Абсцизова кислота

Виживання рослин за зміни умов навколишнього середовища відбувається завдяки їхній здатності в потрібний час гальмувати або сгимулювати фізіологічні процеси. В цих процесах важливе значення мають фітогормони, зокрема абсцизова кислота (АБК). Відкриття абсцизової кислоти було пов'язане із вивченням двох явищ — опадання листків і плодів та стану спокою бруньок. Більшість тканин вищих рослин здатні синтезувати абсиизову кислоту Центри синтезу її - листки (у більшості тканин вона син­тезується в пластидах), плоди, а також кореневий чохлик. Найбільша кількість АБК синтезується на час опадання плодів. Вона транспортується в різних напрямах як по флоемі, так і по ксилемі.

Фізіологічна дія АБК. АБК затримує ростові процеси в усіх їх проявах. Вона контролює перехід до стану спокою, старіння листків і дозрівання глодів, бере участь в бульбоутворенні. Особливо важливе значення АБК у формуванні та прояві реакції кореня на гравітацію. Під впливом сили тяжіння корінь росте вниз. В явищі геотропізму ва­гоме значення також належить АБК: синтезуючись в кореневому чохлику, вона транспортується в звичайних умовах по провідних судинах в базипетальному напрямі (до основи). Абсцизова кислота — гормон стресу, вона швидко накопичуєть­ся в тканинах, особливо у разі водного дефіциту.

Абсцизова кислота порушує нормальний хід процесу відкриття— закриття продихів шляхом блокування роботи протонного насоса. Не лише водний дефіцит, а й інші несприятливі фактори викликають підвищення рівня АБК. В стресових умовах вміст її підвищується одночасно з інтенсифікацією біосинтезу етилену.

Абсцизова кислота — сильний інгібітор проростання насіння та росту бруньок, а тому накопичується в них у процесі переходу до фізіологічного спокою. Вона сприяє появі відокремлювального шару в черешках і плодоніжках, прискорюючи опадання листя та плодів. АБК прискорює старіння, спричинюючи розпадання нуклеїнових кислот, білків, хлорофілу.

ЕТИЛЕН

Усі тканини покритонасінних здатні продукувати етилен. Особливо активно майже всі тканини продукують етилен у відповідь на поранення або в стресових умовах (посуха, високі та низькі температури, патогени). Синтезують етилен всі частини рослин, проте найактивніше — меристеми в зоні вузлів стебла.

Фізіологічна дія етилену. Етилен гальмує ріст, прискорює старіння клітин, дозрівання й опадання плодів, формування відокремлювального шару в черешках листків і плодоніжках. Посилення біо­синтезу етилену в разі поранення рослин викликає появу локальних некрозів тканин. У багатьох видів рослин він прискорює проростан­ня пилку, насіння, бульб. Може спричинити також коренеутворення на стеблі, індукує епінастії (опускання листків). Та найбільш ефективним проявом дії етилену є регуляція процесів дозрівання плодів. Етилен — летючий фітогормон, тому може впливати на ріст сусідніх рослин. Гормон гальмує транспортування ауксину, і саме з цим пов'язують здатність етилену посилювати процеси старіння, опадання листків і плодів, усувати апікальне домінування. Значення його в опаданні листя і плодів пояснюється тим, що етилен спричинює спочатку розростання клітин відокремлювальної зони в основі черешка чи квітконіжки. Ці клітини набувають здат­ності синтезувати та виділяти ферменти, які руйнують клітинні оболонки — целюлозу, пектиназу. Дані ферменти атакують клітинні оболонки, руйнують їх, рухаючись по клітинах відокремлювальної зони. Зв'язок між клітинами переривається, що призводить до опа­дання листків. Вважається, що етилен може виконувати функції тригера — пус­кового механізму адаптивних реакцій під час дії багатьох стресових факторів, наприклад у разі дефіциту кисню, інфекційних хворобах рослин, в умовах посухи тощо. У виробничих умовах використовують препарат етефон, який під час обробки рослин розкладається з виділенням етилену. Синтетичні препарати використовують для синхронізації цвітіння (на­приклад, ананасів) та прискорення післязбирального дозрівання плодів.