§ 5. Школа рецепції римського права в Україні

Ведучи мову про рецепцію римського права, не можна не згадати про наукову школу в цій галузі, що сформувалася та існує в Україні.

Як згадувалося, потужна школа романістики традиційно існувала в Київському національному університеті ім. Тараса

Шевченка. Разом з тим, питання рецепції римського права не були предметом її наукових розвідок. Виняток становлять розділи, присвячені рецепції, у підручниках історії римського права. Слід зазначити, що такий підхід був характерним для давніших часів і зберігається надалі. Романісти Київського університету, головним чином, досліджують догму і почасти історію римського права, водночас практично не звертались до питань його рецепції в пізніших правових системах.

Така картина характерна і для романістики України в ці­лому. Виняток становлять окремі праці з цієї проблематики, підготовлені в різні роки науковцями різних міст України. У 1950 р. В. Бек зі Львова проводить цікаве дисертаційне дос­лідження «Рецепція римського права у Західній Європі» (рос. мовою). Більше ніж через 40 років В. В. Васильченко із Запо­ріжжя захищає кандидатську дисертацію на тему «Рецепція римського спадкового права в сучасному спадковому праві України» (К., 1997), а пізніше видає низку монографій з від­повідної проблематики. Попри наукову цінність цих дослі­джень, вони все ж таки відображають, передусім, індивіду­альні зусилля науковців та їхніх керівників і не ґрунтуються на традиціях цілісних наукових шкіл.

Тому виникнення української наукової школи рецепції римського права, мабуть, виправдано буде пов'язувати з ро­маністикою Півдня України, де інтерес до цієї проблематики формується у контексті загальноєвропейського процесу ак­тивізації дослідясень феномену рецепції римського права у XIX ст., коли з'являється низка цікавих праць зарубіжних вчених (Р. Єринга, Ф. Савіньї, В. Модермана, О. Штоббе та ін.).

Віддавали належне цікавій проблемі і науковці Російської імперії, у тому числі романісти Новоросійського університе­ту, на юридичному факультеті якого не лише існувала кафед­ра римського права (створена, до речі, серед перших, водно­час з фундацією самого факультету), а й працювало чима­ло видатних фахівців у цій галузі. Зокрема, слід згадати Д. І. Азаревича, Ю. С. Гамбарова, М. Л. Дювернуа, К. К. Ди- новського, І. Г. Табашникова, кожен з яких був не лише та­лановитим викладачем, а й блискучим науковцем. У працях цих романістів (багато хто з них, як, наприклад, Ю. С. Гам- баров, М. Л. Дювернуа, були ще й прекрасними цивілістами), висвітлювалось широке коло питань — від загальних поло­жень римського права до детального аналізу окремих ін- статутів, таких, наприклад, як опіка та піклування, прекарій та ін.

Однак з огляду на предмет, що нас цікавить, — встанов­лення початку фундації Південної школи рецепції римського права — найбільший інтерес становлять твори Д. І. Азаревича та М. Л. Дювернуа.

Дмитро Іванович Азаревич від початку своєї наукової ді­яльності спеціалізувався у галузі римського та греко-рим- ського права, захистивши у 1872 р. магістерську дисертацію на тему «Про відмінності опіки та піклування за римським правом» та у 1877 р. докторську дисертацію «Прекаріум за римським правом». Обіймаючи посаду ординарного професо­ра кафедри римського права Новоросійського університету, видав поміж інших фундаментальну працю «З лекцій по рим­ському праву», де виклав свої погляди на значення римсько­го права та сутність і характер його рецепції більш пізніми системами права.

Методологічною основою розвідки Д. І. Азаревича, що ви­значає характеристику ним значення римського права, є ро­зуміння останнього як такого, що складає яшттєвий, прак­тичний елемент сучасного позитивного законодавства, а тому є підґрунтям для єдиної науки цивільного права.

Визначаючи хронологічні межі рецепції римського права у Західній Європі XII—XVI ст., Д. І. Азаревич пояснює появу цього феномену дією сукупності чинників: поширенням ідеї про наступність влади німецьких імператорів після імперато­рів римських, наслідком чого було створення «імператор­ського права» (КаіБеггесЬг), що було симбіозом права Юсти- ніана і німецького імператорського законодавства; прагнен­ням церкви до єдності й універсальності, об'єднання навколо єдиного центру — Р-іму; створенням у Західній Європі уні­верситетів, які виникали найчастіше на основі шкіл права і де чи не найголовнішими предметами були канонічне та римське право. При цьому рецепція римського права розглядається і як явище суто правове — запозичення його положень пояс­нюється необхідністю використання для врегулювання низки відносин «більш тонких» норм, ніж ті, що існували у звичає­вому праві більшості західноєвропейських країн, і як складо­ва більш загального процесу запозичення досягнень високо- розвиненої античної культури.

