4. Інвестиційні операції банків з цінними паперами

Інвестиція – це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти чи майно.

Процес інвестування в цінні папери складається з кількох етапів:

• визначення цілей, горизонту і форми інвестицій,

• інвестиційний аналіз,

• формування й управління портфелем цінних паперів.

Банки інвестують кошти у цінні папери, маючи при цьому різні цілі:

• розширення дохідної бази,

• підтримання ліквідності банку створенням вторинних резервів у формі високоліквідних цінних паперів,

• забезпечення диверсифікації банківських операцій з метою мінімізації банківських ризиків і стабілізації доходів,

• формування контрольного пакету цінних паперів і участь в управлінні діяльністю об’єкта інвестування,

• розширення клієнтської бази, забезпечення присутності банку на найдинамічніших ринках.

Зрозуміло, що одночасно цінний папір не може відповідати основним цілям інвестицій, а саме, дохідності, безпечності, ризику і ліквідності. У процесі управління портфелем цінні папери банк може досягти компромісу між інвестиційними цілями або ж робити акцепт на якісь з них.

Банківським інвестиціям властиві такі ризики:

1. кредитний ризик – нездатність емітента виконувати свої зобов’язання,

2. ринковий ризик – втрата привабливості цінних паперів як об’єкта грошових вкладень.

3. відсотковий ризик – зміна величини відсотків негативно впливають на відсоткові доходи і витрати,

4. інфляційний ризик.

Основним методом зменшення ризику втрат є диверсифікація вкладень.

Портфелем цінних паперів називають вкладання банків у цінні папери, які управляються як одне ціле.

На практиці розрізняють такі види інвестиційних портфелів:

• Політика короткострокового акцепту – найбільш обережний метод. Інвестиційний портфель банку повністю формується з короткострокових цінних паперів (2-3 роки).(при зростанні % ставок).

• Політика «сходів» (політика рівномірного розподілу коштів) – дозволяє зменшити коливання в доходах від цінні папери і, хоча не приносить великих доходів, гарантує відсутність значних втрат,

• Політика довгострокового акцепту – є протилежністю політики короткострокового акцепту (при падінні норми відсотка),

• Політика % очікувань (концепція переключення)- агресивна політика, здійснення якої пов’язане з прогнозуванням динаміки відсоткових ставок і спекуляція на цих змінах.

• Політика «штанги» - найприйнятніша для комерційних банків. Полягає в урівноваженні дохідності довгострокових ліквідних інвестицій ліквідними короткостроковими вкладеннями.

5. Посередницькі операції комерційних банків з цінними паперами

Фінансове посередництво банків належить до професійної діяльності банків на ринку цінні паперів.

Згідно з українським законодавством банки можуть займатися професійною діяльністю на ринку цінних паперів за наявності відповідного дозволу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Фінансове посередництво включає такі види діяльності:

• діяльність з випуску цінних паперів за дорученням (андерайтингові діяльність),

• комерційну діяльність, пов’язану з цінними паперами, яка передбачає їх купівлю-продаж (дилерська діяльність),

• комісійна діяльність (брокерська діяльність).

До посередницьких операцій з цінними паперами належать послуги фінансового брокера, депозитарію, незалежного реєстратора, гаранта, а також довірчі, розрахунково-клірингові, консалтингові послуги. Часто ці послуги надаються в комплексі, за що банк отримує винагороду у вигляді комісії, а також плата за обслуговування. Ці операції належать до операцій на фондовому ринку.

Банк як брокер. Банки виконують посередницькі функції з операціями по цінних паперах за рахунок і за дорученням клієнтів. Але якщо дилер діє від свого імені і купує цінні папери, то брокер діє від імені і за рахунок клієнта. Брокерські операції здійснюються на підставі договору комісії і договору-доручення.

Брокерські операції за договором комісії здійснюються з рахунок клієнта, але від свого імені, а на основі договору-доручення – передбачається доручення клієнта банку купити чи продати цінні папери від свого імені і за рахунок клієнта.

Довірчі послуги банків у сфері інвестиційних паперів можуть полягати в управлінні портфелем в інтересах довірителя. Плата є фіксована або у % до отриманого доходу. При цьому довіритель залишається власником цінні папери а банк лише здійснює розпорядження ними до терміну укладеної угоди.

Послуги незалежних реєстраторів включають комплекс: поіменний облік акціонерів, ведення реєстру держателів цінні папери, заміна сертифікатів при зміні власника цінні папери, інформування акціонерів про діяльність АТ.

Розрахунково-клірингові послуги полягають у тому, що банки ведуть рахунки учасників фондового ринку і забезпечують розрахунки за угодами.

Депозитарні послуги передбачають зберігання цінних паперів клієнтів та облік прав власності на цінні папери, а також обслуговування угод з цінними паперами. Ця діяльність поділяється на :

• відповідальне зберігання та облік прав власності на цінні папери.

• Депозитарні операції з цінні папери (комплекс облікових дій).

Консалтингові послуги мають на меті аналіз фондового ринку, розробку документації для емісії цінних паперів, оцінку стану інвестиційного портфеля клієнта, розробку інвестиційних стратегій клієнтів.

Банки в ролі андерайтерів

Одна із функцій банків, які займаються інвестиційною діяльністю, є участь у надписуванні цінних паперів. Специфіка цього виду діяльності полягає в тому, що її можна віднести як до посередницьких, так і до інвестиційних послуг.

Андерайтинг (передплата) – діяльність, що пов’язана розміщенням цінних паперів нового випуску серед інвесторів. Банки можуть виступати як у ролі:

• Консультанта (передбачає розробку з клієнтом бізнес-плану щодо інвестицій і т.ін., вибирають ринковий сегмент для розміщення цінні папери, відбувається підготовка документів та здійснюється державна реєстрація нового випуску).

• гаранта (андерайтера) – банк викуповує весь випуск цінні папери за зниженою ціною, а потім самостійно розміщує їх на ринку.