§ 2. Підстави виникнення зобов'язань

Важливо усвідомити, як складалися правовідносини, вна­слідок яких один (кредитор) мав право, а інший мав обов'яз­ки, іншими словами, з чого виникали зобов'язання. Відповіс­ти на це запитання можна коротко — зобов'язання виникали з юридичних фактів.

Факт (factum — зроблене) означає дійсну, реальну подію або дію: землетрус, народження людини, укладення догово­ру, вчинення делікту, укладення шлюбу, прогулянку тощо. Факти, що мають правове значення, тягнуть певні правові наслідки, називаються юридичними (народясення людини, вчинення делікту та ін.). Факти, що не мають правових на­слідків, не належать до юридичних (прогулянка, відвідування родичів тощо).

Юридичні факти поділяються на події та дії.

Ті з них, які настають незалежно від волі людини, назива­ються подіями (смерть, народження людини, землетрус та інші дії сил природи). Такі події, як смерть, народження то­що, завжди мають правове значення, вони завжди є юридич­ними фактами. Землетрус, урагани, повені та інші стихійні лиха не завжди мають правове значення, а тому не завжди є юридичними фактами. Наприклад, якщо землетрус не спри­чинив ніякої шкоди певній особі, то для неї факт землетрусу не має юридичного значення.

Дії — це факти, які настають за волею людей. Вони мо­жуть мати протиправний або правомірний характер. Перші порушують норми права, другі відповідають їм.Дії, які здійснюються відповідно до норм права, назива­ються правомірними, а ті, що порушують його, — неправо­мірними.

Правомірні дії, спрямовані на досягнення певного право­вого результату (на виникнення, зміну або припинення прав і обов'язків), називаються правонинами, наприклад прода­ти, купити, обміняти, подарувати, здати в оренду, заповісти тощо.

Якщо для встановлення, зміни або припинення прав і обов'язків необхідне волевиявлення двох сторін, то такі пра- вочини називаються двосторонніми. Це — договори. Без зго­ди іншої сторони не моясна укласти договір, а якщо він все ж буде укладений незважаючи на волю будь-якої із сторін, то такий договір буде недійсним.

Якщо права й обов'язки виникають, змінюються або при­пиняються за волевиявленням однієї сторони, правочини на­зиваються односторонніми, наприклад, заповіт, ведення чу­жої справи без доручення та ін.

Двосторонні правочини — це договори. Проте не слід змі­шувати поняття односторонніх правочинів, односторонніх зобов'язань і односторонніх договорів, так само як і двосто­ронніх правочинів, двосторонніх зобов'язань і двосторонніх договорів.

Одностороннім називається договір (зобов' язання), в якому одна сторона має тільки право (і ніяких обов'язків), а друга несе тільки обов'язки (і ніяких прав), наприклад дого­вір позики, а двостороннім — договір (зобов'язання), в якому кожна із сторін має права й обов'язки, наприклад договір ку- півлі-продажу.

Отже, критерієм розмежування двосторонніх і односто­ронніх договорів (зобов'язань) є розподіл прав і обов'язків між сторонами. Односторонній — це той правочин, що вини­кає за волевиявленням однієї сторони (заповіт), а двосторон­ній ■— той, що виникає за волевиявленням двох сторін (до­говір).

Критерієм розмеясування двосторонніх і односторонніх правочинів є кількість сторін, що висловлюють свою волю на їх виникнення.

Неправомірні дії поділяють на три види: а) приватні пору­шення; б) проступки; в) злочини. Нас цікавлять саме приватні правопорушення, тобто ті, що порушують договір або норми приватного права. Приватне правопорушення, яке порушує

договір, називається договірним приватним правопорушен­ням (наприклад, відмова від уплати купівельної ціни, оренд­ної плати тощо). Приватне правопорушення, яке порушує права чи інтереси особи, з якою порушник не перебуває у до­говірних відносинах, дістало назву позадоговірного, або де­ліктного. Наприклад, Тит підпалив будинок Люція, вбив йо­го раба або заподіяв будь-яку іншу майнову шкоду. Тит і Лю- цій у договірних відносинах між собою не були, але Тит по­рушив права Люція — це і є позадоговірне правопорушення, або делікт.

Різноманітність юридичних фактів є підставою виникнення зобов'язань. Наприклад, договір, як двосторонній право- чин, — це юридичний факт, з якого виникає договірне зо­бов'язання.

Так само виникають зобов'язання з односторонніх право- чинів, деліктів та інших позадоговірних правопорушень. Ці юридичні факти, які є підставою виникнення зобов'язань, у пізньому римському праві групували таким чином: а) зобов'я­зання з договорів — ex contractu; б) зобов'язання ніби з до­говорів — quasi ex contractu; в) зобов'язання з деліктів — ех delicto, г) зобов'язання ніби з деліктів — quasi ex delicto. Звідси основний поділ зобов'язань: ті, що виникають з дого­ворів, — договірні; ніби з договору, делікту і ніби з делік­ту, — позадоговірні.

Необхідно чітко усвідомлювати зміст наведених категорій з теорії зобов'язального права та їхнє співвідношення, щоб вільно ними володіти.

353

Договір — це акт, з якого виникає зобов'язання; він є пра- вочин (двосторонній), а зобов'язання — це правовідносини. З будь-якого договору виникає зобов'язання, але не всяке зобов'язання є договором, оскільки зобов'язання може та­кож; виникати з деліктів і ніби з деліктів, а також ніби з до­говорів. На практиці іноді договори і зобов'язання вживають як поняття однозначні. Однак це неправильно. Відмінність між правочином і договором полягає в тому, що правочин — поняття ширше, ніж договір, яке включає в себе односторон­ні та двосторонні правочини. Із двосторонніх правочинів (до­говорів) завжди виникають зобов'язання, а з односто­ронніх — не завжди, наприклад із заповіту зобов'язання не виникає. Правочин — дія правомірна, а делікт — неправо­мірна.

23 - 5-1801