іст. вчень шпори / 69. Б. Контант
.docx69. Французький лібералізм.Б.Констан про громадянську та особисту свободу індивіда.
Вирішення проблеми свободи в ліберальному дусі знайшло відображення в працях французького публіциста, вченого і політичного діяча Бенжамена Констана противника політичних крайнощів — революційної диктатури чи абсолютизму
.Основну увагу Констан приділяє обґрунтуванню особистої свободи, яку трактує як особисту незалежність, самостійність, безпеку, право впливати на управління державою. Він розрізняє особисту і політичну свободу.
На думку Констана, давні народи (греки, галли, римляни) зна-ли лише політичну свободу. Тут було повне підпорядкування індивіда авторитету співтовариства. Як громадянин індивід залишався рабом у приватному житті. «Влада втручалася й у найзвичайні домашні справи».
Нарешті, усі держави мали рабів.Сучасний світ являє зовсім іншу картину, вважає вчений. І справа не в просторості сучасних держав, а в просторості особистої, громадянської свободи, у певній незалежності індивідів від державної влади. Який зміст Констан вкладає в сучасне йому поняття свободи?
1) Це право кожного підкорятися одним тільки законам;
2) право кожного висловлювати свою думку , вибирати собі справу і займатися нею;
3) право розпоряджатися своєю власністю, навіть зловживаючи нею;
4) свобода пересування;
5) право на об’єднання з іншими індивідами (для обговорення своїх інтересів, для відправлення культу, проведення дозвілля тощо);
6) право кожного впливати на здійснення правління — чи шляхом призначення чиновників, чи за допомогою представництва, право петицій, запитів, які влада тією чи іншою мірою примушена враховувати.
Отже, у Констана на першому місці стоять правова захищеність особистості, її матеріальна і духовна автономія. Особиста свобода, за Констаном, — «торжество особистості над владою». Це — справжня сучасна свобода: політична свобода виступає лише її гарантом, умовою і засобом удосконалювання і розширення
.Цінностям особистої свободи повинні бути підлеглі, вважає вчений, організація політичного життя, межі компетенції інституцій влади. Наслідком політичної пасивності неминуче буде прагнення носіїв влади, на думку Констана, «позбавити нас будь-яких турбот, за винятком сплати податків й слухняності»
. Не меншу небезпеку для свободи він вбачає і у владі більшості, що пред’являє «право на підпорядкування собі меншості». Таким чином, необмежена влада народу небезпечна для індивідуальної свободи не менше, ніж суверенітет абсолютного монарха.
«Суверенітет народу не безмежний, він обмежений тими рамками, що йому ставлять справедливість і права індивіда».Виходячи із цього, Констан по-новому порушує питання про форму правління. Він засуджує будь-яку форму держави, де існує «надмірний ступінь влади» і відсутні гарантії індивідуальної свободи.