§ 5. Періодизація

Оскільки формування та розвиток римського права відбу­валися протягом майже тисячоліття, доцільно виокремити визначальні етапи розвитку Римської держави та права.

Визначаючи періодизацію розвитку Риму як держави, можна додержуватися поширеного поділу історії Риму на три періоди:

1. Архаїчний (період рексів) — 753—509 pp. до н. е.

2. Республіканський — 509—30 pp. до н. е.

3. Період імперії — 30 р. до н. е. — 476 р. н. е.

Втім, останній період у свою чергу часто поділяють на ран­ню імперію (принципат) — 30 р. до н. е.—285 р. н. е. — і пізню імперію (домінат) — 285—476 pp. Тому можна говорити та­кож і про чотири періоди розвитку римської історії.

Оскільки критерієм періодизації історії Риму тут є форма державного устрою, то згаданим трьом (чотирьом) періодам римської історії відповідають певні етапи розвитку римської держави: 1) Рим доби рексів; 2) республіка; 3) принципат; 4) домінат.

Однак, взявши за основу такий поділ розвитку римської держави, слід зважати, що періодизація розвитку римського права має певні нюанси залежно від того, чи йдеться про римське право в цілому, чи про розвиток римського приват­ного та римського публічного права.

Погляди, що існують з цього питання, можна узагальнити, виокремивши два основних підходи, які умовно можна по­значити як «поступально-хронологічний» та «домінантний».

У першому випадку визначаються етапи розвитку римсько­го права в системі природної течії часу (хронологічна версія). У другому періодизація ґрунтується на врахуванні домінанти, пріоритетності характеру права на певному відтинку часу (домінантна версія).

Розглядаючи ці підходи, варто звернути увагу на такі об­ставини.

На ранніх етапах розвитку Римської держави відносини між жителями Риму регламентувалися нормами jus Quiritium (jus civile) — права квіритів (права цивільного), тобто націо­нального римського права. До нього пізніше додалися норми jus gentium. Поділу права на публічне і приватне ще не було. Однак помітне переважання норм публічно-правового харак­теру, що визначають основи публічного правопорядку, структуру та діяльність державних інституцій, взаємин між державою (громадою) і громадянином. Можна сказати, що вже у цей час існує і розвивається публічне право, як продов­ження публічної влади. Що стосується приватного права як галузі, сукупності принципів, правил і норм, що визначають статус приватної особи, то його ідея ще тільки формується.

Лише у період пізньої республіки та принципату відбува­ється осмислення характеру взаємин громадянина та держа­ви, громадян між собою, усувається значна кількість непо­трібних обмежень прав приватних осіб, формується ідеологія приватного та публічного права.

На початку домінату приватне і публічне право, як галузі, що підлягають вивченню та аналізу, фактично сформували­ся — далі пішов процес доопрацювання норм, поновлення за­конодавства, кодифікації тощо.

Враховуючи ці обставини, слід визнати, що вести мову про існування приватного і публічного права, як галузей, впро­довж всієї історії існування Риму не можна, тому і застосу­вання для його періодизації «хронологічної концепції» є не­коректним.

Остання виникла як підхід до періодизації римського пра­ва в цілому. Щодо нього, справді, можна виділити архаїчний, докласичний, класичний та післякласичний періоди.

Екстраполяція такого підходу до права приватного або публічного може призвести до викривлення розуміння сут­ності та специфіки останніх. Тому, коли йдеться про регулю­вання відносин між окремими особами, тобто про приватне право, або про регламентацію стосунків між громадянином і державою, тобто про право публічне, більш прийнятною, очевидно, є «домінантна» система.

З урахуванням цих положень можна виокремити такі пе­ріоди розвитку римського права:

1. Дія норм jus civile (VII— IV ст. до н. е.).

2. Вдосконалення jus civile, формування специфічних засад приватного права і публічного права (IV— І ст. до н. е.).

3. Завершення формування ідеї розрізнення приватного і публічного права (І ст. до н. е. — II ст. н. е.).

4. Вдосконалення знайдених рішень, кодифікації (II—V ст.).

Для зручності ці періоди можна згрупувати таким чином:

а) І—II ст. — період домінування jus civile;

б) III—IV ст. — період формування приватного і публічно­го права Стародавнього Риму, як галузей знань про право.

Отже, можна вважати, що приватне право, як сукупність ідей, принципів і правових норм, що регулюють відносини між юридично рівними суб'єктами, і публічне право, як су­купність норм, що регламентують стосунки громадянина і держави, сформувалися лише за доби принципату.

З цього часу jus privatum існує як своєрідна ідеологічна ан­титеза jus publicum, категорія, поява якої пов'язана з необ­хідністю регулювання відносин між окремими особами всереди­ні суспільства, при тому, що jus publicum зміцнює своє зна­чення як галузі, що визначає основи правопорядку у державі.