Корсунь-Шевченківська битва

В оточенні опинилося угрупування фашистів, яке налічувало 10 дивізій, одну мотобригаду та інші частини. 8 лютого 1944 року радянське командування, щоб уникнути зайвого кровопролиття, запропонувало гітлерівцям припинити опір і скласти зброю. Але фашистські генерали відхилили ультиматум. Бої спалахнули з новою силою.

25 днів тривала ця битва. На полі бою залишилось 55 тисяч убитих, у полон здалися 18 тисяч гітлерівських солдатів та офіцерів. Великі втрати понесла й Радянська Армія.

23 об’єднанням і частинам Червоної Армії було присвоєне найменування „ Корсунських ”. За видатні бойові подвиги 86 бійців і командирів удостоєно звання Героя Радянського Союзу. Кількість тисяч воїнів нагороджено орденами і медалями

Герої Радянського Союзу Визволителі міста Черкаси

Вату́тін Мико́ла Фе́дорович — радянський воєначальник, генерал армії (1943), Герой Радянського Союзу (1965, посмертно). Належав до плеяди найбільш талановитих полководців Великої Вітчизняної війни. Один з 4 командувачів фронтами загиблих у роки війни (Павлов, Кирпонос, Черняховський).

Ко́нєв Іва́н Степа́нович Ко́нєв- радянський воєначальник, Маршал Радянського Союзу (1944), двічі Герой Радянського Союзу

В 1944 р. за вмілу організацію й відмінне керівництво військами в Корсунь-Шевченківській операції, де було оточено й розгромлене велике вороже угруповання, Конєву було присвоєне військове звання Маршала Радянського Союзу

7. Декларація про державний суверенітет України. Акт проголошення незалежності та його підтвердження на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р.

1. Закріплення державного, народного й національного суверенітету в Декларації про державний суверенітет України

1 грудня 1991 р. народ України на референдумі одностайно висловив свою суверенну волю побудувати незалежну державу. Загальні риси нової української дер­жавності було окреслено ще в Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою Україн­ської РСР 16 липня 1990 р.

Саме поняття «суверенітет» дослівно означає верховен­ство, найвища влада. В юридичній теорії розрізняють:

Державний суверенітет — важлива ознака держави, вер­ховенство державної влади всередині країни та її незалеж­ність у зовнішньополітичній сфері. [Це поняття Вам уже знайоме. Пригадайте, що означають такі риси державного суверенітету, як незалежність, неподільність, повнота і єдність влади.]

Народний суверенітет — повновладдя народу, тобто на­явність засобів і механізмів, що забезпечують реальну участь населення в управлінні справами держави і суспільства; визнання народу єдиним джерелом влади.

Національний суверенітет — повновладдя нації, її полі­тична свобода, право і реальна можливість визначати харак­тер свого національного життя, в тому числі  політично самовизначатися аж до відокремлення та утворення само­стійної держави. Ці три види суверенітету, без наявності яких не

може бути справжньої демократичної держави, дістали своє за­кріплення в Декларації про державний суверенітет України.

Насамперед було проголошено «державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподіль­ність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

Зазначено також, що «громадяни Республіки всіх націо­нальностей становлять народ України. Народ України є єди­ним джерелом державної влади в Республіці. Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад Української РСР. Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР».

Національний суверенітет було закріплено так: «Україн­ська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення. Українська РСР здійснює захист і охорону національної державності україн­ського народу».

Декларація про державний суверенітет України була прийнята ще в часи перебування її у складі СРСР, коли найпопулярнішим гаслом було не створення цілковито самостійної держави, а забезпечення реального суверенітету України в межах перебудованого на нових, більш демокра­тичних засадах Союзу. Історія вибрала інший шлях. Проте в Декларації було закріплено ряд принципових положень, які згодом було включено до Конституції України (колишньої Конституції УРСР 1978 р. з відповідними змінами), а ще пізніше вони стали фундаментом Конституції України 1996 р.

До числа цих принципів, крім вищезгаданих, належать поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, рівність усіх громадян перед законом, виключне право на­роду України на володіння, користування і розпорядження національним багатством України, самостійність України у вирішенні питань економіки, екології, культурного розвит­ку, зовнішньої і внутрішньої безпеки та міжнародних відно­син.

2. Акт проголошення незалежності України

Вінцем багатовікових дер­жавотворчих пошуків укра­їнського народу стало прийняття Верховною Радою Української РСР 24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України.

У цьому історичному документі закріплювалися незалеж­ність України і створення самостійної української держави, яка дістала офіційну назву «Україна». Проголошувалися неподільність і недоторканність території України, а також те, що віднині на цій території мають чинність виключно Конституція і закони України.  Згідно з чинним на той час законодавством питання про реалізацію права народу України на самовизначення вихо­дило за межі компетенції Верховної Ради УРСР і мало вирі­шуватися виключно всеукраїнським референдумом. Тому того самого дня, 24 серпня 1991 р., крім Акта проголошен­ня незалежності України, було прийнято й постанову Вер­ховної Ради УРСР «Про проголошення незалежності України»^ якою, зокрема, передбачалося провести 1 грудня 1991 р. всеукраїнський референдум на підтвердження Акта прого­лошення незалежності України. Референдум, який відбувся у намічені строки, не зали­шив жодних сумнівів. «Так» Акту проголошення незалеж­ності України сказали 90,32% громадян, які брали участь у референдумі. Після оголошення результатів референдуму почалася хвиля дипломатичного визнання України як неза­лежної держави.