Визначаючи характер рецепції римського права у більшос­ті країн Західної Європи, Д. І. Азаревич зазначає про дві важливі особливості цього явища: 1) те, що римське право було рециповано комплексно, а не за окремими інститутами, і 2) те, що воно було рециповано субсидіарно, тобто запрова­джувалось у тих випадках, якщо у місцевому законодавстві були прогалини, протиріччя, неточності тощо.

При цьому Д. І. Азаревич розрізняє два підходи до засво­єння римського права. По-перше, це засвоєння позитивним законодавством західноєвропейських країн положень рим­ського права. По-друге, це засвоєння його «духу», тобто ме­тодологічної основи, на підґрунті чого виникло «теперішнє римське право», що увібрало у.себе «працю, духовний розви­ток і науку майже усієї сучасної Європи». Отже, йдеться про рецепцію римського права у галузі практичній (а затим і за­конотворчій) і рецепцію у галузі теоретичній. Причому ос­тання навіть є більш важливою, оскільки можна зробити вис­новок, що практичне засвоєння досить швидко (за історични­ми мірками, звичайно) може вичерпати себе, тоді як визнання можливості «теоретичної рецепції» римського права приво­дить автора до парадоксального, але принципово важливого висновку: «єдина наука цивільного права є наука римського права, але не право римлян, а те право, котре століттями нау­кових праць розроблялось на ґрунті римського права, не за­вершилось у дальшому розвитку ще й досі і відкриває шлях до нових форм відносин, невідомих самим римським прав- никам».

Окремо слід згадати про позицію Д. І. Азаревича щодо ви­значення ступеня впливу римського права на давньоруське законодавство. Всупереч досить поширеному погляду, згідно з яким вплив римського права на давньоруське законодав­ство був незначним і рецепції фактично не відбулось, він пе­реконливо доводить наявність запозичення римського права через контакти з Візантією (зокрема, зазначається, що знана «Кормча» майже цілком складена з трактатів візантійського права). Пізніше —у Російській імперії з часів Петра І — ре­цепція відбувалась опосередковано шляхом запозичення над­бань західноєвропейської культури.

Інший романіст Новоросійського університету, М. А. Дю- вернуа, вплив римського права на правові системи сучасності стисло, але точно оцінив у невеликій за обсягом, однак добре відомій фахівцям праці «Значення римського права для ро­сійських юристів», що вийшла друком у 1872 р.

Обґрунтовуючи доцільність звернення до римського права російських правників, насамперед практичних працівників, він змальовує позитивні перспективи такого підходу, харак­теризує переваги римського права, власне, тим самим пропа­гуючи рецепцію останнього у формі практичного викорис­тання. Серед переваг римського права він називає універсаль­ність та абстрактність останнього, підкреслюючи, що римське право є «правом найбільш універсальним» з-поміж інших систем права, таким, що придатне для застосування у різних країнах. Але поряд з універсальністю римське право є ще й абстрактним, тобто втілює в собі, начебто, ідеальну модель права взагалі. Як пише М. Л. Дювернуа: «Саме у римському праві найкращим чином історично було реалізовано абст­рактну ідею права: у ньому той істотний і загальний елемент, котрий складає основу усякого права, розвинений такою мі­рою, як ніде інше».

Такий підхід видається цілком слушним. Якщо універсаль­ність римського права визначає можливість його географіч­ного, «горизонтального» поширення, завдяки чому воно ви­являється придатним не лише для Риму, а й для інших країн, то абстрактність римського права є, начебто, характеристи­кою його «по вертикалі», визначає можливість його поши­рення у часі, завдяки чому воно виявляється придатним для застосування у майбутньому, реципується пізнішими систе­мами права. Саме такою диференціацією пояснюється взагалі рецепція римського права: воно рециповане не тільки країна­ми — наступницями Риму, а й іншими державами, спричини­ло вплив, було засвоєно не лише державами — сучасницями Римської імперії, а й тими, що виникли набагато пізніше. Зокрема, саме універсальністю та абстрактністю римського права обумовлена можливість і доцільність його рецепції дав­ньоруським, а пізніше — українським, російським та іншим правом, вплив на законодавство, юриспруденцію тих країн, які не перебували зі Стародавнім Римом у безпосередніх кон­тактах у просторі та часі.

У підсумку, не характеризуючи спеціально рецепцію рим­ського права та її форми, М. Л. Дювернуа чітко й однозначно висловлюється на користь цього явища. Він зазначає: «Росій­ське право не може втратити, а може лише виграти від сти­кання з римським правом, як виграло німецьке право».

