували й на ранніх етапах розвитку римського права, які теж відбувалися під керівництвом жерців.)

У давньоримській релігії дослідники вбачають багато нега­тивних рис, поміж якими на першому місці стоїть переважан­ня форми, ритуалу над змістом.

Разом з тим, слід мати на увазі, що давня римська релігія зробила значний внесок у моральність-, саме вона упорядко­вувала і зміцнювала індивіда, родину, державу. Вона фунда- ментувала також право, зводячи його до небесних витоків і вбираючи у релігійні шати, називаючи злочином порушення небесного порядку і спокою, підкріплюючи клятви авторите­том Юпітера. Завдяки їй усі сторони суспільного життя на­бували урочистості. До того ж релігія забезпечувала такий підхід, коли кожній дії уряду передувала молитва і ритуал, що підводило державу до такої нерозривної й тісної єдності з богами, що благочестя і патріотизм ставали одним цілим, а любов до Батьківщини підносилася до такої відданості, при­кладів якої не знає історія людства.

Пізніше римська моральність змінюється під впливом християнства. Вона стає м'якшою, в чомусь більш людяною. У право вноситься християнський містичний коректив. Але при цьому слід пам'ятати, що підвалини римського права бу­ло закладено, головним чином, ще у період республіки, на республіканських традиціях і чеснотах.

Розглядаючи особливості формування характеру громадян Риму, варто звернути увагу на значення виховання та осві­ти, властивих республіканському Риму.

Римлянин, що отримав характерне для часів республіки ви­ховання, був консервативним, відданим державі, шанобливим до старших, завзятим, чесним, практичним, суворим. Для нього не було обтяжливим підпорядкування наказам, служін­ня суспільним інтересам, державі.

На цьому ґрунтується право держави вимагати від грома­дянина звіту в суспільній діяльності, прибутках тощо. Індиві­дуалізм, свобода, що їх поважали греки, для римлянина по­ступалися місцем колективізму і загальній волі. Як зазнача­лося вище, він був позбавлений уяви, причому до такої міри, що навіть не міг створити власної міфології і з часом запози­чив її у греків, а потім і на Сході. Він не потребував чистої науки і з підозрою ставився до філософії, що здавалася йому руйнівницею давніх вірувань та устрою.

Варто взяти до уваги точне спостереження Віла Дюранта, який писав, що життя римлянина не вимагало від нього розу­міння ані Платона, ані Архімеда, ані Христа. Він умів лише одне — володарювати над Світом.

Виховання відбувалося також у процесі освіти і завдяки підбору дисциплін, і завдяки методиці подання навчального матеріалу. Формуванню правосвідомості, зокрема, сприяло вивчення напам'ять Законів XII таблиць. В той же час, на­приклад, атлетиці уваги практично не приділялося, як пред­мету даремному: за римською уявою гартуватися і набирати­ся сил краще в процесі корисної роботи на земельній ділянці, а не виконуючи непотрібні вправи.