Цитокініни

Відкриття цитокінінів пов'язане з дослідженнями культури тканин. У 1956 р. було виділено активне начало, що зумовлює поділ клітин, яке одержало назву кінетин. Найбільш багаті на цитокініни недозрілі плоди та насіння, а також меристеми. Основне місце синтезу — апікальні меристеми кореня. Є дані, що вони синтезуються також у дозріва­ючих плодах і насінні.

Фізіологічна дія цитокінінів. Відомо різноманітні фізіологічні ефек­ти цитокінінів, проте всі їх можна умовно розділити на дві групи: - стимуляція поділу клітин та їх диференціювання; - затримка процесів старіння.

Цитокініни індукують поділ клітин, однак обов'язково за наяв­ності ауксинів. Вони діють як специфічні стимулятори мітозу. Цитокініни мають істотне значення в процесах диференціювання клітин та органогенезу в культурі тканин.

Гібереліни

Відкриття даної групи фітогормонів пов'язане з вивченням хво­роби рису «баканае», або «скажені» паростки — інтенсивне видов­ження стебла і листків. Група японських вчених під керівництвом Є. Куросава в 1926 р. у процесі вивчення цієї досить поширеної хвороби паростків рису, яка спричинювалася грибом Giberella, виділила екстракт гриба, що виявився активною речови­ною, і назвала його гібереліном. Б. Кросе (1954 р.) довів, шо гібере­лін, виділений з гриба, це суміш активних сполук. Йому вдалося з цієї суміші виділити вже третю активну сполуку, яка виявилася най­активнішою, її назвали гібереловою кислотою (ГК₃).

Гібереліни — чисельна група досить близьких за будовою сполук, близьких до ліпідів. Це — слабкі тетрациклічні карбонові кислоти, шо мають «гіберелановий» скелет. На сьогодні є більше 100 різних гіберелінів, які відомі під шиф­ром ГК. Найбільш поширеним гібереліном, що переважно застосо­вується в різних дослідженнях, є гіберелова кислота.

Щоб їх розрізняти, їм присвоїли номенклатурні номери ГК₁, ГК₂, ГК₃ і т. д., а власне гіберелова кислота відома як ГК₃. Найбільшим вмістом характеризується недозріле насіння. Різні ета­пі онтогенезу рослин можуть характеризуватися неоднаковим змістом і набором гіберелінів. Синтезуються вони в різних частинах рослинного організму, проте в основному в листках. Світло стимулює утворення гіберелінів.

Фізіологічна дія гіберелінів. Найбільш чітко дія гіберелінів прояв­ляється у їхній здатності стимулювати ріст стебла під час обробки карликових мутантів кукурудзи. На карликові рослини краплинами наносили розчин гібереліну в ще складений у формі ковпачка пер­винний листок. Причини карликовості рослин різні. Генетична карликовість викликана змінами на генному рівні і може бути наслідком пору­шення синтезу гіберелінів. Як правило, карликовість проявляється в зменшенні довжини міжвузль при збільшенні їх кількості. Гібереліни помітно посилюють витягування стебла і у багатьох нормальних рослин (приблизно на 30...50 %). Через це гіберелін вважають гормоном росту стебла. Видовження стебла зумовлюється головним чином, розтягуванням клітин, а не їх поділом. Місце дії гіберелінів — апікальна та інтеркалярна меристеми

Найяскравіший прояв їхньої дії — стимуляція стрілкування, а також цвітіння у рослин довгого дня в умовах корот­кого дня; у рослин короткого дня гіберелін може спричинювати навіть протилежну дію щодо цвітіння. Гібереліни стимулюють цвітіння у багатьох видів рослин. Це єдина відома група речовин, яка володіє такою активністю. Вони здатні також виводити насіння та бульби деяких рослин зі стану спокою. Обробка гібереліном насіння ба­гатьох видів рослин прискорює його проростання.Гіберелова кислота викликає партенокарпію (розвиток плодів у рослин без запліднення, а отже, і без утворення насіння), наприк­лад у кісточкових.