Традицію вивчення римського права було перервано після подій, що почалися у Російській імперії в жовтні 1917 р. Як зазначалося, римське право було вилучено з навчальних про­грам і викладання його було поновлено аж у повоєнні роки. У ту добу в Одеському університеті окремі питання рецепції римського права досліджував І. В. Шерешевський. Зокрема, у посібнику «Французький Цивільний кодекс 1804 р.» він дав короткий нарис створення Кодексу Наполеона, нагадуючи, що підґрунтям останнього було римське право, і констатую­чи поширення найважливіших принципів римського права на цивільне право Франції XIX ст.

Деякі питання впливу римського права на більш пізніші правові системи досліджувалися й у дисертації Є. О. Харито- нова, присвяченій інституту ведення чужих справ без дору­чення за радянським цивільним правом. Оскільки спеціальних норм щодо цих відносин у Цивільному кодексі УРСР не було, у дисертаційному дослідженні встановлювався генезис цього інституту, яким було відоме римському праву negotiorum gestio. Далі з'ясовувався вплив відповідних принципів і норм римського права на буржуазні системи цивільного права, ци­вільне законодавство УРСР та інших союзних республік то­дішнього СРСР.

Однак, як і праці інших згадуваних романістів, ці публіка­ції ще не мали єдиної мети, цілісного методологічного підхо­ду, і тому лише формували підмурок для ґрунтовних дослі­джень у цій галузі, які мали стати початком формування ук­раїнської школи рецепції римського права.

її виникнення можна пов'язати з тими змінами доктрини права, що почалися наприкінці 80-х років у колишньому СРСР і набули нової якості на початку 90-х років з початком розбудови незалежної Української держави.

Принципове значення мала відмова від матеріалістичного монізму в поглядах на характер історичних процесів та ви­значення співвідношення матеріального базису і права. Нау­кові праці 1990-х років у цій галузі ґрунтуються на тому ме­тодологічному посиланні, що право є важливою складовою цивілізації, зазнає разом з останньою піднесень та спадів, розвиваючись, зазвичай, за циклами, що мають характер вис­хідної спіралі. Отже, право — це не елемент певної соціаль- но-економічної формації, що втрачає значення разом із зане­падом останньої, а самодостатня і вічна цінність, що існує і розвивається у контексті загального вдосконалення людства. Звідси висновок про збереження значення цінності ідей, по­нять і категорій римського права, яке не розглядається вже як лише надбудова до виробничих відносин рабовласницько­го суспільства, для подальшого розвитку права.

Принципово важливими вихідними положеннями, на яких започаткувалася Українська (Одеська) школа рецепції рим­ського права, були: трактування права як елементу цивіліза­ції (культури); визнання виправданості' поділу права на пуб­лічне і приватне; теза про циклічний розвиток цивілізацій як чинник повторюваності визначальних елементів та інститутів на різних етапах розвитку права; характеристика римського права не просто як системи правових норм Стародавнього Риму, а як сукупності концепцій, принципів і норм приват­ного права, сформованих на підвалинах ідей античної філо­софії про природне право, що дістали юридично завершену форму в результаті творчої їх переробки римською юрис­пруденцією; теза про те, що рецепція римського права є складовою частиною загальних повторюваних відроджень вищих досягнень цивілізацій (культур), що відійшли у ми­нуле.

З урахуванням цих положень було запропоновано визна­чення рецепції римського права як відродження, сприйняття його духу, ідей і головних засад та основних положень тією чи іншою цивілізацією на певному етапі її розвитку в кон­тексті загального процесу циклічних ренесансів. Також було сформульовано тезу про необхідність розрізнення форм, ви­дів і типів рецепції римського права, про що йшлося на по­чатку цього розділу.

Принципові положення, викладені вище, обговорювалися на VII, VIII та IV колоквіумах романістів Центральної та Східної Європи у Римі, Владивостоці та Новому Саді. Одним з важливих результатів участі у роботі VII колоквіуму було створення за його рекомендаціями Центру вивчення рим­ського права та похідних правових систем при Одеській на­ціональній юридичній академії

.Методологічною основою обрання напрямів сучасних нау­кових розвідок Школи рецепції римського права (у тому чис­лі Центру вивчення римського права) були згадані вище ідеї про позачасову цінність римського права як елементу цивілі­зації; неодноразовість його рецепцій; іманентну властивість цього феномену для європейських цивілізацій; необхідність розрізнювати форми, види і типи рецепції права, зумовлені особливостями цивілізаційного розвитку в певному місці й часі. Зокрема, на підґрунті висновку про наявність західноєвро­пейського та східноєвропейського типів рецепції римського права почався аналіз впливу римського права на західну та східну традиції приватного права в Європі.

Важливе місце поміж сучасних напрямів досліджень Шко­ли займають проблеми рецепції римського права і розвитку традиції приватного права в Україні. При цьому дослідники зосереджують увагу на з'ясуванні впливу (рецепції) римсько­го права в Україні після набуття незалежності.

Сучасний процес правотворчості в незалежній Україні робить особливо актуальною проблему «Римське право в Україні XXI ст.» Розглядаючи римське право як одну з під­валин сучасної європейської цивілізації у контексті загаль­них процесів, що відбуваються в Європі, представники Шко­ли обґрунтовують висновок про те, що українське право по­чинає достатньо адекватно взаємодіяти з римським (а, отже, і Європейським) правом.

Дослідження питань рецепції римського права в Україні знайшли в останні роки відображення не лише у низці публі­кацій, а й у підготовці кількох кандидатських дисертацій, присвячених окремим аспектам цієї проблеми. Зокрема, зга­дана вже кандидатська дисертація науковця із Запоріжжя

2. В. Васильченка була присвячена проблемам рецепції рим­ського спадкового права у спадковому праві України; у ди­сертаціях О. С. Козлової і Р. Ф. Гонгало було розглянуто вплив ідей та положень римського приватного права на фор­мування і розвиток інститутів українського речевого права. О. М. Калітенко у своїй дисертації дослідясує деякі питання впливу ідей римського права на регулювання особистих та майнових відносин подружжя. Дисертаційні розвідки

3. О. Погрібного та В. М. Зубара об'єднує новий напрям у методології наукового пошуку: аналізуються не лише поло­ження римського права та їх вплив на право України, питан­ня поставлено ширше — предметом є рецепція римського права в українському праві (на прикладі окремих інститутів) у загальному контексті розвитку європейського права.

Школа рецепції прагне не обмежуватися суто теоретич­ними розвідками обраної проблеми, а надати їм також нау­ково-прикладного та практичного звучання. Зокрема, Центр вивчення римського права та похідних правових систем контактує з науковцями України, Італії, Польщі, Молдови, Росії, Югославії та ін., які займаються вивченням проблем використання надбань римського права у процесі вдоскона­лення національного цивільного права.

Поширенню знань про римське право та його рецепцію і впровадженню їх у навчальний процес має сприяти започат­кований у 1999 р. проект Центру «Римське право і сучас­ність». У рамках проекту в 1999—2002 рр. видано низку мо­нографій Є. О. Харитонова, присвячених історії приватного права Європи, колективну монографію «Рецепції приватного права: парадигма прогресу» (1999), навчальні посібники з римського права та порівняльного права Європи

.Частина II

ОСНОВИ ПУБЛІЧНОГО ПРАВОПОРЯДКУ ТА ПУБЛІЧНОГО ПРАВА СТАРОДАВНЬОГО РИМУ

Дійсна система реального римського публічного права точно невідома. Припускають, що римська юриспруденція ставилася до нього як до абстрактного поняття, що мало об'єднувати загальні правові вимоги до публічного правопо­рядку, організації публічної влади та врядування, карного права тощо. Надалі йтиметься про загальні категорії, що властиві більшості правових систем, з погляду на римське публічне право як сукупність своєрідних принципів, що є підґрунтям усіх інших інституцій та інститутів «публічного права».

При цьому слід зважати, що про архаїчне римське право відомо дуже мало. Від законів цього періоду до нас дійшли лише уривки, та й ті переважно у викладі пізніших римських авторів. Тому романісти довго з недовірою ставилися до них, вважаючи їх недостатньо достовірними. Однак значне розширення джерельної бази дозволило переглянути це ставлення, бо нові дослідження дають додаткові підтверд­ження цих традицій. Через це, надалі при характеристи­ці римського публічного права викладаються, передусім, ли­ше ті відомості про державний устрій та норми архаїчного римського права у цій галузі, що помітно вплинули на роз­виток доктрини римського публічного права класичного пе­ріоду.

Уявлення римських правознавців про публічне право, як таке, що стосується сукупного інтересу громади і призначене забезпечувати ці інтереси (публічний правопорядок), зумов­лює і логіку подальшого викладу матеріалу. Спочатку доціль­но розглянути питання про суб'єктів публічного права, ос­кільки саме характером їх інтересів та порядком реалізації останніх визначалася сфера дії публічного права, а відтак — організація публічного правопорядку. По-друге, мають бути з'ясовані основи публічного правопорядку, відтак — органі­зація публічного правопорядку як спосіб реалізації (функці­онування) публічної влади. І, нарешті, важливим є аналіз ме­ханізму захисту сукупного (публічного) інтересу, що здій­снюється, насамперед, за допомогою карного права і карної юстиції

.Розділ I

СУБ'ЄКТИ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА